Київ, 12 жовтня 2004 - Тисячі кілометрів північних просторів Російської Федерації подолав Національний ансамбль солістів України “Київська камерата”, щоб познайомити місцевих слухачів з українською музичною культурою. Після концерту в Москві музиканти вирушили на Кольський півострів, де в семи найкрупніших містах, як виявилося, вперше за десятки років, зазвучала українська музика.
Міста, де побували українські музиканти, історично відомі також примусовим переселенням мільйонів жителів степової України на холодні землі Росії, цифра яких сягає за чотири мільйони. Але, за словами художнього керівника оркестру “Київська камерата”, диригента Валерія Матюхіна, для жителів таких міст, як Мурманськ, Кандалакша, Медвєжьєгорськ, Кемь, Сегежа, Петрозаводськ українська музика стала відриттям.
“Кожний концерт проходив як свято. Такого прийняття за стільки років скільки ми існуємо, ми не бачили. Можливо, це тому, що ми для них залишаємося близькими і рідними, говоримо однією мовою”.
Але, як виявилося, навіть у Москві слухачі, причім професіонали – музиканти, композитори - не обізнані з сучасною музичною культурою України. Після концерту “Київської камерати” в Москві відомий російський композитор, давній колега українських музикантів Олександр Чайковський на запитання кореспондента “Радіо-Свобода, чи звучить в Росії українська музика відповів:
“На жаль, дуже рідко. Дуже шкода, що в нас це так бездарно обірвалося, і нині молодь, ті ж студенти, які навчаються, вони ж зовсім не знають ні Євгена Станковича, ні Івана Карабиця. Це покоління зовсім не обізнане з українською музикою. Навіть я не знаю молодих композиторів України. І це дуже прикро. Я гадаю, що нам треба думати, щоб у цьому плані знову об’єднуватися, робити якісь спільні фестивалі, шкода, що ми нині так відірвані один від одного. І це попри те, що ми, особисто я, дуже хочемо зустрічатися. У своїй творчості я теж використовую мелодії українського фольклору. Крім того, у нас не тільки формальні зв’язки, нас поєднували часто просто дружні, людські стосунки”.
Тему продовжує Валерій Матюхін:
“На сьогодні, на жаль, всі контакти з будь-якими нашими колишніми республіками та інших країн, ми здійснюємо на особистих началах. І це жахливо, тому що ці контакти не мають постійного розвитку. І навіть концерти, які проходять в Москві вони відбуваються дуже рідко і проходять, завдяки нашим особистим можливостям. Державної підтримки ми не маємо. Але кожний музикант мріє виступити в таких світових музичних центрах, як Москва і Санкт-Петербург. Хоча ми вдячні Міністерству культури, яке допомогло нам. Завдяки зусиллям з двох сторін – нашої та їхньої ця поїздка відбулася. І ми сподіваємося на продовження таких контактів.”
Міста, де побували українські музиканти, історично відомі також примусовим переселенням мільйонів жителів степової України на холодні землі Росії, цифра яких сягає за чотири мільйони. Але, за словами художнього керівника оркестру “Київська камерата”, диригента Валерія Матюхіна, для жителів таких міст, як Мурманськ, Кандалакша, Медвєжьєгорськ, Кемь, Сегежа, Петрозаводськ українська музика стала відриттям.
“Кожний концерт проходив як свято. Такого прийняття за стільки років скільки ми існуємо, ми не бачили. Можливо, це тому, що ми для них залишаємося близькими і рідними, говоримо однією мовою”.
Але, як виявилося, навіть у Москві слухачі, причім професіонали – музиканти, композитори - не обізнані з сучасною музичною культурою України. Після концерту “Київської камерати” в Москві відомий російський композитор, давній колега українських музикантів Олександр Чайковський на запитання кореспондента “Радіо-Свобода, чи звучить в Росії українська музика відповів:
“На жаль, дуже рідко. Дуже шкода, що в нас це так бездарно обірвалося, і нині молодь, ті ж студенти, які навчаються, вони ж зовсім не знають ні Євгена Станковича, ні Івана Карабиця. Це покоління зовсім не обізнане з українською музикою. Навіть я не знаю молодих композиторів України. І це дуже прикро. Я гадаю, що нам треба думати, щоб у цьому плані знову об’єднуватися, робити якісь спільні фестивалі, шкода, що ми нині так відірвані один від одного. І це попри те, що ми, особисто я, дуже хочемо зустрічатися. У своїй творчості я теж використовую мелодії українського фольклору. Крім того, у нас не тільки формальні зв’язки, нас поєднували часто просто дружні, людські стосунки”.
Тему продовжує Валерій Матюхін:
“На сьогодні, на жаль, всі контакти з будь-якими нашими колишніми республіками та інших країн, ми здійснюємо на особистих началах. І це жахливо, тому що ці контакти не мають постійного розвитку. І навіть концерти, які проходять в Москві вони відбуваються дуже рідко і проходять, завдяки нашим особистим можливостям. Державної підтримки ми не маємо. Але кожний музикант мріє виступити в таких світових музичних центрах, як Москва і Санкт-Петербург. Хоча ми вдячні Міністерству культури, яке допомогло нам. Завдяки зусиллям з двох сторін – нашої та їхньої ця поїздка відбулася. І ми сподіваємося на продовження таких контактів.”
