Доступність посилання

ТОП новини

Пам’яті найвідомішої книгарки України Любові Хомчак


Любов Хомчак
(Рубрика «Точка зору»)

Є люди, на перший погляд, звичайні і непомітні. Дуже скромно тримаються збоку, ніколи не наголошуючи на власних заслугах. Але їхній вклад у культурні процеси куди більший, ніж у багатьох розпіарених медійних облич. Таким унікумом для української книжки була Любов Хомчак, продавчиня книжок із маленького містечка Миколаїв, що біля Львова, яка відійшла у засвіти цього тижня.

«Померла «книжкова мати», «книгомама», – написали на своїх сторінках у соціальних мережах чимало відомих літераторів. І в цьому визнанні криється не до кінця усвідомлений нами феномен, бо ще жодного книгаря не проводжали у нас із таким щирим сумом.

Мамин брат на псевдо «Скакун» був застрелений під час облави на УПА. Діда й бабу з маленькими дітьми після цього виселили в Республіку Комі

У пані Люби все в житті було не так. Вона взагалі була для багатьох «ходячим парадоксом». Хоча її земна біографія нагадувала тисячі інших у Галичині.

Мамин брат на псевдо «Скакун» був застрелений під час облави на УПА і похований без труни в одному простирадлі. Діда й бабу Підцерковних із маленькими дітьми після цього виселили в Республіку Комі, де «дзедзьо» одразу помер після виснажливої двомісячної подорожі у «телячих» вагонах. Чоловік татової сестри Андрій Данчевський був діячем ОУН і загинув ще до приходу радянської влади в Галичину. Тож історичний досвід пані Люба отримала не зі шкільних підручників, а з родинних оповідей.

Від родини у неї і сильний внутрішній стержень. Дід був головою сільської кооперативи, а це була виборна посада до совітської влади. Обирали на неї найтямковитішого господаря. Масло з їхнього стародавнього села Дроговиж возили аж до Варшави. Батько Микола П’ясецький працював начальником відділу постачання знаменитого Миколаївського цементного заводу, чий велетенський комин із білим густим димом було видно далеко на трасі Львів-Чоп. Займатися постачанням у радянські дефіцитні часи було справою непростою, тут треба було проявляти неабиякий хист та вміння ладити з людьми. Певно, ці важливі риси і дозволили згодом пані Любі стати організаторкою відомого на всю Україну фестивалю «Книжкова толока», який не тільки проводився у рідному Миколаєві та близькому Стрию, а й сам став їздити неозорими просторами українських чорноземів.

Любов Хомчак (ліворуч) у кулуарах фестивалю «Книжкова толока»
Любов Хомчак (ліворуч) у кулуарах фестивалю «Книжкова толока»

Мати Ольга була дуже чуйною, закоханою у слово, читала на пам’ять Шевченка. Оця мамина лагідність і вразливість передалася і малій Любі, яка так залюбилася у писане слово, що першу розмальовану книжечку з бібліотеки заховала на горищі, аби вона завжди була з нею.

Натомість батько, вихований у родині австрійського улана, демонстрував поширену тоді суворість у поводженні з дітьми. І коли дві донечки Оксана і Люба не встерегли гусей, наказав без пропажі додому не повертатися. Як виявилося, птахів замкнув лихий сусід, бо ті залізли в його городець, а бідолашні діти змушені були заночувати на греблі за рікою на купі вугілля. Лише над ранок перестрашені батьки їх розшукали. Тато пережив осуд усього села і трохи зм’як серцем, але його аскетизм у ставленні до себе і рідних, вочевидь, передався і пані Любі.

Три з половиною роки, проведені на Закарпатті, справили на молоденьку студентку неймовірне враження

Тому при першій нагоді вона вирвалася з тісної батьківської опіки і полетіла разом із подружкою вступати у політехнічний технікум до Сваляви «за компанію». Та доля зіграла крутий жарт: начитана Люба вступила на виноробство, а колежанка, яка її загітувала – ні.

Три з половиною роки, проведені на сонячному Закарпатті з тривалими практиками в Ужгороді та Берегові, перші самостійні кроки у житті, психологічне визрівання у новому, самобутньому краї справили на молоденьку студентку неймовірне враження. Саме тому, коли стала займатися книжковим ярмарком, приділяла цьому найзахіднішому куточку України найпильнішу увагу. Розуміла всі ті складні процеси, які там відбуваються, і робила все можливе, аби про українську літературу за Карпатами знала вся Україна. З нею були знайомі провідні письменники Закарпаття, яких вона не тільки читала й популяризувала, але й щиро любила, бо була переповнена цим світлим почуттям.

Другим поштовхом до пробудження вільної, невгамовної натури стала перебудова. Стала однією з ініціаторів створення Товариства української мови у Миколаєві

Після золотих студентських часів у житті відомої книгарки був ще рік роботи у Львові – на потужному винзаводі, а потім одруження і народження двох чудових діток. Так вона потрапила до Миколаєва на Дністрі – на родинне обійстя чоловіка Степана.

Другим поштовхом до пробудження вільної, невгамовної натури стала перебудова. У 1980-х роках подружжя Хомчаків передплачувало зо 30 видань, в тому числі «грубі» журнали, які першими розповідали правду про сталінські репресії, Голодомор, радянську тоталітарну систему. Пані Люба ковтала це все запоєм, тож не дивно, що саме вона стала однією з ініціаторів створення Товариства української мови у Миколаєві, одного з перших на Львівщині. Згодом був Народний рух України, вже відкрита опозиція до правлячої тоді КПРС.

Книжка як засіб для гуртування

Практичний розум, досвід роботи економіста, потреба виживати в умовах всеосяжної економічної кризи привів пані Любу до започаткування власної маленької крамнички, де з’явився і відділ книжок, без яких вона не мислила свого життя. На хвилі народного піднесення організовує на стадіоні кількатисячне Свято матері, вечори Василя Симоненка, Лесі Українки… Поступово книжковий відділ стає основним в її дрібному бізнесі. Вона багато читає, слідкує за новинками, гуртує довкола себе шанувальників літератури. Так, крок за кроком, формується неординарна особистість, яка неможливе робила можливим.

Любов Хомчак у Стрийській книгарні
Любов Хомчак у Стрийській книгарні
З’явилася знаменита «Книжкова толока», креативні книгарні у Стрию та Львові, подорожі дружнім літературним гуртом на Донбас, на Південь, на Закарпаття

Новим переродженням Любові Хомчак стала несподівана смерть 25-річного сина Миколи, в якого виявили лейкемію на пізній стадії. У матері з ним був настільки сильний емоційний зв’язок, що їй здалося, що її земне життя вже вичерпалося. Все, кінець, для чого ще жити? Лише потреба турбуватися про синових дітей та власну доньку Ірину змусила цю сильну натуру піднятися з розпачі і шукати нову мету в житті. Так з’явилася знаменита «Книжкова толока» у Миколаєві, креативні книгарні у Стрию та Львові, подорожі дружнім літературним гуртом на Донбас, на Південь, на Закарпаття – всюди, де є величезна потреба в живому проникливому українському слові. І кожна така культурницька акція ставала подією, огорнутою її дивовижним внутрішнім теплом і якоюсь аж материнською турботою. Вона, до речі, була й меценатом окремих видань.

Такою ми запам'ятали Любу Хомчак
Такою ми запам'ятали Любу Хомчак
На запитання про філософію власного життя, відповідала: «Я живу для того, аби дарувати світло і любов»

Чотирнадцята «Книжкова толока» в Миколаєві не відбулася через карантин. А через пів року не стало й цієї неймовірної жінки у великих окулярах зі швидким мовленням та вибачливою усмішкою. За чверть століття свого бізнесування вона не нажила статків, бо весь час дарувала себе іншим. Зате її гостинна одноповерхова хата, що не виділяється з-поміж сусідських на вулиці, відома чи не кожному літераторові України. Вона не жила матеріальними цінностями і часто в гаманці бракувало грошей. Зате могла подарувати книжку зі свого прилавку невідомій людині, якщо бачила, що та їй конче потрібна.

Безжальна онкологія вирвала Любу Хомчак від нас за місяць до 65-річчя. Як і дванадцять років тому забрала її старшу на три роки сестру Оксану. На запитання про філософію власного життя, пані Люба, усміхаючись, мені відповідала: «Я живу для того, аби дарувати світло і любов». Такою усміхненою ми її пам’ятатимемо ще довгі-довгі роки…

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • Зображення 16x9

    Олександр Гаврош

    Народився 1971 року в Ужгороді. Закінчив Львівський факультет журналістики. Має понад дві тисячі публікацій у пресі. Автор понад тридцяти книжок, в тому числі збірників публіцистики «Точка перетину», «Закарпаття під прицілом»,«Блукаючий народ». Член Національної спілки письменників України. Поет, прозаїк, драматург, сценарист. 

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG