Прага, 16 липня 2002 - Остання трагедія на українській шахті знову порушує питання безпеки в вуглевидобувній галузі. Двох відер води, за словами першого віце-прем’єр-міністра Олега Дубини, вистачило б, щоби погасити в зародку щойно виниклу пожежу на шахті «Україна» - але їй дали розгулятися на кілька днів і забрати життя 35 гірників.
Що ж треба робити, щоби відвертати такі нещастя? Про це з Радіо Свобода поділилася думками низка фахівців.
Перебіг трагедії надто часто повторюється в Україні останніми роками - але попри десятки нещасних випадків і десятки розслідувань замкнене коло катастроф не зупиняється: українська вуглевидобувна промисловість залишається однією з найсмертоносніших у світі.
Рік тому після такої самої пожежі на шахті імені Засядька, коли загинуло 54 гірники, інший віце-прем’єр-міністр, Володимир Семиноженко, проголосив, що модернізація вугільних шахт є найнагальніший пріоритет уряду. Президент Леонід Кучма поставив під сумнів, чи варто продовжувати діяльність застарілих і потенційно небезпечних шахт. Але врешті нічого не було зроблено.
За даними дослідження Світового банку, три чверті з понад 200 вугільних шахт України зараховано до категорії найбільшого ризику. Минулого року в пожежах та інших нещасних пригодах в Україні загинуло близько 300 вуглярів - і ця жахлива статистика повторюється від 1991-го з року в рік.
Чи ж можна щось зробити, щоби зупинити цю тенденцію, і чи може Україна дозволити собі такі заходи, не принісши в жертву життєздатність усієї галузі?
Підземне видобування вугілля тягне з собою небезпеку в усіх країнах, де є такі шахти. Крім обвалів, найбільша небезпека постає від вибухів метану, що нагромаджується в шахтах. Але більшість західних країн останніми роками змогла знизити ризик від цього - а Україна не змогла.
Причиною є поєднання цілої низки чинників, каже чільний фахівець Міжнародної федерації праці Норман Дженинґз: «Геологія в Україні надзвичайно складна - шахти дуже глибокі, пласти нерідко дуже тонкі, і в них безліч газу. А ще роками бракує інвестицій і в виробництво, і в обладнання безпеки - а також втрачено багато робочої сили: відійшло дуже багато високодосвідчених людей із глибокими знаннями. Усе це склалося, на жаль, у якусь смертоносну суміш».
За словами Дженинґза, виглядає, зокрема, на те, що в багатьох українських шахтах занедбується методика стримування вогню, який через це швидко поширюється шахтою.
У більшості смертей в українських вугільних шахтах винні вибухи метану - газу, що вивільняється при видобуванні вугілля і змішується з вугільним пилом, створюючи надзвичайно легкозаймисту й вибухонебезпечну суміш.
І в Сполучених Штатах Америки ще до початку 1970-х років смертність у вуглевидобувній промисловості через це була схожа до української - доки не було знайдено вихід, що його американці називають «розпилення каменю».
Пояснює реґіональний менеджер Адміністрації США з безпеки і охорони здоров’я в шахтах Джо Павлович: «Це інертний матеріял - вапняк, подрібнений до пилоподібного стану, яким ми вкриваємо стіни, підлоги й стелі шахтних ходів, щоб деактивувати накопичення вугільного пилу - так що навіть якщо метан вибухає, поширитися шахтою вибухові не дає брак вугільного пилу. Вибух, власне, згасає, зіткнувшись із цим матеріялом».
Цей метод, разом із іншими, знизив смертність на вугільних шахтах у США з 294 у 1961 році до 42 загиблих минулого року.
Від 1998 року Джо Павлович сім разів відвідав Україну на чолі групи експертів із Адміністрації США з безпеки і охорони здоров’я в шахтах. Вони започаткували пробну програму «розпилення каменю», яка зараз випробовується на 31 українській шахті. Програма порівняно дешева: лише мільйон доларів на 31 каменеподрібнювальну машину.
До того ж метан може нести не лише небезпеку, а й користь - його можна видобувати як паливний газ і мати з того прибуток. За словами Павловича, наступним кроком після «розпилення каменю» має бути перехід до видобування метану з підземних вугільних пластів іще перед їхньою розробкою, як то зараз робиться у США, - і такий проєкт для України вже обмірковують.
Але, наголошує Павлович, треба чітко зрозуміти пріоритети: хоча чимало українських вугільних шахт може стати безпечними й прибутковими, не всі вони придатні до переобладнання.
Для того, щоб заохотити Україну закрити збиткові шахти й зосередитися на поліпшенні безпеки решти, Світовий банк минулого року запропонував Україні позику на 100 мільйонів доларів для пом’якшення соціяльних наслідків закриття. Український уряд спершу згодившися був із планом, але… Говорить працівник київського представництва Світового банку Юрій Мірошниченко: «…Уряд цілком несподівано вирішив практично зупинити програму реструктуризування в пункті про закриття безнадійних шахт, і внаслідок цього ми були змушені скасувати проєкт».
Тепер, каже Мірошниченко, український уряд знову змінив позицію й повернувся до поступового закриття збиткових шахт.
За оцінками Світового банку, з понад 200 українських шахт уже найближчим часом доведеться закрити принаймні чверть. Вони просто економічно нежиттєздатні за нинішніх умов глобалізації й розширення міжнародної конкуренції: видобуток у шахтах в Україні становить назагал 100 тон вугілля на гірника на рік проти 400 тон навіть у Польщі і 4 тисяч тон у США.
А ще важливу роль у поліпшенні безпеки в вугільних шахтах відіграє економіка. Принаймні, так було у Сполучених Штатах, каже фахівець американської Адміністрації з безпеки і охорони здоров’я в шахтах Джо Павлович: «Одне з того, що заохотило нас у нашій (вуглевидобувній) промисловості, є висока ціна нещасних пригод. Кожен окремий випадок, із урахуванням відшкодувань працівникові, витрат на суди й інше, стає надзвичайно дорогий. Отож керівництво шахт власне не може собі дозволити припустити велику кількість нещасних випадків. А ще вартість робочої сили досить висока для того, щоб заміна травмованому робітникові обійшлася надто дорого. От так усе це доводить до безпечнішого робочого середовища».
Можливо, з часом такий механізм запрацює і в Україні. Але наразі життя гірника в ній і далі недооцінене - а загиблих і травмованих на виробництві радо замінюють безробітні в економічно пригніченому Донбасі.
Що ж треба робити, щоби відвертати такі нещастя? Про це з Радіо Свобода поділилася думками низка фахівців.
Перебіг трагедії надто часто повторюється в Україні останніми роками - але попри десятки нещасних випадків і десятки розслідувань замкнене коло катастроф не зупиняється: українська вуглевидобувна промисловість залишається однією з найсмертоносніших у світі.
Рік тому після такої самої пожежі на шахті імені Засядька, коли загинуло 54 гірники, інший віце-прем’єр-міністр, Володимир Семиноженко, проголосив, що модернізація вугільних шахт є найнагальніший пріоритет уряду. Президент Леонід Кучма поставив під сумнів, чи варто продовжувати діяльність застарілих і потенційно небезпечних шахт. Але врешті нічого не було зроблено.
За даними дослідження Світового банку, три чверті з понад 200 вугільних шахт України зараховано до категорії найбільшого ризику. Минулого року в пожежах та інших нещасних пригодах в Україні загинуло близько 300 вуглярів - і ця жахлива статистика повторюється від 1991-го з року в рік.
Чи ж можна щось зробити, щоби зупинити цю тенденцію, і чи може Україна дозволити собі такі заходи, не принісши в жертву життєздатність усієї галузі?
Підземне видобування вугілля тягне з собою небезпеку в усіх країнах, де є такі шахти. Крім обвалів, найбільша небезпека постає від вибухів метану, що нагромаджується в шахтах. Але більшість західних країн останніми роками змогла знизити ризик від цього - а Україна не змогла.
Причиною є поєднання цілої низки чинників, каже чільний фахівець Міжнародної федерації праці Норман Дженинґз: «Геологія в Україні надзвичайно складна - шахти дуже глибокі, пласти нерідко дуже тонкі, і в них безліч газу. А ще роками бракує інвестицій і в виробництво, і в обладнання безпеки - а також втрачено багато робочої сили: відійшло дуже багато високодосвідчених людей із глибокими знаннями. Усе це склалося, на жаль, у якусь смертоносну суміш».
За словами Дженинґза, виглядає, зокрема, на те, що в багатьох українських шахтах занедбується методика стримування вогню, який через це швидко поширюється шахтою.
У більшості смертей в українських вугільних шахтах винні вибухи метану - газу, що вивільняється при видобуванні вугілля і змішується з вугільним пилом, створюючи надзвичайно легкозаймисту й вибухонебезпечну суміш.
І в Сполучених Штатах Америки ще до початку 1970-х років смертність у вуглевидобувній промисловості через це була схожа до української - доки не було знайдено вихід, що його американці називають «розпилення каменю».
Пояснює реґіональний менеджер Адміністрації США з безпеки і охорони здоров’я в шахтах Джо Павлович: «Це інертний матеріял - вапняк, подрібнений до пилоподібного стану, яким ми вкриваємо стіни, підлоги й стелі шахтних ходів, щоб деактивувати накопичення вугільного пилу - так що навіть якщо метан вибухає, поширитися шахтою вибухові не дає брак вугільного пилу. Вибух, власне, згасає, зіткнувшись із цим матеріялом».
Цей метод, разом із іншими, знизив смертність на вугільних шахтах у США з 294 у 1961 році до 42 загиблих минулого року.
Від 1998 року Джо Павлович сім разів відвідав Україну на чолі групи експертів із Адміністрації США з безпеки і охорони здоров’я в шахтах. Вони започаткували пробну програму «розпилення каменю», яка зараз випробовується на 31 українській шахті. Програма порівняно дешева: лише мільйон доларів на 31 каменеподрібнювальну машину.
До того ж метан може нести не лише небезпеку, а й користь - його можна видобувати як паливний газ і мати з того прибуток. За словами Павловича, наступним кроком після «розпилення каменю» має бути перехід до видобування метану з підземних вугільних пластів іще перед їхньою розробкою, як то зараз робиться у США, - і такий проєкт для України вже обмірковують.
Але, наголошує Павлович, треба чітко зрозуміти пріоритети: хоча чимало українських вугільних шахт може стати безпечними й прибутковими, не всі вони придатні до переобладнання.
Для того, щоб заохотити Україну закрити збиткові шахти й зосередитися на поліпшенні безпеки решти, Світовий банк минулого року запропонував Україні позику на 100 мільйонів доларів для пом’якшення соціяльних наслідків закриття. Український уряд спершу згодившися був із планом, але… Говорить працівник київського представництва Світового банку Юрій Мірошниченко: «…Уряд цілком несподівано вирішив практично зупинити програму реструктуризування в пункті про закриття безнадійних шахт, і внаслідок цього ми були змушені скасувати проєкт».
Тепер, каже Мірошниченко, український уряд знову змінив позицію й повернувся до поступового закриття збиткових шахт.
За оцінками Світового банку, з понад 200 українських шахт уже найближчим часом доведеться закрити принаймні чверть. Вони просто економічно нежиттєздатні за нинішніх умов глобалізації й розширення міжнародної конкуренції: видобуток у шахтах в Україні становить назагал 100 тон вугілля на гірника на рік проти 400 тон навіть у Польщі і 4 тисяч тон у США.
А ще важливу роль у поліпшенні безпеки в вугільних шахтах відіграє економіка. Принаймні, так було у Сполучених Штатах, каже фахівець американської Адміністрації з безпеки і охорони здоров’я в шахтах Джо Павлович: «Одне з того, що заохотило нас у нашій (вуглевидобувній) промисловості, є висока ціна нещасних пригод. Кожен окремий випадок, із урахуванням відшкодувань працівникові, витрат на суди й інше, стає надзвичайно дорогий. Отож керівництво шахт власне не може собі дозволити припустити велику кількість нещасних випадків. А ще вартість робочої сили досить висока для того, щоб заміна травмованому робітникові обійшлася надто дорого. От так усе це доводить до безпечнішого робочого середовища».
Можливо, з часом такий механізм запрацює і в Україні. Але наразі життя гірника в ній і далі недооцінене - а загиблих і травмованих на виробництві радо замінюють безробітні в економічно пригніченому Донбасі.
