Аудіозапис програми:
Київ, 28 квітня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Сучасні ритми, сучасні інструменти, сучасна Україна, а Шевченків “Кобзар” залишився тим джерелом натхнення, без якого нинішня модерна українська музика не може існувати. І поява музичного альбому “РОК – КОБЗАР” яскраве свідчення невмирущості, життєдайності Шевченкової поезії, Тарасового духу.
На думку композитора, народного артиста України Олександра Білаша, так і має бути, адже Шевченкова поезія – “це музика, що легко лягає на мелодію”.
Наша кореспондентка Богдана Костюк “погортала” “РОК – КОБЗАР” і переповідає його нам.
Богдана Костюк
“Кобзар” у виконанні групи “Фата Моргана”, “Суботів” у шалених рок–ритмах від “Кому Вниз”, потужний “Реве та стогне Дніпр широкий” у музичному вихорі британських “The Ukrainians”, “Садок вишневий” як його побачили і музично замалювали парубки з “Мертвого півня” – це все наявне на дискові “РОК – КОБЗАР”.
Це все живе і дихає сучасними ритмами і Шевченковим поетичним словом, і це цілком нормально для сучасної української музичної культури.
Понад півтора сторіччя віддаляють нас від написання Тарасом Шевченком тих творів, а вони продовжують нас хвилювати і, як стверджують самі музиканти, “брати у полон”. Адже пісні не бувають старими, як не бувають старими кохання, журба, надія. І винне у цьому слово, як первісна мелодія, як ритміка, що диктує музичний ритм.
До цієї думки приходять і наші сучасники, звертаючись до творчості Тараса Шевченка.
Павло Вольвач
“Кобзар”, як на мене, - це більше, ніж просто текст чи просто музика. Недарма ж його називають “Книгою буття”. І недарма інший великий поет, Євген Маланюк, стверджував, що по-справжньому до “Кобзаря” підступилися хіба що вояки армії УНР, котрі трансформували Шевченкові рядки у трагічний героїзм шабельних і багнетних атак.
Відомий сучасний рок-гурт “Гайдамаки” по-своєму продовжує Шевченка: енергетичним драйвом, відтворенням у музиці самого духу поета. Зрештою, не випадковою є навіть сама назва гурту.
А детальніше про це, як і про дещо інше, в матеріалі Наталки Позняк-Хоменко.
Наталка Позняк-Хоменко
Як ви гадаєте, що може вийти, коли доля зводить разом шістьох хлопців із різних регіонів України, з не зовсім музичними основними професіями, але з тонким відчуттям музики і власного стилю?
При певному збігові обставин із цієї суміші тринадцять років тому народився гурт “Гайдамаки” (спочатку відомий як “Актус”), який, на думку одного з провідних музичних критиків Олександра Євтушенка, нині є видатним явищем в українській музиці.
Олександр Євтушенко
Це явище в тому сенсі, що знайшлися молоді люди, які раніше грали альтернативний рок, а потім раптом почали грати українську етніку.
Вони дуже різноманітні. Вони походять із десяти регіонів України. І я думаю, що щось заграло в них, якийсь ген відкрився скритий, таємничий.
Наталка Позняк-Хоменко
Ген відкривається не лише у хлопців, але й у всіх слухачів цієї музики. Це ще раз продемонструвала презентація нового компакту “Гайдамаків” із символічною назвою “Богуслав” (хто-хто, а колишні гайдамаки свого часу там славно гуляли), яка відбулася 14-го квітня у клубі “Квартира Бабуїн” на Подолі.
Навіть “Патріарх української народної пісні” Ніна Матвієнко не стрималася від коментарів.
Ніна Матвієнко
Я дуже рада, коли щось з’являється на орбіті таке. Спонтанно вони зріють, вони по 9 місяців народжуються. І коли воно щось є, то радієш за дітей. Я радію за них, що вони українські, що вони понесуть у світ щось добре.
Наталка Позняк-Хоменко
9 місяців - це стосовно пісень. Саме стільки, за словами учасників гурту, триває робота над композиціями. Але така неспішність виправдана: кожна пісня “Гайдамаків”, якщо в неї вслухатися, вражає глибиною і філософією, схованою за простими, на перший погляд, словами.
У новому альбомі, порівняно з дебютним, хлопці, як вони самі кажуть, ще більше заглибилися у свій стиль. Ще одна відмінність: у чисто чоловічу компанію органічно влилися голоси солісток фольклорного гурту “Божищі”.
У гайдамацькому стилі відчуваються і реггей, і ска, й інші стильні ритми, але український мелос домінує. Можливо тому, “Гайдамаки” такі популярні у Європі, але майже незасвічені у нас.
Олександр Євтушенко
Гайдамаки займають дуже високі місця в Європі, вони мають професійні запрошення від багатьох скандинавських країн, вони підкорили Естонію, Фінляндію, Швецію, Данію, Норвегію. Вони дуже відомі в Румунії, Польщі, Німеччині, Австрії. Це Європа. Це група європейського рівня. І Європа розуміє, що це для них зірка. Натуральна.
Наталка Позняк-Хоменко
Так, “Гайдамаки” сьогодні співають для обраних. Для тих, хто не купився на дешеву позолоту шоу-ринку, де українській музиці відводиться вузька ніша весільної жартівливої музики або грубуватого стьобу в стилі Вєрки Сердючки.
Музика “Гайдамаків” абсолютно інша. Вона сильна, стильна, потужна і по-справжньому українська. Це музика, яка здатна будити нас від сну. І так і має бути. Бо коли чоловікові 30 літ, в нього таїнство велике, і Бог поможе чоловіку, як співається в одній із пісень “Гайдамаків”. Помагай, Боже, й нам.
Павло Вольвач
Культурний процес в Україні хоч і зростає із Шевченка, але не обмежується ним. На мистецьких краєвидах раз у раз з’являються нові яскраві артефакти, варті уваги широкого загалу. Як, наприклад, вихід у світ нового театрального часопису “Контрамарка”.
Про це в розмові з театральним критиком та мистецтвознавцем Ліліаною Фесенко.
Ліліана Фесенко
Без перебільшення – це революція. Я вже просто не можу бачити полиці кіосків, де “Наталі”, де “Отдохні”. Ви знаєте...
Павло Вольвач
“Шалунья” є дуже цікавий журнал.
Ліліана Фесенко
Я його ще поки що не читала. Дуже багато журналів, але коли я їх відкриваю, то в мене таке враження, що читача вважають просто дурною людиною.
А цей журнал знімає комш “Гетьмана української сцени” Б.Ступку...
Павло Вольвач
А як же без нього. Я думаю, що Хостікоєв і Бенюк там мусять бути. Тобто, скажімо так, це журнал для “чайників”. Будь-яка людина, розгортаючи його, може безболісно поринути у світ театру, зацікавитися ним і почувати там себе своїм.
Ліліана Фесенко
Комфортно і бути підготовленим споживачем.
Павло Вольвач
А за рахунок чого це досягається?
Ліліана Фесенко
По-перше, це мова. Тут дуже демократична мова, дуже нормальна мова, тут мінімум театральних термінів, немає замудреності. Якщо це інтерв’ю, наприклад, з Бакланом, то воно нормальне, людське інтерв’ю, інтерв’ю, в першу чергу, з лю-ди-но-ю. І це цікаво всім. Це, в доброму сенсі, такий газетний рівень.
Павло Вольвач
Ліля, я думаю, що було б доречним стисло, тезово представити, що очікує на читача в першому, прем’єрному номері журналу?
Ліліана Фесенко
В першому, прем’єрному номері ми можемо прочитати про С.Мойсеєва. Це відомий режисер, художній керівник “Молодого театру”.
Тут ми можемо прочитати про “Вишневий сад” А.Чехова. Це Міжнародний фонд Станіславського запросив Е.Нікрьошуса. Цей спектакль був 5-6-го лютого. Це така сенсація, це театральна подія. Вадим Длишкан зробив промоушн. Наприклад, якщо людина нічого не чула ні про Нікрьошуса, ні про те, що “Вишневому саду” А.Чехова виповнюється 100 років, і як це може бути сприйнято людиною 21-го століття, сучасного, адекватного, то вже йде якась мінімальна підготовка.
Павло Вольвач
Щоб ти могла насамкінець побажати взагалі театралам і конкретно цьому часопису?
Ліліана Фесенко
Побажати такої любові до театру, яка була у 80-ті роки.
Павло Вольвач
А яка ж була любов у 80-ті роки?
Ліліана Фесенко
Шалена. Тоді в театр ходили, як в Мекку, як до церкви.
Павло Вольвач
Ну що ж, будемо сподіватися, що наш театр стане, як сказала наша гостя, Меккою.
Якщо театр, як відомо, розпочинається з вішалки, то для дружньої чоловічої розмови початком часто слугує келих доброго пінного пива. Як кажуть фахівці, “хоч пивка для ривка!”
І, як не дивно, в цій специфічній царині теж можливі свої яскраві дебюти та прем’єри.
Зокрема, такі, як на Фастівському пивзаводі, дочірньому підприємстві відомої “Оболоні”. Про одне із тамтешніх ноу-хау, пиво з пшениці, розповість мій колега і потаємний прихильник брунатного трунку Володимир Ляшко.
Володимир Ляшко
Пиво з пшениці... У нього незвичайний фруктовий присмак і висока дрібна перламутрова піна. Щоб його зварити, необхідно оволодіти новітньою технологією і мати спеціальне обладнання, яке витримує тиск втричі вищий, ніж за звичайної технології. Тепер, після реконструкції, все це у Фастові є.
Про новий напій директор заводу Любов Онищук розповідає з задоволенням.
Любов Онищук
Взагалі, воно корисне для організму, ніж ячмінне. Воно краще засвоюється організмом.
Володимир Ляшко
Новий продукт завоював багато призів на різних виставках і його визнала молодь.
Любов Онищук
Я вважаю, що від пива ще ніхто алкоголіком не став і не стане. Нехай краще наша молодь п’є пиво, аніж у під’їздах прийматиме наркотики.
Володимир Ляшко
Так вважає директор заводу Любов Онищук і продовжує:
Любов Онищук
Після того, як відбулася перша реконструкція, нашу продукцію можна зустріти не тільки в Україні, ми відправляємо її до Росії, до Білорусі. Перша партія вже пішла до Іспанії, Португалії, Польщі.
Володимир Ляшко
Поки що пшеничне пиво займає на ринку не більше 3-х відсотків від загального обсягу продажу пива, але завод має можливості значно збільшити виробництво новинки.
Фахівці заводу розповіли, що пиво “Оболонь Пшеничне” виготовляється з найкращого пшеничного солоду з додаванням ячмінного, що створює незрівнянний смаковий букет. Спеціальна технологія приготування дозволяє уникнути процесу фільтрації і додатково зберегти у пиві чимало вітамінів груп “В”, “РР”, амінокислот, мінеральних речовин, білків та вуглеводів.
У цеху розливу спостерігав, як точні автомати миють пляшки, наповнюють їх пивом, споряджають яскравими етикетками і ставлять у ящики.
Якість і тривалість зберігання пива, як розповіли мені, залежить від тривіальної речі - чистоти пляшки. Тому вона проходить у череві машини звивистий шлях через ванни, наповнені гарячим розчином каустичної соди та інших реагентів.
Віталій Козловський
Температура першої ванни 60 градусів, потім йде шприцювання 70 градусів, тоді 50 градусів, тоді знижується 40 градусів, а потім йде промивка кінцева.
Володимир Ляшко
Це пояснював начальник цеху розливу пива Віталій Козловський.
У цьому цеху заводська біографія пшеничного напою завершується, а нова може початися на вашому столі, залежно від того, чи любите ви пиво. Павло Вольвач
Пиво ми любимо, навіть не цікавлячись переліком амінокислот і вітамінів групи “В”.
От і зараз, пам’ятаючи батярську приповідку про те, що “пиво – сила, спорт – могила”, підемо дегустувати новий сорт “Оболоні”. Навіть без колеги Охрімовича, котрий скніє над своєю “Альтернативою”. А ось для пива альтернативи немає.
Це була “Віта Нова”, я, автор і ведучий Павло Вольвач, а також ПОКИЩО тверезий, як скельце, звукооператор Артемій Мостовий.
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 28 квітня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
Сучасні ритми, сучасні інструменти, сучасна Україна, а Шевченків “Кобзар” залишився тим джерелом натхнення, без якого нинішня модерна українська музика не може існувати. І поява музичного альбому “РОК – КОБЗАР” яскраве свідчення невмирущості, життєдайності Шевченкової поезії, Тарасового духу.
На думку композитора, народного артиста України Олександра Білаша, так і має бути, адже Шевченкова поезія – “це музика, що легко лягає на мелодію”.
Наша кореспондентка Богдана Костюк “погортала” “РОК – КОБЗАР” і переповідає його нам.
Богдана Костюк
“Кобзар” у виконанні групи “Фата Моргана”, “Суботів” у шалених рок–ритмах від “Кому Вниз”, потужний “Реве та стогне Дніпр широкий” у музичному вихорі британських “The Ukrainians”, “Садок вишневий” як його побачили і музично замалювали парубки з “Мертвого півня” – це все наявне на дискові “РОК – КОБЗАР”.
Це все живе і дихає сучасними ритмами і Шевченковим поетичним словом, і це цілком нормально для сучасної української музичної культури.
Понад півтора сторіччя віддаляють нас від написання Тарасом Шевченком тих творів, а вони продовжують нас хвилювати і, як стверджують самі музиканти, “брати у полон”. Адже пісні не бувають старими, як не бувають старими кохання, журба, надія. І винне у цьому слово, як первісна мелодія, як ритміка, що диктує музичний ритм.
До цієї думки приходять і наші сучасники, звертаючись до творчості Тараса Шевченка.
Павло Вольвач
“Кобзар”, як на мене, - це більше, ніж просто текст чи просто музика. Недарма ж його називають “Книгою буття”. І недарма інший великий поет, Євген Маланюк, стверджував, що по-справжньому до “Кобзаря” підступилися хіба що вояки армії УНР, котрі трансформували Шевченкові рядки у трагічний героїзм шабельних і багнетних атак.
Відомий сучасний рок-гурт “Гайдамаки” по-своєму продовжує Шевченка: енергетичним драйвом, відтворенням у музиці самого духу поета. Зрештою, не випадковою є навіть сама назва гурту.
А детальніше про це, як і про дещо інше, в матеріалі Наталки Позняк-Хоменко.
Наталка Позняк-Хоменко
Як ви гадаєте, що може вийти, коли доля зводить разом шістьох хлопців із різних регіонів України, з не зовсім музичними основними професіями, але з тонким відчуттям музики і власного стилю?
При певному збігові обставин із цієї суміші тринадцять років тому народився гурт “Гайдамаки” (спочатку відомий як “Актус”), який, на думку одного з провідних музичних критиків Олександра Євтушенка, нині є видатним явищем в українській музиці.
Олександр Євтушенко
Це явище в тому сенсі, що знайшлися молоді люди, які раніше грали альтернативний рок, а потім раптом почали грати українську етніку.
Вони дуже різноманітні. Вони походять із десяти регіонів України. І я думаю, що щось заграло в них, якийсь ген відкрився скритий, таємничий.
Наталка Позняк-Хоменко
Ген відкривається не лише у хлопців, але й у всіх слухачів цієї музики. Це ще раз продемонструвала презентація нового компакту “Гайдамаків” із символічною назвою “Богуслав” (хто-хто, а колишні гайдамаки свого часу там славно гуляли), яка відбулася 14-го квітня у клубі “Квартира Бабуїн” на Подолі.
Навіть “Патріарх української народної пісні” Ніна Матвієнко не стрималася від коментарів.
Ніна Матвієнко
Я дуже рада, коли щось з’являється на орбіті таке. Спонтанно вони зріють, вони по 9 місяців народжуються. І коли воно щось є, то радієш за дітей. Я радію за них, що вони українські, що вони понесуть у світ щось добре.
Наталка Позняк-Хоменко
9 місяців - це стосовно пісень. Саме стільки, за словами учасників гурту, триває робота над композиціями. Але така неспішність виправдана: кожна пісня “Гайдамаків”, якщо в неї вслухатися, вражає глибиною і філософією, схованою за простими, на перший погляд, словами.
У новому альбомі, порівняно з дебютним, хлопці, як вони самі кажуть, ще більше заглибилися у свій стиль. Ще одна відмінність: у чисто чоловічу компанію органічно влилися голоси солісток фольклорного гурту “Божищі”.
У гайдамацькому стилі відчуваються і реггей, і ска, й інші стильні ритми, але український мелос домінує. Можливо тому, “Гайдамаки” такі популярні у Європі, але майже незасвічені у нас.
Олександр Євтушенко
Гайдамаки займають дуже високі місця в Європі, вони мають професійні запрошення від багатьох скандинавських країн, вони підкорили Естонію, Фінляндію, Швецію, Данію, Норвегію. Вони дуже відомі в Румунії, Польщі, Німеччині, Австрії. Це Європа. Це група європейського рівня. І Європа розуміє, що це для них зірка. Натуральна.
Наталка Позняк-Хоменко
Так, “Гайдамаки” сьогодні співають для обраних. Для тих, хто не купився на дешеву позолоту шоу-ринку, де українській музиці відводиться вузька ніша весільної жартівливої музики або грубуватого стьобу в стилі Вєрки Сердючки.
Музика “Гайдамаків” абсолютно інша. Вона сильна, стильна, потужна і по-справжньому українська. Це музика, яка здатна будити нас від сну. І так і має бути. Бо коли чоловікові 30 літ, в нього таїнство велике, і Бог поможе чоловіку, як співається в одній із пісень “Гайдамаків”. Помагай, Боже, й нам.
Павло Вольвач
Культурний процес в Україні хоч і зростає із Шевченка, але не обмежується ним. На мистецьких краєвидах раз у раз з’являються нові яскраві артефакти, варті уваги широкого загалу. Як, наприклад, вихід у світ нового театрального часопису “Контрамарка”.
Про це в розмові з театральним критиком та мистецтвознавцем Ліліаною Фесенко.
Ліліана Фесенко
Без перебільшення – це революція. Я вже просто не можу бачити полиці кіосків, де “Наталі”, де “Отдохні”. Ви знаєте...
Павло Вольвач
“Шалунья” є дуже цікавий журнал.
Ліліана Фесенко
Я його ще поки що не читала. Дуже багато журналів, але коли я їх відкриваю, то в мене таке враження, що читача вважають просто дурною людиною.
А цей журнал знімає комш “Гетьмана української сцени” Б.Ступку...
Павло Вольвач
А як же без нього. Я думаю, що Хостікоєв і Бенюк там мусять бути. Тобто, скажімо так, це журнал для “чайників”. Будь-яка людина, розгортаючи його, може безболісно поринути у світ театру, зацікавитися ним і почувати там себе своїм.
Ліліана Фесенко
Комфортно і бути підготовленим споживачем.
Павло Вольвач
А за рахунок чого це досягається?
Ліліана Фесенко
По-перше, це мова. Тут дуже демократична мова, дуже нормальна мова, тут мінімум театральних термінів, немає замудреності. Якщо це інтерв’ю, наприклад, з Бакланом, то воно нормальне, людське інтерв’ю, інтерв’ю, в першу чергу, з лю-ди-но-ю. І це цікаво всім. Це, в доброму сенсі, такий газетний рівень.
Павло Вольвач
Ліля, я думаю, що було б доречним стисло, тезово представити, що очікує на читача в першому, прем’єрному номері журналу?
Ліліана Фесенко
В першому, прем’єрному номері ми можемо прочитати про С.Мойсеєва. Це відомий режисер, художній керівник “Молодого театру”.
Тут ми можемо прочитати про “Вишневий сад” А.Чехова. Це Міжнародний фонд Станіславського запросив Е.Нікрьошуса. Цей спектакль був 5-6-го лютого. Це така сенсація, це театральна подія. Вадим Длишкан зробив промоушн. Наприклад, якщо людина нічого не чула ні про Нікрьошуса, ні про те, що “Вишневому саду” А.Чехова виповнюється 100 років, і як це може бути сприйнято людиною 21-го століття, сучасного, адекватного, то вже йде якась мінімальна підготовка.
Павло Вольвач
Щоб ти могла насамкінець побажати взагалі театралам і конкретно цьому часопису?
Ліліана Фесенко
Побажати такої любові до театру, яка була у 80-ті роки.
Павло Вольвач
А яка ж була любов у 80-ті роки?
Ліліана Фесенко
Шалена. Тоді в театр ходили, як в Мекку, як до церкви.
Павло Вольвач
Ну що ж, будемо сподіватися, що наш театр стане, як сказала наша гостя, Меккою.
Якщо театр, як відомо, розпочинається з вішалки, то для дружньої чоловічої розмови початком часто слугує келих доброго пінного пива. Як кажуть фахівці, “хоч пивка для ривка!”
І, як не дивно, в цій специфічній царині теж можливі свої яскраві дебюти та прем’єри.
Зокрема, такі, як на Фастівському пивзаводі, дочірньому підприємстві відомої “Оболоні”. Про одне із тамтешніх ноу-хау, пиво з пшениці, розповість мій колега і потаємний прихильник брунатного трунку Володимир Ляшко.
Володимир Ляшко
Пиво з пшениці... У нього незвичайний фруктовий присмак і висока дрібна перламутрова піна. Щоб його зварити, необхідно оволодіти новітньою технологією і мати спеціальне обладнання, яке витримує тиск втричі вищий, ніж за звичайної технології. Тепер, після реконструкції, все це у Фастові є.
Про новий напій директор заводу Любов Онищук розповідає з задоволенням.
Любов Онищук
Взагалі, воно корисне для організму, ніж ячмінне. Воно краще засвоюється організмом.
Володимир Ляшко
Новий продукт завоював багато призів на різних виставках і його визнала молодь.
Любов Онищук
Я вважаю, що від пива ще ніхто алкоголіком не став і не стане. Нехай краще наша молодь п’є пиво, аніж у під’їздах прийматиме наркотики.
Володимир Ляшко
Так вважає директор заводу Любов Онищук і продовжує:
Любов Онищук
Після того, як відбулася перша реконструкція, нашу продукцію можна зустріти не тільки в Україні, ми відправляємо її до Росії, до Білорусі. Перша партія вже пішла до Іспанії, Португалії, Польщі.
Володимир Ляшко
Поки що пшеничне пиво займає на ринку не більше 3-х відсотків від загального обсягу продажу пива, але завод має можливості значно збільшити виробництво новинки.
Фахівці заводу розповіли, що пиво “Оболонь Пшеничне” виготовляється з найкращого пшеничного солоду з додаванням ячмінного, що створює незрівнянний смаковий букет. Спеціальна технологія приготування дозволяє уникнути процесу фільтрації і додатково зберегти у пиві чимало вітамінів груп “В”, “РР”, амінокислот, мінеральних речовин, білків та вуглеводів.
У цеху розливу спостерігав, як точні автомати миють пляшки, наповнюють їх пивом, споряджають яскравими етикетками і ставлять у ящики.
Якість і тривалість зберігання пива, як розповіли мені, залежить від тривіальної речі - чистоти пляшки. Тому вона проходить у череві машини звивистий шлях через ванни, наповнені гарячим розчином каустичної соди та інших реагентів.
Віталій Козловський
Температура першої ванни 60 градусів, потім йде шприцювання 70 градусів, тоді 50 градусів, тоді знижується 40 градусів, а потім йде промивка кінцева.
Володимир Ляшко
Це пояснював начальник цеху розливу пива Віталій Козловський.
У цьому цеху заводська біографія пшеничного напою завершується, а нова може початися на вашому столі, залежно від того, чи любите ви пиво. Павло Вольвач
Пиво ми любимо, навіть не цікавлячись переліком амінокислот і вітамінів групи “В”.
От і зараз, пам’ятаючи батярську приповідку про те, що “пиво – сила, спорт – могила”, підемо дегустувати новий сорт “Оболоні”. Навіть без колеги Охрімовича, котрий скніє над своєю “Альтернативою”. А ось для пива альтернативи немає.
Це була “Віта Нова”, я, автор і ведучий Павло Вольвач, а також ПОКИЩО тверезий, як скельце, звукооператор Артемій Мостовий.
Говорить радіо “Свобода”!
