Варшава, 13 листопада 2001 – У Польщі, як знаємо, недавно змінився уряд- ліва коаліція призначила своїх міністрів, а тепер ті міністри добирають собі заступників. Генеральним прокурором у Польщі стала жінка – Барбара Півнік, яка прославилася найголоснішими справами, в яких проходили главарі організованих злочинних банд. Ім’я Барбари Півнік стало в Польщі останнім часом наче синонімом до терміну «боротьба з мафією». Одначе, громадськість не схвалила вибору прославленої прокурорки, якщо йдеться про найближчих її співпрацівників.
Коли заступником генерального прокурора призначили Анджея Кауча, у пресі з’явилася інформація, що цей прокурор вів справи проти дисидентів, діячів «Солідарності», в тім числі й проти Барбари Лабуди, яка нині працює в канцелярії президента Александра Кваснєвського. Цими днями директор польського Інституту національної пам’яті Леон Керес представив прем’єру Лєшкові Міллеру документи, які свідчать про те, що Кауч справді причетний до судових засідань, які стосувалися дисидентів і діячі «Солідарності». Нема поки що документального підтвердження лише щодо Барбари Лабуди. Кандидатові на місце заступника генерального прокурора довелося перепрошувати тих, кого він, як висловився, не бажаючи скривдив, виконуючи службові обов’язки.
Генеральна прокурорка тим часом каже, що їй були відомі факти, які подав директор Інституту національної пам’яті, ще до того, ніж їх було оприлюднено. Говориться й про те, що Кауч має свідчення дисидентів про те, що він, перебуваючи на прокурорській посаді у часи соціалізму, не був занадто активний, коли йшлося про боротьбу з опозицією. Барбара Лабуда ж твердить зворотнє: щодо неї цей прокурор був особливо підлий. Кауч заперечує будь-яку причетність до справи Лабуди. Президент Кваснєвский звернувся до прем’єра з занепокоєнням і просить пояснення. Прем’єр вимагає пояснення від генпрокурора. Словом, наразі справа виглядає так – прем’єр запевнив, що коли знайдуться докази того, що Кауч сказав неправду, твердячи про свою непричетнсіть до засудження 83-го року Барбари Лабуди за те, що вона брала участь у робітничих маніфестаціях, то буде зроблено відповідні висновки.
Я так докладно розповідаю цю історію, бо вона красномовно свідчить про те, як вищі власті у Польщі прислухаються, відгукуються на сигнали в пресі та як реагують на громадську думку, призначаючи відповідних державних чиновників. Наскільки цікавіше виглядала ситуація в Україні, якби там хоч хтось реагував на громадську думку, призначаючи ту чи ту посадову особу. Але це вже питання різниці у рівні демократії двох держав-сусідок.
Коли заступником генерального прокурора призначили Анджея Кауча, у пресі з’явилася інформація, що цей прокурор вів справи проти дисидентів, діячів «Солідарності», в тім числі й проти Барбари Лабуди, яка нині працює в канцелярії президента Александра Кваснєвського. Цими днями директор польського Інституту національної пам’яті Леон Керес представив прем’єру Лєшкові Міллеру документи, які свідчать про те, що Кауч справді причетний до судових засідань, які стосувалися дисидентів і діячі «Солідарності». Нема поки що документального підтвердження лише щодо Барбари Лабуди. Кандидатові на місце заступника генерального прокурора довелося перепрошувати тих, кого він, як висловився, не бажаючи скривдив, виконуючи службові обов’язки.
Генеральна прокурорка тим часом каже, що їй були відомі факти, які подав директор Інституту національної пам’яті, ще до того, ніж їх було оприлюднено. Говориться й про те, що Кауч має свідчення дисидентів про те, що він, перебуваючи на прокурорській посаді у часи соціалізму, не був занадто активний, коли йшлося про боротьбу з опозицією. Барбара Лабуда ж твердить зворотнє: щодо неї цей прокурор був особливо підлий. Кауч заперечує будь-яку причетність до справи Лабуди. Президент Кваснєвский звернувся до прем’єра з занепокоєнням і просить пояснення. Прем’єр вимагає пояснення від генпрокурора. Словом, наразі справа виглядає так – прем’єр запевнив, що коли знайдуться докази того, що Кауч сказав неправду, твердячи про свою непричетнсіть до засудження 83-го року Барбари Лабуди за те, що вона брала участь у робітничих маніфестаціях, то буде зроблено відповідні висновки.
Я так докладно розповідаю цю історію, бо вона красномовно свідчить про те, як вищі власті у Польщі прислухаються, відгукуються на сигнали в пресі та як реагують на громадську думку, призначаючи відповідних державних чиновників. Наскільки цікавіше виглядала ситуація в Україні, якби там хоч хтось реагував на громадську думку, призначаючи ту чи ту посадову особу. Але це вже питання різниці у рівні демократії двох держав-сусідок.
