Доступність посилання

ТОП новини
09 квітня 2020, Київ 20:32

Постаті, очі, казки. У Дніпрі презентували дві фотовиставки й книгу про війну і з війни


У Музеї АТО презентують три погляди на війну, Дніпро, 14 березня 2020 року

Дніпро – Три автори – три погляди на війну з різних ракурсів. У Дніпрі в Музеї АТО, до Дня добровольця влаштували одразу три презентації. Дві фотовиставки – професійного фотокореспондента та бійця-фотографа – показують події на Донбасі крізь призму двох різних фотооб’єктивів й життєвих досвідів. А книжка військовослужбовця, написана на основі листів до сина із зони бойових дій, ще раз нагадує, заради кого й чого українські військові взяли до рук зброю.

Роман Романенко: Про війну не крізь приціл гвинтівки, а крізь об’єктив фотоапарата

Дніпрянин Роман Романенко на псевдо «Біч» записався добровольцем до полку «Азов» 2015-го студентом-третьокурсником. Пройшов шлях від бійця-снайпера до офіцера, заступника командира снайперської групи. Під час одного з боїв врятував життя своєму пораненому командиру.

Роман Романенко
Роман Романенко

Загинув у 25 років: у серпні 2019-го, виконуючи бойове завдання, підірвався на ворожому фугасі, розповідає його товариш, військовий медик Олексій Турчак.

«Бойовики забрали його тіло, і тільки через дві доби ми його змогли забрати. Він похований у Дніпрі, на Чаплинському цвинтарі… Я знав Романа ще до війни. Ми з ним разом їздили на футбол, вболівали за футбольний клуб «Дніпро». Роман був освіченим, ерудованим, з ним завжди було про що поговорити, він руйнував міф про футбольних фанатів як якихось маргіналів», – каже Олексій.

Фотоапарат Романа Романенка
Фотоапарат Романа Романенка

Скрізь – і в мирному житті, й під час служби – поруч із Романом Романенком був його незмінний друг – фотоапарат. Фотозйомкою хлопець захопився ще в підлітковому віці.

Уже після його загибелі друзі переглянули тисячі зроблених ним на війні світлин, аби вибрати найкращі й представити загалу на виставці «На нулі».

Виставка світлин Романа Романенка
Виставка світлин Романа Романенка

«У нього було багато фототехніки, зокрема плівкові фотоапарати. Більшість плівкових кадрів, які вдалось зберегти й відцифрувати, ми представили на цій виставці. Це всього-навсього 32 роботи, у нього було набагато більше, але ми вибрали ті, які відображають побут, побратимів, те, як саме він бачив війну. Деякі світлини здаватимуться розмитими, нерізкими, але він робив їх у тих умовах, в яких міг. Наприклад, під час бою – наскільки міг витягнути камеру з окопу, настільки й сфотографував. Це на тих позиціях, на Світлодарській дузі, де стояв «Азов», – зазначив Олексій. Найбільше Роман любив знімати людей, каже Олексій Турчак.

Олексій Турчак
Олексій Турчак

Якщо згадати Другу світову, то його знімки чимось схожі на ті – воєнна хроніка в класичному розумінні. Але це вже наша, це вже сучасна війна
Олексій Турчак


Жодну з фотографій загиблого бійця-фотографа не редагували, кажуть його друзі. Таким і був задум – показати війну без прикрас, такою, якою її бачив снайпер, – не крізь приціл своєї гвинтівки, а крізь об’єктив фотокамери.

«Ми жодну фотографію не обробляли, «не підтягували», показали саме такими, як він їх бачив. Чорно-білі лишили чорно-білими, кольорові – кольоровими. Ми хотіли показати Романа не тільки як бійця, добровольця, а як особистість, людину зі своїми хобі та мріями. Ось – він обіймає свого командира, того, якого він витяг під час бою. Ось – із тваринами. Насправді в нього дуже багато фотографій котів, собак, різної живності. Але найбільше він любив знімати людей. Він фотографував війну в особистостях. Якщо згадати Другу світову, то його знімки чимось схожі на ті – воєнна хроніка в класичному розумінні. Але це вже наша, це вже сучасна війна», – зазначив в інтерв’ю Радіо Свобода Олексій Турчак.

На відкриття фотовиставки прийшли бойові побратими та рідні загиблого.

«Любив шахи. Був чемпіоном області й призером першості України. З 14-и років – із фотоапаратом. Вчився на менеджменті. Був вільний час – він подорожував Європою… Одна дитина в родині, один онук», – розповів Радіо Свобода його дід Віктор Романенко.

Товариші обіцяють: це буде не остання виставка світлин бійця, згодом планують показати серію його робіт, відзнятих у приміських електричках.

«Очі говорять більше, ніж вибухи, зброя, кров». Погляд на війну фотографа Сергія Дівєєва

Показати війну крупним планом – через очі тих, хто бачив її впритул, – таке непросте завдання поставив перед собою дніпровський фотограф і військовий журналіст Сергій Дівєєв.

Сергій Дівєєв
Сергій Дівєєв

До його виставки світлин «Очі війни» увійшли близько 30 фотографій із тих тисяч кадрів, які він відзняв упродовж шести років війни. Фотографував і в зоні проведення бойових дій на Донбасі, й у тилу – на базі добробату, у шпиталі, на цвинтарі.

Виставка світлин «Очі війни» Сергія Дівєєва
Виставка світлин «Очі війни» Сергія Дівєєва

Ще в Біблії сказано, що очі є «світильником тіла». Через очі можна дізнатись усе про людину, що вона пережила. Це очі людей, які зіткнулись з війною
Сергій Дівєєв


Очі людини як дзеркало її душі можуть розповісти про пережите, переконаний автор.

«Ще в Біблії сказано, що очі є «світильником тіла». Через очі можна дізнатись усе про людину, що вона пережила. Це очі людей, які зіткнулися з війною. Хтось воював, хтось був поранений, хтось був у полоні. Очі говорять більше, ніж вибухи, зброя, кров», – вважає фотограф.

На його світлинах – очі військових, капеланів, волонтерів, медиків, дітей і батьків, які втратили своїх рідних. У кожного – своя драматична історія.

Починалась серія зі світлини очей щойно звільненого з полону бойовиків українського військового.

Виставка Сергія Дівєєва
Виставка Сергія Дівєєва

«Це 2015 рік. Хлопця звільнили з полону й привезли до Дніпра. Це буквально перші години після полону. Я побачив його очі й зняв. І коли зробив цю світлину чорно-білою, зрозумів, що почалась серія», – зазначив Сергій Дівєєв.

Є на світлинах Сергія Дівєєва й досить відомі особистості, такі, як перший очільник «Правого сектора» Дмитро Ярош, актриса Ірма Вітовська, військовий капелан із Дніпра о. Дмитро Поворотний, волонтерка Тетяна Губа, але автор свідомо уникав будь-яких підписів: говорити мають тільки очі.

«Мені казали: «Підпиши». Підпишу – люди будуть приходити, читати і йти далі. Вони не будуть думати. А тут завдання яке – щоб людина замислилась», – каже фотограф.

Серед світлин з очима – несподівано – вмонтовано кілька порожніх «кадрів» із дзеркалами. Кожен відвідувач має побачити в них своє.

«Сенс який: ти йдеш і дивишся – очі в очі. І тут раптом – твої очі. І в тебе – розрив шаблонів», – зазначає Сергій Дівєєв.

Виставка «Очі війни», за задумом автора, матиме продовження: влітку він збирається представити нову серію робіт «Діти війни».

Борис Кутовий: Про війну без жодного слова про війну

Книжка учасника бойових дій на Донбасі Бориса Кутового «Листи здалеку» розпочиналась із смсок і електронних листів маленькому хлопчикові. У вільні хвилини на фронті він писав їх своєму синові Антонові з жартівливим «позивним» «Мася Вишка».

Борис Кутовий
Борис Кутовий

Борис Кутовий, у минулому – співробітник правоохоронних органів, пішов до війська 2014 року. Має понад два роки бойового досвіду. Зараз він, офіцер командування Об’єднаних сил Збройних Сил України, курирує кілька гуманітарних проєктів, зокрема з допомоги дітям прифронтових територій.

У його книжці йдеться не про війну, а про вигаданий світ, казкові події й персонажів. Це – світлі історії, сповнені добра й батьківської любові, розраховані на дитячу й дорослу аудиторію.

Ілюстрація в книзі Бориса Кутового
Ілюстрація в книзі Бориса Кутового

Тут – про цукерковий дощ і про Великого Білого Шамана, непосидючих мишок і Чупакабру, Дракона та Яблучний Пагорб, Фортецю, Місто, Кордон… Але кожен, з огляду на свій життєвий досвід, прочитає це по-своєму, каже автор.

«Ця книжка не має вікових обмежень. Нема ні слова про війну. Дитині не напишеш про війну, навіть найближчій дорослій людині не напишеш про реалії, які оточують. Там – веселі історії. Але ті, хто прочитав, кажуть: відчувається нотка розлуки, нотка тривоги. Це казало багато людей», – зазначає Борис Кутовий.

Саме любов до наших близьких, любов до місця, де виріс, – із таких маленьких любовей складається велика любов до батьківщини й уже завдяки цій любові ти щось можеш зробити
Борис Кутовий


«Листи здалеку» допомагали йому, каже військовий, пережити розлуку з рідними й домом, а його синові – не втрачати незримого емоційного зв’язку з батьком, вчитись цінувати своїх рідних і життя, любити батьківщину.

«Я розумів, що дуже важливо не переривати зв’язок з сином, що я можу не повернутися додому, і хотілось частинку своєї душі передати синові. І я відправив першу смску, а потім електронного листа. Потім з’явилась постійна потреба писати – не завжди була можливість дзвонити й спілкуватись так, як хотілось. Коли було тихо, я писав йому те, що думав. Саме любов до наших близьких, любов до місця, де виріс, – із таких маленьких любовей складається велика любов до батьківщини й уже завдяки цій любові ти щось можеш зробити, готовий навіть загинути», – сказав Радіо Свобода Борис Кутовий.

Книга Бориса Кутового
Книга Бориса Кутового

Безкоштовні примірники його книжки вже отримала низка бібліотек на Дніпропетровщині й у прифронтовій зоні. Автор також планує продавати свої книжки, щоб зібрати кошти на гуманітарні проєкти для дітей зі сходу.

«Плануємо реалізовувати книжку в рамках доброчинного проєкту для лікування дітей. У нас є конкретна група дітей із захворюванням легенів із Ясинуватського та Бахмутського районів, плануємо їх пролікувати в унікальному санаторії в Соледарі», – зазначає Борис Кутовий.

«Листи здалеку» – дилогія. Невдовзі автор планує видати продовження. А пізніше, ймовірно, і збірку своїх поезій. Їх він також почав писати на війні.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG