Аудіозапис програми:
Прага, 24 липня 2004 року.
Ірина Халупа
Говорить радіо “Свобода”, вітаємо Вас, дорогі слухачі. З Вами черговий випуск передачі “30 хвилин у різних вимірах” і я, господиня цієї передачі, Ірина Халупа. Тема сьогоднішнього випуску – “Херсонес Таврійський”.
Херсонес Таврійський, Херсонесос, у перекладі з грецької “півострів Тавріу”, давнє місто-держава на південно-західному узбережжі Криму. Заснований у 422 - 21 році до н. е. переселенцями з дорійського міста Гераклеї Понтійської на місці іонійського поселення.
Історію Херсонесу поділяють на два періоди: античний, від заснування до 4 століття нашої ери, та на середньовічний, від 5 по 15 століття.
В античний період Херсонес займав близько 36 гектарів. В місті було 36 вулиць, агора, ринок, театр, низка храмів, гавань. Головне божество міста – царююча діва.
Основою економіки Херсонесу було сільське господарство, землеробство, виноградництво та рибний промисел. Таке виробництво, як будівельне, солебудівне, гончарне, бронзоливарне відігравали важливу роль у житті міста.
Херсонесці вели жваву торгівлю з Гераклелею Понтійською, Афінами, Родосом, Синопом, Ольвією. Херсонес був демократичною республікою вільних громадян. До органів державної влади міг бути обраний кожен вільний громадянин міста.
Місто карбувало власні монети, мало міцні укріплення. У період розквіту Херсонес володів землями Гераклійського півострова та західного Криму. Херсонес воював проти племен таврів та скіфів, створення Скіфської держави змусило Херсонес укласти угоду з Боспором та Понтом.
На тривалий час Херсонес потрапив у залежність від Боспору. У 46 році до н.е. на звернення херсонесців Юлій Цезар надав місту незалежність. Але незабаром воно знову потрапило під владу Боспору.
В середині першого століття нашої ери на прохання аристократії в місті був розташований римський гарнізон, який перебував там до 4 століття. Після падіння Західної Римської імперії Херсонес увійшов до складу Візантії. І на початку 10 століття потрапив під владу хозарів.
З 10 століття у місті посилюється вплив Київської Русі. У 1299 році Херсонес-Корсунь захопили золотоординські татари, а наприкінці 14 століття місто повністю занепало. У 15 столітті Херсонес- Таврійський перестає існувати.
Які стосунки були між Київською Руссю та Херсонесом? Що їх поєднувало? Говорить Віталій Зубар, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу античної археології Інституту археології академії наук України.
Віталій Зубар
Здавалося б, що Херсонес – це античне, пізніше візантійське місто, яке не має відношення до історії України. Але не треба забувати, що саме це місто свого часу здобув князь Володимир, після цього він одружився з візантійською царівною Анною. Саме це виявило Київську Русь і поставило її поряд з такими державами того світу, як Візантія.
Через Херсонес християнська релігія почала поширюватися на Київську Русь, що в той час мало дуже прогресивне явище. Причому цікаво, що князь Володимир після того, як здобув Херсонес, вивіз з міста і церковні книги, і навіть священнослужителів, один з яких став першим настоятелем десятинної церкви в Києві.
Отже, Київську Русь і Херсонес поєднує багато ниток. На жаль, не всі ці нитки досліджуються певним чином сьогодні. Отже, Херсонес або середньовічний Херсон, або Корсунь давньоруського літопису, він має саме безпосереднє відношення до історії Київської Русі, на місці якої існує зараз сучасна Україна.
Ірина Халупа
Це був Віталій Зубар, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу античної археології Інституту археології Академії Наук України.
Залишки античного міста, що збереглися на території національного заповідника Херсонес Таврійський, належать до національних святинь. Недаремно руїни Херсонеса зображені на українських грошах, на одногривневій купюрі.
Національний заповідник Херсонес Таврійський - не тільки унікальний музей просто неба, але й науковий заклад, де працюють сім кандидатів наук. 11 працівників готують зараз кандидатські і докторські дисертації.
Цього року до заповідника приїжджали дві комісії експертів ЮНЕСКО, оскільки в лютому цього року Президент України підписав указ про підготовку до занесення в списки всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО заповідників Херсонес-Таврійський та Асканія Нова і ландшафту міста Кам’янця-Подільськго.
В Севастополі працювало кілька археологічних експедицій, там у відрядженні перебував Тарас Марусик і назбирав матеріали для цієї передачі. Перед мікрофоном Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Історія дослідження історичного Херсонесу, який пізніше називали Херсоном, а в давньоруських літописах Корсунем, нараховує без малого два століття. Як сказав у розмові зі мною професор кафедри історії давнього світу, кафедри середньовіччя харківського національного університету, доктор історичних наук уродженець Севастополя Сергій Сорочан, що до сьогодні розкопано до сорока гектарів городища, а що вже казати про хору, так званий сільськогосподарський супровід античного міста?
Сергій Сорочан сказав, що більшість чиновників, від яких залежить фінансування археологічних досліджень, не розуміють двох фундаментальних речей: перше - археологія – дорога наука, друге – це повільна наука, вона складається з низки уколів заглибин у землю.
І щоб відтворити те, що було на тому місці колись, іноді не вистачає життя одного покоління.
Серед кількох археологічних експедицій, які працювали в Херсонесі, одна американська, під керівництвом директора інституту класичної археології техаського університету Джозефа Картера.
Вже кілька років у цій експедиції проходять практику студенти національного університету Києво–Могилянської академії. Говорить студент магістерської програми х археології Михайло Шевченко.
Михайло Шевченко
Я приїхав сюди вперше, працюємо ми на трьох об’єктах, я працюю на одному з об’єктів поза межами Візантійської хори, це вілла римського часу, яка була досліджена протягом трьох археологічних сезонів, зараз там проводиться консервація тих залишків, які там були розкопані, для того, щоб надалі можна було продовжувати всі ці розкопки і зберегти той матеріал, який було накопичено.
Все це дуже цікаво для вивчення різних технологій, які використовуються для консервації в зарубіжних країнах. Ми співпрацюємо з британськими спеціалістами, які передають нам досвід щодо консервації пам’яток у відкритому повітрі.
Тарас Марусик
Це був студент магістерської програми з археології – Михайло Шевченко.
Павло Нечитайло цього року завершив навчання за цією самою програмою.
Павло Нечитайло
В Херсонесі я вже працюю другий рік, і позитивним є те, що минулого року ми займались, власне, археологічними дослідженнями на одному з об’єктів, який ми зараз консервуємо біля великої цистерни.
Для мене цей досвід є позитивним хоча би в тому, що (я, власне, уродженець Кам’янця-Подільського) ці технології, які вивчались тут, можна з успіхом екстраполювати на пізні середньовічні пам’ятки мого міста, де я в майбутньому збираюсь працювати.
І для мене найбільш цікавим був об’єкт, так звана цистерна римського часу, біля нині діючого Володимирського собору на території Херсонеса, оскільки там збереглися унікальні графіті 10-12 століття, це безпосередньо пов’язано з моєю науковою проблематикою. Для мене досвід консервування їх, як таких, був дуже цікавий.
Тарас Марусик
На зароблені в Херсонесі гроші Павло Нечитайло вирішив організувати свої експедиції.
Павло Нечитайло
Вже другого сезону, починаючи з 2002 року я за відкритим листом від інституту археології досліджую печерні християнські пам’ятки регіону середнього Придністров’я.
То в українській археології є нагальна велика проблема, оскільки моя робота є однією з перших наукових розробіток з цієї тематики, оскільки близько 60 цих пам’яток існує, однак більшість руйнується, опубліковані тільки деякі і не повністю.
Якщо мені пощастить, ця робота буде продовжуватись і в наступних археологічних сезонах.
Тарас Марусик
Говорив магістр випускник магістерської програми з археології Павло Нечитайло. А тепер слово студентці Києво-Могилянки Ользі Манігді.
Ольга Манігда
Для мене є дуже цікавим той момент, що цей рік консерваційних робіт маркує, власне, той момент, що саме цього року Херсонес збираються включити до найважливіших пам’яток історії людства.
Власне, з цього приводу тут працює Кріс – фахівець британського музею, який проводить консерваційні роботи. Він планує привезти сюди комісію ЮНЕСКО, яка розгляне всі роботи і має намір включити Херсонес у список цих пам’яток.
Тарас Марусик
До Ольги Манігди підключається її колега Сергій Разумов.
Сергій Разумов
Я теж вперше працюю саме в Херсонесі, на консервації пам’яток працював на трьох об’єктах. Перше, з чого ми починали свою, як би мовити, консервацію, це залишки лікарні або притулку для важкохворих візантійського часу на території, власне, Херсонесу, біля центрального міського водосховища.
Ми консервуємо її рештки, тобто це залишки її стін, підлог, а також водогінних труб, бо там мабуть-таки були якісь басейни, де були якісь процедури для всіх хворих.
Другий об’єкт – це водосховище біля нинішнього Володимирського собору на колишній агорі Полісу Херсонесу. Це споруда Візантійського часу, і додає їй цікавості те, що після того, як вона перестала бути водосховищем, вона використовувалася у якості в’язниці.
І, скоріш за все, саме в’язні, які були у ній залишили дуже цікаві графіки: календарі на стінах, зображення кораблів, зображення вершників, а також багато хрестів та написи грецькою мовою. Це цінний матеріал, який ще чекає свою публікацію,обробку та таке інше.
На жаль, ці графіки були залишені на тиньку, який дуже сильно обвалюється після того, як вона після розкопок залишилась на відкритому повітрі, тому ми закріплювали цей тин, щоб зберегти ці безцінні залишки минулого тисячолітньої давнини.
Тарас Марусик
Це був студент Києво-Могилянки – Сергій Разумов.
У цій експедиції є й свої старожили. Говорить аспірант – Петро Пелтиць.
Петро Петлиць
Я вже третій рік працюю в Херсонесі, але, на відміну від минулих сезонів, коли я був на розкопі, зараз я працюю у фондах. З матеріалами догрецького поселення Учбаш, яке розташоване неподалік від Севастополя. І, мушу сказати, що ті матеріали, над якими зараз приходиться працювати, досить-таки цікаві, я б сказав, вражаючі.
Вони досі ще не отримали достатньої повноцінної публікації, я сподіваюсь, що після обробки вдасться їх якось опублікувати.
Учбаш – це укріплене поселення, яке було розташоване на великій скелі, яке, фактично, є форпостом до входу на галеклейський півострів.
Тарас Марусик
А в складі експедиції, яку очолює згаданий професор Сергій Сорочан, крім іншого професора, киянина Віталія Зубара та професора з Москви, працюють московські школярі.
Ідея залучити учнів належала колишньому директорові колишнього національного заповідника Херсонес-Таврійський Інні Антоновій. Московські діти працюють в Херсонесі не перший рік в дві зміни.
До Севастополя їх привозить українка, вчитель вищої категорії московської гімназії номер 1552, Наталія Бурлакова. Вона методист іноваційного викладання та експериментальної роботи і викладає історію в 6-11 класах. Говорить Наталія Бурлакова.
Наталія Бурлакова
Мої учні приїжджають в Севастополь вже сьомий рік. На початку ми були в групі, яка була під керівництвом дитячого фонду, було таке південне відділення дитячого фонду, цим дитячим фондом в свій час керував Роланд Биков. Пам’ятаєте, був такий актор відомий? Він керував цілим фондом, а було таке південне відділення.
І от при цьому південному відділенні був археологічний табір. У нього не було ніякої назви, і ми сюди приїжджали, як загін. А три роки тому ми вже свій табір привезли, який називається Кліо. (Муза історії – Кліо).
У нас тільки свої діти, ми не практикуємо набір дітей з інших шкіл. Нам зручніше, коли ми знаємо своїх учнів, цілий рік працюємо разом, а влітку приїздимо сюди на археологічну практику.
Ми на протязі 4 років ведемо розкопки на базі Цитаделі. Вторік ми почали виходити на культурне місце і вийшли туди, де нам прийшлось законсервувати, тому що закінчувався сезон. Цього року ми копали те ж саме місце, яке вторік законсервували, і вийшли на водостік кінця 19 століття.
Діти, що сюди приїжджають, часто відмовляються від поїздок в Турцію, на Кіпр, в Болгарію, Іспанію, Францію, їдуть сюди в Севастополь. Є діти, які сюди приїжджають 7 років підряд. Вони вже зараз студенти і працюють у нас вихователями.
Тарас Марусик
Це була вчитель вищої категорії московської гімназії №1552 Наталія Бурлакова.
Ірина Халупа
Ви слухаєте українську Свободу, в ефірі передача “ У різних вимірах”, тема сьогоднішнього випуску “Херсонес Таврійський”.
У другій частині програми директор заповідника Леонід Марченко зокрема розповість про спроби занести Херсонес у список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Археологія – це не лише розкопки та цікаві відкриття, археологія – це клопітка наука, аналіз, вивчення, інтерпретація знайденого. Про те, як зафіксована спадщина Херсонеса в науці, говорить доктор історичних наук, провідний науковий співробітник античної археології Інституту археології АН України – Віталій Зубар.
Віталій Зубар
Вважається, що археологія – це пошук яскравих знахідок. Це дійсно так, але археологія – це не тільки пошук яскравих знахідок, це історична наука. Причому наука, яка базується, за певною мірою, на специфічних джерелах, якими є пам’ятки матеріальної культури.
Саме опрацювання цього величезного за обсягом матеріалу і дозволяє робити певні історичні узагальнення і реконструювати давню історію нашої країни.
В широких колах суспільства поширена думка, що археологія – це є розкопки. Але розкопки – це перший етап вивчення далекого минулого нашого народу, нашої Батьківщини за матеріальними рештками.
Та кабінетна робота, яка ведеться після археологічних робіт, вона непомітна пересічному громадянину, а цей етап роботи є найбільш важливим. Тому сьогодні, коли ми вступили в третє тисячоліття, треба більше уваги звертати на певні узагальнення, дивитись на те, як і що робилося раніше.
Треба підвести певну риску на межі тисячоліть тому, що зроблено, як це було зроблено, і що нам зробити, вступаючи в третє тисячоліття.
В цьому сенсі, як на мене, дуже важливу роль грає 4-томне видання з історії культури Херсонеса. Зараз до друку готується перший том, який вже підготовлено до друку, але знову проблеми з фінансами.
На видання такої книги порівняно треба небагато грошей. Та в бюджеті цих грошей нема, і було б дуже непогано, якби багаті люди, що проживають на Україні спонсорували це видання. Це було б на благо не тільки української науки, а й науки всесвітньої. І Херсонес зайняв би достойне місце серед таких пам’яток, як Афіни, Рим, Помпея та ін.
Ірина Халупа
Це був Віталій Зубар. Ми вже говорили про історію Херсонесу, про археологічні експедиції, які там працювали. Але що собою представляє сам заповідник? Яка велика його площа? Що на ній розташовано?
Розповідає директор національного заповіднику, доктор історичних наук - Леонід Марченко.
Леонід Марченко
Нам треба зберегти цю стародавню пам’ятку. Територія її велика, тільки стародавнє городище – це більше 40 гектарів. На цій території багато пам’яток, де треба робити консервацію, реставрацію цих пам’яток: мозаїки, оборонні споруди, житлові квартали та інші пам’ятки...
Для того, щоб ми їх зберегли не тільки для теперішніх поколінь, а й для майбутніх, треба вкладати дуже багато грошей, адже це все-таки пам’ятка під відкритим небом.
Тому, в першу чергу, ми дбаємо про це. А якщо ми скажемо, що крім городища стародавнього у нас є ще хора, тобто сільськогосподарська територія стародавнього Херсонесу, це пам’ятка, якої нема більше ніде в світі, я про це можу казати. Там збереглися і шляхи стародавні, і агротехнічні спорудження, садиби...
Це дуже цікава пам’ятка, територія хори Херсонеса в 4 столітті до нашої ери була 12 тисяч гектарів. Ця територія була дуже добре розмежована, як і місто саме Херсонес, вся територія Гераклійського півострова - це дороги, садиби, виноградні плантажі, і, на щастя, це все збереглося.
ЮНЕСКО зацікавилось Херсонесом, в першу чергу, ЮНЕСКО дуже дбає про те, щоб збереглася хора Херсонеська. Тому що, як я казав, таких пам’яток в світі не залишилось.
На території Херсонеса все це є, все це під землею, під водою, під 12 тисячами гектарів. Ми зробили топологічне відділення 400 з невеликим гектарів всього. Ми думаємо отримати акти на цю землю, є указ Президента, Л. Д. Кучми, “Про інвентаризацію земель національних заповідників”.
Ми цю роботу вже провели, підготували документи, зараз ці документи знаходяться в міській раді для затвердження всього.
Я думаю, що ЮНЕСКО (у нас вже було дві комісії експертів), в першу чергу, дбає про те, щоб зберегти хору, тому що в списках ЮНЕСКО ще таких пам’яток не було.
Ірина Халупа
А кому належить земля, на якій розміщена старовинна херсонська хора? Чи ведуть там якісь роботи? Чи там щось будується?
Леонід Марченко
Ситуація так складається. Ці пам’ятки, фактично, є територією заповідника. І коли ми стали загальнодержавною власністю, в уставі заповідника все це записано і є.
Проекти цих зон були затверджені в ’92 році державною адміністрацією Севастополя. Але в той час не було грошей, щоб ми могли отримати ці документи.
Тобто хора є, ділянки є, пам’ятки є, а документів у нас на неї, крім проекту охоронних зон, що є розпорядження міської адміністрації, у нас все це є, а от зараз на цей час, як це робиться, повинен бути акт на землю. Цього акту у нас немає.
Будівництво проводиться на території Севастополя. Ми й турбуємось, щоб ці місця головні, які ми хочемо, щоб залишилися для нащадків, ми хочемо отримати акт на ці землі. Є такі добрі рішення разом з міською архітектурою, архітекторами проектного інституту.
Ми розробляємо навіть такий проект, скажемо, по Омезі, це бухта Омега, де йде перебудова зараз і 25 гектарів археологічних земель вписуються, це перше в Європі, між іншим, такого ще нема, щоб археологія вписувалась і проектувалась в забудову міську.
Оце ми робимо, туди вписуємо 7 садиб, античну дорогу, біля 2 кілометрів, від бухти Камишова до бухти Омега і це все буде вписано в розбудову міста.
Такий наш разом з архітекторами підхід в минулому році дуже сподобався представникам ЮНЕСКО, і якщо це відбудеться – це буде дуже добре.
Ірина Халупа
Херсонес – музей просто неба. Серед трав і кущів на березі Чорного моря розкидані античні пам’ятки, серед тих пам’яток ходять табуни людей. Як оберігати цю безцінну спадщину? Директор заповідника, Леонід Марченко, продовжує.
Леонід Марченко
Це у нас одна з головних проблем. Проблема перша в тому, що городище знаходиться біля моря, люди йдуть купатися. У нас було рішення ради місцевої, щоб заборонити купання в Херсонесі, але це рішення не виконується, а ми своїми силами нічого зробити не можемо.
Можна тільки що зробити? Щоб було у нас більше музейних глядачів, щоб людям розповідали про пам’ятки. Для цього потрібні і гроші, і штатні одиниці.
Крім того, ми зараз зробили вже анотацію про пам’ятки, все у нас не збереглося, з міста Харкова приїздили фахівці, на днях ми зробимо анотацію, це теж допоможе тому, щоб люди по пам’ятках не ходили.
