Прага, 16 вересня 2002 – Колись лави старців поповнювали ті, хто змарнував своє господарство, пропивши його, або потерпілі від голоду, різних стихійних лих, трагічних випадків – каліцтва, втрати годувальника тощо. Зростала кількість таких убогих унаслідок війн, а також довготривалого панування диктаторських режимів... Яка історія «старцювання», функціонування інституту «прошаків», і скільки ж сьогодні жебраків явних і прихованих в Україні та що є причинами поповнення цієї категорії люду?
Жебрацтво, як спосіб існування, відоме з найдавніших часів. Ще імператори Стародавнього Риму використовували для свого іміджу роздачі убогим натовпам харчу й майна в особливі дні. Мабуть тому, що жебраки й убогі часто були близькими по долі до переслідуваних християнських общин, тому вже в перші століття християнства з’являлося чимало «прошаків», що просили милостиню в ім’я Христа: «Подайте, Христа Ради!» - дуже стародавній вислів убогих. З офіційним визнанням християнства по всій Європі жебрацтво постає в ореолі святенництва і його беруть під заступництво церкви – милостиня починає вважатися найбогоугоднішою справою.
Серед типів жебраків найбільш розповсюдженими були мандрівні співаки. На українських землях у ХУІ – ХІХ століттях блукали тисячі сліпих співців, кобзарів, бандуристів, лірників. Саме у цей час з’являються й так звані «професійні» прошаки, які об’єднувалися у ватаги, а іноді у жебрацькі цехи. На чолі цеху стояв керівник – отаман. До цеху можна було потрапити після 6-річного «учнівства», вносячи кожного року 60 копійок на так звану «жебрацьку свічку» та склавши іспит на знання молитов, прошацького фольклору та мови. Такі цехи мали чітку структуру – свого казначея, старшину, сотенних, десяцьких...Залежно від верховного покровительства жебрацькі гурти розділялися на монастирські, соборні, церковні, цвинтарні, панські...Покровитель забезпечував цех особливим дозволом, «прохальним листом», котрий захищав від непорозумінь з місцевою владою.
Здавна під личиною жебрацтва часто ховалися різні злодії, злочинці. Тому до малих груп жебраків, прохачів чоловічої статі у народі ставилися з підозрою.
У наш електронний вік традиція ця змінилася мало. Хіба-що жебраками чомусь менше опікується церква...А більше міліція, хоча не всі деталі її особливої уваги до жебрацької братії сьогодні вивчені з достатнім ступенем прозорости. Мається на увазі не лише своєрідність класифікації стражами порядку різних категорій «прохачів» але й вміння, так би мовити, «використовувати» їх у різних цілях... За офіційної статисткою в Україні на кінець 90-х нараховувалося близько 30 тисяч жебраків, із них понад 35 відсотків молодь у віці від 18 до 30 років. Хоча вірити офіційним даним не доводиться. Бо ось лише за перший квартал 2002 року українська кримінальна міліція затримала понад 10 тисяч дітей за бродяжництво й жебрацтво. Сотні зареєстрованих випадків так званого організованого жебрацтва, коли дорослі спонукають до цього «промислу» підлітків. Ілюстрація з повсякдення столиці України: 33-х річний молодик змушує до жебрацтва 7-8 річних дівчаток, доньок своїх «співмешканок». Новітня філософія жебрацтва є модерною, вона «поєднується» із злодійством, шахрайством, наркоманією...
Сказати який відсоток справді убогих серед жебраків України дуже важко, бо інколи незрозуміло чи убога старенька жіночка, бідненько але охайно одягнута, стоїть у підземному переході на площі Толстого у Києві просто так, чи сподівається на милостиню від співчутливих перехожих? Дають – бере , тихо дякуючи... А скільки таких, що не можуть переступити межу і стати у тому ж переході... Офіційна президентська статистика каже, що нижче межі бідності в Україні живе 27 відсотків люду, це близько 11 мільйонів громадян. А міжнародні експерти стверджують, що середня зарплата в цій державі не перевищує 1-го євро на місяць, що за коефіцієнтом ООН нижче межі бідності? Так скільки в Україні жебраків – офіційних і неофіційних і хто очолює цей багатомільйонний цех убогих і «прохачів»?
Жебрацтво, як спосіб існування, відоме з найдавніших часів. Ще імператори Стародавнього Риму використовували для свого іміджу роздачі убогим натовпам харчу й майна в особливі дні. Мабуть тому, що жебраки й убогі часто були близькими по долі до переслідуваних християнських общин, тому вже в перші століття християнства з’являлося чимало «прошаків», що просили милостиню в ім’я Христа: «Подайте, Христа Ради!» - дуже стародавній вислів убогих. З офіційним визнанням християнства по всій Європі жебрацтво постає в ореолі святенництва і його беруть під заступництво церкви – милостиня починає вважатися найбогоугоднішою справою.
Серед типів жебраків найбільш розповсюдженими були мандрівні співаки. На українських землях у ХУІ – ХІХ століттях блукали тисячі сліпих співців, кобзарів, бандуристів, лірників. Саме у цей час з’являються й так звані «професійні» прошаки, які об’єднувалися у ватаги, а іноді у жебрацькі цехи. На чолі цеху стояв керівник – отаман. До цеху можна було потрапити після 6-річного «учнівства», вносячи кожного року 60 копійок на так звану «жебрацьку свічку» та склавши іспит на знання молитов, прошацького фольклору та мови. Такі цехи мали чітку структуру – свого казначея, старшину, сотенних, десяцьких...Залежно від верховного покровительства жебрацькі гурти розділялися на монастирські, соборні, церковні, цвинтарні, панські...Покровитель забезпечував цех особливим дозволом, «прохальним листом», котрий захищав від непорозумінь з місцевою владою.
Здавна під личиною жебрацтва часто ховалися різні злодії, злочинці. Тому до малих груп жебраків, прохачів чоловічої статі у народі ставилися з підозрою.
У наш електронний вік традиція ця змінилася мало. Хіба-що жебраками чомусь менше опікується церква...А більше міліція, хоча не всі деталі її особливої уваги до жебрацької братії сьогодні вивчені з достатнім ступенем прозорости. Мається на увазі не лише своєрідність класифікації стражами порядку різних категорій «прохачів» але й вміння, так би мовити, «використовувати» їх у різних цілях... За офіційної статисткою в Україні на кінець 90-х нараховувалося близько 30 тисяч жебраків, із них понад 35 відсотків молодь у віці від 18 до 30 років. Хоча вірити офіційним даним не доводиться. Бо ось лише за перший квартал 2002 року українська кримінальна міліція затримала понад 10 тисяч дітей за бродяжництво й жебрацтво. Сотні зареєстрованих випадків так званого організованого жебрацтва, коли дорослі спонукають до цього «промислу» підлітків. Ілюстрація з повсякдення столиці України: 33-х річний молодик змушує до жебрацтва 7-8 річних дівчаток, доньок своїх «співмешканок». Новітня філософія жебрацтва є модерною, вона «поєднується» із злодійством, шахрайством, наркоманією...
Сказати який відсоток справді убогих серед жебраків України дуже важко, бо інколи незрозуміло чи убога старенька жіночка, бідненько але охайно одягнута, стоїть у підземному переході на площі Толстого у Києві просто так, чи сподівається на милостиню від співчутливих перехожих? Дають – бере , тихо дякуючи... А скільки таких, що не можуть переступити межу і стати у тому ж переході... Офіційна президентська статистика каже, що нижче межі бідності в Україні живе 27 відсотків люду, це близько 11 мільйонів громадян. А міжнародні експерти стверджують, що середня зарплата в цій державі не перевищує 1-го євро на місяць, що за коефіцієнтом ООН нижче межі бідності? Так скільки в Україні жебраків – офіційних і неофіційних і хто очолює цей багатомільйонний цех убогих і «прохачів»?
