Київ, 4 серпня 2003 року.
...А коли люди спали, прийшов ворог і кукілю між пшеницю насипав та й пішов. Перша думка: повиривати кукіль з корінням. І сказав господар рабам: ні, щоб виполюючи той кукіль, ви не вирвали з ним і пшеницю. Залишіть. Хай разом ростуть аж до жнив... Ця притча Христова така коротка, що чекаєш її продовження. Невже справді кукілю в пшениці не слід полоти? І терпіти бур’ян аж до жнив? Може його важко розпізнати в молодій пшениці? А хто той ворог, що підстеріг, коли люди спали?
Все неясно, як у житті. А тим часом факт загальновідомий, що в пшениці любить рости бур’ян, що йому там добре, що він ще краще росте, ніж пшениця. Але ще не відомо, що пшениця любить рости з кукілем. До речі, кукіль цвіте гарним рожевим цвітом. Природа любить розмаїття. І тут мені згадується гасло китайських комуністів: «Хай росте сто квіток!». Тільки здається, цю форму щедрого плюралізму вони висунули вже після невдалого революційного експерименту з горобцями. Комуністи завжди рахували щось одне і заплющували очі на друге. Вони вичислили, скільки зерна може з’їсти горобець, але забули, що горобець їсть комах і черв’яків. Коли знищили в дивовижно організований спосіб усіх горобців, то виявилось, що комашня і гусінь нищить весь посів. Природа внесла поправку – змусила закупити за кордоном горобців і завезти в Китай.
Так само «наші» комуністи порахували, скільки турбін рухатиме вода на Дніпрі. Але заплющили очі на те, скільки людських доль, скільки життів, скільки земель і лугів доведеться спустошити, щоб перетворити квітучі землі на море. Одне слово, кремлівські комуністи і китайські комуністи забули прочитати притчу Христову про кукіль. Правильніше, вони вже встигли знищити мудрих людей, які вміють читати і тлумачити притчі. Вони розплодили таких людей, які одностайно і бездумно вміють нищити. Це у них називається демократичним централізмом. Облудним словом, де одне заперечує інше. Бо якщо централізм, то це означає право одного центрального ідіота запустити таку демократію, яка витолочить усю пшеницю, вириваючи кукіль, і винищить усіх горобців як дармоїдів, а разом з ними і тих людей, що насміхаються з цієї комедії. Але насамперед, цей «мудрий» ідіот виловлює людей, які нагадують, що демократія полягає не в тому, щоб усіх зробити бідними і всіх нацькувати на горобців. Демократія в тому, щоб вислухати кожного і навіть запитати: чому він називає мудрого вождя ідіотом? Демократія – це терпеливість до іншого і право кожного на життя і на свою думку. До цього треба йти довго, все життя. Набагато легше кинути поетичну формулу: «Хай цвіте сто квіток!».
Євангельська притча була змалку відома диригентові церковного хору Павлові Тичині. І от він, коли притисло, схопив дух часу протилежний. «Не заспокоїмось ми доти, аж поки з поля весь бур’ян не вирвемо! А вирвем грізно, багнетом, критики мечем! Клянемось клятвою залізно, що ворог жоден не втече!» Ми пам’ятаємо, як большевики застосували цю «агротехніку». Спершу винищували збройний опір, петлюрівців, денікінців, колчаківців, потім – беззбройних учасників опору, потім – господарів землі, які вирощували пшеницю з кукілем, потім – незгодних з мудрістю вождя, потім - українських селян, які не любили вождя, потім – інтелігенцію за те, що не любила... Потім – самих винищувачів, бо вони теж бур’ян. Потім – у сусідів, щоб розширити західні кордони, потім – союзників, які большевиків вважали за бур’ян, потім – усіх не згодних, інакодумців. І не заспокоїлися доти, аж поки склероз і старість не підкосили їхньої рішучості і не довела до перебудови.
Тепер уявімо собі, що після падіння режиму прийшли інші сили і почали деклямувати вірша... «Ленін». «Не заспокоїмось ми доти, аж поки весь бур’ян не вирвемо! А вирвем грізно!..» І почали по-ленінськи відривати голови членам ЦК КПСС, секретарям обкомів і райкомів, зірвиголовам з КГБ, яструбкам з армії, секретарям парторганізацій і примовляти при цьому: “То вам – демократичний централізм знизу, а то вам – за одностайну підтримку репресій, а то вам – за людоїдську класову ненависть”. А в газеті “Правда” можна було змінити тільки редактора, а решта будуть згодні з новим редактором.
...А коли люди спали, прийшов ворог і кукілю між пшеницю насипав та й пішов. Перша думка: повиривати кукіль з корінням. І сказав господар рабам: ні, щоб виполюючи той кукіль, ви не вирвали з ним і пшеницю. Залишіть. Хай разом ростуть аж до жнив... Ця притча Христова така коротка, що чекаєш її продовження. Невже справді кукілю в пшениці не слід полоти? І терпіти бур’ян аж до жнив? Може його важко розпізнати в молодій пшениці? А хто той ворог, що підстеріг, коли люди спали?
Все неясно, як у житті. А тим часом факт загальновідомий, що в пшениці любить рости бур’ян, що йому там добре, що він ще краще росте, ніж пшениця. Але ще не відомо, що пшениця любить рости з кукілем. До речі, кукіль цвіте гарним рожевим цвітом. Природа любить розмаїття. І тут мені згадується гасло китайських комуністів: «Хай росте сто квіток!». Тільки здається, цю форму щедрого плюралізму вони висунули вже після невдалого революційного експерименту з горобцями. Комуністи завжди рахували щось одне і заплющували очі на друге. Вони вичислили, скільки зерна може з’їсти горобець, але забули, що горобець їсть комах і черв’яків. Коли знищили в дивовижно організований спосіб усіх горобців, то виявилось, що комашня і гусінь нищить весь посів. Природа внесла поправку – змусила закупити за кордоном горобців і завезти в Китай.
Так само «наші» комуністи порахували, скільки турбін рухатиме вода на Дніпрі. Але заплющили очі на те, скільки людських доль, скільки життів, скільки земель і лугів доведеться спустошити, щоб перетворити квітучі землі на море. Одне слово, кремлівські комуністи і китайські комуністи забули прочитати притчу Христову про кукіль. Правильніше, вони вже встигли знищити мудрих людей, які вміють читати і тлумачити притчі. Вони розплодили таких людей, які одностайно і бездумно вміють нищити. Це у них називається демократичним централізмом. Облудним словом, де одне заперечує інше. Бо якщо централізм, то це означає право одного центрального ідіота запустити таку демократію, яка витолочить усю пшеницю, вириваючи кукіль, і винищить усіх горобців як дармоїдів, а разом з ними і тих людей, що насміхаються з цієї комедії. Але насамперед, цей «мудрий» ідіот виловлює людей, які нагадують, що демократія полягає не в тому, щоб усіх зробити бідними і всіх нацькувати на горобців. Демократія в тому, щоб вислухати кожного і навіть запитати: чому він називає мудрого вождя ідіотом? Демократія – це терпеливість до іншого і право кожного на життя і на свою думку. До цього треба йти довго, все життя. Набагато легше кинути поетичну формулу: «Хай цвіте сто квіток!».
Євангельська притча була змалку відома диригентові церковного хору Павлові Тичині. І от він, коли притисло, схопив дух часу протилежний. «Не заспокоїмось ми доти, аж поки з поля весь бур’ян не вирвемо! А вирвем грізно, багнетом, критики мечем! Клянемось клятвою залізно, що ворог жоден не втече!» Ми пам’ятаємо, як большевики застосували цю «агротехніку». Спершу винищували збройний опір, петлюрівців, денікінців, колчаківців, потім – беззбройних учасників опору, потім – господарів землі, які вирощували пшеницю з кукілем, потім – незгодних з мудрістю вождя, потім - українських селян, які не любили вождя, потім – інтелігенцію за те, що не любила... Потім – самих винищувачів, бо вони теж бур’ян. Потім – у сусідів, щоб розширити західні кордони, потім – союзників, які большевиків вважали за бур’ян, потім – усіх не згодних, інакодумців. І не заспокоїлися доти, аж поки склероз і старість не підкосили їхньої рішучості і не довела до перебудови.
Тепер уявімо собі, що після падіння режиму прийшли інші сили і почали деклямувати вірша... «Ленін». «Не заспокоїмось ми доти, аж поки весь бур’ян не вирвемо! А вирвем грізно!..» І почали по-ленінськи відривати голови членам ЦК КПСС, секретарям обкомів і райкомів, зірвиголовам з КГБ, яструбкам з армії, секретарям парторганізацій і примовляти при цьому: “То вам – демократичний централізм знизу, а то вам – за одностайну підтримку репресій, а то вам – за людоїдську класову ненависть”. А в газеті “Правда” можна було змінити тільки редактора, а решта будуть згодні з новим редактором.
