Доступність посилання

ТОП новини

До питання про Шевченківську премію в Україні


До питання про Шевченківську премію в Україні

Київ, 21 березня 2002 - Найпрестижніша в Україні літературна премія імені Тараса Шевченка сьогодні набуває особливих рис. А, зрештою, ніколи ця премія не мала однозначного до себе ставлення. Навіть і за роки незалежності України, коли, здавалося б, однозначність національного наповнення цієї премії не мала би братися під сумнів, вона все ж викликали суперечки та нарікання. Передусім це були нарікання на певну девальвацію премії імені Кобзаря, велетня українського Духу. Велися суперечки про достойність достойників, перепрошую за каламбур, - тих, котрим премію присуджував шановний Комітет.

За десять років існування самостійної Української держави усі, хто був висунутий на цю премію – кандидати, а також усі лауреати, хто її отримав, виправдовували причетність до світлого імені Шевченка.

П’ять років тому вперше премію присуджували в оновленому складі та під керівництвом нового голови Комітету з питань нагородження. І тоді ж вперше премію почали давати ЖИВИМ авторам – сущим в Україні (до того премію присуджували й посмертно). Тепер це відбувається відкрито, гласно, із залученням широких кіл літераторів, критиків та громадськості до обговорення кандидатур.

Сьогодні можна говорити про особливість цьогорічної національної літературної премії імені Шевченка, враховуючи кілька обставин. Що це обставини, на чому вони ґрунтуються, чим викликані?

Справжність причетності до імені Великого Кобзаря неможливо виміряти нічим. Але сьогодні ця справжність – видима. На відміну від тих далеких і не зовсім далеких часів, коли премію імені Шевченка присуджували принаймні не тим, хто її заслуговував найбільше. Або ж – людям одного покоління, шановним трудівникам поетичного чи прозового поля і все ж - не найяскравішим болідам зоряного неба літератури.

Здається, враховані колишні недогляди, помилки, виважені шанси. Стало зрозуміло, що на одному тільки поколінні – скажімо навіть надзвичайно дорогих Україні своєю творчістю і боротьбою за українство шістдесятників, - література не закінчується. І в цьому – теж особливість нинішньої премії імені Шевченка. Сьогодні вже не залишилося, на щастя, ні політичних, ні подібних причин для того, щоб виважувати кандидатуру номінанта на терезах якоїсь певної лояльності тощо. Деяку розгубленість Комітету з присудження премії перед рясністю поважних імен можна було пояснити хіба тим, що у виборі найкращих не відіграли своєї конструктивної ролі ні літературні часописи, ні інші періодика, ні власне літературна й мистецька критика. До слова, - не тому, що не хотіли грати цю роль, підтримавши все найцікавіше і найпримітніше. А тому, що сьогодні в Україні і літературна критика, і мистецька мало доходить до широкого кола читачів. Навіть порівняно із сумними тоталітарними часами, літературна періодика перебуває в стані, далекому від розквіту. Тому про широке обговорення кандидатур не йшлося – спорадичні розрізнені статті в газетах і журналах виглядали скоріше як монологи. І, попри відсутність діалогів та широкої дискусії, вибір був зроблений на користь істини! Це – теж одна з особливостей нинішньої національної літературної премії імені Шевченка.

Істинність премії – нарешті чи ні, але це – сталося! Навіть на прикладі одного імені лауреата - поета Ігоря Римарука з його книгою “Діва Обида” можна говорити про справжність причетності імен. Світлої причетності імені лауреата до імені премії.

Україна з’явилася на картах світу не так давно, але її література відома з часів давніших. І насамперед відома поезією, хай не ображаються на це твердження прозаїки. Поезією, котра ще від Шевченкового “Кобзаря” , умовно кажучи, стверджує свою з”яву у світовій свідомості. Наближаючи таким чином Україну до Європи та світу, чи – Європу та світ до України...

Поет Ігор Римарук міг отримати Шевченківську премію і трохи раніше. Якраз іще однією особливістю цієї премії є й те, що саме він її тепер удостоєний. Чи не вперше в історії цієї премії ніхто не засумнівався у вартості її присудження. У літературній зрілості молодого поета чи в умовній його молодості , у тому, чи – за кращі його твори він отримав премію, чи – за доробок багатьох років, і – чому взагалі отримав....

А найбільшою особливістю нинішнього присудження літературної премії є те, що чи не вперше вона виглядає Національною. І не просто віддає належне тим, хто її ЗАСЛУЖИВ, а є премією, НАГОРОДОЮ. У суспільстві, де культура не відзначається повнотою, а саме суспільство – неструктуроване й занурене у безліч соціальних проблем, нагорода за творення поезії – справді є явищем унікальним.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG