Прага, 24 травня 2001 – Політичною дискримінацією фахівці називають свідоме обмеження з боку правлячих сил країни учасників політичного процесу щодо свободи їхньої діяльності. За прикладами далеко ходити не треба, візміть хоча б обмеження доступу різним опозиційним силам до засобів інформації, або ж нав’язування державними каналами в Україні односторонніх політичних оцінок тих чи інших внутрішніх або міжнародних процесів. А за цим можна знайти й чимало інших прикладів політичного тиску на пересічних громадян.
Ні для кого не секрет, що близько половини учасників попередніх парламентських виборів в Україні гадали щодо свого вибору у останній день і багатьом з них вже при вході до виборчих дільниць були нав’язані відповідні кандидатури чи партії. У великих містах і центральних дільницях це робилося хитріше й прихованіше, а на периферії агітатори не цуралися брутальних способів залякування або ж купляли голоси за пачку гнилих макаронів чи й навіть за сто грамів дешевої горілки. Випадків подібної політичної дискримінації було чимало.
Українське законодавство настільки недосконале, що воно відкриває широкі можливості для довготривалої узурпації влади та різноманітних форм політичного тиску на пересічний люд. Що вже казати про свободу політичного волевиявлення окремих громадян, коли навіть для більш-менш організованої опозиції немає відповідних законодавчих умов. І це визнає сама влада у Києві.
Міжнародні політичні інституції вже давно зауважили, що однією з головних причин існування широкої політичної дискримінації в Україні є, влаштовуюча владу, недосконалість законодавчих, виконавчих, а особливо-судових органів. Брутальність дії силових структур навіть супроти членів Верховної Ради України, котрі не є в когороті підримуючих владу, зашкалює за будь-які допустимі межі юридичної практики. Прикладами є хоча б побиття кількох народних обранців під час відзначення владою цієї весни Шевченківських днів у Києві. Або ж історія з арештом колишнього віце-прем’єра українського уряду Юлії Тимошенко. Це лише деякі вершки політичної дискримінації в Україні.
Одним з яскравих проявів політичної дискримінації в Україні є тиск силових, податкових відомств на залишки незалежної преси. Тому не дивно, що міжнародні експерти не можуть навіть з певністю назвати один або два незалежних засоби інформації в Україні.
Але особливо відчутна політична дискримінація на рівні пересічних громадян. Про це свідчать десятки тисяч судових позовів, а також результати опитувань громадської думки, котрі застерігають не лише про недовір’я до нинішньої влади але й про зневіру людей в якусь добру соціально-політичну перспективу в державі.
Ні для кого не секрет, що близько половини учасників попередніх парламентських виборів в Україні гадали щодо свого вибору у останній день і багатьом з них вже при вході до виборчих дільниць були нав’язані відповідні кандидатури чи партії. У великих містах і центральних дільницях це робилося хитріше й прихованіше, а на периферії агітатори не цуралися брутальних способів залякування або ж купляли голоси за пачку гнилих макаронів чи й навіть за сто грамів дешевої горілки. Випадків подібної політичної дискримінації було чимало.
Українське законодавство настільки недосконале, що воно відкриває широкі можливості для довготривалої узурпації влади та різноманітних форм політичного тиску на пересічний люд. Що вже казати про свободу політичного волевиявлення окремих громадян, коли навіть для більш-менш організованої опозиції немає відповідних законодавчих умов. І це визнає сама влада у Києві.
Міжнародні політичні інституції вже давно зауважили, що однією з головних причин існування широкої політичної дискримінації в Україні є, влаштовуюча владу, недосконалість законодавчих, виконавчих, а особливо-судових органів. Брутальність дії силових структур навіть супроти членів Верховної Ради України, котрі не є в когороті підримуючих владу, зашкалює за будь-які допустимі межі юридичної практики. Прикладами є хоча б побиття кількох народних обранців під час відзначення владою цієї весни Шевченківських днів у Києві. Або ж історія з арештом колишнього віце-прем’єра українського уряду Юлії Тимошенко. Це лише деякі вершки політичної дискримінації в Україні.
Одним з яскравих проявів політичної дискримінації в Україні є тиск силових, податкових відомств на залишки незалежної преси. Тому не дивно, що міжнародні експерти не можуть навіть з певністю назвати один або два незалежних засоби інформації в Україні.
Але особливо відчутна політична дискримінація на рівні пересічних громадян. Про це свідчать десятки тисяч судових позовів, а також результати опитувань громадської думки, котрі застерігають не лише про недовір’я до нинішньої влади але й про зневіру людей в якусь добру соціально-політичну перспективу в державі.
