Доступність посилання

ТОП новини
21 січня 2020, Київ 01:55

Історія київських генпланів: від Катерини ІІ до Кличка


Фрагмент генеральної мапи України французького військового інженера та картографа Гійома Левассера де Боплана, 1648 року

Наприкінці минулого року київська міська влада представила проєкт генерального плану Києва. Міський голова Віталій Кличко закликав громадськість до обговорення з метою вдосконалити цей план, а відтак ухвалити, щоб наступні 20 років Київ розвивався відповідно до затвердженого генплану. Багатьом киянам ця ідея видається слушною, бо хаотичність останніх років київського життя таки дошкуляє.

Про те, як розвивався Київ, які у міста були генеральні плани, як і чому вони змінювалися, Радіо Свобода розповів дослідник історії архітектури Києва в радянський період Семен Широчин.

Історія генпланів Києва

  • Планування розвитку Києва триваліше за радянський період, хоча ті генеральні плани, з якими ми маємо справу зараз, виростають саме з радянських.
  • Як пише дослідниця Юлія Стеблецька, найдавніший генеральний план Києва – це кінець XVIIстоліття. Щоправда, він стосувався не так самого міста, як укріплень довкола нього.
  • А перший генеральний план Києва в більш-менш сучасному розумінні був затверджений навесні 1787 року російською імператрицею Катериною ІІ.
  • Потім був розроблений генплан у 1808 році, але з різних причин він так і залишився в проєкті.
  • Відтак з’явився генеральний план 1833 року.
  • А згодом був ще один генплан, який розробили у 1861-1888 роках.
  • Тож маємо чотири генеральні плани Києва до ХХ століття.
Історична Свобода
Будь ласка, зачекайте

No media source currently available

0:00 0:20:00 0:00
ЗАВАНТАЖИТИ

– Семене, коли взагалі виникає потреба змінювати генеральний план міста? Є якісь закономірності?

– Так. По-перше, коли міста, в яких збереглися фортифікаційні споруди, які обмежують їх зростання, позбуваються фортифікацій, тому що ті втрачають значення. Міста зростають, потрібно відкривати дороги. Тому, по-друге – це розвиток транспорту, автомобілів, метрополітену. Потрібні ширші вулиці, тому що старі вулиці вже цього не дозволяють. По-третє, зростання населення, відтак у деяких країнах з’являється масове житлове будівництво. У нас воно було, і це також вплинуло на розвиток міста, на розвиток генеральних планів. Тобто сама можливість масового будівництва будинків також сильно впливає на містобудування та генеральні плани.

Під час урочистого проголошення універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну. Київ, Софійська площа, 22 січня 1919 року
Під час урочистого проголошення універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну. Київ, Софійська площа, 22 січня 1919 року

– Хто перший у ХХ столітті вирішив, що Києву потрібен новий генеральний план?

– У 1935 році розробляли новий генеральний план Києва. Я вважаю, що це найважливіший генплан, який був розроблений. Як ми бачимо, з попереднього минуло вже понад 70 років. Окрім того, Київ отримав столичний статус.

Був період на початку 1920-х, коли за один рік збудували один будинок... Київ був провінційним містом, у нього були старі вузькі вулиці. Багато сучасних магістралей – це значно розширені старі вулиці

Поки Харків був столицею, Київ майже не розвився, тут дуже мало будували. Був період на початку 1920-х, коли за один рік збудували один будинок. Тому потрібна була реконструкція міста. Саме тоді проаналізували: як реконструювали Париж, Відень, Москву. Якраз перед цим розробили генплан реконструкції Москви. Дослідили дуже цікавий приклад – як забудовували столицю Австралії. Коли Австралія отримала незалежність, там була проблема: в якому місті буде столиця? Обрали провінційну Канберру – як нейтральний варіант, хоча Сідней більший. Канберра розвивалася за генпланом, який передбачав розширення, нові дороги. І це був взірець – на Канберру дивилися як на приклад.

Київ був провінційним містом, у нього були старі вузькі вулиці. Багато сучасних магістралей – це значно розширені старі вулиці.

– Передбачалося, що Київ стане столицею Української радянської республіки, сюди переїдуть органи влади.

