Доступність посилання

ТОП новини
27 січня 2020, Київ 08:08

Коломойський створює безліч проблем Зеленському (огляд видань)


Під час акції «Прибери руки» біля Шостого апеляційного суду, на якій вимагали не допустити повернення олігарху Ігорю Коломойському «ПриватБанку». Київ, 19 грудня 2019 року

2020 рік може стати роком розчарування діями нової влади, стверджують дописувачі інтернет-видання «Апостроф» Ігор Петренко та Максим Степаненко, експерти Міжнародного центру перспективних досліджень. Вони вважають, що 2019 став переломним для України. Рубіконом стали президентські вибори. Довіра до Володимира Зеленського і нової влади дає теперішнім політикам досить широкий простір для маневру. Люди пробачають новій владі скандали у фракції «Слуга народу», призначення одіозних чиновників та інші огріхи, щоб отримати результат і покращення життя.

Проте суспільний оптимізм рано чи пізно почне вичерпуватися. Тому перша половина 2020 року має стати для влади часом перших практичних результатів. Насамперед, йдеться про вибудовування зрозумілої всім системи взаємодії влади, бізнесу і суспільства. Тобто про створення нових «правил гри» в цій тріаді. Це – і нові правила оподаткування та легалізація тіньових бізнесів, упорядкування земельних відносин і нове трудове законодавство, підвищення соціальних стандартів та розширення можливостей народовладдя.

Також на початку 2020 року варто очікувати кадрових змін. Вони торкнуться як уряду, так і найближчого оточення президента. Швидше за все, збільшаться розбіжності між Зеленським і Коломойським, який всіляко намагається вести свою власну гру, створюючи безліч проблем президенту. Говорити про повне обнулення політичного впливу Коломойського поки рано, але про створення механізму стримування його амбіцій – у самий раз.

На початку 2020 року, на думку дописувачів, варто очікувати зміни прем'єра і частини міністрів. Олексій Гончарук досі не продемонстрував ефективності в управлінні Кабміном. Він не зміг надати президентові практичні результати: ні зниження тарифів, хоча економічні передумови для цього є, ні збільшення соціальних стандартів. Токсичною стала і фігура міністра економіки Тимофія Мілованова, який, м'яко кажучи, не користується популярністю серед українців.

Особливо показовою буде ситуація в регіонах напередодні місцевих виборів. Українці або розширять мандат довіри до центральної влади або замкнуться на локальних інтересах, коли влада в Києві стане для них чужорідною, а в деяких моментах – навіть ворожою. І тоді повне «розшматування» країни стане неминучим і трагічним фактом української історії.

Найголовніше для стабільного і конструктивного 2020 року – це розуміння Зеленським і його командою того, що постановочні відео і створення привабливої телевізійної картинки – це ефективний інструмент передвиборної боротьби, але не управління державою. Тому для політичного виживання і розвитку країни необхідні реальні результати. А для цього необхідно відійти від мови «шоу» і почати говорити мовою національного проектування, наголошують автори. Стаття називається «Зміна Кабміну та держава «з клаптиків»: що чекає на Україну в 2020 році».

Росія наполягає на передачі контролю кордонів Україні після виборів на окупованій частині Донбасу. Однак, як переконує дописувачка «Європейської правди» Ганна Медведєва спираючись на результати дослідження Центру «Нова Європа», існують серйозні небезпеки запропонованого Кремлем шляху.

Вона наголошує, що вчитися Україні варто не лише на позитивних, а й на негативних прикладах. Так, у Боснії, всупереч застереженням, національні вибори були проведені через рік після завершення конфлікту. Виборчий процес відбувався в хаотичному постконфліктному середовищі і характеризувався численними порушеннями. Репатріація та реінтеграція біженців не були завершені, тому виборчі списки були некоректно сформовані. Через такі технічні помилки офіційна явка виборців становила 103,9%. Що це не додало довіри до результатів такого волевиявлення та до їхнього суспільного визнання.

Авторка статті наводить ще один важливий, на її думку, аргумент проти швидкого проведення виборів. Їхня організація ще до завершення демілітаризаційної програми – процесу, який потребує часу та збалансованого підходу, – підвищує ймовірність відновлення збройного протистояння. Сторона, незадоволена результатами виборів, може спробувати змінити їхні результати за допомогою зброї або бойовиків з інших країн. Така ситуація мала місце в Анголі, коли у 1992 році одна з партій виграла вибори з невеликим відривом, а політична сила, яка програла, намагалась оскаржити результати волевиявлення за допомогою зброї. Протистояння призвело до ескалації конфлікту, який тривав до 2004 року.

До того ж, українські виборці на Донбасі не почуватимуться у безпеці та не зможуть здійснити вільне волевиявлення, якщо постконфліктна територія не буде максимально демілітаризована, залишиться незахищеною від постачань зброї з сусідньої Росії та відкритою до проникнення бойовиків через незахищений кордон.

Послідовність дій в контексті контролю кордону та місцевих виборів на Донбасі є основною проблемою у «нормандських перемовинах» між Україною та Росією. І хоча Путін наполягає на тому, щоб вибори відбулися в ситуації, коли Україна не контролює прикордонні ділянки, цей пункт Мінських домовленостей 2015 року необхідно переглянути, наголошує авторка.

Світовий досвід доводить: сценарій, який пропонує Росія, не дозволить досягти стійкого врегулювання конфлікту, і навіть загрожує його ескалацією та поширенням безпекових проблем. А визнання виборів, проведених у такому середовищі, залишається під великим запитанням. На цьому наголошується в статті «Загрози стрімкого миру на Донбасі: що не так із «Мінськом» та швидкими виборами у ОРДЛО».

«Плани Путіна зловісні: чого боятися Україні». У статті під таким заголовком дописувач інтернет-видання «Главред» політичний експерт Андрій Головачов стверджує, що плани Путіна гранично масштабні, глобальні і вони зводяться до двох цілей:

1. Домогтися розпаду України і втягнути її (без західної частини) разом з Придністров'ям в Організацію договору про колективну безпеку і ЄврАзЕс з подальшим утворенням нового конфедеративного союзу Росія-Білорусь-Україна.

2. Домогтися розпаду ЄС і НАТО.

Експерт вважає, що домагатися розпаду України Путін збирається (точніше вже почав) за допомогою чергування фаз військового загострення на Донбасі й економічного потепління. Все це, на думку Путіна, має довести українське суспільство до прострації, зневіри і божевілля.

Мета Росії – розгойдувати Україну фазами «загострення-потепління» доти, доки до влади в результаті жорсткої політичної кризи і зубожіння під гаслами «даєш негайний мир!» не прийде повністю проросійський уряд, який остаточно розколе Україну.

Чи вдасться Путіну реалізуватися свій план, невідомо, але те, що він вже приступив до його реалізації, більш ніж очевидно, стверджує експерт. Утім, він вважає, що проблема не тільки в Путіні, а в самій Україні, в її нездатності знайти для себе стійку сучасну організаційну форму існування, яка б не роз'єднувала громадян України, а навпаки, об'єднувала. Путін лише користується слабкостями українців і їхніми комплексами.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG