Ганьба замість тріумфу: як «маленькі переможні війни» ставали великими халепами

Головний підсумок першого місяця російської агресії проти України – крах російського бліцкригу. Це далеко не перший випадок в історії, як у російській, так і в ширшому контексті, коли замість «маленької переможної війни» держава-агресор отримала велику, масштабну за наслідками і втратами, й далеко не переможну кампанію. Зрештою, вислів «маленька переможна війна» російські можновладці вперше вжили щодо Російсько-японської війни (1904-1905), яку Росія програла.

Більше про такі випадки «Історична Свобода» говорила з дослідником воєнної історії, керівником експертної групи військових зв'язків із громадськістю Директорату інформаційної політики у сфері оборони та стратегічних комунікацій Міністерства оборони України Василем Павловим.

– «Маленька переможна війна» існувала в усі часи і в різних проявах. Її використовували різні керманичі для задоволення своїх локальних чи глобальних інтересів. Натомість бліцкриг – це вияв ХХ століття. Вперше його спробувало застосувати німецьке командування в 1914 році, на початку Першої світової війни. Але з цілої низки причин тоді бліцкриг не набув логічного завершення і перетворився на позиційну, окопну війну.

– Бліцкриг у розумінні класичному – це кампанії, які проводила нацистська Німеччина в період з осені 1939-го і до літа-осені 1941 року.

Блискавична війна – це поєднання всіх наявних засобів артилерійської, авіаційної та танкової підтримки. «Маленька переможна війна» може вестися як завгодно.

Але в бліцкригу є чіткі ознаки: спочатку потужний авіаційний удар, потім потужний артилерійський удар, потім танкові й механізовані з’єднання наносять розтинаючі удари, а далі піхота добиває оточені війська в «котлах». Так завдається декілька ударів одне за одним.

Також була радянська теорія глибокої операції. Її можна вважати своєрідним відгалуженням ідеї бліцкригу, але вона на меті насамперед, все ж таки, ідею глибокого враження оборони і проникнення якомога далі всередину ворожої держави.

Тому, якщо говорити про ситуацію, в якій зараз опинилися Україна, то Путін хотів здійснити «маленьку переможну війну», обравши для цього ідею бліцкригу. Але втілена вона була застарілими засобами радянської глибокої операції, на яку в Росії не було ні інтелектуальних, ні матеріальних, ні людських ресурсів. Ну, і маємо «подякувати» російській корупції, яка є нашим своєрідним спонсором у цій війні.

– Якщо проводити історичні аналогії, то найближче тут, як мені здається, радянська агресія проти Фінляндії у 1939-1940 роках. Попервах Сталін планував «завдати вирішальної поразки фінській армії впродовж 8-10 діб, на окремих ділянках до 15-ти діб». Але війна тривала 3,5 місяці. При чому фінська армія так і не зазнала вирішальної поразки.

Якщо взяти до уваги неймовірну радянську перевагу над фінами в усьому – в особовому складу, в танках, в літаках, в артилерії – то чим пояснити, що маленька Фінляндія, де на той час було чотири мільйони населення, спромоглася дати відсіч СРСР, в якого 170 мільйонів і величезна армія?

– Радянська агресія проти Фінляндії відбулася приблизно через 20 років після проголошення незалежності Фінляндії. Одномоментно з незалежністю Фінляндії була проголошена незалежність України. Фіни змогли відбити першу радянську агресію і показали ту модель, яку, можливо, могла використати УНР, якби, скажімо так, зірки були би на нашому боці.

Фіни чітко знали, за що і проти кого вони воюють. Вони мали чітку самоідентифікацію: і національну, і, що важливо, громадянську. У них були чітко сформовані власний образ і образ ворога. Фіни мали невелику, але добре підготовлену армію і систему резерву. Тому що більшість фінських героїв тієї війни, якщо відкинути льотчиків професійних, то це представники, як би ми сказали зараз, територіальної оборони. Це якраз вдале поєднання національних властивостей фінів: природних особливостей, це добре володіння лижами і стрілецькою зброєю.

Також слід зазначити, що фінське командування прийшло до розумної децентралізації. Там, де треба було, ділянку фронту тримали регулярні частини, але в багатьох місцях діяли надзвичайно рухомі підрозділи, які неможливо було якимось чином зафіксувати, нанести по них артилерійський удар чи викликати авіацію. Це значно утруднювало діяльність Червоної армії.

Червона армія, яка вступила у Фінляндію, перебувала у певній ейфорії після «золотого вересня», коли радянські війська увійшли на територію Західної України і Західної Білорусі. Там суттєвого опору не було, а в багатьох місцях їх зустрічали квітами.

