Київ, 3 вересня 2002 - Думаю що свого часу Йосип Джугашвілі обов'язково притулив би мене до стінки, яко гнилого та ще й рефлексуючого інтелігента. І то було б не найгірше рішення. Нічого нюні розпускати спостерігаючи, як на телеекрані доблесні юнаки у червоних беретах періщать дубцями інших юнаків без червоних беретів. Очевидно саме ця різниця в одязі й роздратувала “правоохоронців”. І настільки, що погамування зайвих футбольних емоцій дуже швидко обернулось на жадобу вбивства. Принаймні щось такого показав мені телевізор. Картина ця з уст моєї дружини вибила розпачний зойк: “Звірі”! Я скулився, зарефлексував і, поправивши окуляри, поліз на пошукові сайти за додатковою інформацією, аби моя гнила інтелігентська сутність гидливо торкнулася моторошних подробиць післяфутбольних боїв, які точилися в Україні протягом кількох останніх років.
“Чемпіонат 95/96-го. “Шахтар-Дніпро”. Бійка перед матчем. 16 дніпропетровців проти десяти донеччан. Місилися усім, що у долоню вміщалось: текстиловими дубцями, штахетами і навіть стільцями. Махач тривав хвилини три. Результат – дві чорно-оранжеві голови розбито. До ще одного фана довелось викликати “швидку”. Далі післяматчеве протиборство вболівальників “Чорноморця” і “Динамо”. Двадцять два на двадцять у Гідропарку. Билися солдатськими ременями та дрючками. Якомусь одеситові заточеною пряжкою до зубів розпанахали щоку...”.
В цьому ж дусі п’ять-шість сторінок дрібного шрифту. Беручи до уваги інтенсивну футбольну розкрутку України можемо уявити собі рівень майбутніх боїв між фанами різних регіонів “неньки”. Але досить кривавих сцен, зосередимось краще на серпневих тезах Леоніда Кучми, які до серпневої футбольної бійки відношення мають хіба що календарно опосередковане. Фани різних політичних угрупувань на його інвективи реагують не без іронії, але мирно. Поки що. Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси.
Серпневі “тези” президента України отримали палкий відгук. Млявий український політикум зрадів можливості пошелестіти спінжаками. “Кореспондент-нет” повідомляє, що лідер депутатської групи “Демократичні ініціативи” Степан Гавриш хутенько запропонував всенародний референдум на тему переходу з президентського парламенту до парламентського президентства. “І він, відбудеться!” – забив цвяшок депутат. Не пояснивши, щоправда, чия кишеня усе те профінансує?
Віктор Медведчук, не без приємного подиву впізнавши у заявах Кучми деякі риси СДПУ(о) не втримався од сердечних компліментів. Заодно доклавши власних ініціатив стосовно переговорного процесу з парламентом. “Форум” цю колізію окреслив просто: “Медведчук наказав Кучмі й надалі дбати про виконання програми СДПУ(о).”
Тим часом “Нашо-Українці” більш стримано ставляться до сяючих перспектив. На думку фахівців блоку, спочатку непогано було б продумати механізм переходу до нової форми правління, а вже потім сторч головою стрибати у світле майбутнє. “Українські новини” повідомили, що “Наша Україна” звинуватила Медведчука в узурпації влади. За останні півроку звільнено більше сотні керівників райадміністрацій, зазначається у листі до президента. Таким чином готуються місця для медведчуківців. Віктор Ющенко передавши листа президентові, зазначив, що оточення “гаранта” протягом останніх одинадцяти років набуло найбільших повноважень. І це насторожує.
Опозиція до серпневих тез президента ставиться ще недовірливіше. “Українська правда” у статті під заголовком “Депутати готові допомогти Кучмі у самообрізанні повноважень” передає думку соціаліста Юрія Луценка – президент мусить сісти за стіл переговорів і там документально оформити свої ініціативи. Тобто, замість обіцянок-цяцянок поставити підпис. Юлія Тимошенко палко привітала ініціативи Кучми, зазначивши, що для справжньої повноти не вистачає дрібнички – самому подати у відставку.
Тим часом президентський сайт змінив назву. Замість підозріло музичного “Кучма. Гов. Ю-Ей” тепер фігурує більш протокольне “президент. Гов. Ю-Ей”. Громадян запрошують надсилати повідомлення. Хто не має комп’ютера, може здати пляшки, піти до інтернет-кафе та й написати президентові все, що він думає про цю житуху. Президент неодмінно прочитає і відповість на кожного листа.
Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
Поки президент України перечитує чергового листа, ваш Охрімович поволеньки заповзає на “Майдан орг” і на форумі цього сайту тішиться “гоголем-моголем”, який пропонують нам російські друзі під заголовком “Ви когда-нібуть відєлі настоящєго Бандєру”? Починається усе то те з експресивного: “Врєд прічіньонний Украінє бандєрньой от економікі...”, продовжує думку чиєсь меланхолійно-песимістичне: “Однако в Кієвє побєділа хохляцкая ідєя...”, далі щось від “гомо сапієнса”: “Ви відєлі умного націоналіста”?, ще далі карколомно-високочоле: “...самостійная Украіна, єслі єйо “будовать” как національную дєржаву будєт політічєскім уродом в Європє...”. З цього місця думка різко повертає у богословський бік. Маю на увазі українське прислів’я “Не дав Бог розуму, то в аптеці його ні за які гроші не купиш...”. Не знаю, наскільки добрим є цей перехід до церковної теми. Але “маємо, те, що маємо...”. Церква, особливо православна, найменше асоціюється з Інтернетом; тим не менше, і від цієї, зазвичай консервативної інституції, час вимагає врахування сучасних реалій. Як воно, на перший погляд, не дивно, однак православна тематика є досить поширеною у Всесвітній Мережі. Про те, як Автокефальна Православна Церква почуває себе у цьому просторі спробував проаналізувати журналіст Кирило Булкін.
Один з найавторитетніших ієрархів УАПЦ – архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко) на трохи провокаційне питання одного з московських Інтернет-видань, чи закликає він до осучаснення церкви, зазначив: “Головне для нас сьогодні – не боятися сучасного світу, не заганяти себе у добровільні катакомби. Ми не будемо модерністами, якщо спробуємо вести розмови зі своїми парафіянами через веб-сторінки наших парафій, а не тільки з амвону”.
У відповідності до цієї тези можна було б чекати більш активної присутності УАПЦ в Інтернеті, ніж це спостерігається сьогодні. Щоправда, сайти Української автокефальної православної церкви в Канаді та Сполучених Штатах є дійсно численними та різноманітними; але безпосередньо в українському Інтернеті мені вдалося знайти, фактично, лише три повноцінних веб-сайти УАПЦ. При цьому два з них вже досить давно не поновлюються й містять явно застарілу інформацію.
Так, на офіційному сайті Патріярхії http://www.ln.com.ua/~uaoc-ptr/ православний календар чомусь застиг на березневих датах. Так само й новини – останнє повідомлення датоване 26-м лютого. Правлячим архієреєм Київської єпархії названо архієпископа Ігоря, хоча вже давно посаду вікарія Київського обіймає єпископ Яків. Схоже, що над цим сайтом давно ніхто не працював – а шкода, оскільки за задумом він є досить розгалуженим.
Подібна картина спостерігається й на сайті Харківсько-Полтавської єпархії http://www.uapc.org.ua/. На титульній сторінці представлено матеріял пам'яти блаженнішого Патріярха Димитрія та розділи, що стосуються загалом УАПЦ: віровчення, обряд, устрій, історія, суспільне служіння. Далі йде лінк безпосередньо на Харківсько-Полтавську єпархію, де представлені такі розділи: слово владики Ігоря до читачів; устрій; освіта; вірні; новини; місяцеслов; історія; контакт. І все б непогано, але остання новина датується 23-м березня 2000-го року…
При спробі зайти на сайт газети "Наша віра" знаходимо лише повідомлення, що доступ заборонений.
Найкращим же сайтом УАПЦ є, безумовно, www.church.poltava.ua –сайт Свято-Юріївської парафії Полтави. На ньому можна знайти багато цікавої інформації як про саму парафію, так і загалом про УАПЦ, а також про Полтаву. Головне, що приваблює тут – доброзичливість і толерантність, з якою автори сайту звертаються як до однодумців, так і до тих, хто тільки починає релігійне самовизначення або й категорично не визнає "автокефалів". Наведено адреси всіх парафій УАПЦ й чимало корисних лінків, у тому числі на сайти Української Греко-Католицької Церкви, яка загалом представлена в Інтернеті ширше, ніж УАПЦ. Втім, це вже тема наступного огляду.
Кирило Булкін – для радіо "Свобода", Київ.
Почавши програму з прикладів футбольорних бійок я з тривогою подумав про шістнадцяте вересня. А подумавши одразу відшукав зв’язок між декларативною заявою президента та майбутньою акцією протесту. Чи не хотів гарант своїми “серпневими тезами” вибити козирі з рук опозиції? Відповідь на це питання, якоюсь мірою, захована у навзаємній декларації співкоординатора акції “Україна без Кучми”, Володимира Чемериса. “Рух громадянського спротиву, - пише він, - починаючи з 15 грудня 2000-го року ставив питання набагато ширше. Ми говорили не лише про зміну політичної Системи, а й про зміну Системи економічної та соціальної. Ми говорили про те, що мусять бути зруйновані самі підвалини існування олігархії, як соціальної групи, яка для свого існування потребує президентського авторитаризму...”. Яким чином оте руйнування системи відбуватиметься побачимо шістнадцятого вересня. Того ж числа має відбутися паралельна акція у Вашінгтоні під заголовком “Реквієм – 2002. Обличчям до правди”. Детальніше про це розповідає Микола Матусеви.
Акція “Реквієм – 2002. Обличчям до правди” ініційована Форумом українських студентів в Америці. Її організація і проведення здійснюються спільно із фондом Гонгадзе. Адреса електронної пошти акції requiem2002@ gongadze.org Розклад такий: 15 вересня 2002 року у Вашінгтоні біля пам’ятника Тарасові Шевченку з 18 до 19 години концерт пам’яті; з 19 до 20 виступи організаторів та гостей; з 20 до 21 запалення свічок, хвилина мовчання, молебний спів.
В понеділок 16 вересня, з 11 до 13 біля будинку посольства України у США пікет учасників акції. Підтримку цьому дійству заплановано в ряді інших міст Європи та Америки. Учасники мають на меті: привернути увагу світової громадськості до утисків свободи слова та демократичних прав в Україні; вшанувати пам’ять українських журналістів та політиків, що загинули протягом останніх десяти років.
Передбачено панахиди у православних та греко католицьких церквах США по невинно убієнним. Організатори планують надіслати листа до Президента США Джорджа Буша з підписами студентів, науковців та політиків Америки і України.
Поза сумнівом акція “Реквієм 2002. Обличчям до правди” матиме позитивний результат в сенсі пожвавлення політичної та громадянської позицій студентства, наукової та політичної еліти.
Але я вельми скептично дивлюся на практичний ефект цього заходу. Доки не буде зруйновано постколоніальну, посткомуністичну систему, доти не будуть знайдені вбивці Гонгадзе, Алєксандрова, Чорновола, Ємця та багатьох інших жертв нині існуючого режиму.
Микола Матусевич в “Інтернет-майдан”
Елементи внутрішньонаціональної кризи не звільняють нас від не менш глобальних думок про те, що світова економіка вражена глобальними фінансовими потрясіннями. Інтернет ще донедавна вважався сферою отримання надприбутків, але нині ведуться розмови про те, що економічне диво має глиняні ноги. Інвестори квапливо забирають гроші з цієї надприбуткової сфери. Як на поточні Інтернет-кризи реагує українська провінція? – запитав я свого Івано-Франківського колегу Івана Костюка. Наскільки чіткою є його відповідь судити вам, шановні слухачі.
Про те, що американська компанія “Вордком” обслуговує 20 мільйонів користувачів Інтернету, в Україні довідались лише тепер. Фінансове падіння гіганта є одним з найбільших в американській економіці після Другої Світової війни. Компанія займалась Інтернет-бізнесом. Ця сфера ще донедавна вважалася однією з найприбутковіших у світовій економіці. Вітчизняні користувачі послуг Інтернету застигли з відкритим ротом. Незважаючи на те, що їх усього 5-7 відсотків від загальної кількості населення держави, вони не знають, чого їм зараз очікувати. Адже будь-який струс у світовій економіці, який, як правило, бере свій початок у Сполучених Штатах Америки, обов’язково зачепить будь-який населений пункт на планеті, де наявні ознаки цивілізації. Інтернет, на який готові були молитися в нашій країні третього світу, як виявилося, може давати не лише надприбутки і доступ до практично будь-якої інформації, але й стати причиною фінансового падіння. Зараз в українській провінції Інтернет-споживач нагадує людину на березі моря під час шторму, що починається. Перші хвилі невеликі, але вже є відчуття 9-го валу, який загрожує добряче вдарити по головах усіх непідготовлених. Яким буде після світових економічних потрясінь майбутнє Інтернету в Україні невідомо, однак нашій вседержавній провінції варто готуватися до Інтернет-змін уже зараз.
Для радіо “Свобода” з Івано-Франківська Іван Костюк.
На завершення ще один шматочок з “Глобал ру”. “Україна, – це не Росія, це зовсім інша країна”. “Фразу цю, - висловлюється дописувач сайту, - можна почути у Києві від національно-свідомих інтелігентів, які “просвєщают” московського гостя стосовно місцевих реалій. Гість, як правило, киває головою (чтоби нє обіжать хозяєв), але внутрішньо, морщиться: “В уютном історічєском центрє Кієва чувствуєшь сєбя “імєнно дома”. Нам би цю рису – ніде б не пропали. Особливо у Москві “на ісконно украінскіх зємлях”, або ж десь у Калінінграді, який хіба що волею дурного випадку побув трошки Кенігсбергом... Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.
“Чемпіонат 95/96-го. “Шахтар-Дніпро”. Бійка перед матчем. 16 дніпропетровців проти десяти донеччан. Місилися усім, що у долоню вміщалось: текстиловими дубцями, штахетами і навіть стільцями. Махач тривав хвилини три. Результат – дві чорно-оранжеві голови розбито. До ще одного фана довелось викликати “швидку”. Далі післяматчеве протиборство вболівальників “Чорноморця” і “Динамо”. Двадцять два на двадцять у Гідропарку. Билися солдатськими ременями та дрючками. Якомусь одеситові заточеною пряжкою до зубів розпанахали щоку...”.
В цьому ж дусі п’ять-шість сторінок дрібного шрифту. Беручи до уваги інтенсивну футбольну розкрутку України можемо уявити собі рівень майбутніх боїв між фанами різних регіонів “неньки”. Але досить кривавих сцен, зосередимось краще на серпневих тезах Леоніда Кучми, які до серпневої футбольної бійки відношення мають хіба що календарно опосередковане. Фани різних політичних угрупувань на його інвективи реагують не без іронії, але мирно. Поки що. Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси.
Серпневі “тези” президента України отримали палкий відгук. Млявий український політикум зрадів можливості пошелестіти спінжаками. “Кореспондент-нет” повідомляє, що лідер депутатської групи “Демократичні ініціативи” Степан Гавриш хутенько запропонував всенародний референдум на тему переходу з президентського парламенту до парламентського президентства. “І він, відбудеться!” – забив цвяшок депутат. Не пояснивши, щоправда, чия кишеня усе те профінансує?
Віктор Медведчук, не без приємного подиву впізнавши у заявах Кучми деякі риси СДПУ(о) не втримався од сердечних компліментів. Заодно доклавши власних ініціатив стосовно переговорного процесу з парламентом. “Форум” цю колізію окреслив просто: “Медведчук наказав Кучмі й надалі дбати про виконання програми СДПУ(о).”
Тим часом “Нашо-Українці” більш стримано ставляться до сяючих перспектив. На думку фахівців блоку, спочатку непогано було б продумати механізм переходу до нової форми правління, а вже потім сторч головою стрибати у світле майбутнє. “Українські новини” повідомили, що “Наша Україна” звинуватила Медведчука в узурпації влади. За останні півроку звільнено більше сотні керівників райадміністрацій, зазначається у листі до президента. Таким чином готуються місця для медведчуківців. Віктор Ющенко передавши листа президентові, зазначив, що оточення “гаранта” протягом останніх одинадцяти років набуло найбільших повноважень. І це насторожує.
Опозиція до серпневих тез президента ставиться ще недовірливіше. “Українська правда” у статті під заголовком “Депутати готові допомогти Кучмі у самообрізанні повноважень” передає думку соціаліста Юрія Луценка – президент мусить сісти за стіл переговорів і там документально оформити свої ініціативи. Тобто, замість обіцянок-цяцянок поставити підпис. Юлія Тимошенко палко привітала ініціативи Кучми, зазначивши, що для справжньої повноти не вистачає дрібнички – самому подати у відставку.
Тим часом президентський сайт змінив назву. Замість підозріло музичного “Кучма. Гов. Ю-Ей” тепер фігурує більш протокольне “президент. Гов. Ю-Ей”. Громадян запрошують надсилати повідомлення. Хто не має комп’ютера, може здати пляшки, піти до інтернет-кафе та й написати президентові все, що він думає про цю житуху. Президент неодмінно прочитає і відповість на кожного листа.
Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
Поки президент України перечитує чергового листа, ваш Охрімович поволеньки заповзає на “Майдан орг” і на форумі цього сайту тішиться “гоголем-моголем”, який пропонують нам російські друзі під заголовком “Ви когда-нібуть відєлі настоящєго Бандєру”? Починається усе то те з експресивного: “Врєд прічіньонний Украінє бандєрньой от економікі...”, продовжує думку чиєсь меланхолійно-песимістичне: “Однако в Кієвє побєділа хохляцкая ідєя...”, далі щось від “гомо сапієнса”: “Ви відєлі умного націоналіста”?, ще далі карколомно-високочоле: “...самостійная Украіна, єслі єйо “будовать” как національную дєржаву будєт політічєскім уродом в Європє...”. З цього місця думка різко повертає у богословський бік. Маю на увазі українське прислів’я “Не дав Бог розуму, то в аптеці його ні за які гроші не купиш...”. Не знаю, наскільки добрим є цей перехід до церковної теми. Але “маємо, те, що маємо...”. Церква, особливо православна, найменше асоціюється з Інтернетом; тим не менше, і від цієї, зазвичай консервативної інституції, час вимагає врахування сучасних реалій. Як воно, на перший погляд, не дивно, однак православна тематика є досить поширеною у Всесвітній Мережі. Про те, як Автокефальна Православна Церква почуває себе у цьому просторі спробував проаналізувати журналіст Кирило Булкін.
Один з найавторитетніших ієрархів УАПЦ – архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко) на трохи провокаційне питання одного з московських Інтернет-видань, чи закликає він до осучаснення церкви, зазначив: “Головне для нас сьогодні – не боятися сучасного світу, не заганяти себе у добровільні катакомби. Ми не будемо модерністами, якщо спробуємо вести розмови зі своїми парафіянами через веб-сторінки наших парафій, а не тільки з амвону”.
У відповідності до цієї тези можна було б чекати більш активної присутності УАПЦ в Інтернеті, ніж це спостерігається сьогодні. Щоправда, сайти Української автокефальної православної церкви в Канаді та Сполучених Штатах є дійсно численними та різноманітними; але безпосередньо в українському Інтернеті мені вдалося знайти, фактично, лише три повноцінних веб-сайти УАПЦ. При цьому два з них вже досить давно не поновлюються й містять явно застарілу інформацію.
Так, на офіційному сайті Патріярхії http://www.ln.com.ua/~uaoc-ptr/ православний календар чомусь застиг на березневих датах. Так само й новини – останнє повідомлення датоване 26-м лютого. Правлячим архієреєм Київської єпархії названо архієпископа Ігоря, хоча вже давно посаду вікарія Київського обіймає єпископ Яків. Схоже, що над цим сайтом давно ніхто не працював – а шкода, оскільки за задумом він є досить розгалуженим.
Подібна картина спостерігається й на сайті Харківсько-Полтавської єпархії http://www.uapc.org.ua/. На титульній сторінці представлено матеріял пам'яти блаженнішого Патріярха Димитрія та розділи, що стосуються загалом УАПЦ: віровчення, обряд, устрій, історія, суспільне служіння. Далі йде лінк безпосередньо на Харківсько-Полтавську єпархію, де представлені такі розділи: слово владики Ігоря до читачів; устрій; освіта; вірні; новини; місяцеслов; історія; контакт. І все б непогано, але остання новина датується 23-м березня 2000-го року…
При спробі зайти на сайт газети "Наша віра" знаходимо лише повідомлення, що доступ заборонений.
Найкращим же сайтом УАПЦ є, безумовно, www.church.poltava.ua –сайт Свято-Юріївської парафії Полтави. На ньому можна знайти багато цікавої інформації як про саму парафію, так і загалом про УАПЦ, а також про Полтаву. Головне, що приваблює тут – доброзичливість і толерантність, з якою автори сайту звертаються як до однодумців, так і до тих, хто тільки починає релігійне самовизначення або й категорично не визнає "автокефалів". Наведено адреси всіх парафій УАПЦ й чимало корисних лінків, у тому числі на сайти Української Греко-Католицької Церкви, яка загалом представлена в Інтернеті ширше, ніж УАПЦ. Втім, це вже тема наступного огляду.
Кирило Булкін – для радіо "Свобода", Київ.
Почавши програму з прикладів футбольорних бійок я з тривогою подумав про шістнадцяте вересня. А подумавши одразу відшукав зв’язок між декларативною заявою президента та майбутньою акцією протесту. Чи не хотів гарант своїми “серпневими тезами” вибити козирі з рук опозиції? Відповідь на це питання, якоюсь мірою, захована у навзаємній декларації співкоординатора акції “Україна без Кучми”, Володимира Чемериса. “Рух громадянського спротиву, - пише він, - починаючи з 15 грудня 2000-го року ставив питання набагато ширше. Ми говорили не лише про зміну політичної Системи, а й про зміну Системи економічної та соціальної. Ми говорили про те, що мусять бути зруйновані самі підвалини існування олігархії, як соціальної групи, яка для свого існування потребує президентського авторитаризму...”. Яким чином оте руйнування системи відбуватиметься побачимо шістнадцятого вересня. Того ж числа має відбутися паралельна акція у Вашінгтоні під заголовком “Реквієм – 2002. Обличчям до правди”. Детальніше про це розповідає Микола Матусеви.
Акція “Реквієм – 2002. Обличчям до правди” ініційована Форумом українських студентів в Америці. Її організація і проведення здійснюються спільно із фондом Гонгадзе. Адреса електронної пошти акції requiem2002@ gongadze.org Розклад такий: 15 вересня 2002 року у Вашінгтоні біля пам’ятника Тарасові Шевченку з 18 до 19 години концерт пам’яті; з 19 до 20 виступи організаторів та гостей; з 20 до 21 запалення свічок, хвилина мовчання, молебний спів.
В понеділок 16 вересня, з 11 до 13 біля будинку посольства України у США пікет учасників акції. Підтримку цьому дійству заплановано в ряді інших міст Європи та Америки. Учасники мають на меті: привернути увагу світової громадськості до утисків свободи слова та демократичних прав в Україні; вшанувати пам’ять українських журналістів та політиків, що загинули протягом останніх десяти років.
Передбачено панахиди у православних та греко католицьких церквах США по невинно убієнним. Організатори планують надіслати листа до Президента США Джорджа Буша з підписами студентів, науковців та політиків Америки і України.
Поза сумнівом акція “Реквієм 2002. Обличчям до правди” матиме позитивний результат в сенсі пожвавлення політичної та громадянської позицій студентства, наукової та політичної еліти.
Але я вельми скептично дивлюся на практичний ефект цього заходу. Доки не буде зруйновано постколоніальну, посткомуністичну систему, доти не будуть знайдені вбивці Гонгадзе, Алєксандрова, Чорновола, Ємця та багатьох інших жертв нині існуючого режиму.
Микола Матусевич в “Інтернет-майдан”
Елементи внутрішньонаціональної кризи не звільняють нас від не менш глобальних думок про те, що світова економіка вражена глобальними фінансовими потрясіннями. Інтернет ще донедавна вважався сферою отримання надприбутків, але нині ведуться розмови про те, що економічне диво має глиняні ноги. Інвестори квапливо забирають гроші з цієї надприбуткової сфери. Як на поточні Інтернет-кризи реагує українська провінція? – запитав я свого Івано-Франківського колегу Івана Костюка. Наскільки чіткою є його відповідь судити вам, шановні слухачі.
Про те, що американська компанія “Вордком” обслуговує 20 мільйонів користувачів Інтернету, в Україні довідались лише тепер. Фінансове падіння гіганта є одним з найбільших в американській економіці після Другої Світової війни. Компанія займалась Інтернет-бізнесом. Ця сфера ще донедавна вважалася однією з найприбутковіших у світовій економіці. Вітчизняні користувачі послуг Інтернету застигли з відкритим ротом. Незважаючи на те, що їх усього 5-7 відсотків від загальної кількості населення держави, вони не знають, чого їм зараз очікувати. Адже будь-який струс у світовій економіці, який, як правило, бере свій початок у Сполучених Штатах Америки, обов’язково зачепить будь-який населений пункт на планеті, де наявні ознаки цивілізації. Інтернет, на який готові були молитися в нашій країні третього світу, як виявилося, може давати не лише надприбутки і доступ до практично будь-якої інформації, але й стати причиною фінансового падіння. Зараз в українській провінції Інтернет-споживач нагадує людину на березі моря під час шторму, що починається. Перші хвилі невеликі, але вже є відчуття 9-го валу, який загрожує добряче вдарити по головах усіх непідготовлених. Яким буде після світових економічних потрясінь майбутнє Інтернету в Україні невідомо, однак нашій вседержавній провінції варто готуватися до Інтернет-змін уже зараз.
Для радіо “Свобода” з Івано-Франківська Іван Костюк.
На завершення ще один шматочок з “Глобал ру”. “Україна, – це не Росія, це зовсім інша країна”. “Фразу цю, - висловлюється дописувач сайту, - можна почути у Києві від національно-свідомих інтелігентів, які “просвєщают” московського гостя стосовно місцевих реалій. Гість, як правило, киває головою (чтоби нє обіжать хозяєв), але внутрішньо, морщиться: “В уютном історічєском центрє Кієва чувствуєшь сєбя “імєнно дома”. Нам би цю рису – ніде б не пропали. Особливо у Москві “на ісконно украінскіх зємлях”, або ж десь у Калінінграді, який хіба що волею дурного випадку побув трошки Кенігсбергом... Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. “Радіо Свобода”. Київ.