Прага, 24 липня 2004 року.
Ірина Халупа
Говорить радіо “Свобода”, вітаємо Вас, дорогі слухачі. З Вами черговий випуск передачі “30 хвилин у різних вимірах” і я, господиня цієї передачі, Ірина Халупа. Тема сьогоднішнього випуску – “Херсонес Таврійський”.
Херсонес Таврійський, Херсонесос, у перекладі з грецької “півострів Тавріу”, давнє місто-держава на південно-західному узбережжі Криму. Заснований у 422 - 21 році до н. е. переселенцями з дорійського міста Гераклеї Понтійської на місці іонійського поселення.
Історію Херсонесу поділяють на два періоди: античний, від заснування до 4 століття нашої ери, та на середньовічний, від 5 по 15 століття.
В античний період Херсонес займав близько 36 гектарів. В місті було 36 вулиць, агора, ринок, театр, низка храмів, гавань. Головне божество міста – царююча діва.
Основою економіки Херсонесу було сільське господарство, землеробство, виноградництво та рибний промисел. Таке виробництво, як будівельне, солебудівне, гончарне, бронзоливарне відігравали важливу роль у житті міста.
Херсонесці вели жваву торгівлю з Гераклелею Понтійською, Афінами, Родосом, Синопом, Ольвією. Херсонес був демократичною республікою вільних громадян. До органів державної влади міг бути обраний кожен вільний громадянин міста.
Місто карбувало власні монети, мало міцні укріплення. У період розквіту Херсонес володів землями Гераклійського півострова та західного Криму. Херсонес воював проти племен таврів та скіфів, створення Скіфської держави змусило Херсонес укласти угоду з Боспором та Понтом.
На тривалий час Херсонес потрапив у залежність від Боспору. У 46 році до н.е. на звернення херсонесців Юлій Цезар надав місту незалежність. Але незабаром воно знову потрапило під владу Боспору.
В середині першого століття нашої ери на прохання аристократії в місті був розташований римський гарнізон, який перебував там до 4 століття. Після падіння Західної Римської імперії Херсонес увійшов до складу Візантії. І на початку 10 століття потрапив під владу хозарів.
З 10 століття у місті посилюється вплив Київської Русі. У 1299 році Херсонес-Корсунь захопили золотоординські татари, а наприкінці 14 століття місто повністю занепало. У 15 столітті Херсонес- Таврійський перестає існувати.
Які стосунки були між Київською Руссю та Херсонесом? Що їх поєднувало? Говорить Віталій Зубар, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу античної археології Інституту археології академії наук України.
Віталій Зубар
Здавалося б, що Херсонес – це античне, пізніше візантійське місто, яке не має відношення до історії України. Але не треба забувати, що саме це місто свого часу здобув князь Володимир, після цього він одружився з візантійською царівною Анною. Саме це виявило Київську Русь і поставило її поряд з такими державами того світу, як Візантія.
Через Херсонес християнська релігія почала поширюватися на Київську Русь, що в той час мало дуже прогресивне явище. Причому цікаво, що князь Володимир після того, як здобув Херсонес, вивіз з міста і церковні книги, і навіть священнослужителів, один з яких став першим настоятелем десятинної церкви в Києві.
Отже, Київську Русь і Херсонес поєднує багато ниток. На жаль, не всі ці нитки досліджуються певним чином сьогодні. Отже, Херсонес або середньовічний Херсон, або Корсунь давньоруського літопису, він має саме безпосереднє відношення до історії Київської Русі, на місці якої існує зараз сучасна Україна.
Ірина Халупа
Це був Віталій Зубар, доктор історичних наук, провідний науковий співробітник відділу античної археології Інституту археології Академії Наук України.
Залишки античного міста, що збереглися на території національного заповідника Херсонес Таврійський, належать до національних святинь. Недаремно руїни Херсонеса зображені на українських грошах, на одногривневій купюрі.
Національний заповідник Херсонес Таврійський - не тільки унікальний музей просто неба, але й науковий заклад, де працюють сім кандидатів наук. 11 працівників готують зараз кандидатські і докторські дисертації.
Цього року до заповідника приїжджали дві комісії експертів ЮНЕСКО, оскільки в лютому цього року Президент України підписав указ про підготовку до занесення в списки всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО заповідників Херсонес-Таврійський та Асканія Нова і ландшафту міста Кам’янця-Подільськго.
В Севастополі працювало кілька археологічних експедицій, там у відрядженні перебував Тарас Марусик і назбирав матеріали для цієї передачі. Перед мікрофоном Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Історія дослідження історичного Херсонесу, який пізніше називали Херсоном, а в давньоруських літописах Корсунем, нараховує без малого два століття. Як сказав у розмові зі мною професор кафедри історії давнього світу, кафедри середньовіччя харківського національного університету, доктор історичних наук уродженець Севастополя Сергій Сорочан, що до сьогодні розкопано до сорока гектарів городища, а що вже казати про хору, так званий сільськогосподарський супровід античного міста?
