Київ, 11 березня 2002 - Як відомо, ухвалення Земельного кодексу у Верховній Раді України супроводжувалося безпрецедентними дебатами і баталіями депутатів. Причому вододіл між ними проходив не за принципом “лів-праві”, прихильники-супротивники приватної власності на землю. Питання землі, і не лише в Україні, було одним із ключових для існування народу у той чи інший період його історичного розвитку. Можна тут згадати, скажімо, Палестину чи Грузію.
Нині запровадження нового Земельного кодексу в Україні супроводжується, щонайменше, розгубленістю більшості громадян України, які проживають у сільській місцевості. Про те, як земельна “реформа” проходить на Полтавщині, йдеться у розмові з лубенським журналістом Ігорем Мосійчуком.
Як повідомив журналіст, усюди з людьми на паї розраховуються пшеницею за ціною 700-800 гривень, тоді як переробні заводи і фірми приймають її по 300-350 гривень. Ігор Мосійчук продовжує:
“По-перше, люди розгублені, перша причина – колишні КСП в, переважній більшості, розграбовані. Люди отримують на земельний пай мізер. У деяких господарствах селянам дали на паї по 2-3 мішки пшениці. Я знаю, що в одному селі 3 випадки самогубства за останні півроку, один хлопець залишив записку: “Не можу далі жити, бо не вистачає хліба”. А влада зайнята виборами зараз, і їй не до цього.”
Згадаємо Грузинський приклад. Видатний грузинський поет Ілля Чавчавадзе рятував Грузію двічі: перший раз - від русифікації, вдруге – від переходу грузинської землі в чужинські руки. Для цього він заснував князівсько-дворянський банк, який надавав позики збіднілим грузинським дворянам, або сам купував у них землі, виставлені ними на продаж. І таким чином грузинська земля залишилася в руках народу. Це було в 19 столітті. Чи зможе цей унікальний випадок послужити прикладом у 21 столітті, чи знову, як заклинання, будемо повторювати - історія нічого не навчає?
Нині запровадження нового Земельного кодексу в Україні супроводжується, щонайменше, розгубленістю більшості громадян України, які проживають у сільській місцевості. Про те, як земельна “реформа” проходить на Полтавщині, йдеться у розмові з лубенським журналістом Ігорем Мосійчуком.
Як повідомив журналіст, усюди з людьми на паї розраховуються пшеницею за ціною 700-800 гривень, тоді як переробні заводи і фірми приймають її по 300-350 гривень. Ігор Мосійчук продовжує:
“По-перше, люди розгублені, перша причина – колишні КСП в, переважній більшості, розграбовані. Люди отримують на земельний пай мізер. У деяких господарствах селянам дали на паї по 2-3 мішки пшениці. Я знаю, що в одному селі 3 випадки самогубства за останні півроку, один хлопець залишив записку: “Не можу далі жити, бо не вистачає хліба”. А влада зайнята виборами зараз, і їй не до цього.”
Згадаємо Грузинський приклад. Видатний грузинський поет Ілля Чавчавадзе рятував Грузію двічі: перший раз - від русифікації, вдруге – від переходу грузинської землі в чужинські руки. Для цього він заснував князівсько-дворянський банк, який надавав позики збіднілим грузинським дворянам, або сам купував у них землі, виставлені ними на продаж. І таким чином грузинська земля залишилася в руках народу. Це було в 19 столітті. Чи зможе цей унікальний випадок послужити прикладом у 21 столітті, чи знову, як заклинання, будемо повторювати - історія нічого не навчає?
