Прага, 8 липня 2003 – Із відходом з посади голови місії ООН у краї Косово Міхаеля Штайнера тема відокремлення краю від Сербії знову повернулася на сторінки європейської преси і стала на порядку денному нарад керівників ЄС. Від закінчення конфлікту 99-го року, на думку оглядачів, адміністративних, етнічних, економічних і соціальних проблем краю Косово розв’язати не вдалося.
Хоча формально край Косово залишається у складі Сербії, Белград фактично не має контролю над провінцією, де і далі править адміністрація ООН. Після воєнної акції НАТО проти Сербії край покинули приблизно 200 тисяч сербів, а 80 тисяч тих, що залишилися, живуть у кількох анклавах, які охороняють тяжко озброєні загони самооборони. Етнічні албанці у провінції, яка налічує понад 1 мільйон 800 тисяч жителів, становлять 90 % населення. Один із місцевих албанських керівників Бектеші, виступаючи перед журналістами, заявив, що для албанців Косова незалежність краю є доконаним фактом, який тепер повинна визнати міжнародна спільнота. Противники цієї ідеї заявляють, що відокремлення краю від Сербії, що завжди було мрією прихильників так званої «великої Албанії» на Балканах, не принесе спокою в регіоні, а навпаки заохотить албанських сепаратистів у Македонії до відокремлення західної частини країни, де переважають етнічні албанці.
Тим часом Міхаель Штайнер, який до минулого вівторка був головою адміністрації ООН у Косові, заявив журналістам, що визначення статусу провінції він не вважає головною проблемою. Важливішими залишаються тут питання безпеки і соціально-економічні проблеми, а також повернення сюди двохсот тисяч сербів. Розуміючи політику й зусилля Європейського союзу, місцеві албанські лідери декларують готовність допомогти сербам в репатріації. За словами косовського президента Руґови, не повинно бути жодних сумнівів у намірах місцевого албанського уряду щодо розселення сербських репатріантів. Разом ми будуватимемо новий і ліпший край Косово, яким ми зможемо пишатися, каже Руґова. Тимчасом, насправді, як підкреслюють журналісти, місцеве албанське населення, яке зайняло будинки та господарства сербів після їхньої втечі, намагаються витіснити навіть тих, що залишилися.
Соціальні й економічні проблеми краю Косова, незважаючи на значну допомогу з боку ЄС, залишаються нерозв’язаними. Перешкодою на шляху до стабілізації залишається корупція і організована злочинність. Від 99-го року у відбудову краю вкладені понад два з половиною мільярди доларів, частина з яких була витрачена на утримання місії ООН. Попри цю значну допомогу, як підкреслюють оглядачі, невеличкий край залишається найбіднішим кутком Європи, де середній річний доход на душу населення не перевищує тисячі доларів. Таке становище у краї не заохочує західних інвесторів до вкладення коштів у цей поки що не надто перспективний район Балкан.
Хоча формально край Косово залишається у складі Сербії, Белград фактично не має контролю над провінцією, де і далі править адміністрація ООН. Після воєнної акції НАТО проти Сербії край покинули приблизно 200 тисяч сербів, а 80 тисяч тих, що залишилися, живуть у кількох анклавах, які охороняють тяжко озброєні загони самооборони. Етнічні албанці у провінції, яка налічує понад 1 мільйон 800 тисяч жителів, становлять 90 % населення. Один із місцевих албанських керівників Бектеші, виступаючи перед журналістами, заявив, що для албанців Косова незалежність краю є доконаним фактом, який тепер повинна визнати міжнародна спільнота. Противники цієї ідеї заявляють, що відокремлення краю від Сербії, що завжди було мрією прихильників так званої «великої Албанії» на Балканах, не принесе спокою в регіоні, а навпаки заохотить албанських сепаратистів у Македонії до відокремлення західної частини країни, де переважають етнічні албанці.
Тим часом Міхаель Штайнер, який до минулого вівторка був головою адміністрації ООН у Косові, заявив журналістам, що визначення статусу провінції він не вважає головною проблемою. Важливішими залишаються тут питання безпеки і соціально-економічні проблеми, а також повернення сюди двохсот тисяч сербів. Розуміючи політику й зусилля Європейського союзу, місцеві албанські лідери декларують готовність допомогти сербам в репатріації. За словами косовського президента Руґови, не повинно бути жодних сумнівів у намірах місцевого албанського уряду щодо розселення сербських репатріантів. Разом ми будуватимемо новий і ліпший край Косово, яким ми зможемо пишатися, каже Руґова. Тимчасом, насправді, як підкреслюють журналісти, місцеве албанське населення, яке зайняло будинки та господарства сербів після їхньої втечі, намагаються витіснити навіть тих, що залишилися.
Соціальні й економічні проблеми краю Косова, незважаючи на значну допомогу з боку ЄС, залишаються нерозв’язаними. Перешкодою на шляху до стабілізації залишається корупція і організована злочинність. Від 99-го року у відбудову краю вкладені понад два з половиною мільярди доларів, частина з яких була витрачена на утримання місії ООН. Попри цю значну допомогу, як підкреслюють оглядачі, невеличкий край залишається найбіднішим кутком Європи, де середній річний доход на душу населення не перевищує тисячі доларів. Таке становище у краї не заохочує західних інвесторів до вкладення коштів у цей поки що не надто перспективний район Балкан.
