Київ, 27 квітня 2001 - Чергові роковини Чорнобильської трагедії, видається, таки справді стали в Україні “черговими”, тобто прохідною, буденною подією, що загубилася у вирі як політичних пристрастей, так і відверто цинічного ставлення більшості політичної та бізнесової еліти до спричинених Чорнобилем проблем.
Чорнобильська атомна електростанція завжди була символом. Не випадково вона одержала ймення Леніна – того самого, котрий прорік невичерпність електрона і благословив план ГОЕЛРО. Станція давала не тільки електроенергію для потреб населення. Її енергоблоки були реакторами-брідерами для виробництва плутонію, використовуваного в яредній зброї. Вона одночасно була і джерелом живлення розташованих навколо неї потужних радарів протиракетної оборони та складовою гідроядерного комплексу “Відплата”, який, за задумом кремлівських стратегів, у разі поразки СРСР у війні з НАТО, мав перетворити землі від Чорного до Балтійського морів на радіоактивну пустелю.
Після катастрофи Чорнобильська АЕС якийсь час була символом звитяги радянської людини – котра, мовляв, здатна працювати за такої радіації, коли виходять з ладу японські роботи. Потім Чорнобиль став синонімом катастрофи, яку пережила Україна і спонукою до боротьби за свободу.
Парадоксально, але факт: сьогодні Чорнобиль мало кого насправді хвилює. Тим часом “похований” 4-й енергоблок нікуди не подівся і досі становить серйозну загрозу. Загальна площа щілин у так званому “саркофазі” або ж “Укритті”, в якому знаходиться цей енергоблок, становить 300 квадратних метрів, отже, триває забруднення довкілля. Що відбувається всередині “Укриття”, достеменно науковцям невідомо. А чимало конструкцій “саркофагу”, за оцінками незалежних експертів, підтвердженими недавно звільненим начальником об‘єкту “Укриття” Купним, проіржавіли і можуть упасти від 4-бального землетрусу або від сильного урагану. І тоді 30 тонн суперрадіоактивного паливного пилу (з числа тих 180 тонн ядерного палива, які залишилися у “саркофазі”, опиняться в атмосфері. З катастрофічними наслідками для того місця, куди задме вітер.
Чи то для Києва, чи то для Мінська, чи то для Брянська. Європа наче готова виділити гроші для побудови нового, герметичного “Укриття” – але чи будуть використані ці кошти за призначенням, якщо досі різні “чорнобильські фонди” ставали насамперед годівницею для обраних? 15-ліття Чорнобильської трагедії за цих обставин фактично зіґнороване – за рідкісними винятками – політичним і діловим істеблішментом. Провідні українські телеканали добре, коли присвятили цим роковинам одну-дві передачі; жодного натяку на траур за загиблими чи бодай на деяку стриманість: поза тим – суцільні телебойовики та “мильні опери” вперемішку із вихилясиками Вєрки Сердючки.
Чорнобильська атомна електростанція завжди була символом. Не випадково вона одержала ймення Леніна – того самого, котрий прорік невичерпність електрона і благословив план ГОЕЛРО. Станція давала не тільки електроенергію для потреб населення. Її енергоблоки були реакторами-брідерами для виробництва плутонію, використовуваного в яредній зброї. Вона одночасно була і джерелом живлення розташованих навколо неї потужних радарів протиракетної оборони та складовою гідроядерного комплексу “Відплата”, який, за задумом кремлівських стратегів, у разі поразки СРСР у війні з НАТО, мав перетворити землі від Чорного до Балтійського морів на радіоактивну пустелю.
Після катастрофи Чорнобильська АЕС якийсь час була символом звитяги радянської людини – котра, мовляв, здатна працювати за такої радіації, коли виходять з ладу японські роботи. Потім Чорнобиль став синонімом катастрофи, яку пережила Україна і спонукою до боротьби за свободу.
Парадоксально, але факт: сьогодні Чорнобиль мало кого насправді хвилює. Тим часом “похований” 4-й енергоблок нікуди не подівся і досі становить серйозну загрозу. Загальна площа щілин у так званому “саркофазі” або ж “Укритті”, в якому знаходиться цей енергоблок, становить 300 квадратних метрів, отже, триває забруднення довкілля. Що відбувається всередині “Укриття”, достеменно науковцям невідомо. А чимало конструкцій “саркофагу”, за оцінками незалежних експертів, підтвердженими недавно звільненим начальником об‘єкту “Укриття” Купним, проіржавіли і можуть упасти від 4-бального землетрусу або від сильного урагану. І тоді 30 тонн суперрадіоактивного паливного пилу (з числа тих 180 тонн ядерного палива, які залишилися у “саркофазі”, опиняться в атмосфері. З катастрофічними наслідками для того місця, куди задме вітер.
Чи то для Києва, чи то для Мінська, чи то для Брянська. Європа наче готова виділити гроші для побудови нового, герметичного “Укриття” – але чи будуть використані ці кошти за призначенням, якщо досі різні “чорнобильські фонди” ставали насамперед годівницею для обраних? 15-ліття Чорнобильської трагедії за цих обставин фактично зіґнороване – за рідкісними винятками – політичним і діловим істеблішментом. Провідні українські телеканали добре, коли присвятили цим роковинам одну-дві передачі; жодного натяку на траур за загиблими чи бодай на деяку стриманість: поза тим – суцільні телебойовики та “мильні опери” вперемішку із вихилясиками Вєрки Сердючки.
