Аудіозапис програми:
Київ, 24 грудня 2004 року.
Надія Степула
На хвилях “Свободи” – “Сюжети” – радіожурнал про світ культури і культуру світу.
З вами автор і ведуча – я, Надія Степула. Вітаю вас!
Сюжети, що розгорнулися навколо українських виборів Президента, покликали сюди багатьох людей, котрі захотіли опинитися в гущі подій. Серед них – і журналісти однієї з найбільших інформаційних радіостанцій “Франс-інфо”.
У Києві продовжують працювати на “передньому краї” подій кореспонденти кількох телеканалів і радіостанцій, зокрема – впливових французьких газет “Лє Фігаро” та “Лє Монд”.
Із спеціальним кореспондентом “Лє Монд” – Крістофом Шатльо – зустрівся мій колега Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Варшавський кореспондент газети “Лє Монд” Крістоф Шатльо до Києва приїхав за два дні до повторного голосування. Він звернув увагу на те, як змінилося місто.
Крістоф Шатльо (переклад)
Я вражений масовим виходом людей на вулиці. Це нова ситуація, з якої, безперечно, буде нелегко вийти. Відчувається, що люди мають для цього вагомі підстави і готові йти до кінця.
Тарас Марусик
Порівнюючи сьогоднішню Польщу і сьогоднішню Україну, варшавський кореспондент газети “Лє Монд” сказав.
Крістоф Шатльо (переклад)
Можна помітити досить великі розбіжності у демократичному досвіді і демократичній практиці обох країн. Такі фальсифікації, які були допущені в Україні під час першого і другого турів, абсолютно немислимі тепер у Польщі.
Тарас Марусик
Раніше Крістоф Шатльо тривалий час працював на Балканах. Зокрема, він був свідком руху спротиву проти Мілошевича в Сербії.
Крістоф Шатльо (переклад)
Я бажаю українській демократії йти подібним шляхом. Як і в Україні, там також було враження, що влада дуже сильна і її неможливо скинути. Але, зрештою, завдяки масовому виходові людей на вулиці і залаштунковим домовленостям політиків режим, який був загрозою для всіх, упав без насильства. Сутичок, яких багато хто побоювався, не було. Може, в Україні це відбуватиметься так само?
Тарас Марусик
Відповідаючи на запитання, як би він розцінив зовнішнє втручання в українські вибори, Крістоф Шатльо сказав.
Крістоф Шатльо (переклад)
У всякому разі, навіть якщо є втручання, доля українців у їхніх руках. І це дуже позитивно. Це ознака демократичної і політичної зрілості”.
Надія Степула
Поезії Василя Стуса, уривки з його листів до дружини і сина, спогади матері поета лягли в основу моновистави за творами Стуса “Палімпсести”, яка відбулася у мистецькому центрі Леся Курбаса в Києві. Акторка Галина Стефанова, за її словами, намагалася показати не тільки Стуса-поета, а й Стуса-людину.
Слухаємо сюжет від Надійки Шерстюк:
Надія Шерстюк
Невелика мистецька зала Центру мистецтва Леся Курбаса у Києві. Камерна атмосфера. Чути кожний подих. На сцені – мінімум декорацій. Посередині, у світлі прожекторів – посилкова скринька на дерев’яному табуреті.
Його ніжки приклеєні – вважай, прибиті, - білим скoтчем до підлоги. Той самий скотч – по периметру. Це – “тюремна камера”. Полотно вистави зіткане зі спогадів матері Василя, його віршів, уривків листів до дружини і сина. Спершу – слово матері поета.
Галина Сфенова
“Ну не дали ж йому жить! А тепер вони його шанують... На що вони здались...Що ви його трогаєте! Нехай собі лежить спокійно... він такий якийсь був... – всіх жалів. Йому всіх жалко. ...А його ніхто не жалів”.
Надія Шерстюк
Наступна сцена – Василь Стус у камері.
Галина Стефанова
“А задля чого писати? Задля чого писати, коли ця вся писанина сама по собі вже має негативний знак... Йде, може, найстигліший час мого існування. Іде! Моторошно чутися без краю свого. Без народу свого. Яких мусиш творити собі сам. Зі свого зболілого серця. Мимоволі стаєш песимістом”.
Надія Шерстюк
Син поета Дмитро Стус говорить, що у цій моновиставі перед глядачами постає новий Стус. – Не героїчна постать, а тонкий лірик, чуйний чоловік, поважний батько.
Дмитро Стус
Галя розкриває його душу, в якій все зболене, все мучиться... Показано момент слабостей в людині, які давляться в собі, щоб назовні вийти чимось іншим.
Надія Шерстюк
За словами Галини Стефанової, з поезією Стуса вона пoзнайомилася ще зі студентських років.
Галина Стефанова
Коли я була ще молодою актрисою Молодіжного театру, то моя викладачка літератури – Елеонора Соловей – запросила мене в гості і сказала: “Я тобі прочитаю вірш”. І прочитала мені вірш. – “Пощо мені життя суремного тривога, і більше опертя не виблагати в Бога. Пощо твої труди, усі тяжкі маруди, коли в усі сліди ступає тінь Іуди”...
Надворі стояв 80-й рік....
Дмитро Стус – він запросив мене в ЦНБ (Центральна наукова бібліотека) на 60-ліття Стуса – взяти участь у вечорі. Він мені ніколи не міг пояснити, чому він мене туди запросив. В той час, як є такий стереотип, що стусівські вірші мають бути прочитані лише чоловічим голосом... Над виставою, з перервами, ми працювали три роки.
Надія Шерстюк
Сказала актриса Галина Стефанова, зазначивши, що незабаром збирається вийти з цією виставою на інші театральні сцени.
Сергій Грабовський
У 50-х роках минулого століття професор Українського вільного університету у Мюнхені філософ Олександр Кульчицький, розмірковуючи про бездержавну долю українського народу та про дивовижні спалахи суспільної активності українців, які чергуються з десятиліттями, а то й століттями національної “сплячки”, прийшов до цікавих висновків,
Надія Степула
Bважає Сергій Грабовський, заступник редактора журналу “Сучасність”, кандидат філософських наук. Сергій Грабовський продовжує.
Сергій Грабовський
Він, зокрема, писав: “Геополітичне “розташування” України на перехресті історичних шляхів психологічно впливало впродовж століть на життєву ситуацію української людини, яку сучасна екзистенціальна філософія влучно назвала “межовою”.
Ця ситуація, за Кульчицьким, сформувала дві основні життєві настанови українців, власне, дві культурно-історичні традиції: vita heroika i vita minima. Тобто – життєвість героїчна і життєвість мінімальна, інакше кажучи, життя на межі сил і життя за принципом самообмеження своїх суспільних устремлінь.
Перша настанова, пише далі професор Кульчицький, пов‘язана з лицарством, героїчною, максимальною напругою всіх сил, і водночас – з відкиданням буденщини. Сенс другої настанови полягає в тому, щоб у своєрідному “соціально-анабіотичному” стані перечекати й перетерпіти чергові негоди, зберегти себе будь-що, реалізуючи лише необхідний мінімум зусиль у світі повсякденності.
Що випливає зі слів філософа? У будь-якому суспільстві є активна меншість та керована нею, зазвичай пасивна більшість. Але в умовах постійного зовнішнього тиску на Україну і її жителів, власне, не тільки етнічних українців, а всіх, хто закорінений у цю країну і її культуру, - тиску, часом відверто нестерпного, деформованими стали як життєві настанови суспільно активної меншості, так і норми життя суспільно пасивної більшості.
Меншість, до якої входять еліта та активісти політичних рухів, регулярно зривається на боротьбу за свободу, але після героїчного спалаху гине чи змушена полишати рідну землю. Тоді за якийсь час знову наростає певне число українців, готових покласти за свободу душу й тіло, знову героїчний зрив – і знову поразка.
Чи не єдина користь із цих зривів – у тому, що Україна нагадує світові про своє існування і творить легенду для наступних поколінь борців. З іншого боку, налаштована жити за мінімумом більшість практично ніколи не підтримує романтичних борців.
Ця більшість живе своїм приватним життям навіть у часи, коли відбуваються історичні злами і коли з’являються шанси на покращення життя цієї самої більшості. Проте саме здатність цього люду вчасно пригнутися, щоб не підставляти голову, забезпечувала досі етнічне виживання українців, тяглість їхньої фольклорної культури та мови.
Зрештою, середовище, яке живе за настановою vita minima, народжує із себе тих, хто живе за ідеями vita heroika. Ось такі парадокси і таке замкнене коло української історії.
Постає питання: чи можна розірвати зачароване коло століть? Мабуть, таки можна. Досить було Галичині пожити за умов відносної демократії, хоч і під чужою владою, півстоліття, щоб вона перетворилася на “український П‘ємонт”, який не змогли приборкати ані Сталін, ані Гітлер, ані Кучма.
Досить було досягнути віку виборців молодим українцям, народженим за перебудови і змужнілим за незалежності, як Україна вибухнула “помаранчевою революцією”. І головне, що прагнення до свободи тепер цілком поєднується з раціональними проектами і повсякденною працею. Тож коло почало розмикатися, і настав час нових філософських узагальнень.
Надія Степула
“Час нових філософських узагальнень” настав, очевидно, для багатьох, коли не для кожного.
Тимчасом завершується ще один рік. І настав час теж підбивати певні підсумки.
Журнал “Сучасність” назвав цьогорічних своїх лавреатів. – Ігор Маленкький – за публікацію “Апологія миру”; Юрій Шаповал – за статті “Сталін та його спадщина у контексті радянської політичної історії” (частина перша) та “Польсько-українські взаємини під час Другої світової війни і баланс ненависти” (частини 7-8).
За кіноесей “Таємна свобода” премією журналу нагороджено Людмилу Лємешеву, а відзнакою імені Богдана Певного – Романа Корогодського – за цикл есеїв про відомих діячів української культури і громадського життя.
Фрагмент “Котилася ой ясна зоря з неба”
Перший музичний альбом гурту “Божичі”, продюсований Олегом Скрипкою, презентує вокальну та інструментальну сільську музику Подніпров’я України, передусім Лівобережжя. Ансамбль, який постав на Різдво п’ять років тому, - учасник міжнародних фестивалів.
Розповідає один із керівників гурту – Ілля Фетисов.
Ілля Фетисов
Гурт “Божичі” вже iснує п’ять років. Це гурт, який їздить в експедиції по українських селах, записує пісні, танці, і в своїй творчості намагається познайомити слухача з цим безцінним скарбом, яким є українська народна творчість і про яку, на жаль, дуже мало люди знають.
Ми фактично всі ці 5 років “співали” Лівобережну Україну. Можна сказати, що досить непогано її освоїли. Ми знаємо стилістичні відмінності, манери, манеру утворення голосу, власне. Але ось у цьому році ми здійснили велику експедицію на Вінничину, по річці Південний Буг.
І зараз починаємо вчити – це зовсім інша музика, і вона зовсім по-іншому буде звучати і в нашому виконанні. І вона зовсім інакше звучить – на Вінничині, наприклад, не так, як на Полтавщині.
Надія Степула
Покотилася “ясная зоря” в пісні Божичів. А на небосхилі тих із християн світу, які святкують Різдво за григоріанським календарем, спалахує Різдвяна зірка (фрагмент колядки “Несем вам новину”
Переклад: “Несемо вам новину, послухайте! Слухайте, слухайте – Сина породила Чиста Панна. ...Ангели у небесах співають, народження Бога сповіщають”, - співається у чеській колядці. Подібні мотиви звучать різними мовами світу.
Святкують не тільки католики і протестанти в цілому світі, але й православні у Греції, Румунії, Болгарії, Сірії, Лівані, Єгипті та інших країнах, де з 20-х років минулого століття під впливом Константинопольського Патріархату Різдво відзначають за григоріанським календарем.
“В світі студенім, в світі пратемнім вістка літає від уст до уст. Що у містечку – у Вифлиємі – нам народився Ісус. Син маму й тата, сусіда й брата сердечно вітає: Христос ся рождає! У кожній родині, по всій Україні сьогодні літає: Христос ся рождає!”
Радіожурнал Сюжети відзвучав.
З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер – Наталя Антоненко.
Хай приходять до вас добрі вістки, дорогі слухачі!
До зустрічі на хвилях “Свободи”!
Київ, 24 грудня 2004 року.
Надія Степула
На хвилях “Свободи” – “Сюжети” – радіожурнал про світ культури і культуру світу.
З вами автор і ведуча – я, Надія Степула. Вітаю вас!
Сюжети, що розгорнулися навколо українських виборів Президента, покликали сюди багатьох людей, котрі захотіли опинитися в гущі подій. Серед них – і журналісти однієї з найбільших інформаційних радіостанцій “Франс-інфо”.
У Києві продовжують працювати на “передньому краї” подій кореспонденти кількох телеканалів і радіостанцій, зокрема – впливових французьких газет “Лє Фігаро” та “Лє Монд”.
Із спеціальним кореспондентом “Лє Монд” – Крістофом Шатльо – зустрівся мій колега Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Варшавський кореспондент газети “Лє Монд” Крістоф Шатльо до Києва приїхав за два дні до повторного голосування. Він звернув увагу на те, як змінилося місто.
Крістоф Шатльо (переклад)
Я вражений масовим виходом людей на вулиці. Це нова ситуація, з якої, безперечно, буде нелегко вийти. Відчувається, що люди мають для цього вагомі підстави і готові йти до кінця.
Тарас Марусик
Порівнюючи сьогоднішню Польщу і сьогоднішню Україну, варшавський кореспондент газети “Лє Монд” сказав.
Крістоф Шатльо (переклад)
Можна помітити досить великі розбіжності у демократичному досвіді і демократичній практиці обох країн. Такі фальсифікації, які були допущені в Україні під час першого і другого турів, абсолютно немислимі тепер у Польщі.
Тарас Марусик
Раніше Крістоф Шатльо тривалий час працював на Балканах. Зокрема, він був свідком руху спротиву проти Мілошевича в Сербії.
Крістоф Шатльо (переклад)
Я бажаю українській демократії йти подібним шляхом. Як і в Україні, там також було враження, що влада дуже сильна і її неможливо скинути. Але, зрештою, завдяки масовому виходові людей на вулиці і залаштунковим домовленостям політиків режим, який був загрозою для всіх, упав без насильства. Сутичок, яких багато хто побоювався, не було. Може, в Україні це відбуватиметься так само?
Тарас Марусик
Відповідаючи на запитання, як би він розцінив зовнішнє втручання в українські вибори, Крістоф Шатльо сказав.
Крістоф Шатльо (переклад)
У всякому разі, навіть якщо є втручання, доля українців у їхніх руках. І це дуже позитивно. Це ознака демократичної і політичної зрілості”.
Надія Степула
Поезії Василя Стуса, уривки з його листів до дружини і сина, спогади матері поета лягли в основу моновистави за творами Стуса “Палімпсести”, яка відбулася у мистецькому центрі Леся Курбаса в Києві. Акторка Галина Стефанова, за її словами, намагалася показати не тільки Стуса-поета, а й Стуса-людину.
Слухаємо сюжет від Надійки Шерстюк:
Надія Шерстюк
Невелика мистецька зала Центру мистецтва Леся Курбаса у Києві. Камерна атмосфера. Чути кожний подих. На сцені – мінімум декорацій. Посередині, у світлі прожекторів – посилкова скринька на дерев’яному табуреті.
Його ніжки приклеєні – вважай, прибиті, - білим скoтчем до підлоги. Той самий скотч – по периметру. Це – “тюремна камера”. Полотно вистави зіткане зі спогадів матері Василя, його віршів, уривків листів до дружини і сина. Спершу – слово матері поета.
Галина Сфенова
“Ну не дали ж йому жить! А тепер вони його шанують... На що вони здались...Що ви його трогаєте! Нехай собі лежить спокійно... він такий якийсь був... – всіх жалів. Йому всіх жалко. ...А його ніхто не жалів”.
Надія Шерстюк
Наступна сцена – Василь Стус у камері.
Галина Стефанова
“А задля чого писати? Задля чого писати, коли ця вся писанина сама по собі вже має негативний знак... Йде, може, найстигліший час мого існування. Іде! Моторошно чутися без краю свого. Без народу свого. Яких мусиш творити собі сам. Зі свого зболілого серця. Мимоволі стаєш песимістом”.
Надія Шерстюк
Син поета Дмитро Стус говорить, що у цій моновиставі перед глядачами постає новий Стус. – Не героїчна постать, а тонкий лірик, чуйний чоловік, поважний батько.
Дмитро Стус
Галя розкриває його душу, в якій все зболене, все мучиться... Показано момент слабостей в людині, які давляться в собі, щоб назовні вийти чимось іншим.
Надія Шерстюк
За словами Галини Стефанової, з поезією Стуса вона пoзнайомилася ще зі студентських років.
Галина Стефанова
Коли я була ще молодою актрисою Молодіжного театру, то моя викладачка літератури – Елеонора Соловей – запросила мене в гості і сказала: “Я тобі прочитаю вірш”. І прочитала мені вірш. – “Пощо мені життя суремного тривога, і більше опертя не виблагати в Бога. Пощо твої труди, усі тяжкі маруди, коли в усі сліди ступає тінь Іуди”...
Надворі стояв 80-й рік....
Дмитро Стус – він запросив мене в ЦНБ (Центральна наукова бібліотека) на 60-ліття Стуса – взяти участь у вечорі. Він мені ніколи не міг пояснити, чому він мене туди запросив. В той час, як є такий стереотип, що стусівські вірші мають бути прочитані лише чоловічим голосом... Над виставою, з перервами, ми працювали три роки.
Надія Шерстюк
Сказала актриса Галина Стефанова, зазначивши, що незабаром збирається вийти з цією виставою на інші театральні сцени.
Сергій Грабовський
У 50-х роках минулого століття професор Українського вільного університету у Мюнхені філософ Олександр Кульчицький, розмірковуючи про бездержавну долю українського народу та про дивовижні спалахи суспільної активності українців, які чергуються з десятиліттями, а то й століттями національної “сплячки”, прийшов до цікавих висновків,
Надія Степула
Bважає Сергій Грабовський, заступник редактора журналу “Сучасність”, кандидат філософських наук. Сергій Грабовський продовжує.
Сергій Грабовський
Він, зокрема, писав: “Геополітичне “розташування” України на перехресті історичних шляхів психологічно впливало впродовж століть на життєву ситуацію української людини, яку сучасна екзистенціальна філософія влучно назвала “межовою”.
Ця ситуація, за Кульчицьким, сформувала дві основні життєві настанови українців, власне, дві культурно-історичні традиції: vita heroika i vita minima. Тобто – життєвість героїчна і життєвість мінімальна, інакше кажучи, життя на межі сил і життя за принципом самообмеження своїх суспільних устремлінь.
Перша настанова, пише далі професор Кульчицький, пов‘язана з лицарством, героїчною, максимальною напругою всіх сил, і водночас – з відкиданням буденщини. Сенс другої настанови полягає в тому, щоб у своєрідному “соціально-анабіотичному” стані перечекати й перетерпіти чергові негоди, зберегти себе будь-що, реалізуючи лише необхідний мінімум зусиль у світі повсякденності.
Що випливає зі слів філософа? У будь-якому суспільстві є активна меншість та керована нею, зазвичай пасивна більшість. Але в умовах постійного зовнішнього тиску на Україну і її жителів, власне, не тільки етнічних українців, а всіх, хто закорінений у цю країну і її культуру, - тиску, часом відверто нестерпного, деформованими стали як життєві настанови суспільно активної меншості, так і норми життя суспільно пасивної більшості.
Меншість, до якої входять еліта та активісти політичних рухів, регулярно зривається на боротьбу за свободу, але після героїчного спалаху гине чи змушена полишати рідну землю. Тоді за якийсь час знову наростає певне число українців, готових покласти за свободу душу й тіло, знову героїчний зрив – і знову поразка.
Чи не єдина користь із цих зривів – у тому, що Україна нагадує світові про своє існування і творить легенду для наступних поколінь борців. З іншого боку, налаштована жити за мінімумом більшість практично ніколи не підтримує романтичних борців.
Ця більшість живе своїм приватним життям навіть у часи, коли відбуваються історичні злами і коли з’являються шанси на покращення життя цієї самої більшості. Проте саме здатність цього люду вчасно пригнутися, щоб не підставляти голову, забезпечувала досі етнічне виживання українців, тяглість їхньої фольклорної культури та мови.
Зрештою, середовище, яке живе за настановою vita minima, народжує із себе тих, хто живе за ідеями vita heroika. Ось такі парадокси і таке замкнене коло української історії.
Постає питання: чи можна розірвати зачароване коло століть? Мабуть, таки можна. Досить було Галичині пожити за умов відносної демократії, хоч і під чужою владою, півстоліття, щоб вона перетворилася на “український П‘ємонт”, який не змогли приборкати ані Сталін, ані Гітлер, ані Кучма.
Досить було досягнути віку виборців молодим українцям, народженим за перебудови і змужнілим за незалежності, як Україна вибухнула “помаранчевою революцією”. І головне, що прагнення до свободи тепер цілком поєднується з раціональними проектами і повсякденною працею. Тож коло почало розмикатися, і настав час нових філософських узагальнень.
Надія Степула
“Час нових філософських узагальнень” настав, очевидно, для багатьох, коли не для кожного.
Тимчасом завершується ще один рік. І настав час теж підбивати певні підсумки.
Журнал “Сучасність” назвав цьогорічних своїх лавреатів. – Ігор Маленкький – за публікацію “Апологія миру”; Юрій Шаповал – за статті “Сталін та його спадщина у контексті радянської політичної історії” (частина перша) та “Польсько-українські взаємини під час Другої світової війни і баланс ненависти” (частини 7-8).
За кіноесей “Таємна свобода” премією журналу нагороджено Людмилу Лємешеву, а відзнакою імені Богдана Певного – Романа Корогодського – за цикл есеїв про відомих діячів української культури і громадського життя.
Фрагмент “Котилася ой ясна зоря з неба”
Перший музичний альбом гурту “Божичі”, продюсований Олегом Скрипкою, презентує вокальну та інструментальну сільську музику Подніпров’я України, передусім Лівобережжя. Ансамбль, який постав на Різдво п’ять років тому, - учасник міжнародних фестивалів.
Розповідає один із керівників гурту – Ілля Фетисов.
Ілля Фетисов
Гурт “Божичі” вже iснує п’ять років. Це гурт, який їздить в експедиції по українських селах, записує пісні, танці, і в своїй творчості намагається познайомити слухача з цим безцінним скарбом, яким є українська народна творчість і про яку, на жаль, дуже мало люди знають.
Ми фактично всі ці 5 років “співали” Лівобережну Україну. Можна сказати, що досить непогано її освоїли. Ми знаємо стилістичні відмінності, манери, манеру утворення голосу, власне. Але ось у цьому році ми здійснили велику експедицію на Вінничину, по річці Південний Буг.
І зараз починаємо вчити – це зовсім інша музика, і вона зовсім по-іншому буде звучати і в нашому виконанні. І вона зовсім інакше звучить – на Вінничині, наприклад, не так, як на Полтавщині.
Надія Степула
Покотилася “ясная зоря” в пісні Божичів. А на небосхилі тих із християн світу, які святкують Різдво за григоріанським календарем, спалахує Різдвяна зірка (фрагмент колядки “Несем вам новину”
Переклад: “Несемо вам новину, послухайте! Слухайте, слухайте – Сина породила Чиста Панна. ...Ангели у небесах співають, народження Бога сповіщають”, - співається у чеській колядці. Подібні мотиви звучать різними мовами світу.
Святкують не тільки католики і протестанти в цілому світі, але й православні у Греції, Румунії, Болгарії, Сірії, Лівані, Єгипті та інших країнах, де з 20-х років минулого століття під впливом Константинопольського Патріархату Різдво відзначають за григоріанським календарем.
“В світі студенім, в світі пратемнім вістка літає від уст до уст. Що у містечку – у Вифлиємі – нам народився Ісус. Син маму й тата, сусіда й брата сердечно вітає: Христос ся рождає! У кожній родині, по всій Україні сьогодні літає: Христос ся рождає!”
Радіожурнал Сюжети відзвучав.
З вами були автор і ведуча – Надія Степула та звукорежисер – Наталя Антоненко.
Хай приходять до вас добрі вістки, дорогі слухачі!
До зустрічі на хвилях “Свободи”!