Тут можна провести паралель із сучасністю: Росія розраховувала на своєрідне продовження анексії Криму у 2014 році, і до серйозних боїв ніхто не готувався. Вже є достатня кількість інформації, що в російській техніці замість додаткового боєкомплекту і харчування знаходилася парадна форма, тобто готувалися до якогось більш-менш «гламурного маршу», ніж до важких бойових дій.

Плюс радянське командування не врахувало величезної кількості факторів, які вплинули на хід бойових дій. Це і місцевість, і оборонні споруди, і, наприклад, насиченість фінської армії пістолетами-кулеметами «Суомі», аналогів яким тоді СРСР не мав. І саме з «Суомі» потім скопіювали радянський ППШ.

Можемо тут, знову ж таки, провести аналогію: українські бойові порядки насичені сучасною протитанковою і протиповітряною зброєю, про що росіяни були достатньо поінформовані. Чому цього не врахували, окрім наварювання ліжкових сіток на танки? Не знаю.

Також у фінів була така проблема, як і в нас, під назвою «закрити небо». Фінські міста, насамперед Віпурі, теперішній Виборг, Гельсінкі – піддавалися нещадним радянським бомбардуванням. І лише незначна кількість фінських льотчиків на британських літаках намагалася якимось чином цьому протидіяти.

Тобто паралелей, як ви абсолютно правильно зазначили, дуже багато. Навіть суто тактичні моменти: і фіни, і ми використали принцип «обмін часу на територію». Тобто там, де це доцільно, втрачається територія, але тим самим виграється час, відбувається перегрупування і нищення не стільки бойових частин ворога, скільки частин забезпечення. Фіни так само пропускали радянські війська, а потім перекривали їм шляхи постачання. Блоковані таким чином війська винищувалися фінськими загонами.

– Таке враження, що путінські стратеги просто полінувалися і переписали план сталінських стратегів проти Фінляндії. Бо дуже багато паралелей.

– Тут повна класика – генерали готуються до минулих воєн. Взагалі таке враження, що російська військова думка перебуває в стагнації.

Я досліджував їхні ідеї та мав певні побоювання через те, що в них дуже багато раціональних і доволі страшних для нас елементів, які вони на цей момент чомусь не використовують…

– Власне! Знаменита доктрина гібридної війни генерала Герасимова – де це все?

– Так от, вони не використали весь потенціал гібридної війни, яку пропонував Герасимов, за якою відбулася анексія Криму і початкова фаза на Донбасі. Чому в якийсь момент його ідеї гібридної війни були змінені на відверто дуболомну тактику і стратегію, я не знаю. Тому що те, що відбувається зараз – це не Герасимов, це його прямий антагонізм. Ідея Герасимова полягала в тому, щоб максимально уникати бойових сутичок, максимально діяти непрямим чином.

– Ще один приклад, коли замість «маленької переможної війни» агресор отримав війну виснажливу і криваву – агресія Муссоліні проти Греції в 1940-1941 роках. Муссоліні також сподівався легкої перемоги і запевняв Гітлера, який був проти нападу Італії на Грецію, що «все буде завершено впродовж кількох днів». Але насправді італійці потрапили в халепу, з якої німці мусили їх витягувати.

Взагалі тоді італійську армію вважали потужною і дуже серйозним супротивником. Але після того, як Італія вступила у Другу світову війну, дуже скоро стало очевидним, що міць і потужність італійської армії сильно переоцінена. Чому так?

– Тут, знову-таки, дуже багато цікавих моментів. По-перше, не можна казати, що італійська армія була небоєздатна. В італійській армії була значна кількість частин, які себе проявили дуже добре, а деякі навіть блискуче впродовж Другої світової війни.

По-друге, італійці зробили доволі суттєві вливання в авіацію, в повітрянодесантні війська, у флот, у танкові частини. Але коли все це зустрілося, наприклад, з добре відлагодженою британською військовою машиною, то вся краса й естетика зійшли нанівець. Тут недооцінка супротивника і переоцінка власних сил.

– Даруйте, британська армія була потужна. Але грецьку армію оцінювали як щось незначне. Але ця незначна грецька армія завдала поразки італійцям.

