Прага, 18 липня 2001 – У цьому році минає 950 років з дня заснування однієї з найдавніших духовних святинь українського народу – Києво-Печерської Лаври. Впродовж 11-13 століть цей чоловічий монастир був найбільшим осередком Київської держави. Тут обдумувалися найважливіші державницькі ідеї, працювали такі мислителі й подвижники духу, як Антоній і Феодосій, Петро Могила, Єлисей Плетинецький. Вороги України-Руси вважали за перше завдати удару цьому духовному центрові українства, як це робили, руйнуючи Лавру, половці – 1096 року, ростово-суздальський, вважай – московський, князь Андрій Боголюбський – 1169 року, монголо-татари – у 1240 році, радянське НКВД – у листопаді 1941 року. Сьогодні, на десятому році ніби-то самостійності держави діється ще страшніше за минулі руйнації Лаври, в духовній святині українства господарюють сили, ворожі незалежності України.
Своїми духовними багатствами Київська Русь прославилася і завдяки багатствам Києво-Печерської лаври, яка вже у рік заснування, 1051 року, мала свою бібліотеку, тут було написано один з фундаментальних творів української історії - Повість временних літ, а також один з найвизначніших староукраїнських літературних пам’ятників – Києво-Печерський Патерик. Через всю українську національну літератру яскравою ниттю проводиться тема спокутної прощі українців саме до Лаври Київської. У всі часи вороги України намагалися, якщо не зруйнувати, то заволодіти Києво-Печерською Лаврою і перетворити її із центру консолідації українців, у центр антиукраїнства та розколу державницьких устремлінь Києва. Про це свідчать і чужі українським святиням височенні дзвіниці, що прагнуть вивершитися по-імперськи і над Лаврою, і над Софією
Важко навіть загально перерахувати всі знаменні події та факти української історії пов’язані з Лаврою. Чого варто лише те, що київські князі завжди радилися з лаврським чернецтвом у всіх важливих супільно-політичних питаннях, зважаючи на його доброчесність і аскетичний, тим довірливий, патріотизм. На початку 17 століття у Лаврі було надруковано книг староукраїнською мовою більше аніж у всій Україні. У цей же час Києво-Печерський монастир став центром унезалежнення українського християнства, до Київського православного братства, центром якого була Лавра, записалися козаки усім військом Запорізьким на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним у 1620 році, що було фактичним об’єднанням українських політичних, військових, культурних та церковних сил. Одним з головних архітекторів єднання українців, і греко-католиків, і православних – був митрополит Петро Могила, котрий розпочинав архімандритом Києво-Печерської Лаври і заснував разом з цим Києво-Могилянську академію.
Після включення України до складу Московської держави у другій половині 17 століття розпочався наступ на права Києво-Печерської лаври з боку Московських Патріархів. 1688 року вона була вилучена з-під юрисдикції Київського митрополита. У 1720 році царський уряд заборонив друкувати книжки українською мовою, що вдарило по Києво-Печерському монастирю, як по осередкові української духовності. Царизм і Московська Паріархія неухильно русифіковували монастир, як і всю Україну. Особливо нищівних ударів завдав Лаврі радянський імперський режим. Вже 1921-22 років більшість коштовностей та мистецьких цінностей лаври було конфісковано владою більшовиків. Потім було завдано удару по святинях, особливо після націоналізації монастиря у 1936 році.
У листопаді 1941 року радянськими НКВСівцями було підірвано центральну святиню Лаври – Успенський собор 11 століття.
У післявоєнний час разом з відновленням частини святинь, вже і в часи незалежності України, відбулась акція відчуження від історичного процесу єднання української держави, що її здійснили державні мужі Києва. Мається на увазі передача Києво-Печерської Лаври під резиденцію УПЦ, яка є у канонічній єдності з Московським Патріархатом. Ці церковні сили всіляко втручаються в політичні справи, відкрито агітують всупереч Конституції і волі української влада за ліквідацію незалежності України шляхом включення її у новостворюваний під егідою Москви союз. Більше того, у кінці серпня цього року Московський Патріарх використає 950 –річчя Лаври для наступних політичних агіток супроти суверенності України на її ж суверенній території. Щоб сказали з приводу цього Ярослав Мудрий, Петро Сагайдачний чи Богдан Хмельницький, іменні ордени яких нині у руках українського президента.
Своїми духовними багатствами Київська Русь прославилася і завдяки багатствам Києво-Печерської лаври, яка вже у рік заснування, 1051 року, мала свою бібліотеку, тут було написано один з фундаментальних творів української історії - Повість временних літ, а також один з найвизначніших староукраїнських літературних пам’ятників – Києво-Печерський Патерик. Через всю українську національну літератру яскравою ниттю проводиться тема спокутної прощі українців саме до Лаври Київської. У всі часи вороги України намагалися, якщо не зруйнувати, то заволодіти Києво-Печерською Лаврою і перетворити її із центру консолідації українців, у центр антиукраїнства та розколу державницьких устремлінь Києва. Про це свідчать і чужі українським святиням височенні дзвіниці, що прагнуть вивершитися по-імперськи і над Лаврою, і над Софією
Важко навіть загально перерахувати всі знаменні події та факти української історії пов’язані з Лаврою. Чого варто лише те, що київські князі завжди радилися з лаврським чернецтвом у всіх важливих супільно-політичних питаннях, зважаючи на його доброчесність і аскетичний, тим довірливий, патріотизм. На початку 17 століття у Лаврі було надруковано книг староукраїнською мовою більше аніж у всій Україні. У цей же час Києво-Печерський монастир став центром унезалежнення українського християнства, до Київського православного братства, центром якого була Лавра, записалися козаки усім військом Запорізьким на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним у 1620 році, що було фактичним об’єднанням українських політичних, військових, культурних та церковних сил. Одним з головних архітекторів єднання українців, і греко-католиків, і православних – був митрополит Петро Могила, котрий розпочинав архімандритом Києво-Печерської Лаври і заснував разом з цим Києво-Могилянську академію.
Після включення України до складу Московської держави у другій половині 17 століття розпочався наступ на права Києво-Печерської лаври з боку Московських Патріархів. 1688 року вона була вилучена з-під юрисдикції Київського митрополита. У 1720 році царський уряд заборонив друкувати книжки українською мовою, що вдарило по Києво-Печерському монастирю, як по осередкові української духовності. Царизм і Московська Паріархія неухильно русифіковували монастир, як і всю Україну. Особливо нищівних ударів завдав Лаврі радянський імперський режим. Вже 1921-22 років більшість коштовностей та мистецьких цінностей лаври було конфісковано владою більшовиків. Потім було завдано удару по святинях, особливо після націоналізації монастиря у 1936 році.
У листопаді 1941 року радянськими НКВСівцями було підірвано центральну святиню Лаври – Успенський собор 11 століття.
У післявоєнний час разом з відновленням частини святинь, вже і в часи незалежності України, відбулась акція відчуження від історичного процесу єднання української держави, що її здійснили державні мужі Києва. Мається на увазі передача Києво-Печерської Лаври під резиденцію УПЦ, яка є у канонічній єдності з Московським Патріархатом. Ці церковні сили всіляко втручаються в політичні справи, відкрито агітують всупереч Конституції і волі української влада за ліквідацію незалежності України шляхом включення її у новостворюваний під егідою Москви союз. Більше того, у кінці серпня цього року Московський Патріарх використає 950 –річчя Лаври для наступних політичних агіток супроти суверенності України на її ж суверенній території. Щоб сказали з приводу цього Ярослав Мудрий, Петро Сагайдачний чи Богдан Хмельницький, іменні ордени яких нині у руках українського президента.
