Прага, 16 серпня 2001 – Серед численних економічних, фінансових та адміністративних проблем Європейського союзу з’явилася ще одна проблема, яка викликала серед провідних членів ЄС серйозні дискусії. Ідеться про офіційну мову або радше мови, якими мали би послуговуватися усі члени союзу у веденні документації і нарад.
Мовне питання в ЄС, як видно з останніх дискусій, справа далеко не другорядна. Протягом наступних п’яти років кількість країн – членів Європейського союзу зросте із теперішніх 15-ти до 25-ти або й більше. Із долученням нових членів – Чехії, Польщі, Угорщини, Мальти та інших – зростатиме армія перекладачів у структурах ЄС. За нинішніх 11-ти членів існує 55 різних комбінацій перекладів з однієї мови на іншу. Із долученням кількох наступних членів комбінації зростатимуть. Досі провідними і конкуруючими двома мовами ЄС залишаються французька та англійська. Від 95-го року, коли до Європейського союзу долучилася Швеція, яка воліє англійську мову спілкування, і відходу з посади президента Європейської комісії Жака Делора, англійська поволі витискала з ужитку серед брюссельської бюрократії французьку мову.
Кожного року з’являлося на 3 відсотки більше спільних документів ЄС англійською мовою. Нині приблизно 60 відсотків документів виходить англійською і лише 40 – французькою. І цей дисбаланс поглиблюється. Президент Європейської комісії Романо Проді запропонував залишати більшість документів у тій мові, якою вони були приготовані. Як видно з усього, більшість нових членів ЄС підтримають англійську мову для офіційного спілкування. Така перспектива занепокоїла Францію. Міністр закордонних справ Франції Юбер Вердін запротестував проти такої безконтрольної ситуації, а його німецький колега Йошка Фішер підтримав цей протест, проте з думкою поширити і закріпити німецьку мову, яка є третьою офіційною у структурах Європейського союзу. У даному випадку раціоналізм не спрацював. Аргументи про мовну уніфіцацію, яка принесе зручність і заощадить час, та також зменшить колосальні видатки на перекладацьку діяльнсть, не влаштовують провідних членів Європейського союзу, які пов’язують з офіційною мовою в ЄС свою національну гідність і вагу. А що тоді залишається меншим членам ЄС? – з іронією запитують оглядачі, які стежать за мовним диспутом. Меншим членам союзу доведеться проковтнути свої амбіції. Газета «Файненшл таймс» у статті «Хай живуть відмінності» наводить приклад Романо Проді, який для відповіді своїм критикам розумно вживав французьку або німецьку мови, а не італійську. І саме в цьому, як підкреслює газета, полягає суть мовного компромісу.
Мовне питання в ЄС, як видно з останніх дискусій, справа далеко не другорядна. Протягом наступних п’яти років кількість країн – членів Європейського союзу зросте із теперішніх 15-ти до 25-ти або й більше. Із долученням нових членів – Чехії, Польщі, Угорщини, Мальти та інших – зростатиме армія перекладачів у структурах ЄС. За нинішніх 11-ти членів існує 55 різних комбінацій перекладів з однієї мови на іншу. Із долученням кількох наступних членів комбінації зростатимуть. Досі провідними і конкуруючими двома мовами ЄС залишаються французька та англійська. Від 95-го року, коли до Європейського союзу долучилася Швеція, яка воліє англійську мову спілкування, і відходу з посади президента Європейської комісії Жака Делора, англійська поволі витискала з ужитку серед брюссельської бюрократії французьку мову.
Кожного року з’являлося на 3 відсотки більше спільних документів ЄС англійською мовою. Нині приблизно 60 відсотків документів виходить англійською і лише 40 – французькою. І цей дисбаланс поглиблюється. Президент Європейської комісії Романо Проді запропонував залишати більшість документів у тій мові, якою вони були приготовані. Як видно з усього, більшість нових членів ЄС підтримають англійську мову для офіційного спілкування. Така перспектива занепокоїла Францію. Міністр закордонних справ Франції Юбер Вердін запротестував проти такої безконтрольної ситуації, а його німецький колега Йошка Фішер підтримав цей протест, проте з думкою поширити і закріпити німецьку мову, яка є третьою офіційною у структурах Європейського союзу. У даному випадку раціоналізм не спрацював. Аргументи про мовну уніфіцацію, яка принесе зручність і заощадить час, та також зменшить колосальні видатки на перекладацьку діяльнсть, не влаштовують провідних членів Європейського союзу, які пов’язують з офіційною мовою в ЄС свою національну гідність і вагу. А що тоді залишається меншим членам ЄС? – з іронією запитують оглядачі, які стежать за мовним диспутом. Меншим членам союзу доведеться проковтнути свої амбіції. Газета «Файненшл таймс» у статті «Хай живуть відмінності» наводить приклад Романо Проді, який для відповіді своїм критикам розумно вживав французьку або німецьку мови, а не італійську. І саме в цьому, як підкреслює газета, полягає суть мовного компромісу.