– Перший фактор – столичний, другий фактор – вже була тоталітарна сталінська архітектура. А це означає остаточне розв’язання питань, у тому числі містобудівних. Генеральний план начебто одразу розв’язував містобудівні проблеми, які були на той час. Створювалися нові мости, розв’язки, дороги, магістралі, площі.

Київ, який був поєднанням селищної забудови, де не було водопостачання…

Дослідник історії архітектури Києва в радянський період Семен Широчин
Дослідник історії архітектури Києва в радянський період Семен Широчин

– Були різні райони.

Багато в чому саме генплан 1935 року визначив прокладання сучасних магістралей і шляхопроводів

– Так. Але ми в дослідженнях розвитку міських периферій бачимо, як різні хутори і селища вростали в місто. І в генеральному плані 1935 року вперше йдеться про те, щоб створити єдине міське середовище з квартальною системою організації. Вже не дачна чи сільська структура поселень, які були, а вже квартали, широкі вулиці, магістралі, площі, районні структури. І багато в чому саме генплан 1935 року визначив прокладання сучасних магістралей і шляхопроводів.

– Чи був реалізований цей план і наскільки? Та впродовж якого періоду?

– Його реалізували не повністю. Деякі речі змінилися, щось не встигли, щось дороблювали після війни. Але структура магістралей визначена саме тоді. Так звана «мала окружна», яка йде від Деміївки через Солом’янку на Шулявку, потім на Сирець і потім вже до Дніпра на Троєщину – майже повністю повторює структуру магістралей, передбачених генпланом 1935 року.

Київ. Фрагмент монументу пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років
Київ. Фрагмент монументу пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років

– Тоді в тих районах місто закінчувалося? Бо зараз місто просунулося значно далі.

– Тоді планувалося, що розрізнені селища будуть об’єднані в єдине місто.

– Селища чи райони?

Якщо село стало частиною міста, то це не означало, що там одразу з’явилися каналізація, широкі вулиці

– Питання адміністративне – це окреме питання від містобудівного. Якщо село стало частиною міста, то це не означало, що там одразу з’явилися каналізація, широкі вулиці. Це все ще потрібно було зробити.

Сучасний бульвар Лесі Українки теж вперше був визначений у генплані 1935 року, а побудований вже по війні.

Київ
Київ

– Здається, там була київська фортеця?

– Так. Але забудова території фортеці міським середовищем задумана в генплані 1935 року, був задуманий бульвар Лесі Українки. І сучасна площа Лесі Українки тоді мала вигляд схожий на площу Шарля де Голля в Парижі, де Тріумфальна арка. І тут таке саме планувалося. Тобто Париж був певним взірцем при реконструкції Києва.

– Як Друга світова війна вплинула на плани розбудови Києва? Особливо зважаючи на те, що у 1941 році Київ зазнав величезних руйнувань, особливо центр міста. Радянські диверсанти висадили в повітря дуже багато споруд на Хрещатику й прилеглих вулицях.

– Якщо говорити про те, як постраждало місто під час війни, тут є декілька нашарувань. Перше – це дійсно Хрещатик та деякі навколишні квартали, друге – перед відступом німці знищили всю забудову Лівобережжя та на київських островах, і ще були бомбардування, мінування.

Сучасного Голосіївського проспекту немає у генплані 1935 року, але є в 1947 році

Повоєнний генплан 1947 року багато в чому повторював генплан 1935-го, який був розрахований десь на 10-15 років, і не все ще встигли зробити. Але в повоєнному плані з’являється необхідність реконструкції Хрещатика, вперше з’являються деякі нові проспекти. Сучасного Голосіївського проспекту немає у генплані 1935 року, але є в 1947 році. Тобто ідея зробити пряму магістраль з’явилася тоді.

І деякі відмінності у плануванні Лівого берега. Загалом, Лівий берег, де Дарницька площа і деяка структура кварталів – це те, що було у генеральному плані ще у 1935 році.

– Як почав розвиватися Лівий берег? Коли й чому вирішили розвивати місто саме в той бік? Адже тоді ще не було греблі Київського водосховища, часто Дніпро сильно розливався і затоплював ці території.

– Коли готували генплан 1935 року, біля Дніпра житлової забудови не планували. Планували порт, а житлову забудову планували глибше – там, де зараз Соцмісто, куди Дніпро не доходив.

Поділ, район Києва
Поділ, район Києва

Особливість Лівого берега в тому, що там немає київського рельєфу, який завжди заважає щось планувати. Там рівна поверхня, тому там зробили квартальну сітку, діагональні вулиці, як у Барселоні, як у Парижі. Рельєф тоді не заважав, забудови майже не було – можна було вільно планувати. І в 1935 році спланували, а в 1947-му трохи змінили.

– Коли у Києві зрозуміли, що генплани 1935–1947 років вже не відповідають вимогам часу і взялися за новий?

Генплан 1966 року передбачав кількість масивів навіть більшу, ніж є зараз

– Головна відмінність – це поява індустріального містобудування. Концепція мікрорайонів, масивів, масового житлового будівництва, панельних будинків. Це повністю змінило концепцію, з’явилося бачення будівництва масивами. І з кінця 1950-х, особливо у 1960-х роках будували масиви. Генплан 1966 року передбачав кількість масивів навіть більшу, ніж є зараз. Масиви мали йти на Лівому березі від Вишеньок до Зазим’я, тобто набагато далі, ніж Троєщина.

– Зараз на цих територіях немає Києва. Зазим’я – це не Київ.

– Так, але там планувався масив, метро. Наприклад, коли планували масив на Борщагівці, то попервах планували метро продовжувати туди від заводу «Більшовик». Але коли вирішили будувати масив на Академмістечку, то вирішили тягнути метро до Святошина.

– Тобто, генплан 1966 року теж не повністю втілили?

– Не повністю. Але багато ідей, які були зроблені тоді, актуальні досі. Насамперед – це кільцева дорога. Вона збудована лише частково. Потрібно зробити кільцеву дорогу навколо міста, а вона зараз є довкола Правого берега.

Київ. На передньому плані собор святого Володимира – до створення Православної церкви України був головним храмом Української православної церкви Київського патріархату
Київ. На передньому плані собор святого Володимира – до створення Православної церкви України був головним храмом Української православної церкви Київського патріархату

– Схоже, кожні 20 років з’являвся новий генеральний план. Отже, новий план з’явився десь у 1986 році. Чим він відрізнявся від попередника?

– Не дуже відрізнявся. Були уточнені деякі структури масивів. Якщо у 1960-х в західній частині Києва було бачення масивів як поєднання прямокутних мікрорайонів, то їх форму трохи ускладнили.

І вже у генеральному плані 1980-х із того, що не було зроблено, звели частину Біличів. Цей масив почали будувати наприкінці 1980-х, знесли частину села і побудували частину масиву Біличі. Але досі залишаються недобудовані дороги. Там напівзнесене село і напівпобудований масив.

Є цікава вулиця на північній частині Біличів: з одного боку – масив, з іншого – село. Це та частина масиву, яка не була побудована.

– Чому?

– Закінчилися гроші. Тому що масове житлове будівництво – це дуже витратно, й це вимагає серйозної промисловості, організаційної здатності. Наприклад, Борщагівку будували десь по 40 будинків на рік. І заселяли. Найбільші темпи житлового будівництва у Києві – це 1960-1970-і роки.

Це поєднання неможливого з непотрібним, бо грошей на це все одно не буде

– Ви бачили проєкт, який запропонував до обговорення Кличко?

– Так. Щоправда, на жаль, не читав пояснювальної записки, а в генплані вона дуже важлива. Там повторюються деякі ідеї попередніх генеральних планів. Там з’являється ще одна кільцева дорога, яка Києву не потрібна. Тобто це поєднання неможливого з непотрібним, бо грошей на це все одно не буде.

І ще одне питання – реновація хрущовок – дуже спірне. Є приклад Москви, де цим зайнялися. Це призвело до того, що замість мікрорайонів, які планувалися на меншу кількість людей, з’являються багатоповерхові будинки з більшою кількістю. Це додаткове навантаження на транспорт, водопостачання, дороги. А дорожню структуру ніхто не змінює. Я не вважаю це вдалим прикладом.

Хрущовки застаріли як споруди, але якість середовища в них краща, ніж якщо побудувати 20-поверхові будинки

– У київському проєкті генплану закладені ті самі проблеми?

– Я бачу там потенційно ті самі проблеми. Хрущовки гарні тим, що вони враховують певні гуманні санітарні норми. Можливо, вони застаріли як споруди, але якість середовища в них краща, ніж якщо побудувати 20-поверхові будинки.

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG