Прага, 10 липня 2002 - Політична криза в Туреччині дедалі поглиблюється: прем’єр-міністр Бюлент Еджевіт, що від неділі втратив 34 депутати від своєї партії, серед них і 6 міністрів, а відтак і найчисленнішу фракцію в парламенті, все не хоче відступити від влади. Тим часом нинішнє становище в Туреччині може глибоко зашкодити її взаєминам із Європейським Союзом.
Прем’єр-міністр Туреччини Бюлент Еджевіт про кризу не говорить. Серйозно хворий понад два останні місяці 77-річний прем’єр - прем’єр уже вп’яте за своє життя - увесь цей час відкидав заклики піти в відставку.
Відкидає й зараз, коли його колишні міністри відверто говорять - як, наприклад, один із них, Хасан Ґеміджі, - «Туреччині необхідна нова політична система з новою програмою, яка відкрила б можливість для нових імен, нових облич, яка охопила б усе суспільство й відповіла на очікування турецького народу».
Та після масової втечі парламентарів – членів Еджевітової Демократичної лівої партії, частина з яких була водночас міністрами, ще недовилікуваний прем’єр у середу вперше за час своєї хвороби демонстративно прийшов на засідання уряду - в якому він уже замінив міністрів-відступників.
Але криза не зникає від того, що це слово прем’єр не промовляє вголос. У газетному інтерв’ю наближеному до себе журналістові Еджевіт у середу визнав, що наступні вибори до парламенту можуть бути й дочасні, а не планованого 2004 року.
Саме дочасних виборів вимагають не тільки опозиційні партії, а й чільний партнер Еджевітової коаліції - Партія націоналістичної дії, яка тепер уже має в парламенті більше місць, ніж партія самого прем’єра.
Офіційні засідання й напівприватні переговори між політиками відбуваються цими днями в Туреччині без публічних заяв. Країна готується до політичних змін.
Дедалі більше уваги викликають постаті популярного міністра закордонних справ Ісмаїла Джема і міністра економіки, колишнього працівника Світового банку Кемаля Дервіша, якого більшість турків має за чесного трудівника.
Їх, як уважають, може привернути до своєї майбутньої, ще не створеної партії колишній віце-прем’єр Хюсаметтін Озкан. Саме з відставки цього таємничого для сторонніх діяча, до якої його змусив Бюлент Еджевіт, і почалася нинішня криза.
Еджевіт звинуватив Озкана в тому, що той підриває владну коаліцію - а саме тим, що намагається провести демократичні реформи, проти яких категорично виступає одна з партій нинішньої коаліції.
Скасування кари смерті, реформа судової системи, забезпечення цивільного контролю над військом, ґарантія свободи слова, дозвіл на освіту й телерадіомовлення курдською мовою - цього й багато чого іншого вимагає від Туреччини Європейський Союз. Це його передумова, за якої ЄС обіцяє розпочати з Туреччиною вступні переговори. Туреччина давно прагне до Євросоюзу, але й досі є єдиним офіційним кандидатом на вступ, із яким ці вступні переговори ще й не розпочато.
Тому останні події в Туреччині привертають у ЄС велику увагу - вони вносять нову напруженість у хиткі й без того взаємини. Офіційно ЄС висловлює сподівання, що Туреччина вправиться з труднощами, - а неофіційно європейські дипломати говорять про побоювання, що взаємини Євросоюзу з Туреччиною можуть постраждати, а може, й дуже серйозно.
І не тільки для Європи, а й для Сполучених Штатів Америки надзвичайно важливе збереження традиційної прозахідної орієнтації Туреччини, що робить цю переважно мусульманську, але водночас світську країну чільним союзником Заходу в боротьбі з тероризмом на перехресті між Близьким Сходом, Балканами й багатим на нафту Кавказом.
Прем’єр-міністр Туреччини Бюлент Еджевіт про кризу не говорить. Серйозно хворий понад два останні місяці 77-річний прем’єр - прем’єр уже вп’яте за своє життя - увесь цей час відкидав заклики піти в відставку.
Відкидає й зараз, коли його колишні міністри відверто говорять - як, наприклад, один із них, Хасан Ґеміджі, - «Туреччині необхідна нова політична система з новою програмою, яка відкрила б можливість для нових імен, нових облич, яка охопила б усе суспільство й відповіла на очікування турецького народу».
Та після масової втечі парламентарів – членів Еджевітової Демократичної лівої партії, частина з яких була водночас міністрами, ще недовилікуваний прем’єр у середу вперше за час своєї хвороби демонстративно прийшов на засідання уряду - в якому він уже замінив міністрів-відступників.
Але криза не зникає від того, що це слово прем’єр не промовляє вголос. У газетному інтерв’ю наближеному до себе журналістові Еджевіт у середу визнав, що наступні вибори до парламенту можуть бути й дочасні, а не планованого 2004 року.
Саме дочасних виборів вимагають не тільки опозиційні партії, а й чільний партнер Еджевітової коаліції - Партія націоналістичної дії, яка тепер уже має в парламенті більше місць, ніж партія самого прем’єра.
Офіційні засідання й напівприватні переговори між політиками відбуваються цими днями в Туреччині без публічних заяв. Країна готується до політичних змін.
Дедалі більше уваги викликають постаті популярного міністра закордонних справ Ісмаїла Джема і міністра економіки, колишнього працівника Світового банку Кемаля Дервіша, якого більшість турків має за чесного трудівника.
Їх, як уважають, може привернути до своєї майбутньої, ще не створеної партії колишній віце-прем’єр Хюсаметтін Озкан. Саме з відставки цього таємничого для сторонніх діяча, до якої його змусив Бюлент Еджевіт, і почалася нинішня криза.
Еджевіт звинуватив Озкана в тому, що той підриває владну коаліцію - а саме тим, що намагається провести демократичні реформи, проти яких категорично виступає одна з партій нинішньої коаліції.
Скасування кари смерті, реформа судової системи, забезпечення цивільного контролю над військом, ґарантія свободи слова, дозвіл на освіту й телерадіомовлення курдською мовою - цього й багато чого іншого вимагає від Туреччини Європейський Союз. Це його передумова, за якої ЄС обіцяє розпочати з Туреччиною вступні переговори. Туреччина давно прагне до Євросоюзу, але й досі є єдиним офіційним кандидатом на вступ, із яким ці вступні переговори ще й не розпочато.
Тому останні події в Туреччині привертають у ЄС велику увагу - вони вносять нову напруженість у хиткі й без того взаємини. Офіційно ЄС висловлює сподівання, що Туреччина вправиться з труднощами, - а неофіційно європейські дипломати говорять про побоювання, що взаємини Євросоюзу з Туреччиною можуть постраждати, а може, й дуже серйозно.
І не тільки для Європи, а й для Сполучених Штатів Америки надзвичайно важливе збереження традиційної прозахідної орієнтації Туреччини, що робить цю переважно мусульманську, але водночас світську країну чільним союзником Заходу в боротьбі з тероризмом на перехресті між Близьким Сходом, Балканами й багатим на нафту Кавказом.