– Правильно. Грецію можна порівняти з Фінляндією. Тільки замість снігів і лісів поставте важкопрохідні гірські масиви і дороги, які більш зручні для оборони. Знову ж таки, греки захищали свою територію, власну країну, і в них національне піднесення було на вищому рівні, ніж мотивація італійців. Натомість пояснити італійській армії, чому треба воювати проти греків, було доволі важко. Тобто мотивація має неабияке значення. Зрештою, Муссоліні хотів вийти з тіні Гітлера і мати свою «маленьку велику перемогу». І все це призвело до такої ганьби.

Ми про грецьку армію реально мало знаємо, тому що вона перебувала в тіні інших армій. Але грецький рух опору – це один з феноменів Другої світової війни. Так само і наступна агресія нацистів – проти Югославії. Вона дала німцям перемогу, але створила величезну проблему у вигляді руху опору на Балканах. Грецький і югославський рухи опору створили німцям величезні проблеми.

– Інколи таке враження, що Муссоліні, який був дуже метким пропагандистом, створив міф про потужну і непереможну італійську армію. Але проблема не в тому, що він створив цей міф, а що в якийсь момент він сам повірив у власну вигадку про те, що італійська армія одна з найсильніших.

Часто так буває на війні, що пропагандист стає жертвою власної пропаганди?

– Дуже часто. Це можна розбирати на прикладі воєн за участю багатьох армій світу. Для тієї ж Росії можемо взяти Російсько-японську війну. Завдяки власній пропаганді всередині Російської імперії... японців всерйоз не сприймали, а коли з ними вступили в бій, то з’ясували, що російська армія поступається японській по багатьох параметрах, а флоти навіть недоречно порівнювати.

Недооцінка супротивника і віра у власну пропаганду зіграли злий жарт багато разів багато з ким. Так само можна сказати, що американці завдяки власній пропаганди отримали величезну кількість проблем у В’єтнамі.

– Ви згадали цікавий випадок з Югославією. Справді, німці, італійці та болгари у квітні 1941 року дуже швидко розгромили югославську армію і окупували Югославію. Але невдовзі отримали масштабну партизанську війну, яка їм попсувала чимало крові.

– Згодом те ж саме сталося з СРСР в Афганістані: радянські війська швидко увійшли і захопили головні міста, але там почалася партизанська війна, безперспективна для СРСР. Зрештою, те саме в невдовзі сталося з американцями. На початку 2000-х вони швидко увійшли в Афганістан, але в підсумку з контролем над територією не склалося.

– У таких випадках на що треба звертати увагу? Тут проблеми вже політичного характеру чи ще воєнного?

– Тут комплекс проблем, тому що необхідно одночасно контролювати комунікації і території. В усіх цих випадках був встановлений контроль над ключовими містами і майже встановлений контроль над шляхами сполучення. Але були цілі райони, які абсолютно не контролювалися окупаційною владою. Як і у В’єтнамі американці не контролювали величезні площі джунглів, так і в Афганістані СРСР не контролював величезні гірські масиви. В руху опору завжди була територія, на яку можна було відійти, де можна було перепочити, де була підтримка місцевого населення.

І не забуваймо про те, що у В’єтнамі чи Афганістані рух опору підтримували з-за кордону. Перше застосування «Стінгерів» і забезпечення афганських моджахедів різноманітною зброєю відігравало важливу роль.

І навіть використання в Афганістані радянських стратегічних бомбардувальників, які величезними п’ятитонними бомбами намагалися знищити афганські бази у далеких ущелинах, не призвело ні до чого. Тобто треба відразу розуміти, за що буде вестися війна і яка її кінцева мета.

Щодо нашої ситуації, то напередодні вторгнення Путін і його посіпаки фактично дали зрозуміти, що йдеться про знищення української держави. Тобто ми тут потрапили в класичну цитату Голди Меїр про те, що наш ворог хоче нас знищити, тому не залишає нам варіантів.

Коли проголошується війна на знищення, то треба бути до цього готовим і тим, хто захищається, звісно, але й тим, хто нападає.

Наскільки я розумію, не провели відповідної ідеологічної обробки російських збройних сил. Населення загалом ідеологічно обробили, а от зі збройними силами в Росії сталася проблема. Зараз серед трофеїв є значна кількість матеріалів по ідеологічній підготовці. Їх цікаво дослідити: яким чином працювали з армією, з її свідомістю.

– А якого компоненту для «маленької переможної війни» зараз найбільше забракло росіянам?

– Єдиного, але важливого елементу – здорового глузду. Їм взагалі не треба було починати цю війну. Тому що ця війна з їхнього боку відразу була приречена на поразку. Тому що неможливість пояснити цілі цієї війни, немотивована армія – це є головний ключ поразки. Відповідно – це головний ключ до перемоги України.