Варшава, 23 серпня 2001 – Поки президент Польщі Александр Квасьнєвський вітав українців із десятою річницею незалежності, польська преса оприлюднила скандальний матеріал, що кидає тінь на організацію, яку очолює дружина президента України Леоніда Кучми. Йдеться про те, що до молодіжного табору в Польщі, який існує під егідою дружини польського президента, на дивних підставах потрапили діти українських чиновників, дібрані українським фондом.
У таборі Йоланти Квасьнєвської мешкають поряд албанці з македонцями, християни з мусульманами, євреї з палестинцями, вірмени з азербайджанцями, православні з католиками. Табір Квасьнєвської став сучасною школою для майбутнього миру в Європі і світі. Цими днями табір відвідав прем’єр-міністр Ізраїлю Шимон Перес. Були з ним і журналісти.
Діти розповіли їм про дуже важкий конкурс, який довелося пройти кожному з них, аби дістатися до міжнародного табору. Кожен мусив написати роботу на тему толерантності англійською мовою. «Мене дві години екзаменували з англійської мови, – розповів журналістові щоденника Жечпосполіта польський хлопчик. – Було важко, яле я дав раду, і таким чином дістався в табір».
А ось що розповіли польським журналістам діти з України. Цитую Жечпосполіту від 23 серпня.
П’ятнадцятилітній Олександр Редько з Києва, пише журналіст, «частуючи мене цигаркою, говорить по-російськи: “Тато домовився про те, щоб я поїхав у цей табір. Я тут для того, щоби здобувати інформацію”». Саша сказав, що його батько – заступник директора департаменту в міністерстві освіти України.
Мама другого українця, Дмитра Новожилова, пише Жечпосполіта, – заступник головного лікаря при Кабінеті Міністрів України. Вона також, як пояснює Діма, «домовилася» за сина.
Розповідь українських дітей залишила гіркий осад. Річ у тім, що про участь українців – на конкурсній основі – домовилися дружини президентів Польщі та України під час зустрічей перших дам світу в Варшаві два роки тому. Саме стільки часу тривала підготовка до табору, і був він задуманий не як з’їзд чад скорумпованих чиновників, а як згромадження представників соціальних груп, що можуть нести в собі потенційну загрозу конфліктів. І тому приклад України кидає тінь на саму організацію, яку патронує дружина президента України, даючи можливість підозрювати, що в Україні коріння корупції дісталося аж до чиновницьких дітей.
Ми зателефонували в Національний фонд захисту матерів і дітей «Україна – дітям», аби довідатися, якої ж це такої соціальної допомоги потребували два сини високопоставлених українських чиновників. Розмова вийшла така:
– У який спосіб дітей добирали? Хто це поїхав?
«Ооой, ви знаєте, я можу надати прізвища, але повна інформація в нашому посольстві в Варшаві».
– Себто посольство добирало дітей?
«Ні, добирали дітей ми, але приймає наше посольство».
– Я розумію, що приймає посольство, я розмовляла з посольством – але мене цікавить, за яким принципом добирали дітей у цей табір?
«А в чому питання?»
– Питання – чому поїхали саме ці діти? Хто ці діти? За яким принципом їх добирали?
«Ну, я розумію, за тим принципом, які визначалися, які потрібні діти... У нас у Болгарію їздили діти – якщо потрібно, щоб діти були обдаровані музично і хореографічно, то поїхали саме ці діти, – тому там, мабуть, було визначено...»
– А хто визначав це?
«Це визначав директор».
– Ваш директор, котрий тепер у відпустці, так?
«Да...»
Коли в Польщі напередодні десятої річниці незалежності України опублікували дані соціологічного опитування про те, що понад 61 відсоток українців соромиться своєї держави, не один поляк ставив собі запитання: чого ж так соромляться українці своєї держави? Тепер принаймні учасники міжнародного табору толерантності в Польщі зрозуміли, чого соромляться українці: вони соромляться корупції, мацаки якої обплутали державу так тісно й дісталися так глибоко, що факт корупції вважається нормою. П’ятнадцятилітньому юнакові з Києва навіть на думку не спало, що його батько не мав права «домовлятися» за своє чадо, а директор Національного фонду захисту матерів і дітей «Україна – дітям» пан Авраменко не мав права в такий спосіб зганьбити дружину президента України.
Але цікаво навіть не те. Цікаво, чи цей конкретний чиновник понесе відповідальність за конкретне зловживання.
Питання риторичне, скаже український слухач...
У таборі Йоланти Квасьнєвської мешкають поряд албанці з македонцями, християни з мусульманами, євреї з палестинцями, вірмени з азербайджанцями, православні з католиками. Табір Квасьнєвської став сучасною школою для майбутнього миру в Європі і світі. Цими днями табір відвідав прем’єр-міністр Ізраїлю Шимон Перес. Були з ним і журналісти.
Діти розповіли їм про дуже важкий конкурс, який довелося пройти кожному з них, аби дістатися до міжнародного табору. Кожен мусив написати роботу на тему толерантності англійською мовою. «Мене дві години екзаменували з англійської мови, – розповів журналістові щоденника Жечпосполіта польський хлопчик. – Було важко, яле я дав раду, і таким чином дістався в табір».
А ось що розповіли польським журналістам діти з України. Цитую Жечпосполіту від 23 серпня.
П’ятнадцятилітній Олександр Редько з Києва, пише журналіст, «частуючи мене цигаркою, говорить по-російськи: “Тато домовився про те, щоб я поїхав у цей табір. Я тут для того, щоби здобувати інформацію”». Саша сказав, що його батько – заступник директора департаменту в міністерстві освіти України.
Мама другого українця, Дмитра Новожилова, пише Жечпосполіта, – заступник головного лікаря при Кабінеті Міністрів України. Вона також, як пояснює Діма, «домовилася» за сина.
Розповідь українських дітей залишила гіркий осад. Річ у тім, що про участь українців – на конкурсній основі – домовилися дружини президентів Польщі та України під час зустрічей перших дам світу в Варшаві два роки тому. Саме стільки часу тривала підготовка до табору, і був він задуманий не як з’їзд чад скорумпованих чиновників, а як згромадження представників соціальних груп, що можуть нести в собі потенційну загрозу конфліктів. І тому приклад України кидає тінь на саму організацію, яку патронує дружина президента України, даючи можливість підозрювати, що в Україні коріння корупції дісталося аж до чиновницьких дітей.
Ми зателефонували в Національний фонд захисту матерів і дітей «Україна – дітям», аби довідатися, якої ж це такої соціальної допомоги потребували два сини високопоставлених українських чиновників. Розмова вийшла така:
– У який спосіб дітей добирали? Хто це поїхав?
«Ооой, ви знаєте, я можу надати прізвища, але повна інформація в нашому посольстві в Варшаві».
– Себто посольство добирало дітей?
«Ні, добирали дітей ми, але приймає наше посольство».
– Я розумію, що приймає посольство, я розмовляла з посольством – але мене цікавить, за яким принципом добирали дітей у цей табір?
«А в чому питання?»
– Питання – чому поїхали саме ці діти? Хто ці діти? За яким принципом їх добирали?
«Ну, я розумію, за тим принципом, які визначалися, які потрібні діти... У нас у Болгарію їздили діти – якщо потрібно, щоб діти були обдаровані музично і хореографічно, то поїхали саме ці діти, – тому там, мабуть, було визначено...»
– А хто визначав це?
«Це визначав директор».
– Ваш директор, котрий тепер у відпустці, так?
«Да...»
Коли в Польщі напередодні десятої річниці незалежності України опублікували дані соціологічного опитування про те, що понад 61 відсоток українців соромиться своєї держави, не один поляк ставив собі запитання: чого ж так соромляться українці своєї держави? Тепер принаймні учасники міжнародного табору толерантності в Польщі зрозуміли, чого соромляться українці: вони соромляться корупції, мацаки якої обплутали державу так тісно й дісталися так глибоко, що факт корупції вважається нормою. П’ятнадцятилітньому юнакові з Києва навіть на думку не спало, що його батько не мав права «домовлятися» за своє чадо, а директор Національного фонду захисту матерів і дітей «Україна – дітям» пан Авраменко не мав права в такий спосіб зганьбити дружину президента України.
Але цікаво навіть не те. Цікаво, чи цей конкретний чиновник понесе відповідальність за конкретне зловживання.
Питання риторичне, скаже український слухач...
