Доступність посилання

ТОП новини

Віталій Портников: «Десятиліття брехні про війну. У Росії досвяткувалися аж до путінського «побєдобєсія»


Учасник мітингу-реквієму тримає фото черепів та тлі плаката із зображенням Сталіна та Гітлера в день пам’яті жертв комуністичного і нацистського режимів. Львів, 22 червня 2011 року
(Рубрика «Точка зору»)

Брехня і перемога

(Вперше цю статтю було опубліковано на сайті Радіо Свобода у 2020 році)

9 травня 1981 року я, тоді ще 14-річний школяр, прийшов на відкриття нової будівлі «Українського державного музею Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» на Печерських пагорбах. Рух було перекрито: від комплексу щойно від’хав кортеж генерального секретаря ЦК КПРС, голови президії Верховної Ради СРСР Леоніда Брежнєва.

Брежнєв – йому залишалося жити всього півтора року – був головною фігурою на церемонії і учасники відкриття музею вшановували його, скромного офіцера воєнних часів, як одного з полководців Другої світової війни. Але це вже було настільки звичним атрибутом останніх років правління Брежнєва, що я просто не помітив ритуальних улесливих промов.

Фотографії щодо відкриття в Києві у 1981 році Меморіального комплексу «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років», частиною якого є монумент «Батьківщина-мати»: 1) Ліворуч зверху: делегація генсека КПРС Леонід Брежнєва у Москві, 8 травня 1981 року; 2) Праворуч зверху: Брежнєв в аеропорту в Києві, 8 травня 1981 року; 3) Ліворуч: Брежнєв і Щербицький на трибуні на площі Музею, 9 травня 1981 року; 4) Праворуч знизу: Брежнєв і Щербицький відкривають будівлю Музею 9 травня 1981 року
Фотографії щодо відкриття в Києві у 1981 році Меморіального комплексу «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років», частиною якого є монумент «Батьківщина-мати»: 1) Ліворуч зверху: делегація генсека КПРС Леонід Брежнєва у Москві, 8 травня 1981 року; 2) Праворуч зверху: Брежнєв в аеропорту в Києві, 8 травня 1981 року; 3) Ліворуч: Брежнєв і Щербицький на трибуні на площі Музею, 9 травня 1981 року; 4) Праворуч знизу: Брежнєв і Щербицький відкривають будівлю Музею 9 травня 1981 року

Шок чекав мене вже під час екскурсії по музею, у залі бойової слави. Там, у цоколі монумента «Батьківщини-мати», золотими літерами по білому мармуру, були вибиті прізвища героїв Радянського Союзу – учасників війни. І що ж я побачив нагорі?

Зображення чотирьох зірок героя і напис:

Брежнєв Леонід Ілліч

Жуков Георгій Костянтинович.

Я отримав дуже хороший – і наочний – урок фальсифікації історії Другої світової війни

Брежнєв справді тоді вже був тричі героєм Радянського Союзу і героєм соціалістичної праці (через півроку він отримає ще одну зірку героя і «вознесеться» над маршалом Жуковим, який був «усього лише» чотири рази героєм Радянського Союзу). Але ось тільки маршал Жуков, три з чотирьох своїх зірок отримав за участь у бойових діях і дві – під час Другої світової війни (четверту – за придушення антикомуністичного та антиімперського повстання в Будапешті). А Брежнєв вперше став героєм Радянського Союзу вже тоді, коли був генеральним секретарем ЦК. Пізніше присвоїв собі звання маршала і навіть нагородив себе самого орденом «Перемога» – в порушення статуту самої нагороди (після смерті Брежнєва його родичам довелося повернути орден). І ось – кульмінація. У залі бойової слави музею цей чоловік, який був політпрацівником і отримав генеральські погони тільки наприкінці війни, був на першому місці – перед усіма маршалами, генералами, перед знаменитими льотчиками, танкістами, артилеристами…

Так я отримав дуже хороший – і наочний – урок фальсифікації історії Другої світової війни. І якщо задуматися, всі ці роки були – і залишаються – битвою правди і фальсифікації. Це теж фронт і теж спадщина цієї страшної війни.

Приховування фактів і підміна їх міфами

Кажуть, що історію війни завжди пишуть переможці. Але переможці – аж ніяк не завжди фальсифікатори. А в Радянському Союзі – і у путінській Росії – це саме так. Приховували факти і намагалися підмінити їх міфами. Приховували документи – той же пакт Молотова-Ріббентропа пролежав у закритих архівах радянського керівництва аж до краху СРСР.

Міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов (праворуч, сидить) підписує пакт Молотова-Ріббентропа. Третій ліворуч – генеральний секретар ЦК ВКП(б) Йосип Сталін. Москва, 23 серпня 1939 року
Міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов (праворуч, сидить) підписує пакт Молотова-Ріббентропа. Третій ліворуч – генеральний секретар ЦК ВКП(б) Йосип Сталін. Москва, 23 серпня 1939 року
Секретний додатковий протокол до Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною. 23 серпня 1939 року. Радянський оригінал російською мовою
Секретний додатковий протокол до Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною. 23 серпня 1939 року. Радянський оригінал російською мовою
Військовослужбовці нацистської Німеччини і СРСР віддають честь німецькому прапорові зі свастикою під час урочистостей у рамках військового параду з нагоди поділу земель, що належали до того Польщі. Брест-Литовський, 22 вересня 1939 року
Військовослужбовці нацистської Німеччини і СРСР віддають честь німецькому прапорові зі свастикою під час урочистостей у рамках військового параду з нагоди поділу земель, що належали до того Польщі. Брест-Литовський, 22 вересня 1939 року
Німецькі та радянські військові після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 22 вересня 1939 року
Німецькі та радянські військові після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 22 вересня 1939 року
Німецький і радянський офіцери потискають руки наприкінці Польської операції, 1939 рік. Фото ТАСС, яке було опубліковано у вересні 1940 року в газеті «Красная звезда» до першої річниці поділу території Польщі між Німеччиною і СРСР
Німецький і радянський офіцери потискають руки наприкінці Польської операції, 1939 рік. Фото ТАСС, яке було опубліковано у вересні 1940 року в газеті «Красная звезда» до першої річниці поділу території Польщі між Німеччиною і СРСР
Під час спільного парад Вермахту і Червоної армії після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 22 вересня 1939 року
Під час спільного парад Вермахту і Червоної армії після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 22 вересня 1939 року
Зустріч військових Вермахту і Червоної армії після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 20 вересня 1939 року
Зустріч військових Вермахту і Червоної армії після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 20 вересня 1939 року
«Арка Перемоги» зі свастикою та червоною зіркою у день спільного параду Вермахту і Червоної армії після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 22 вересня 1939 року
«Арка Перемоги» зі свастикою та червоною зіркою у день спільного параду Вермахту і Червоної армії після вторгнення на територію Польщі військ Німеччини та СРСР. Брест, 22 вересня 1939 року
Намагалися перетворити війну на перемогу російського народу – так, ніби громадяни інших національностей не воювали й не гинули

Намагалися не згадувати про перші, найстрашніші роки війни. Намагалися давати слово маршалам і затикати рот солдатам – це вже після першої опублікованої повісті київського письменника Віктора Некрасова «В окопах Сталінграду» з’явився вираз «солдатської правди» і люди, які ризикували своїм життям і бачили, як гинули їхні товариші, отримали можливість розповісти про кошмар війни. А до цього війна була як у фільмі «Падіння Берліну» – свято і оплески Сталіну, який прилетів до німецької столиці (насправді диктатор там не був).

Коли реальні події зникли під сміттям пропаганди, стали святкувати – і досвяткувалися аж до путінського «побєдобєсія»

З історії війни викреслювали цілі розділи. З вулиць радянських міст виганяли інвалідів, які пожертвували своїм здоров’ям, своїми руками і ногами заради перемоги. Засипали Бабин Яр – щоб забули про незручний Голокост. Намагалися перетворити війну на перемогу російського народу – так, ніби громадяни інших національностей не воювали й не гинули. І тоді, коли реальні події зникли під сміттям пропаганди, стали святкувати – і досвяткувалися аж до путінського «побєдобєсія».

А насправді перемога у будь-якій війні – це не «свято зі сльозами на очах», як співається в радянській пісні. Це усього лише можливість плачу в тиші, без страху завтра загинути самому й втратити близьких. Без бомбардувань, боїв і концентраційних таборів. Але із розумінням, що все це було вчора. Це можливість плачу серед руїн, на які перетворилася вся Європа – і Україна також. Це можливість плачу серед «похоронок», які були чи не у кожній родині. Це зараз здається, що перемога – це святкові салюти. А тоді люди, які пережили обстріли і бомбардування, божеволіли від кожного салюту – як зараз бояться салютів наші співвітчизники, що пережили російські обстріли.

Українці відзначають чергову річницю в країні, яка продовжує воювати. Територію якої окуповують і обстрілюють, громадян – вбивають

Але все ж найголовніше у перемозі – це правда про війну і про всю її нелюдяність. Тому що якщо цю правду приховувати і не вистраждати, потім обов’язково з’являється бажання воювати і вбивати.

Радянське керівництво і його російські спадкоємці зробили все можливе, щоб приховати цю правду і підмінити її пропагандистською тріскотнею. Ось чому українці відзначають чергову річницю перемоги в країні, яка продовжує воювати. Територію якої окуповують і обстрілюють, громадян – вбивають і позбавляють завтрашнього дня. У країні, яка стала жертвою агресії у нібито мирний час.

У країні, яка стала жертвою десятиліть брехні про війну.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Політична карикатура художника Олексія Кустовського
Політична карикатура художника Олексія Кустовського
  • Зображення 16x9

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG