Ми будемо себе захищати, але ефективність вища за підтримки країн-НАТО – бригадний генерал Клочков

ЛЬВІВ – 1 жовтня завершились міжнародні українсько-американські навчання «Rapid Trident 2021» («Швидкий Тризуб»), які тривали з 20 вересня на базі Міжнародного центру миротворчості та безпеки Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (Яворівський полігон). За 25 років «Rapid Trident» цьогорічний вишкіл був наймасштабніший – за участі 6 тисяч військовослужбовців із 15 країн світу, з яких 11 – держави НАТО.

Про рівень «Rapid Trident 2021» Радіо Свобода говорить із керівником міжнародних навчань від української сторони – бригадним генералом Збройних сил України Владиславом Клочковим.

44 -річний Владислав Клочков від початку бойових дій на Донбасі був начальником штабу 92-оі окремоі механізованоі бригади. З квітня 2015 року командував 93-ю. У цей час бійці бригади тримали весь Донецький напрямок. Саме тоді російська пропаганда поширювала назву – «каратєлі полковніка Клочкова», відповідно, комбрига називали «каратєль». На сьогодні проти Владислава Клочкова на окупованих Росією українських територіях порушено 5 кримінальних справ. Як, зрештою, на всіх командирів бригад та офіцерів Збройних сил України, які брали участь у бойових діях, захищаючи українську землю.

– Пане генерале, як оцінюєте цьогорічні міжнародні навчання? Наскільки вони пройшли фахово і чи готові українські військовослужбовці до спільних дій з іноземними підрозділами?

– Головне у навчаннях було дотримуватися процесів планування, які є у країн-партнерів. Ми здійснили спільне десантування українсько-американсько-польського підрозділу, перший раз застосували українсько-польсько-литовську бригаду. У ході навчань відбувалось оцінювання підрозділів за стандартами НАТО. Надається оцінка взаємосумісності, чи військовослужбовці можуть виконувати спільні задачі з країнами-партнерами чи ні. Тобто, чи сумісні процедури, підходи, чи здатні виконувати ті ж задачі, що й підрозділи НАТО. Рівень оцінювання визначається колективно, долучається до цього програмне забезпечення.

Країни-партнери брали участь у конфліктних процесах, які відбувалися у світі. Мають досвід. А ми маємо свій. Українська армія за майже 8 років війни навчилася та організувала бойову підготовку і процес по-іншому. Нам є що розказати. Ми восьмий рік перебуваємо в активній фазі бойових дій, у постійній готовності і маємо унікальний досвід. Представники НАТО вчать нас зрозуміти тактику дій в урбанізованій місцевості, тому що для них завжди це питання на високому рівні. Це складніший етап, інша тактика дій, яка відрізняється від тієї, що застосовується у чистому полі. Під час цьогорічних навчань головні акценти були – взаємосумісність, спільні процедури, дії, урбанізована місцевість, штурм.

– На Яворівському полігоні під час навчань «Rapid Trident» відбулось спільне десантування українських десантників і натовських. У чому була складність цього тренувального польоту?

– Лише у несприятливій погоді, через що перенесли десантування на день. Все інше – здійснити стрибок, виконати задачу на визначеній ділянці – було зрозуміло. Літаки прилетіли на полігон із Рамштайну, Німеччини. Згідно зі сценарієм, десантники спустились на умовну територію з розташуванням ворожих сил. Я задоволений десантуванням, це спільний процес. Американці приземлялись на невідомий майданчик. Для українських десантників теж нові відчуття, а це і літак не такий, як в Україні, парашутні системи інші. Але ми все правильно зробили.

– Ви вперше у ролі керівника цих міжнародних навчань від української сторони. Що, з огляду на цей вишкіл, потрібно вже поліпшити чи посилити в українській армії?

– Знання англійської мови. Це ключове і основне питання. Все починається і закінчується з мови, спілкування. Можемо готувати військовослубовців, проводити міжнародні навчання, а управляти як? Ми ж не можемо кожного солдата забезпечити перекладачем. Мовний бар’єр мусимо подолати. Я теж його відчуваю. Самостійно вивчаю мову протягом року. Канадська сторона надала мені викладача і о 20 годині сідаю вчити англійську.

