В Україні спостерігається позитивна тенденція до скорочення кількості тюремного населення, проте жорстоке поводження, катування і залякування залишаються масовим явищем у місцях позбавлення волі. Про це йдеться у звіті Комітету Ради Європи з питань запобігання катуванням, який він зробив за підсумками свого візиту до пенітенціарних установ у серпні цього року. Радіо Свобода з’ֹясовувало, які умови утримання в українських тюрмах і СІЗО, що розуміти під поняттями катувань і неналежного поводження, а також як реформувати систему виконання покарань?
10 лютого 2017 року Віктор Сукачов звернувся із заявою до Європейського суду з прав людини, в якій скаржився на погані умови утримання у Дніпровському (тоді ще Дніпропетровському – ред.) слідчому ізоляторі №3.
У цій установі, доводив заявник, не було системи вентиляції повітря, ув’язнені могли приймати душ лише раз на тиждень, а прати і сушити білизну доводилося у камерах, через що там була постійна вологість і запах.
Віктор Сукачов був звинуваченим у справі так званих «дніпровських терористів». У березні 2012 року його затримали за підозрою у вчиненні вибухів у кількох українських містах, а у лютому 2018 року його засудили до 12 років позбавлення волі.
30 січня 2020 року Європейський суд з прав людини виніс «пілотне» рішення у справі «Сукачов проти України». Це означає, що неналежне поводження і погані умови утримання вֹ’язнів стали систематичними, говорять у Харківській правозахисній групі, юристи якої вели цю справу.
Відтак надалі рішення щодо подібних справ будуть виносити автоматично, навіть не розглядаючи їх по суті. Держава нехтує судовими рішеннями, не бажає ліквідувати вказані проблеми, отже буде виплачувати грошові компенсації потерпілим, пояснюють правозахисники.
Не поодинокі факти, а масове явище
Незадовільні умови утримання, неналежне поводження, залякування, катування – ці явища вже давно вкорінилися в українську пенітенціарну систему. На них постійно наголошують у своїх доповідях представники міжнародних моніторингових місій, зауважує в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода експертка Української Гельсінської спілки з прав людини та Центру прав людини ZMINA Маргарита Тарасова.
Коли ми приїжджали туди, то бачили, що люди живуть при температурі 11 градусів у камерах
«Як би не намагались керівники установ позбавлення волі розказати, що ці випадки є ситуативними, тим не менш ми говоримо саме про масовість.
Катування ми фіксували, наприклад, у Замковій виправній колонії (Хмельницької області – ред.) Коли ми приїжджали туди, то бачили, що люди живуть при температурі 11 градусів у камерах», – зазначає правозахисниця.
За інформацією Маргарити Тарасової, «гарячими точками» є дві колонії у Харківській області – № 25 і №100. Ці ж самі об’єкти потрапили в поле зору і делегації Комітету Ради Європи з питань запобігання катуванням.
У доповіді йдеться про «достовірні звинувачення в жорстокому поводженні з боку співробітників в'язниці, що складаються з ударів ногами і гумовими палицями».
Щоправда, адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби України, якій підпорядковуються місця позбавлення волі, заперечує факти жорстокого поводження і говорить про «намагання окремих осіб дестабілізувати оперативну обстановку», як це було, наприклад, у Кропивницькому слідчому ізоляторі.
На проблему катувань звертає увагу у своїй щорічній доповіді і український омбудсман Людмила Денисова.
У звіті за минулий рік представники Офісу уповноваженого провели 711 моніторингових візитів до місць позбавлення волі. Також до українського омбудсмана надійшли 1 775 скарг від людей, які перебували за ґратами.
«90% коштів, які виділяє держава на одного засудженого, ідуть на оплату комунальних послуг» – Тарасова
За даними звіту Ради Європи за 2019 рік, Україна входить до десятка країн із найбільшою кількістю в’язнів. На 100 тисяч населення припадає 125, 7 ув’язнених, у той час, як у Європі в середньому – 106 в’язнів на 100 тисяч населення.
У доповіді Комітету Ради Європи з протидії катуванням зазначається, що кількість в’язнів із кожним роком зменшується, і це є добре, проте говорити про серйозні зміни у кримінально-виконавчій системі зарано.
Реформувати пенітенціарну систему пробував колишній міністр юстиції Павло Петренко, а потім його наступник на цій посаді Денис Малюська. Він, зокрема, ініціював запровадження платних камер і перенесення СІЗО за межі міста.
Проте все це мало допомагає у руйнуванні старих підмурків радянської тюремної системи, наголошує правозахисниця Маргарита Тарасова.
За її словами, коли мова йде про місця позбавлення волі, то мається на увазі не лише тюремне населення, але й працівники цих установ, а також величезна розгалужена інфраструктура. І все це потребує коштів.
«Усі ці роки я мало бачила фокусу урядовців на тому, як зробити цю систему більш гуманною, як запобігти великій кількості рецидивів. У нас і досі живий стереотип і серед можновладців, і у суспільстві, що виправити злочинця можна лише у жахливих тюремних умовах.
Ми колись підрахували, скільки коштів іде на утримання в’язниць. Виявилося, що на утримання одного засудженого (це було кілька років тому) виділялося 100-120 гривень. Так от 90% з цих коштів ідуть на оплату комунальних послуг, зарплату персоналу установ тощо. А на потреби самого вֹ’язня витрачається 10-15 гривень».
В Україні, на думку правозахисників, надзвичайно мала кількість виправдувальних вироків – усього лише 1-2%, що свідчить про хвору судову систему. Також низький рівень застосування альтернативних запобіжних заходів та інших форм покарань.
