Прага, 12 вересня 2001 ― Зближення з Європейським Союзом, на яке розраховував Київ як на подарунок до десятої річниці незалежності, ялтинський самміт не приніс. Ба більше, Європа показала, що вона не буде мириться із численними порушеннями свободи слова, і наполягатиме на проведенні демократичних парламентських виборів, пише з Ялти кореспондент німецького ділового часопису Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ.
У Києві не проходить і тижня, щоб хтось із відомих політиків не висловив бажання, щоб Україна якнайшвидше приєдналася до Європейського Союзу. На думку кореспондента німецького часопису Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ, на ялтинському самміті ЄС-Україна Європа продемонструвала, що двері до союзу для України відкриті, однак ЄС не змириться з порушеннями демократії в Україні. «Слова бельгійського прем’єр міністра Ґі Фергофштадта, який нині головує у Європейському Союзі, про стан свободи преси та про необхідність проведення демократичних парламентських виборів були гранично ясними, і Кучмі було важко просто відкинути сумніви західних європейців», зауважує кореспондент німецького часопису.
Свою підтримку свободі слова Європа демонтсрує не лише на словах. Саме в той час, як у Ялті відбувався самміт, там же проходила нарада ОБСЄ та ініціативної групи відомих та незалежних українських журналістів, котрі обговорювали проблему адміністративного тиску на журналістів та способи протистояти йому.
Також на самміті Європейський Союз дорікав Україні з приводу браку прозорості у процесі приватизації, а також дискримінації щодо іноземних інвесторів під час продажу державного майна. Хоча Київ нібито хотів би зменшення своєї залежності від Росії, стратегічні українські піприємства нещодавно були продані саме російським компаніям, а західні залишилися ні з чим. Одним із найсвіжіших прикладів є приватизація Харцизького трубного заводу, який купив Донецький Індустріальний Союз, за яким стоять місцевий олігарх Рінат Ахметов та шеф податкової служби України Микола Азаров. За словами німецького журналіста, не обійшлося у цій справі і без участі капітала Ґазпрома, який давно поклав око на цей завод, що постачає труби для газогонів. Кореспондент німецького часопису нагадує, що інтереси Ґазпрому в Україні просуває колишній голова компанії і російський прем’єр, а нині посол Росії в Україні Віктор Чорномирдін.
Ций випадок також цікавий тим, що Європейський Союз спочатку обговорив свою політику щодо транспортування російського газу з Москвою через голову України, яка є найважливішою транзитною країною, а тепер, він намагається зробити так, щоб українські газогони не потрапили під контроль Росії, зауважує німецький журналіст.
На переговорах багато уваги приділялося необхідності співпраці у справі траснпортування енрегоносіїв до Західної Європи. Йдеться не лише про російський газ, але і про каспійську нафту. Україна хотіла би транспортувати нафту до Західної Європи і нещодавно завершила будівництво значної частини нафтопроводу. Захід,: у свою чергу, також зацікавлений зменшити свою власну залежність від Росії, тому він хотів би стати на заваді тому, щоб Росія контролювала новий нафтогін. На закінчення, кореспондент німецького часопису додає, що у справі енергоносіїв йдеться не лише про великі гроші, але і про гру з багатьома невідомими, і в політиці щодо України інші держави повинні враховувати значно ширший контекст.
У Києві не проходить і тижня, щоб хтось із відомих політиків не висловив бажання, щоб Україна якнайшвидше приєдналася до Європейського Союзу. На думку кореспондента німецького часопису Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ, на ялтинському самміті ЄС-Україна Європа продемонструвала, що двері до союзу для України відкриті, однак ЄС не змириться з порушеннями демократії в Україні. «Слова бельгійського прем’єр міністра Ґі Фергофштадта, який нині головує у Європейському Союзі, про стан свободи преси та про необхідність проведення демократичних парламентських виборів були гранично ясними, і Кучмі було важко просто відкинути сумніви західних європейців», зауважує кореспондент німецького часопису.
Свою підтримку свободі слова Європа демонтсрує не лише на словах. Саме в той час, як у Ялті відбувався самміт, там же проходила нарада ОБСЄ та ініціативної групи відомих та незалежних українських журналістів, котрі обговорювали проблему адміністративного тиску на журналістів та способи протистояти йому.
Також на самміті Європейський Союз дорікав Україні з приводу браку прозорості у процесі приватизації, а також дискримінації щодо іноземних інвесторів під час продажу державного майна. Хоча Київ нібито хотів би зменшення своєї залежності від Росії, стратегічні українські піприємства нещодавно були продані саме російським компаніям, а західні залишилися ні з чим. Одним із найсвіжіших прикладів є приватизація Харцизького трубного заводу, який купив Донецький Індустріальний Союз, за яким стоять місцевий олігарх Рінат Ахметов та шеф податкової служби України Микола Азаров. За словами німецького журналіста, не обійшлося у цій справі і без участі капітала Ґазпрома, який давно поклав око на цей завод, що постачає труби для газогонів. Кореспондент німецького часопису нагадує, що інтереси Ґазпрому в Україні просуває колишній голова компанії і російський прем’єр, а нині посол Росії в Україні Віктор Чорномирдін.
Ций випадок також цікавий тим, що Європейський Союз спочатку обговорив свою політику щодо транспортування російського газу з Москвою через голову України, яка є найважливішою транзитною країною, а тепер, він намагається зробити так, щоб українські газогони не потрапили під контроль Росії, зауважує німецький журналіст.
На переговорах багато уваги приділялося необхідності співпраці у справі траснпортування енрегоносіїв до Західної Європи. Йдеться не лише про російський газ, але і про каспійську нафту. Україна хотіла би транспортувати нафту до Західної Європи і нещодавно завершила будівництво значної частини нафтопроводу. Захід,: у свою чергу, також зацікавлений зменшити свою власну залежність від Росії, тому він хотів би стати на заваді тому, щоб Росія контролювала новий нафтогін. На закінчення, кореспондент німецького часопису додає, що у справі енергоносіїв йдеться не лише про великі гроші, але і про гру з багатьома невідомими, і в політиці щодо України інші держави повинні враховувати значно ширший контекст.