Однозначно, все починається з мотивації, якби не опрацьовував стратегію, без мотивації нічого не буде. Потрібно пройти курс мови, а ще певний час пробути в середовищі. Без середовища доброго результату не буде. Це соромно, що я чотири навчальні заклади закінчив, скрізь вчив англійську мову, доріс до звання бригадного генерала і зараз мені треба перекладача. Ми ж вибороли свою незалежність у 1991 році, коли я закінчив 8-й клас, ми вже були націлені на НАТО та євроінтеграцію. Відтоді мали б покращувати навчання англійської у школах і вищах. На жаль, у Збройних силах не зважали на питання вивчення мови. Система підготовки була побудована неправильно. Я під час цих навчань потрапив в англомовне середовище і тепер надолужую те, що було втрачено.

– Ви вивчали арабську, пройшли свого часу мовний курс, чи пам’ятаєте мову?

– Так. Тут є військовослужбовець, чия рідна арабська, то можу привітатись і перекинутись словами.

– Ви були у числі перших військовослужбовців, кому у грудні 2020 року присвоєно звання бригадного генерала, вже за стандартами НАТО. Чи не матимемо ще більше генералів?

– Ні, це не впливає. Ті посади, які були раніше передбачені, генеральські, вони залишилися. У країнах НАТО первинне генеральське звання – бригадний генерал. Суттєво нічого не змінилось. Це первинне звання і так у чисельності лишилось. Це нічого не змінює, я ж нічим не відрізняюсь від солдата, у такій же ж формі, теж – українець. Освіти у мене більше і відповідальності також. Це посада, до якої мені вдалося прийти, далі треба працювати. Звісно, мене, як військового, це мотивує.

– Ви з тих генералів, які не служили у радянській армії жодного дня. Але тим не менше, ці залишки «совєтської армії» є в українському війську.

– Маємо ще багато таких процесів , які ментально не можемо змінити, багато. Не хочу озвучувати.

– Коли ж це відійде?

– Потрібен час і більше спільних заходів із країнами НАТО. У них є теж свої проблеми, але інші підходи, погляди. Перебуваючи на «Rapid Trident», я відкрив очі на багато речей: процес планування, підхід до справи, виконання. Дуже мені сподобалося, як відбувається планування, саме ставлення до роботи. Цей досвід потрібно переймати. Таким країнам, як Україна, країн Балтії, з огляду на співвідношення з нашим ворогом, розраховувати необхідно тільки на підтримку наших партнерів НАТО. Бо один у полі – не воїн, якщо подивитись на співвідношення сил і засобів. Щоби ми один одного розуміли, маємо до цього готуватися і ці навчання дають таку можливість – спланувати спільні дії, організувати їх, провести і забезпечити. Все дуже просто. У цьому році це другі навчання, на яких я присутній. Перші були «Козацька булава» за участі британського підрозділу. А на Львівщині – багатонаціональний комплект.

– З року в рік тривають розмови про перспективи членства України в НАТО. Військовослужбовці країн-членів НАТО і Збройних сил України обговорюють стратегічні питання військового співробітництва. Ви брали участь , безпосередньо у підготовці і проведенні «Rapid Trident 2021» , тобто все бачили зсередини. Що Україна на шляху до НАТО має зробити?

– Суспільство повинно розуміти, що ми будемо себе захищати, але ефективність набагато вища за підтримки країн-НАТО. Політичне рішення це друга складова, тому що ми можемо прагнути, але є підходи, порядок, інтегрування, готовність Збройних Сил. ЗС. У цьому році «Rapid Trident» – 6 українських підрозділів і це дуже серйозний посил. На всіх рівнях має бути усвідомлення питання щодо членства в НАТО. Це дуже складний процес і не так просто зробити, я це побачив на рівні військового. Мають включитись усі інституції. В армії є багато розумних людей. Це 250 тисяч, серйозний інститут. Через мобілізацію пройшли і добробати. Зустрічав і зустрічаю багато розумних людей. Спілкуючись з представниками НАТО, можу сказати, що ми, напевно, найбільш боєготова армія в Європі, не за показником матеріально-технічного забезпечення, а тому що зараз виконуємо задачу, діємо. Так, матеріальні засоби у них кращі, структура. Партнери НАТО це розуміють і теж вчаться у нас.

Добровольці, які захищали Україну, волонтери, які допомагали армії з перших днів, показали світові , що ми будемо боротися і зробили багато. У 2014 році я був начальником штабу 92-ої бригади. У березні задача була вийти на прикриття ділянки державного кордону. Ні спальних мішків не було, ні бронежилетів, ні касок. Все привозили волонтери. Волонтерський і добровольчий рухи зірвали стратегічні плани Путіна. Не Збройні сили, які виконували планову задачу, а волонтери і добровольці. Всередині країни почався процес, який пішов у розріз тим планам, які, напевно, опрацьовувалися у Москві.