Сергій Сорочан сказав, що більшість чиновників, від яких залежить фінансування археологічних досліджень, не розуміють двох фундаментальних речей: перше - археологія – дорога наука, друге – це повільна наука, вона складається з низки уколів заглибин у землю.
І щоб відтворити те, що було на тому місці колись, іноді не вистачає життя одного покоління.
Серед кількох археологічних експедицій, які працювали в Херсонесі, одна американська, під керівництвом директора інституту класичної археології техаського університету Джозефа Картера.
Вже кілька років у цій експедиції проходять практику студенти національного університету Києво–Могилянської академії. Говорить студент магістерської програми х археології Михайло Шевченко.
Михайло Шевченко
Я приїхав сюди вперше, працюємо ми на трьох об’єктах, я працюю на одному з об’єктів поза межами Візантійської хори, це вілла римського часу, яка була досліджена протягом трьох археологічних сезонів, зараз там проводиться консервація тих залишків, які там були розкопані, для того, щоб надалі можна було продовжувати всі ці розкопки і зберегти той матеріал, який було накопичено.
Все це дуже цікаво для вивчення різних технологій, які використовуються для консервації в зарубіжних країнах. Ми співпрацюємо з британськими спеціалістами, які передають нам досвід щодо консервації пам’яток у відкритому повітрі.
Тарас Марусик
Це був студент магістерської програми з археології – Михайло Шевченко.
Павло Нечитайло цього року завершив навчання за цією самою програмою.
Павло Нечитайло
В Херсонесі я вже працюю другий рік, і позитивним є те, що минулого року ми займались, власне, археологічними дослідженнями на одному з об’єктів, який ми зараз консервуємо біля великої цистерни.
Для мене цей досвід є позитивним хоча би в тому, що (я, власне, уродженець Кам’янця-Подільського) ці технології, які вивчались тут, можна з успіхом екстраполювати на пізні середньовічні пам’ятки мого міста, де я в майбутньому збираюсь працювати.
І для мене найбільш цікавим був об’єкт, так звана цистерна римського часу, біля нині діючого Володимирського собору на території Херсонеса, оскільки там збереглися унікальні графіті 10-12 століття, це безпосередньо пов’язано з моєю науковою проблематикою. Для мене досвід консервування їх, як таких, був дуже цікавий.
Тарас Марусик
На зароблені в Херсонесі гроші Павло Нечитайло вирішив організувати свої експедиції.
Павло Нечитайло
Вже другого сезону, починаючи з 2002 року я за відкритим листом від інституту археології досліджую печерні християнські пам’ятки регіону середнього Придністров’я.
То в українській археології є нагальна велика проблема, оскільки моя робота є однією з перших наукових розробіток з цієї тематики, оскільки близько 60 цих пам’яток існує, однак більшість руйнується, опубліковані тільки деякі і не повністю.
Якщо мені пощастить, ця робота буде продовжуватись і в наступних археологічних сезонах.
Тарас Марусик
Говорив магістр випускник магістерської програми з археології Павло Нечитайло. А тепер слово студентці Києво-Могилянки Ользі Манігді.
Ольга Манігда
Для мене є дуже цікавим той момент, що цей рік консерваційних робіт маркує, власне, той момент, що саме цього року Херсонес збираються включити до найважливіших пам’яток історії людства.
Власне, з цього приводу тут працює Кріс – фахівець британського музею, який проводить консерваційні роботи. Він планує привезти сюди комісію ЮНЕСКО, яка розгляне всі роботи і має намір включити Херсонес у список цих пам’яток.
Тарас Марусик
До Ольги Манігди підключається її колега Сергій Разумов.
Сергій Разумов
Я теж вперше працюю саме в Херсонесі, на консервації пам’яток працював на трьох об’єктах. Перше, з чого ми починали свою, як би мовити, консервацію, це залишки лікарні або притулку для важкохворих візантійського часу на території, власне, Херсонесу, біля центрального міського водосховища.
Ми консервуємо її рештки, тобто це залишки її стін, підлог, а також водогінних труб, бо там мабуть-таки були якісь басейни, де були якісь процедури для всіх хворих.
Другий об’єкт – це водосховище біля нинішнього Володимирського собору на колишній агорі Полісу Херсонесу. Це споруда Візантійського часу, і додає їй цікавості те, що після того, як вона перестала бути водосховищем, вона використовувалася у якості в’язниці.
І, скоріш за все, саме в’язні, які були у ній залишили дуже цікаві графіки: календарі на стінах, зображення кораблів, зображення вершників, а також багато хрестів та написи грецькою мовою. Це цінний матеріал, який ще чекає свою публікацію,обробку та таке інше.
На жаль, ці графіки були залишені на тиньку, який дуже сильно обвалюється після того, як вона після розкопок залишилась на відкритому повітрі, тому ми закріплювали цей тин, щоб зберегти ці безцінні залишки минулого тисячолітньої давнини.
Тарас Марусик
Це був студент Києво-Могилянки – Сергій Разумов.
У цій експедиції є й свої старожили. Говорить аспірант – Петро Пелтиць.
Петро Петлиць
Я вже третій рік працюю в Херсонесі, але, на відміну від минулих сезонів, коли я був на розкопі, зараз я працюю у фондах. З матеріалами догрецького поселення Учбаш, яке розташоване неподалік від Севастополя. І, мушу сказати, що ті матеріали, над якими зараз приходиться працювати, досить-таки цікаві, я б сказав, вражаючі.
Вони досі ще не отримали достатньої повноцінної публікації, я сподіваюсь, що після обробки вдасться їх якось опублікувати.
Учбаш – це укріплене поселення, яке було розташоване на великій скелі, яке, фактично, є форпостом до входу на галеклейський півострів.
Тарас Марусик
А в складі експедиції, яку очолює згаданий професор Сергій Сорочан, крім іншого професора, киянина Віталія Зубара та професора з Москви, працюють московські школярі.
Ідея залучити учнів належала колишньому директорові колишнього національного заповідника Херсонес-Таврійський Інні Антоновій. Московські діти працюють в Херсонесі не перший рік в дві зміни.
До Севастополя їх привозить українка, вчитель вищої категорії московської гімназії номер 1552, Наталія Бурлакова. Вона методист іноваційного викладання та експериментальної роботи і викладає історію в 6-11 класах. Говорить Наталія Бурлакова.
Наталія Бурлакова
Мої учні приїжджають в Севастополь вже сьомий рік. На початку ми були в групі, яка була під керівництвом дитячого фонду, було таке південне відділення дитячого фонду, цим дитячим фондом в свій час керував Роланд Биков. Пам’ятаєте, був такий актор відомий? Він керував цілим фондом, а було таке південне відділення.
І от при цьому південному відділенні був археологічний табір. У нього не було ніякої назви, і ми сюди приїжджали, як загін. А три роки тому ми вже свій табір привезли, який називається Кліо. (Муза історії – Кліо).
У нас тільки свої діти, ми не практикуємо набір дітей з інших шкіл. Нам зручніше, коли ми знаємо своїх учнів, цілий рік працюємо разом, а влітку приїздимо сюди на археологічну практику.
Ми на протязі 4 років ведемо розкопки на базі Цитаделі. Вторік ми почали виходити на культурне місце і вийшли туди, де нам прийшлось законсервувати, тому що закінчувався сезон. Цього року ми копали те ж саме місце, яке вторік законсервували, і вийшли на водостік кінця 19 століття.
Діти, що сюди приїжджають, часто відмовляються від поїздок в Турцію, на Кіпр, в Болгарію, Іспанію, Францію, їдуть сюди в Севастополь. Є діти, які сюди приїжджають 7 років підряд. Вони вже зараз студенти і працюють у нас вихователями.
Тарас Марусик
Це була вчитель вищої категорії московської гімназії №1552 Наталія Бурлакова.
Ірина Халупа
Ви слухаєте українську Свободу, в ефірі передача “ У різних вимірах”, тема сьогоднішнього випуску “Херсонес Таврійський”.
У другій частині програми директор заповідника Леонід Марченко зокрема розповість про спроби занести Херсонес у список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Археологія – це не лише розкопки та цікаві відкриття, археологія – це клопітка наука, аналіз, вивчення, інтерпретація знайденого. Про те, як зафіксована спадщина Херсонеса в науці, говорить доктор історичних наук, провідний науковий співробітник античної археології Інституту археології АН України – Віталій Зубар.
Віталій Зубар
Вважається, що археологія – це пошук яскравих знахідок. Це дійсно так, але археологія – це не тільки пошук яскравих знахідок, це історична наука. Причому наука, яка базується, за певною мірою, на специфічних джерелах, якими є пам’ятки матеріальної культури.
Саме опрацювання цього величезного за обсягом матеріалу і дозволяє робити певні історичні узагальнення і реконструювати давню історію нашої країни.
В широких колах суспільства поширена думка, що археологія – це є розкопки. Але розкопки – це перший етап вивчення далекого минулого нашого народу, нашої Батьківщини за матеріальними рештками.
Та кабінетна робота, яка ведеться після археологічних робіт, вона непомітна пересічному громадянину, а цей етап роботи є найбільш важливим. Тому сьогодні, коли ми вступили в третє тисячоліття, треба більше уваги звертати на певні узагальнення, дивитись на те, як і що робилося раніше.
Треба підвести певну риску на межі тисячоліть тому, що зроблено, як це було зроблено, і що нам зробити, вступаючи в третє тисячоліття.
В цьому сенсі, як на мене, дуже важливу роль грає 4-томне видання з історії культури Херсонеса. Зараз до друку готується перший том, який вже підготовлено до друку, але знову проблеми з фінансами.
На видання такої книги порівняно треба небагато грошей. Та в бюджеті цих грошей нема, і було б дуже непогано, якби багаті люди, що проживають на Україні спонсорували це видання. Це було б на благо не тільки української науки, а й науки всесвітньої. І Херсонес зайняв би достойне місце серед таких пам’яток, як Афіни, Рим, Помпея та ін.
Ірина Халупа
Це був Віталій Зубар. Ми вже говорили про історію Херсонесу, про археологічні експедиції, які там працювали. Але що собою представляє сам заповідник? Яка велика його площа? Що на ній розташовано?
Розповідає директор національного заповіднику, доктор історичних наук - Леонід Марченко.
Леонід Марченко
Нам треба зберегти цю стародавню пам’ятку. Територія її велика, тільки стародавнє городище – це більше 40 гектарів. На цій території багато пам’яток, де треба робити консервацію, реставрацію цих пам’яток: мозаїки, оборонні споруди, житлові квартали та інші пам’ятки...
Для того, щоб ми їх зберегли не тільки для теперішніх поколінь, а й для майбутніх, треба вкладати дуже багато грошей, адже це все-таки пам’ятка під відкритим небом.
Тому, в першу чергу, ми дбаємо про це. А якщо ми скажемо, що крім городища стародавнього у нас є ще хора, тобто сільськогосподарська територія стародавнього Херсонесу, це пам’ятка, якої нема більше ніде в світі, я про це можу казати. Там збереглися і шляхи стародавні, і агротехнічні спорудження, садиби...
Це дуже цікава пам’ятка, територія хори Херсонеса в 4 столітті до нашої ери була 12 тисяч гектарів. Ця територія була дуже добре розмежована, як і місто саме Херсонес, вся територія Гераклійського півострова - це дороги, садиби, виноградні плантажі, і, на щастя, це все збереглося.
ЮНЕСКО зацікавилось Херсонесом, в першу чергу, ЮНЕСКО дуже дбає про те, щоб збереглася хора Херсонеська. Тому що, як я казав, таких пам’яток в світі не залишилось.
На території Херсонеса все це є, все це під землею, під водою, під 12 тисячами гектарів. Ми зробили топологічне відділення 400 з невеликим гектарів всього. Ми думаємо отримати акти на цю землю, є указ Президента, Л. Д. Кучми, “Про інвентаризацію земель національних заповідників”.
Ми цю роботу вже провели, підготували документи, зараз ці документи знаходяться в міській раді для затвердження всього.
Я думаю, що ЮНЕСКО (у нас вже було дві комісії експертів), в першу чергу, дбає про те, щоб зберегти хору, тому що в списках ЮНЕСКО ще таких пам’яток не було.
Ірина Халупа
А кому належить земля, на якій розміщена старовинна херсонська хора? Чи ведуть там якісь роботи? Чи там щось будується?
Леонід Марченко
Ситуація так складається. Ці пам’ятки, фактично, є територією заповідника. І коли ми стали загальнодержавною власністю, в уставі заповідника все це записано і є.
Проекти цих зон були затверджені в ’92 році державною адміністрацією Севастополя. Але в той час не було грошей, щоб ми могли отримати ці документи.
Тобто хора є, ділянки є, пам’ятки є, а документів у нас на неї, крім проекту охоронних зон, що є розпорядження міської адміністрації, у нас все це є, а от зараз на цей час, як це робиться, повинен бути акт на землю. Цього акту у нас немає.
Будівництво проводиться на території Севастополя. Ми й турбуємось, щоб ці місця головні, які ми хочемо, щоб залишилися для нащадків, ми хочемо отримати акт на ці землі. Є такі добрі рішення разом з міською архітектурою, архітекторами проектного інституту.
Ми розробляємо навіть такий проект, скажемо, по Омезі, це бухта Омега, де йде перебудова зараз і 25 гектарів археологічних земель вписуються, це перше в Європі, між іншим, такого ще нема, щоб археологія вписувалась і проектувалась в забудову міську.
Оце ми робимо, туди вписуємо 7 садиб, античну дорогу, біля 2 кілометрів, від бухти Камишова до бухти Омега і це все буде вписано в розбудову міста.
Такий наш разом з архітекторами підхід в минулому році дуже сподобався представникам ЮНЕСКО, і якщо це відбудеться – це буде дуже добре.
Ірина Халупа
Херсонес – музей просто неба. Серед трав і кущів на березі Чорного моря розкидані античні пам’ятки, серед тих пам’яток ходять табуни людей. Як оберігати цю безцінну спадщину? Директор заповідника, Леонід Марченко, продовжує.
Леонід Марченко
Це у нас одна з головних проблем. Проблема перша в тому, що городище знаходиться біля моря, люди йдуть купатися. У нас було рішення ради місцевої, щоб заборонити купання в Херсонесі, але це рішення не виконується, а ми своїми силами нічого зробити не можемо.
Можна тільки що зробити? Щоб було у нас більше музейних глядачів, щоб людям розповідали про пам’ятки. Для цього потрібні і гроші, і штатні одиниці.
Крім того, ми зараз зробили вже анотацію про пам’ятки, все у нас не збереглося, з міста Харкова приїздили фахівці, на днях ми зробимо анотацію, це теж допоможе тому, щоб люди по пам’ятках не ходили.
