Київ, 18 липня 2001 - Загальновідомо – у збереженні і передачі традицій сім’я посідає одне з найважливіших місць. Етнографами помічено – представники тих чих інших етносів, потрапляючи до грецької сім’ї, дуже швидко адаптуються. Вони сприймають традиційну грецьку культуру як частину власного духовного життя. І надалі такий член родини живе згідно з сімейними традиціями і нормами, поширеними у новому оточенні. Тому не випадково у селах Приазов’я побутує прислів’я: “На чиєму возі їдеш – того і пісню співаєш”. Звідси стає зрозумілим, чому елементи слов’янської духовної культури мало помітні, зокрема, у родинній обрядовості греків.
Народження дитини у будь-якій сім’ї – завжди велика радість. Цей день у румеїв (греко-еллінів) має назву, що в перекладі означає “світло очей”, а в урумів (греко-татар) – “око просвітлене”. Незмінною помічницею при пологах була баба-повитуха – вона водила породіллю по хаті і, буквально, ловила немовля, оскільки жінка, за деякими свідченнями, народжувала стоячи, спираючися на триногу для приготування їжі. І лише після благополучних пологів, повитуха клала її на софу. Згідно з багатовіковим звичаєм, дитину одразу купали у просоленій воді.
До того ж, в урумських селах все тіло немовля обсипали сіллю, а в румейських – лише живіт. Звідси, очевидно, і походить вираз “грек солоний”. Мотивування цієї дивної, як на наш сучасний погляд, дії зводилися до того, що це на все життя позбавить дитину від неприємного запаху і зробить шкіру міцною. Але очевидно і те, що сіль вважалася дієвим атрибутом очищення і захисту немовляти від нечистої сили. Адже відомо, що греки Криму ще й підкладали у пелюшки часник – надійний оберіг від усілякої ничисті. Наступною дією повитухи було накривання “столу Божої Матері”, хоча очевидно, що трапеза призначалася для членів родини.
Ті, хто невдовзі приходив відвідувати породіллю, сипали на голову дитині борошно, аби вона “до сивого волосся дожила”. При хрещенні було прийнято давати священнику шматок мила і хустку (в українців цим, звичайно, обдаровували бабу-повитуху). На хрестини родичі румеїв приносили спеціальне печиво – його виготовляли без дірок і заздалегідь висушували. До хати, де “знайшлася” дитина, приносили також колиску з приданим для немовляти і подарунками для матері. Все дійство відбувалося з великим галасом, піснями і музикою – щоби сповістити всьому світові про радісну подію.
Народження дитини у будь-якій сім’ї – завжди велика радість. Цей день у румеїв (греко-еллінів) має назву, що в перекладі означає “світло очей”, а в урумів (греко-татар) – “око просвітлене”. Незмінною помічницею при пологах була баба-повитуха – вона водила породіллю по хаті і, буквально, ловила немовля, оскільки жінка, за деякими свідченнями, народжувала стоячи, спираючися на триногу для приготування їжі. І лише після благополучних пологів, повитуха клала її на софу. Згідно з багатовіковим звичаєм, дитину одразу купали у просоленій воді.
До того ж, в урумських селах все тіло немовля обсипали сіллю, а в румейських – лише живіт. Звідси, очевидно, і походить вираз “грек солоний”. Мотивування цієї дивної, як на наш сучасний погляд, дії зводилися до того, що це на все життя позбавить дитину від неприємного запаху і зробить шкіру міцною. Але очевидно і те, що сіль вважалася дієвим атрибутом очищення і захисту немовляти від нечистої сили. Адже відомо, що греки Криму ще й підкладали у пелюшки часник – надійний оберіг від усілякої ничисті. Наступною дією повитухи було накривання “столу Божої Матері”, хоча очевидно, що трапеза призначалася для членів родини.
Ті, хто невдовзі приходив відвідувати породіллю, сипали на голову дитині борошно, аби вона “до сивого волосся дожила”. При хрещенні було прийнято давати священнику шматок мила і хустку (в українців цим, звичайно, обдаровували бабу-повитуху). На хрестини родичі румеїв приносили спеціальне печиво – його виготовляли без дірок і заздалегідь висушували. До хати, де “знайшлася” дитина, приносили також колиску з приданим для немовляти і подарунками для матері. Все дійство відбувалося з великим галасом, піснями і музикою – щоби сповістити всьому світові про радісну подію.
