Доступність посилання

ТОП новини
21 листопада 2019, Київ 18:49

Команда Зеленського ризикує перетворити своїх критиків на ворогів (огляд преси)


Під час акції «Ні капітуляції!» у столиці України в День Покрови і День захисника України. Київ, 14 жовтня 2019 року

Чому команда Зеленського ризикує перетворити своїх критиків на ворогів та опинитися без суспільної підтримки, розповідає «Український тиждень». Автор статті Максим Віхров переконує, що те, як влада реагує на критику, свідчить не лише про її дипломатичні, а й про управлінські здібності.

Бо критика – це далеко не завжди «розхитування човна» політичними суперниками, а й форма зворотного зв’язку між керівництвом та країною. Джерела її різноманітні.

Диктаторські режими навмисне руйнують зворотний зв’язок, змушуючи суспільства мовчати, щоб підтримувати видимість тиші та спокою. Але все має свою ціну: рано чи пізно керманичі режиму перестають розуміти, що насправді коїться в країні, й прямують до краху.

Демократична влада, навпаки, постійно потерпає від дошкульної критики, але завдяки цьому може вчасно реагувати на загрози й оминати гострі кути історії. Ще на етапі передвиборчої кампанії чинна влада продемонструвала, що вибірково дослухатиметься до суспільства, зазначає автор.

Судячи з риторики команди Зеленського, влада досі вірить у свою всенародну підтримку. Це може давати мужність для проведення непопулярних реформ, але водночас засліплювати. Шквальну критику – і обґрунтовану, і популістську – команда Зеленського вирішила просто проігнорувати, протиставивши їй лише мляві заспокійливі заяви, які не переконують ані рядових громадян, ані експертне середовище.

З'ясувалось, що особистої харизми Зеленського та авторитету його урядовців недостатньо, щоб автоматично нейтралізувати будь-яку критику й легітимізувати в очах суспільства будь-які ініціативи.

Якщо влада не зробить ґрунтовних висновків, її рейтинг розвалиться так само стрімко, як і утворився, стверджує дописувач. Не виключено, що оманливе сподівання на всенародну підтримку спонукатиме її розсваритися ще й із громадянським суспільством, тим більше що левова його частка і так налаштована до команди Зеленського вкрай скептично. Тому в кінцевому підсумку остання ризикує лишитися без жодної точки опори, перетворивши всіх своїх критиків на запеклих ворогів. Про це дописувач «Українського тижня» попереджає в публікації «Без зворотного зв’язку».

Україна навчилася жити в стані війни, але її здатність існувати в стані миру під питанням, наголошує в тижневику «Новое время» Павло Казарін. Особливо якщо цей мир не схожий на перемогу. Багатотисячні акції протесту в Києві – тому підтвердження. Люди, що виходять на них, наполягають, що все має свою ціну. І якщо мир загрожує обійтися країні занадто дорого, то немає сенсу переплачувати.

Автор статті нагадує, що політики приходять у владу завдяки виборчим дільницям, але зберігають владу завдяки лояльності вулиці. І практично будь-яке питання «мирного врегулювання» ризикує стати внутрішньої барикадою.

Амністія? Одні її підтримають, оскільки потрібно «перегорнути сторінку». Інші виступлять проти, тому що вважатимуть капітуляцією.

Особливий статус? Для когось він стане етапом «повернення територій». Для інших – добровільною відмовою від суверенітету.

Українці звикли міркувати про війну через призму протистояння Москви і Києва, зазначає автор. Але після перемоги Володимира Зеленського їм впору шукати відповіді на запитання про те, яка картинка бажаного майбутнього панує в його голові. І що саме він готовий ставити на чільне місце – території або суверенітет.

Українці ризикують виявити, що лінія фронту просто перемістилася глибоко в тил. І це прекрасно розуміють у Москві. Тому свідомо заганяють українського президента в ситуацію протистояння з активною меншістю. Адже будь-яка криза в Україні так чи інакше грає на руку Кремлю. П'ять років тому добровольці і волонтери виявилися по одну сторону барикад з офіційним Києвом. Але хто сказав, що Москва не встигла зробити висновки з власних помилок? І що через п'ять років колишні союзники не виявляться антагоністами?

«Український тиждень», коментуючи ситуацію з оспівуванням «95 кварталом» і хором імені Верьовки згорілого будинку Валерії Гонтаревої, пише, що те, що вже почало здаватися в Україні дикістю, хамством та анахронізмом, знову повертається в мейнстрим. Непристойності як були, так і залишаться непристойностями, але тепер їх можна не соромитись. Якщо вже міністр економіки каже, що читати книжки – це дурня, то чого вимагати від обивателя... Докладніше йдеться в матеріалі «Квартальщина».

Домовляючись про узгодження сумнівних формул на кшталт «формули Штайнмаєра», в Києві забувають: немає ніяких «ДНР» і «ЛНР», а є лише однойменні щупальця Москви на українській території, наголошує в «Дзеркалі тижня» військовий експерт Валентин Бадрак.

Чужоземна озброєна орда на порозі України брязкає зброєю, і Київ мав би терміново розвивати власну формулу протидії, а натомість тривають лише тактичні дискусії про те, через яке підприємство с Міноборони чи Мінекономрозвитку – здійснювати закупівлі, де вдасться менше сплатити комісійних. Та ще про стандарти НАТО… В експертному середовищі навіть стала буденною фраза: незабаром українські військові харчуватимуться, спатимуть, житимуть за стандартами НАТО, ось тільки воюватимуть за радянськими…

Дописувач наголошує, – якщо активність президента Зеленського на політичному й економічному полі не буде підкріплена реальним оборонотворенням, він ризикує повторити помилки попередника. Коли армія, не будучи пріоритетом, не перетворюється на реальний інструмент стримування агресії.

Автор стверджує, що нова команда біля керма держуправління старанно заганяє схеми підготовки та ухвалення рішень у тінь. Ті, хто їх оголошує, зазвичай, незалежно від посад, є просто ретрансляторами і майже не мають стосунку до ухвалення ключових рішень. Автору статті «Війна і дірявий оборонний потенціял» хотілося б, щоб нова влада не наступила на граблі своїх попередників. І хоча б прислухалася до альтернативних думок та оцінок ризиків.

На тлі переговорів про розведення сил на лінії розмежування та підготовку майбутньої зустрічі в «нормандському форматі» в самих ОРДіЛО дедалі більше загострюються проблеми з економікою. Процес занепаду та деградації, запущений у 2014 році, невпинно триває, стверджує дописувач «Українського тижня» Денис Казанський.

Грошей не вистачає навіть на базові статті видатків та соціалку. Причини такої ситуації, на думку дописувача, криються, в тому числі, і в промисловості окупованої частини Донбасу. Компанія «Внешторгсервис» (ВТС) олігарха Сергія Курченка, яка контролює промисловість ОРДіЛО й займається вивезенням вугілля та металу до Росії, перестала розраховуватися з постачальниками за поставлені товари та ресурси з липня. Загальна заборгованість сягає кількох сотень мільйонів доларів.

«І якщо компанія ВТС не відновить платежі, то до Нового року буде пройдена точка неповернення й соціальний бунт буде помножено на колапс інфраструктури. І жодні вливання це не змінять, а Україні не треба буде навіть військових вводити, бо місцеве населення «управлінців і захисників» саме вішати почне», – цитує автор статті донецького блогера Максима Шевченка.

Тож не дивно, що народ потроху втікає з території «народних республік» від тамтешніх «казкових» умов. Адже пряники в окупаційної адміністрації на Донбасі закінчилися, і запропонувати місцевому населенню вона може тільки батіг. Щоб люди не обурювалися, доводиться залякувати їх терором.

Днями угруповання «ДНР» винесло «вирок» донецькому журналістові Станіславу Асєєву, якого звинуватили в «створенні матеріалів, що негативно висвітлюють ДНР», і відправили до в’язниці на 15 років. Автор переконаний, що цей показовий «вирок» є акцією залякування, спрямованою проти будь-якого інакомислення на підконтрольних бойовикам територіях. Та чи діятимуть такі методи, якщо Курченко не виплатить свої борги підприємствам і остаточно доведе економку ОРДіЛО до економічного колапсу? – запитує Денис Казанський у статті «Темні часи».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG