Київ, 26 червня 2001 -
Ірина Халупа:
“Наша тема сьогодні - “Папа і політика у світлі візиту понтифіка в Україну”.
Гості “Вечірньої Свободи” – дипломат , колишній посол України до Великобританії Сергій Комісаренко. Пан Комісаренко також був віце-прем’єр-міністром України з питань релігії в 1990-92 роках. Наш другий гість – Людмила Філіпович, доктор філософських наук, старший науковий співробітник відділу релігієзнавства Інституту філософії Національної академії наук України.
В газетах і політичних колах розгорнуті дуже сильні політичні пристрасті навколо візиту Папи до України. З одного боку, люди сприймають цей візит дуже особисто і дуже духовно, з другого боку, створено великий політичний ажіотаж навколо цього візиту. Чому, як Ви гадаєте?”
Сергій Комісаренко:
“Я думаю, що кожна політична партія хоче використати цей візит на свою користь, що, взагалі, зрозуміло, але дуже шкода. Як на мене, то цей візит має історичне значення для нашої країни з багатьох причин. По-перше, цей візит глави держави, але держави особливої, тому що її очолює духовна особа, яка уособлює величезний комплекс найвищих людських якостей. Папи бували різними, ми знаємо це з історії людства, були і контраверсійні особи. Але Іван Павло Другий - особлива особа. Особлива і мужня, тому що інколи владики церков є заручниками своєї пастви. Інколи вони повинні, навіть всупереч своїм ідеалам, виступати за те, що приносить користь їхній церкві. Іван Павло Другий не такий. Крім того, що він викликає повагу, він ще має величезну мужність. Скільки він сказав такого, що не кожний би владика церкви міг сказати. Він попросив пробачення ( а, взагалі, це краще визначити як прощення) перед іудеями, мусульманами, православними. Не кожна особа, яка стоїть на чолі величезної Церкви могла б це зробити. Це величезна мужність. І я вважаю, що це пов’язано з його людськими якостями. Зараз, коли він знаходиться у віці просвітління, він вирішив дозволити собі таке .”
Ірина Халупа:
“Пані Людмило, Ваша думка з цього приводу?”
Людмила Філіпович:
“Я погоджуюсь з паном Сергієм в оцінці політичних наслідків візиту. Не забуваємо, що вже зруйнована “стіна незнання” щодо України. Як би не візит Папи, що б знали про Україну ті країни, які так уважно стежать за візитом понтифіка?
Ми можемо тільки подякувати за те, що здійснилася його мрія, за те, що він на нашій землі. Про наслідки візиту ми ще багато почуємо у майбутньому. А сьогодні ми можемо тільки сказати: дякуємо Богові і долі , що так склалося.”
Ірина Халупа:
“Можу зазначити, що в західній пресі з’явилася нечувана кількість статей стосовно візиту Папи, і надзвичайно багато уваги приділено Україні. Взагалі в усіх дуже позитивні враження.”
Майя Нагорняк ( київська студія):
“Хочу повернутися до питання політичного ажіотажу навколо візиту. Деякі політики зауважують, що президент діяв не без умислу, коли запрошував Папу до України, і що цей візит може для нього стати своєрідним відпущенням гріхів. Я маю на увазі справу Гонгадзе, “касетний скандал”. Як Ви ставитеся до таких тез?”
Сергій Комісаренко:
“Покаяння – це дуже особиста і дуже приватна справа. Я б з обережністю ставився до нього. Папа не може відпустити гріхи, якщо людина сама не покаялася. А чи покаявся наш президент, і чи він винний – я не знаю. Це він повинен вирішити. Якщо він винний, і він би зробив публічне покаяння, це було б величезним очищенням його душі.
Тепер стосовно того, чи шукав президент політичної підтримки. Звичайно, так. А чому б ні? Кожен глава держави хотів би мати таку підтримку. Це правильний крок. У цьому успіх і дипломатії. Бо відомо, що серед різних сфер діяльності України українська дипломатія мала, мабуть, найбільші успіхи, і я думаю, що порада запросити Папу відвідати Україну – це був правильний крок і з точки зору дипломатичної активності, і для глави держави.
Людмила Філіпович:
“Відбувається визначення України між Сходом і Заходом, і візит Папи вніс у цьому сенсі певну рівновагу . Українці дуже переживали щодо призначення нового посла Росії в Україну – Чорномирдіна. Приїзд Папи показав, що Україна є самостійною і незалежною державою, яка сама може визначитися в тому, які стосунки їй більш цікаві.
Не думаю, що Кучма ставив собі мету покаятися. Бо у нього і до приїзду Папи було багато можливостей покаятися, якщо б він відчував себе винним.”
Ірина Халупа:
“На який політичний капітал може розраховувати українська влада з цього візиту? Чи після візиту буде більшим політичний капітал чи духовний?”
Сергій Комісаренко:
“Ви знаєте, ми виховували себе з відчуттям меншовартості. Чому? Дивіться, ми зробили такий величезний галас з цього візиту, але галас не в тому сенсі, що цей візит дійсно величезна подія. Ми трактуємо його в контексті, чи має він вплив на президента, на його оточення. Приїхав Папа, щоб зустрітися, перш за все, з українськими людьми, хоча приїхав, зрозуміло, на запрошення глави держави.
Будь-яка велика країна, яка усвідомлює свою незалежність, не приділяла б так багато уваги питанню , чи визнає хтось незалежність країни після цього візиту, чи не визнає. Це аксіома: наша країна велика, з величезним населенням, має значний духовний, економічний потенціал. Саме з цієї точки зору ми повинні оцінювати перебування Папи в Україні: цей візит глави держави і великої Церкви до великої держави. Ми ж пробуємо знайти деталі: яка поведінка міліції, СБУ – це якесь хуторянство. Працюючи у Британії, я мав можливість зустрічатися з представниками великих Церков. Там ставлення до такого візиту було б абсолютно нормальним.
Ми пробуємо оцінювати вплив візиту на якісь політичні течії - це трошки схоже на провінціалізм. Перепрошую, але, слухаючи деякі інтерв’ю і інформаційні матеріали, я раптом спіймав себе на такій думці. Вважаю, що Папа приїхав до народу, він відвідав ту землю, яку хотів. Нам важливо через нього усвідомлювати своє місце в світі.”
Людмила Філіпович:
“В контексті приїзду папи до України я просто горда. Мова йде про соціально- культурологічну ідентифікацію нашого народу, політичне визначення, ми відчули, що ми є держава, ми навіть забули ті політичні процеси, які відбуваються в країні. Цей візит нас вивів за межу отого хуторянства. А таке хуторянство відбувається тому, що в нас ще живе страх: щоб тільки чогось не сталося, якогось інциденту.
Мусимо усвідомити, що ми - врівні з іншими державами, ми такі самі, як інші країни, які відвідував Папа.”
Сергій Комісаренко:
“Можна до цього додати? Я такий сумний, коли чую таку тезу в Україні: аби не було гірше. Ми повинні жити краще, повинні весь час думати про своє майбутнє. І треба все робити, щоб воно було краще, а не думати: не було б гірше.”
Людмила Філіпчук:
“Згадайте заклики Папи: скільки разів він наголошував на тому, що українці мають почати думати конструктивно, звільнитися від комплексів. Він сказав: “Ви великий народ, скористайтеся наслідками вашої минувшини.”
Він надав ваги нашій власній історії та ідентифікації.”
Ірина Халупа:
“Наша тема сьогодні - “Папа і політика у світлі візиту понтифіка в Україну”.
Гості “Вечірньої Свободи” – дипломат , колишній посол України до Великобританії Сергій Комісаренко. Пан Комісаренко також був віце-прем’єр-міністром України з питань релігії в 1990-92 роках. Наш другий гість – Людмила Філіпович, доктор філософських наук, старший науковий співробітник відділу релігієзнавства Інституту філософії Національної академії наук України.
В газетах і політичних колах розгорнуті дуже сильні політичні пристрасті навколо візиту Папи до України. З одного боку, люди сприймають цей візит дуже особисто і дуже духовно, з другого боку, створено великий політичний ажіотаж навколо цього візиту. Чому, як Ви гадаєте?”
Сергій Комісаренко:
“Я думаю, що кожна політична партія хоче використати цей візит на свою користь, що, взагалі, зрозуміло, але дуже шкода. Як на мене, то цей візит має історичне значення для нашої країни з багатьох причин. По-перше, цей візит глави держави, але держави особливої, тому що її очолює духовна особа, яка уособлює величезний комплекс найвищих людських якостей. Папи бували різними, ми знаємо це з історії людства, були і контраверсійні особи. Але Іван Павло Другий - особлива особа. Особлива і мужня, тому що інколи владики церков є заручниками своєї пастви. Інколи вони повинні, навіть всупереч своїм ідеалам, виступати за те, що приносить користь їхній церкві. Іван Павло Другий не такий. Крім того, що він викликає повагу, він ще має величезну мужність. Скільки він сказав такого, що не кожний би владика церкви міг сказати. Він попросив пробачення ( а, взагалі, це краще визначити як прощення) перед іудеями, мусульманами, православними. Не кожна особа, яка стоїть на чолі величезної Церкви могла б це зробити. Це величезна мужність. І я вважаю, що це пов’язано з його людськими якостями. Зараз, коли він знаходиться у віці просвітління, він вирішив дозволити собі таке .”
Ірина Халупа:
“Пані Людмило, Ваша думка з цього приводу?”
Людмила Філіпович:
“Я погоджуюсь з паном Сергієм в оцінці політичних наслідків візиту. Не забуваємо, що вже зруйнована “стіна незнання” щодо України. Як би не візит Папи, що б знали про Україну ті країни, які так уважно стежать за візитом понтифіка?
Ми можемо тільки подякувати за те, що здійснилася його мрія, за те, що він на нашій землі. Про наслідки візиту ми ще багато почуємо у майбутньому. А сьогодні ми можемо тільки сказати: дякуємо Богові і долі , що так склалося.”
Ірина Халупа:
“Можу зазначити, що в західній пресі з’явилася нечувана кількість статей стосовно візиту Папи, і надзвичайно багато уваги приділено Україні. Взагалі в усіх дуже позитивні враження.”
Майя Нагорняк ( київська студія):
“Хочу повернутися до питання політичного ажіотажу навколо візиту. Деякі політики зауважують, що президент діяв не без умислу, коли запрошував Папу до України, і що цей візит може для нього стати своєрідним відпущенням гріхів. Я маю на увазі справу Гонгадзе, “касетний скандал”. Як Ви ставитеся до таких тез?”
Сергій Комісаренко:
“Покаяння – це дуже особиста і дуже приватна справа. Я б з обережністю ставився до нього. Папа не може відпустити гріхи, якщо людина сама не покаялася. А чи покаявся наш президент, і чи він винний – я не знаю. Це він повинен вирішити. Якщо він винний, і він би зробив публічне покаяння, це було б величезним очищенням його душі.
Тепер стосовно того, чи шукав президент політичної підтримки. Звичайно, так. А чому б ні? Кожен глава держави хотів би мати таку підтримку. Це правильний крок. У цьому успіх і дипломатії. Бо відомо, що серед різних сфер діяльності України українська дипломатія мала, мабуть, найбільші успіхи, і я думаю, що порада запросити Папу відвідати Україну – це був правильний крок і з точки зору дипломатичної активності, і для глави держави.
Людмила Філіпович:
“Відбувається визначення України між Сходом і Заходом, і візит Папи вніс у цьому сенсі певну рівновагу . Українці дуже переживали щодо призначення нового посла Росії в Україну – Чорномирдіна. Приїзд Папи показав, що Україна є самостійною і незалежною державою, яка сама може визначитися в тому, які стосунки їй більш цікаві.
Не думаю, що Кучма ставив собі мету покаятися. Бо у нього і до приїзду Папи було багато можливостей покаятися, якщо б він відчував себе винним.”
Ірина Халупа:
“На який політичний капітал може розраховувати українська влада з цього візиту? Чи після візиту буде більшим політичний капітал чи духовний?”
Сергій Комісаренко:
“Ви знаєте, ми виховували себе з відчуттям меншовартості. Чому? Дивіться, ми зробили такий величезний галас з цього візиту, але галас не в тому сенсі, що цей візит дійсно величезна подія. Ми трактуємо його в контексті, чи має він вплив на президента, на його оточення. Приїхав Папа, щоб зустрітися, перш за все, з українськими людьми, хоча приїхав, зрозуміло, на запрошення глави держави.
Будь-яка велика країна, яка усвідомлює свою незалежність, не приділяла б так багато уваги питанню , чи визнає хтось незалежність країни після цього візиту, чи не визнає. Це аксіома: наша країна велика, з величезним населенням, має значний духовний, економічний потенціал. Саме з цієї точки зору ми повинні оцінювати перебування Папи в Україні: цей візит глави держави і великої Церкви до великої держави. Ми ж пробуємо знайти деталі: яка поведінка міліції, СБУ – це якесь хуторянство. Працюючи у Британії, я мав можливість зустрічатися з представниками великих Церков. Там ставлення до такого візиту було б абсолютно нормальним.
Ми пробуємо оцінювати вплив візиту на якісь політичні течії - це трошки схоже на провінціалізм. Перепрошую, але, слухаючи деякі інтерв’ю і інформаційні матеріали, я раптом спіймав себе на такій думці. Вважаю, що Папа приїхав до народу, він відвідав ту землю, яку хотів. Нам важливо через нього усвідомлювати своє місце в світі.”
Людмила Філіпович:
“В контексті приїзду папи до України я просто горда. Мова йде про соціально- культурологічну ідентифікацію нашого народу, політичне визначення, ми відчули, що ми є держава, ми навіть забули ті політичні процеси, які відбуваються в країні. Цей візит нас вивів за межу отого хуторянства. А таке хуторянство відбувається тому, що в нас ще живе страх: щоб тільки чогось не сталося, якогось інциденту.
Мусимо усвідомити, що ми - врівні з іншими державами, ми такі самі, як інші країни, які відвідував Папа.”
Сергій Комісаренко:
“Можна до цього додати? Я такий сумний, коли чую таку тезу в Україні: аби не було гірше. Ми повинні жити краще, повинні весь час думати про своє майбутнє. І треба все робити, щоб воно було краще, а не думати: не було б гірше.”
Людмила Філіпчук:
“Згадайте заклики Папи: скільки разів він наголошував на тому, що українці мають почати думати конструктивно, звільнитися від комплексів. Він сказав: “Ви великий народ, скористайтеся наслідками вашої минувшини.”
Він надав ваги нашій власній історії та ідентифікації.”
