Доступність посилання

19 Вересень 2017, Київ 19:02

Туркменистан: занепад політичної культури


Стиль керівництва Ґурбанґули Бердімухамедова практично не відрізняється від стилю його одіозного попередника

Йовшан Аннаґурбан

Наприкінці минулого місяця туркменський президент Ґурбанґули Бердімухамедов відправив у відставку міністра національної безпеки через «недоліки в роботі». Чаримират Аманов перебував на впливовій посаді з 2007 року. Того ж року президент оголосив догану міністрові за «погане виконання обов’язків та недоліки у роботі».

Проте ще минулого жовтня Бердімухамедов вручив Аманову державну нагороду. Насправді, упродовж багатьох років стосунки президента з міністром національної безпеки були досить контрастними. У травні 2009 року Аманов отримав догану за «недоліки у роботі». Попри той факт, що у 2008 році його підвищили до генерал-майора з похвалою за сумлінне виконання обов’язків та особистий внесок у зміцнення державної безпеки Туркменистану.

Однак тепер державне інформаційне агентство повідомляє, що Генеральна прокуратура знову намагається викрити невизначені «недоліки».

Звісно, такі речі, як оголошення догани, попередження чи звільнення міністрів або інших державних службовців, не є новизною у Туркменистані. Подібні заходи часто завершуються ув’язненням або вигнанням. Тому не буде перебільшенням сказати, що в цій авторитарній країні такі методи увійшли в систему звичайного політичного процесу. Така форма заміщення кадрів стала нормою за правління колишнього президента Сапармурата Ніязова, який очолював країну впродовж 21 року.

Аналітик Кетрін Фітцпатрік зазначила, що під час правління Ніязова міністри національної безпеки регулярно досліджували справи їхніх попередників перед тим, як самим стати мішенями майбутнього політичного переслідування.

За останні 19 років дев’ятеро осіб стояли на чолі Міністерства національної безпеки (відомого як Комітет з національної безпеки до 2002 року). Згідно з офіційною інформацією, четверо з них були засуджені до ув’язнення з різними термінами: Данґатар Копеков до 8 років, Сапармурат Сеїдов до 6, Мухамед Назаров до 20–25 років (за різними джерелами) та Поран Бердієв – до 25.

Крім того, Ніязов звик принижувати відповідальних працівників на державному телебаченні. Ця звичка перетворилася на розвагу для безправних людей зубожілої країни. Президентські звільнення привертали увагу великої кількості людей, зміцнюючи Ніязову імідж незрівнянного захисника свого народу та країни. Однак кілька осіб були занепокоєні неясністю звинувачень президента або одностороннім, очевидно несправедливим процесом звільнення, спрямованого проти міністрів.

Після проголошення Бердімухамедова президентом у 2006 році здавалося, що політичні переслідування припиняться задля створення прозорішої кадрової політики. Досвідченіші спостерігачі схвалюють відхід від такої тактики, вважаючи, що це знак прогресу у політичній системі країни, і не важливо, як сильно ненавидять звичайні люди корумпованих міністрів і з яким задоволенням спостерігають за їхнім приниженням на телебаченні. Але зміна політичного клімату – якщо вона справді була – тривала недовго.

Хоча Бердімухамедов не дотримується експериментів Ніязова щодо осоромлення чиновників на телебаченні, він продовжує оголошувати безпідставні догани та попередження, віддавати дивні накази. Одного разу він заявив, що робота його міністрів була малоефективною через недоліки їхньої освіти та досвіду, тому наказав міністрам поліпшити комп’ютерні навики.

Сам Бердімухамедов є в’язнем політичної структури, яка перейшла йому у спадок. Політична еліта Туркменистану, вихована в радянську епоху, вже більш як два десятиліття є жертвою тривалої політичної чистки. Ніязов залишав біля себе лише однодумців, відзначених за особисту відданість.

Компетентний? Бракуємо!

Багато компетентних керівників спробували досягти успіху, однак згодом були «забраковані», в той час коли найзавзятіші люди країни зуміли покинути цю деспотичну державу. Озеро компетенції зовсім підсохло. І досить проблематично його заповнити знову.

Радянська освітня система була майже цілком зруйнована через недбалу ідеологічну політику освіти. Той, хто має можливість, відправляє своїх дітей на навчання за кордон або віддає їх до новоутворених туркменсько-турецьких шкіл, відкритих урядом Туреччини. Ці школи надають можливість здобути комп’ютерну грамотність, а також вивчити англійську мову, тому з’являються студенти із більш західним мисленням та кращим розумінням світової ситуації.

Однак, як і Ніязов, Бердімухамедов не довіряє цій відносно добре освіченій молоді. Він побоюється, що їх надихнули ідеями свободи та демократії, тому він не дозволяє молоді досягти занадто багато.

Багатьох чиновників, звільнених Ніязовим, звинуватили в корупції. І майже завжди звинувачення були достовірними. Система з низькою державною зарплатнею та доходами від вуглеводних ресурсів, які розповсюджуються без звітності, є ідеальним підґрунтям для корупції.

Кадрові чистки лиш підсилюють цю систему. Виникла повна недовіра між президентом та його чиновниками, оскільки кожен із них повністю усвідомлює неминучість та непередбачуваність можливих звільнень, незважаючи на похвали та нагороди. Насправді, чим компетентніший чиновник, тим більша ймовірність його звільнення. Тому міністри мають сильні стимули використати переваги цієї ситуації і якнайшвидше заробити на цьому стільки, скільки зможуть.

Нещодавно Transparency International провела незалежне опитування Індексу сприйняття корупції в Туркменистані: країна зайняла 172-е місце з 178.

Незважаючи на чистки, приниження та загрози ув’язненням, досі можна віднайти низку підлабузників, які б охоче зайняли посаду міністра чи урядовця. А тим часом енергетично багата країна потерпає від бідності та занепаду, ризикуючи перетворитися на збанкрутілу державу.

Йовшан Аннаґурбан – кореспондент Радіо Свобода в Туркменистані

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG