Доступність посилання

ТОП новини
07 квітня 2020, Київ 14:03

Люди дуже бояться, там реально 1937-й – Богдан Пантюшенко про окупацію


Майже 5 років – довше, ніж будь-який інший український полонений – Богдан Пантюшенко провів на підвалі у «ДНР»

«Якщо Росія відпустить Донбас – ми його реінтегруємо» – каже танкіст 1-ї окремої танкової бригади ЗСУ Богдан Пантюшенко про настрої в окупації. Він потрапив у полон угруповання «ДНР» в січні 2015 року – ще до того, як українським силовикам довелося вийти з Донецького аеропорту.

Майже 5 років – довше, ніж будь-який інший український полонений, – він провів на підвалі у «ДНР». Вийшов на свободу лише при Володимирі Зеленському – в грудні 2019 року, під час останнього обміну.

Що відбувається в донецьких катівнях? Як змінювалися настрої сепаратистів за ці за 5 років війни? І чи можна повернути Донбас і тих, хто вірить в «русский мир» назад в Україну?

Про це в ефірі Радіо Донбас. Реалії говорили танкіст ЗСУ, екс-полонений угруповання «ДНР» Богдан Пантюшенко і його дружина Вікторія Пантюшенко.

– Позавчора наш колега Стас Асєєв повідомив, що звільнені отримали на картки по 100 тисяч. Ви чекали на цю суму?

Вікторія Пантюшенко: Богдан отримує заробітну плату як військовослужбовець. У цьому плані нам простіше, ніж, наприклад, цивільним заручникам, які після звільнення не були забезпечені взагалі. Звісно, це добрий вклад в наш сімейний бюджет, який допоможе далі рухатися, тому що Богдан ще не готовий працювати.

Богдан Пантюшенко: Я вважаю, 100 тисяч – це, звісно, не астрономічна сума, але, щоб в перший час стати на ноги, цього досить. За умови, що держава буде далі займатися звільненими, не кине їх напризволяще, а деякий час буде підтримувати в питаннях житла, працевлаштування та в інших важливих соціальних питаннях.

Вікторія Пантюшенко
Вікторія Пантюшенко

Вікторія Пантюшенко: Треба додати, що в звільненні 2019 року, дуже гарно показало себе Міністерство ТОТ і міністерство у справах ветеранів. Оксана Коляда дуже багато робила. Я можу порівняти з груднем 2017 року: цього разу люди краще забезпечені.

– Що найважче після повернення з полону?

Я дещо не розумів людей, що вони спокійно живуть, що їх не турбує, що в нашій країні іде війна
Богдан Пантюшенко

Богдан Пантюшенко: Перший період (може, тиждень, місяць) були труднощі, зараз я більш-менш влився в життя. Труднощів не відчуваю. Спочатку важко було звикнути до реальності. Був дуже великий потік інформації, я дещо не розумів людей, що вони спокійно живуть, що їх не турбує, що в нашій країні іде війна. Але втягнувся потихеньку – зараз все нормально.

Богдан Пантюшенко
Богдан Пантюшенко

– Ви потрапили в полон ще до того, як українські військові пішли з Донецького аеропорту. Відчуваєте, що повернулися в іншу країну? Що вас в ній дивує?

5-6 років тому ми жили в якомусь завуальованому совку
Богдан Пантюшенко

Богдан Пантюшенко: Насправді, цей контраст відчувається дуже сильно. 5-6 років тому ми жили в якомусь завуальованому совку. Тобто це був той самий совок, що 23 чи 25 років тому, але – демократичніший. Мене порадувало, що мова, культура, релігія зробили дуже великий крок вперед. Не хотілося б, щоб все пригальмовувалося або, не дай Боже, пішло в зовсім інший бік. Трохи люди змінилися: багато хто почав хоча б на такому побутовому рівні цікавитися політикою і різними державними речами. Раніше всі були більш глухі до цього, жили в своїй мушлі, їх нічого не цікавило.

– Розкажіть, що було в полоні, на підвалах. Ви побували в кількох місцях, спілкувалися з сепаратистами. Можливо, якось змінювалися їхні погляди за 5 років?

Рядовий отримує у них 17-19 тисяч рублів, більше ти ніде просто не заробиш
Богдан Пантюшенко

Богдан Пантюшенко: За ті 5 років все було дуже стисло. До того, як Захарченко взяв під себе владу, було по-іншому. Люди спочатку були обдурені пропагандою, брали участь у становленні цієї «республіки», потім розчарувалися. Тих, хто спочатку брав зброю і служив в ополченні, з 2016-го майже немає: всі розчарувались, пішли. Служать ті, хто не може себе знайти в якомусь іншому напрямку. Рядовий отримує у них 17-19 тисяч рублів, і це досить висока зарплата на тих територіях, більше ти ніде просто не заробиш. Доводиться по нужді брати зброю в руки і воювати чи хоча би просто служити. Я їх розумію, але не виправдовую.

– Звідки ви отримували інформацію?

Богдан Пантюшенко: І охоронці, і вертухай, коли з хлопцями сидів в «казаках» і в приміщенні СБУ, і в пенітенціарній системі, говорив з військовими, цивільними, зеками – з багатьма людьми: мене завжди цікавила думка людей про всю цю ситуацію.

Мабуть, думали, як зроблять «республіку», будуть жити, як в Москві, або не гірше
Богдан Пантюшенко

Люди, які жили в Донецькій області, частіше за все не виїжджали звідти. Якщо були в Росії то не далі, ніж у Ростові. Вони собі так розуміли: в Донецьку, може, не зовсім добре живуть, але по телевізору в Москві – дуже добре. Мабуть, думали, як зроблять «республіку», будуть жити, як в Москві, або не гірше. Коли вбили Захарченка і прийшов до влади Пушилін, нам вертухаї казали, що на 2 місяці вперед їхній центр заброньовано – по вихідним будуть концерти. Вони дуже обурювалися, що їх змушують іти із служби на концерти в обов’язковому порядку. Це такий для людей пил в очі, щоб не казали, наскільки все погано.

– Ви провели півтора місяця зі Станіславом Асєєвим. За його словами, незважаючи на те, що ви вже 5 років були в полоні, посміхалися і говорили, що одного разу все буде добре. Як вам це вдавалося? Що вас підтримувало?

Я розумів, що тут за свою країну
Богдан Пантюшенко

Богдан Пантюшенко: Я завжди знав, що треба тримати себе в руках. Якщо стає трохи гірше, треба мобілізувати організм, думати про краще. Я багато, про що передумав: за що це, чому саме мені. Я розумів, що тут за свою країну, за свою родину, своїх знайомих, своїх співгромадян. Я знав: якщо так сталося, то це все по Божій волі. І надія, що буде звільнення, давала сили. Просто я старався не розкисати.

Богдан та Вікторія Пантюшенко у Центрі військової реабілітації
Богдан та Вікторія Пантюшенко у Центрі військової реабілітації

– Вікторіє, що було для вас найважчим за ці 5 років? Була навіть інформація, що Богдана розстріляли. Як ви про це дізналися, як справлялися з цим?

Вікторія Пантюшенко: Інформація, що він може бути розстріляний – це перші три місяці, коли він був у «козачках». У цю версію більше вірили батьки. Я була впевнена, що він живий, з ним все добре, просто треба час для того, щоб знайшовся. Найскладнішим був період в грудні 2017 року, коли я була впевнена на всі сто відсотків, що він є в списках обміну. Коли за три дні сказали, що викреслений, це конкретно підломило. Це був один з найскладніших періодів. Але взагалі ми весь час на відстані трималися, знали, що чекаємо один одного і що у будь-якому випадку буде все добре.

– Богдане, в одному з інтерв'ю ви говорили про Донецьк, що там реально 1937 рік. Розкажіть, що ви мали на увазі?

Зарплата продавця на базарі у 2017 році була 5 тисяч рублів. Якщо переводити на наші гроші, навіть не буде 2 тисяч гривень
Богдан Пантюшенко

Богдан Пантюшенко: Це стукачництво, це МГБ, це вищість силових структур над всіма сферами життя. Люди загнані в кут за межею бідності. Ми виїжджали на «робочці», тобто своїми очами бачили, що в Донецьку. В центрі підтримують чистоту, показують людям картинку, що все добре, що у них мирний час, що вони живуть, як і жили. Але дуже багато закритих магазинів й інших об’єктів. Зарплата продавця на базарі у 2017 році була 5 тисяч рублів. Якщо переводити на наші гроші, навіть не буде 2 тисяч гривень. Низькі комунальні тарифи – це міна сповільненої дії, тому що це – те, що повинно було платитися в Україну. Люди жили «на халяву», але ж вона підсумовується і треба буде виплатити, або відріжуть. Зараз тарифи потрошку, щоб людей не злякати, піднімаються. Їздять мікроавтобуси в певний час по мікрорайонах, де можна заплатити. Тобто раніше взагалі можна було не платити, зараз нав’язливо просять.

– Наскільки для сепаратистів важлива думка ОБСЄ?

Їх показували, як вітрину, як зразок, що у всіх все добре, але насправді було не так
Вікторія Пантюшенко

Вікторія Пантюшенко: Насправді, родини домагалися того, щоб міжнародні організації відвідували місця, де утримуються наші рідні. Дар’я Морозова, так звана омбудсмен, допускала міжнародні організації тільки до наших хлопців, тому що їм зробили умови. Їх показували, як вітрину, як зразок, що у всіх все добре, але насправді було не так: ми знаємо про «Ізоляцію», де був Асєєв. В Луганську взагалі жодного разу нікого не показали. До людей, які сиділи в нас у в’язниці, допускався Міжнародний Червоний Хрест у будь-який день і час. Ці люди мали право отримувати передачі, телефонувати. З нашими хлопцями зв'язок був раз на пів року чи раз на 3 місяці, передачі наладились тільки в останні півтора року.

Слухач: Мене звати пан Андрій. З Росією як з агресором треба боротися. Якщо проводити роз’яснювальну роботу на окупованих територіях, як багато людей мають бажання вийти, щось проводити?

Богдан Пантюшенко: На тих територіях навіть якщо почати говорити про Україну, можна пропасти на кілька років – і з’явитися через декілька років у списку обміну. Люди дуже бояться. Там реально 37-й рік – це що стосується політики, розмов про Україну чи розмов про рух «республіки» в той чи інший бік.

– Зараз говорять про психологічну, інформаційну реінтеграцію тих територій. Як повернути людей, з вашої точки зору? Наскільки люди вірять в Росію?

Богдан Пантюшенко: Думаю, все залежить від того, як поставиться до цього Росія. Якщо Росія відпустить Донбас – ми його реінтегруємо. Якщо не відпустить, цей конфлікт буде продовжуватись ще дуже довго.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

(Радіо Донбас.Реалії працює по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбуці чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG