Київ, 16 лютого 2005 року
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі!
Етнополітична ситуація у Центральній Україні після президентських виборів – такій темі ми присвятили нашу передачу.
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Центральні області України ряд політологів розглядає як осердя процесів формування української політичної нації. Про специфіку нинішньої етнополітичної ситуації у цьому регіоні розмірковує київський політолог Володимир Полохало.
Володимир Полохало
Якщо говорити про етнополітичну реальність, то центральні регіони України на відміну від південних або західних спокійна, неконфліктна реальність. Якщо говорити про конфлікт між державою, чи тими чи іншими етнічними меншинами, включаючи фізичне виживання, то ми тут навряд чи знайдемо якусь гостроту чи суттєві суперечності.
Можна говорити про культурний вимір, тобто про конфлікт між культурними інститутами і етнічною цілісністю. Саме центральні регіони України стали сьогодні епіцентром всіх тих процесів, які ми називаємо формуванням української політичної нації, саме політичної нації.
Центральні регіони України, Київська, Вінницька область та інші регіони демонструють сьогодні зразки сучасних модерних процесів саме в напрямку формування політичної спільноти українства.
Можна говорити про політичний вимір, тобто про конфлікт між стратегічними цілями нової влади і тими чи іншими етнічними групами. Але саме ці етнічні групи, якщо говорити про групи, то вони є незначними в центральних регіонах, а стрижнем є все-таки український етнос, який поглинає, інкорпорує в нормальному цивілізованому вимірі оцей процес формування української політичної нації.
Центр України – це основний чинник перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах і Центр України, включаючи столиці, справді перетворюється в ту, якщо хочете політичну субстанцію, яка визначає особливості і характер всіх процесів на теренах всієї України.
Я думаю, що водночас конфлікти в центральних регіонах України можливі, але не етнічні – тут для цього немає підстав. Якраз центральні регіони спростували тезу Хантінгтона про розподіл України на Захід і Схід, тому що центр поглинає і Захід і Схід.
А конфлікти можливі з огляду на перманентність і суперечності політичної еліти уже напередодні парламентських виборів. Але це будуть конфлікти все-таки політичні, а не етнічні.
Я думаю, що ті конфлікти, які є сьогодні в Центрі України все-таки відбуваються за іншим кліважем – це елітарність і соціальність. Якщо новій владі вдасться подолати межу або відстань між елітами і суспільством або між широкими верствами населення, в тому числі і в центральних регіонах України, то ми можемо говорити про більш пришвидшений інтенсивний процес формування української політичної нації.
Олекса Боярко
А тепер – про своєрідне серце Центральної України, про Київщину. Під час президентської виборчої кампанії тут не спрацювало чимало кліше, на які покладалися надії тодішньою “партією влади”.
Наші співрозмовники – проректор Переяслав-Хмельницького педагогічного університету Сергій Рик і головний редактор польськомовної газети “Дзеннік Кійовскій” Борис Драгін вважають, що значний вплив на етнополітичну картину Київщини сьогодні справляють такі чинники, як порівняно високий освітній рівень населення і морально-етичні засади. Усі етнічні групи Київщини висловилися за нову владу і “життя по справедливості”.
Розмовляв з експертами мій колега Володимир Ляшко.
Володимир Ляшко
З огляду на низку обставин, населення Київщини, і не тільки в середовищі політологів, вважалося дещо специфічним. Специфіка ця формувалася впродовж десятиліть за радянських часів і обумовлювалася низкою обмежень на прописку в столиці та будівництвом у довколишніх районах великих промислових об’єктів. Так у Київському регіоні формувався численний російськомовний анклав з колишніх офіцерів-відставників радянської армії і спеціалістів з російської глибинки. Тому “російський фактор” у політичній тактиці і стратегії тут завжди був вагомим. Однак під час президентських виборів відповідні розрахунки політтехнологів не спрацювали. Під час першого туру Віктор Ющенко набрав більше 70 відсотків голосів виборців, а під час другого - ще більше - 82,7. Віктора Януковича цього разу підтримало лише 13,77 відсотка електорату Київщини. Чому ж так сталося? Політолог Сергій Рик з цього приводу каже.
Сергій Рик
Скажімо, ті лозунги, які перед виборами застосовувались в виборчих технологіях, скажімо: “Ми слов’янський народ”, різного роду інтернаціональні заклики, то це не сильно справляло враження на людей.
Коли мова йшла про українські інтереси, національні інтереси, то це, звичайно, людей згуртовувало, об’єднувало, можна сказати, робило сильними і дуже-дуже згуртованими.
Володимир Ляшко
За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, на території Київської області проживають представники понад 120 національностей. Найчисленнішими є українці - 92,5 відсотка, та росіяни - 6 відсотків від загальної кількості населення. Решта-1,5 відсотка - представники інших національних меншин. Сергій Рик продовжує.
Сергій Рик
У Київській області я, чесно кажучи, не відчуваю такої відмінності росіян від українців чи інших націй від українців. В Київській області, звичайно, є російськомовне населення, яке говорить російською мовою, але щоб якась була гострота в їх стосунках між ними, то це абсолютно не відчувається.
Володимир Ляшко
Тлом до подібної ситуації є соціально-економічні обставини. А вони зараз такі, що представники різних народів, які живуть на Київщині, відчули загрозу не лише своїй етнічній само-ідентичності, а й фізичному існуванню взагалі, вважає заступник головного редактора польської газети “Дзеннік Кійовскі” Борис Драгін.
Читачі пишуть про тотальну корупцію, безробіття, зубожіння населення, епідемію туберкульозу, трудову міграцію молоді до тієї ж Польщі, Росії... Борис Драгін каже.
Борис Драгін
Ви знаєте, поляки, як і всі громадяни Київщини, і як громадяни України, я навіть скажу, голосували так, як всі громадяни. Тобто, якщо і був між ними якійсь поділ, то він, радше був, географічний. Тому, якщо казати про Київщину, то поляки Київщини, я беру на себе таку сміливість сказати, що вони голосували за нову владу. З нею вони пов’язують сподівання на краще, що стосується їх культурного відродження.
Володимир Ляшко
Борис Драгін зауважує, що на Київському Майдані він бачив намети з усієї України, були там і молоді поляки з Любліна, Кракова, Варшави, грузинська молодь. І всі там були рівними-українці, росіяни, євреї. Колишня “п’ята графа” паспорта нічого не важила.
Політолог Сергій Рик вважає, що людей об’єднувало щось набагато вище.
Сергій Рик
Саме для цього періоду і цих виборів було характерно те, що дуже сильну і глибоку роль відіграли саме морально-етичні фактори, тому що народ давно хоче справедливості, щоб в житті, державі, в країні все було справедливо. Ті виборчі і політичні технології абсолютно не спрацьовували. Це в якійсь мірі викликало великий супротив і непогодження людей.
Володимир Ляшко Характерно, що на Майдані, як і в різних громадських рухах області, поряд виступали як представники молодого покоління , так і люди старшого віку. Усі вони відчули небезпеку своєму подальшому існуванню у корумпованій державі, каже Борис Драгін. Власне, це засвідчили і листи до газети “Дзеннік Кійовскі”.
Журналіст звертає увагу і на те, що у важкий для країни час громадяни України, як і поляки регіону, шукали підтримки у церкви як найвищого морального авторитету. І вони її там знайшли. Взагалі, з новою владою польська громада пов’язує великі сподівання на піднесення духовного життя.
Борис Драгін
На жаль, у багатьох місцях і на Київщині також не вертають костьоли. Не можна сказати, що католицька віра польська – це загальносвітова віра. Але в польській громаді вона відіграє дуже велику роль фактора відродження і об’єднання.
Володимир Ляшко Експерти вважають, що багатьох гострих сутичок на етнічному грунті під час згадуваних політичних потрясінь вдалося уникнути завдяки широкій поінформованості громадян та високому освіт-ньому і культурному рівню населення регіону. Половина корис-тувачів українського сегменту Інтернету проживає саме тут. Сергій Рик продовжує.
Сергій Рик
На мій погляд, етнонаціональний фактор – це в першу чергу культурний фактор, не по крові, не по якихось інших територіальних ознаках, а в першу чергу він об’єднує народ.
Володимир Ляшко
На тлі останніх політичних збурень, зазначає політолог, населення Київщини надзвичайно гостро сприйняли ідеї створення якоїсь Південно-Східної автономії.
Сергій Рик
Федералізація України в Київській області абсолютно не сприймається.
Володимир Ляшко
У той же час, населення висловлюється за удосконалення самоврядування і адміністративного управління територією - за прозорість використання обласного бюджету, ширшої участі громадських організацій, етнічних спільнот у формуванні програм місцевих бюджетів.
Це буде основою утвердження в міжетнічних відносинах атмосфери толерантності, дружби, взаємної довіри, поваги до мови, культури, традицій, звичаїв і релігій етнічних груп.
Олекса Боярко
І завершує програму нарис про Центральну Україну як чинник новітньої історії, підготовлений і записаний політологом Борисом Бахтєєвим.
Борис Бахтєєв
Поняття Центральної України як офіційно-політологічний термін є досить новим. Ще в перші роки незалежності більшість аналітиків поділяли країну на Західну – тобто, зазбручанську, іноді додаючи до неї Хмельницьку область, та Східну – усю решту України від Житомира до Луганська та від Одеси до Сум.
Такий поділ був наслідком суто радянського поділу на „справді радянську” основну частину країни та території, приєднані в ході Другої світової війни, побут мешканців яких так і не встиг остаточно радянизуватися, російська мова так і не посіла становища ледь не єдиної офіційної – а відтак, регіон цей уважався за такий, де значною мірою збереглися „буржуазні пережитки”.
У такій системі дослідження регіонів та регіональних відмінностей справді не було місця для Центральної України як окремого явища. Деякі західні політологи не розглядали його як окреме аж до самої помаранчевої революції.
Ще більшою мірою це стосується російських політологів та політтехнологів, чиї прорахунки дуже великою мірою обумовлені саме тим, що вони щиро вірили: все, що є характерним для Луганська, так само спрацює в Полтаві чи навіть у Вінниці. Уся „незахідна” Україна населена радянським народом, який є однаковим що в Києві, що в Москві, що десь у Хабаровську.
Поміж тим, саме Центральна Україна та процеси, що відбуваються в ній, є тим індикатором, який безпомилково показує, куди рухається вся Україна. 1991 року настрої саме Центральної України стали вирішальними в отриманні незалежності.
Пізніше значною мірою саме соціальна апатія та певні упередження щодо „западенців”, поширені серед населення Центральної України, стали однією з причин утримання при владі посткомуністичної номенклатури та її дітища – олігархів. Тепер от саме позиція населення українського Центру стала вирішальною щодо перемоги Помаранчевої революції.
Український центр – то є, мабуть, найдинамічніший у плані громадської думки регіон. Однією з причин того є саме довге невизнання (чи то, радше, неусвідомлення) його як окремої частини держави. Тому населення регіону сьогодні зазнає певної зміни самоусвідомлення та самоідентифікації: в них слабшає східноукраїнська самоідентифікація та сильнішає загальноукраїнська.
Іншими словами, сильнішає усвідомлення власної відмінності від російськоорієнтованого Сходу та близькості до незалежницького, європооріжнтованого заходу. Останні події – і, зокрема, результати голосування – засвідчили значною мірою, що поділ на Західно-Центральну та Східно-Центральну Україну теж незабаром може втратити свою актуальність.
Динамічними є й територіальні межі українського Центру. Скажімо, донедавна Дніпропетровську область відносили найчастіше до Сходу. Тепер самі дніпропетровці наголошують: Схід – це Донецьк, ми ж – Центр. Ця область є єдиною серед Центральних, де Віктор Янукович переміг віктора Ющенка на останніх виборах.
Утім, багато мешканців найбільших міст області (Дніпропетровська та Кривого Рога) стверджують, що, якби не тиск та не фальсифікації, принаймні, в цих містах Ющенко випередив би Януковича. Такими є настрої мешканців цих міст.
Принаймні, бізнес, студентство та інтелігенція здебільшого голосували за лідера „Нашої України”, а помаранчеві мітинги в центрі Дніпропетровська збирали багатотисячні аудиторії. Ба більше: фірми, що представляють дрібний та середній бізнес, не перериваючи своєї роботи, відряджали на ці мітинги певну кількість своїх працівників.
Звісно, цьому сприяв і тиск, що його зазнавав цей бізнес протягом усіх попередніх років, і негативне ставлення до представників Донецька (бо ж дніпропетровський клан на тлі донецького вважав себе цивілізованим та ледь не європейським).
Але не це, мабуть, є головним. Навіть ті, хто голосував на виборах за Януковича, тепер сприймають те, що відбулося, далеко не так емоційно, як мешканці, скажімо, Харкова. Вони, скоріше, обережно налаштовані щодо нової влади. Побоюються різких змін, але не упевнені, що ті зміни будуть на гірше.
Досить анекдотичною, але промовистою, є така ситуація: почувши, як Юлія Тимошенко в Донецьку обіцяла шахтарям великі пенсії, „бо дехто штани протирав, а ви під землею працювали”, дніпропетровські пенсіонери обурюються: це ми штани протирали?!
Не видається дивним, відтак, що акція Наталії Вітренко з захисту Януковича та з організації референдуму не мала в Дніпропетровську успіху й дуже швидко й дуже тихо зійшла нанівець.
Дніпропетровська область – із погляду політичних переконань та симпатій її мешканців - нині виглядає так само, як років десять тому Чернігівська чи Полтавська області. А отже, напрям руху, як можна передбачити, є тим самим.
За умови, звісно, якщо результати керування країною нинішньої влади будуть успішними. Якщо ні, то не лише Дніпропетровщина, а й Центральна Україна в цілому чи, принаймні, значною мірою не гарантована від повернення на схід.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі!
До наступної зустрічі у програмі “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
З вами був Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
Олекса Боярко
Вітаю вас, шановні слухачі!
Етнополітична ситуація у Центральній Україні після президентських виборів – такій темі ми присвятили нашу передачу.
В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Центральні області України ряд політологів розглядає як осердя процесів формування української політичної нації. Про специфіку нинішньої етнополітичної ситуації у цьому регіоні розмірковує київський політолог Володимир Полохало.
Володимир Полохало
Якщо говорити про етнополітичну реальність, то центральні регіони України на відміну від південних або західних спокійна, неконфліктна реальність. Якщо говорити про конфлікт між державою, чи тими чи іншими етнічними меншинами, включаючи фізичне виживання, то ми тут навряд чи знайдемо якусь гостроту чи суттєві суперечності.
Можна говорити про культурний вимір, тобто про конфлікт між культурними інститутами і етнічною цілісністю. Саме центральні регіони України стали сьогодні епіцентром всіх тих процесів, які ми називаємо формуванням української політичної нації, саме політичної нації.
Центральні регіони України, Київська, Вінницька область та інші регіони демонструють сьогодні зразки сучасних модерних процесів саме в напрямку формування політичної спільноти українства.
Можна говорити про політичний вимір, тобто про конфлікт між стратегічними цілями нової влади і тими чи іншими етнічними групами. Але саме ці етнічні групи, якщо говорити про групи, то вони є незначними в центральних регіонах, а стрижнем є все-таки український етнос, який поглинає, інкорпорує в нормальному цивілізованому вимірі оцей процес формування української політичної нації.
Центр України – це основний чинник перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах і Центр України, включаючи столиці, справді перетворюється в ту, якщо хочете політичну субстанцію, яка визначає особливості і характер всіх процесів на теренах всієї України.
Я думаю, що водночас конфлікти в центральних регіонах України можливі, але не етнічні – тут для цього немає підстав. Якраз центральні регіони спростували тезу Хантінгтона про розподіл України на Захід і Схід, тому що центр поглинає і Захід і Схід.
А конфлікти можливі з огляду на перманентність і суперечності політичної еліти уже напередодні парламентських виборів. Але це будуть конфлікти все-таки політичні, а не етнічні.
Я думаю, що ті конфлікти, які є сьогодні в Центрі України все-таки відбуваються за іншим кліважем – це елітарність і соціальність. Якщо новій владі вдасться подолати межу або відстань між елітами і суспільством або між широкими верствами населення, в тому числі і в центральних регіонах України, то ми можемо говорити про більш пришвидшений інтенсивний процес формування української політичної нації.
Олекса Боярко
А тепер – про своєрідне серце Центральної України, про Київщину. Під час президентської виборчої кампанії тут не спрацювало чимало кліше, на які покладалися надії тодішньою “партією влади”.
Наші співрозмовники – проректор Переяслав-Хмельницького педагогічного університету Сергій Рик і головний редактор польськомовної газети “Дзеннік Кійовскій” Борис Драгін вважають, що значний вплив на етнополітичну картину Київщини сьогодні справляють такі чинники, як порівняно високий освітній рівень населення і морально-етичні засади. Усі етнічні групи Київщини висловилися за нову владу і “життя по справедливості”.
Розмовляв з експертами мій колега Володимир Ляшко.
Володимир Ляшко
З огляду на низку обставин, населення Київщини, і не тільки в середовищі політологів, вважалося дещо специфічним. Специфіка ця формувалася впродовж десятиліть за радянських часів і обумовлювалася низкою обмежень на прописку в столиці та будівництвом у довколишніх районах великих промислових об’єктів. Так у Київському регіоні формувався численний російськомовний анклав з колишніх офіцерів-відставників радянської армії і спеціалістів з російської глибинки. Тому “російський фактор” у політичній тактиці і стратегії тут завжди був вагомим. Однак під час президентських виборів відповідні розрахунки політтехнологів не спрацювали. Під час першого туру Віктор Ющенко набрав більше 70 відсотків голосів виборців, а під час другого - ще більше - 82,7. Віктора Януковича цього разу підтримало лише 13,77 відсотка електорату Київщини. Чому ж так сталося? Політолог Сергій Рик з цього приводу каже.
Сергій Рик
Скажімо, ті лозунги, які перед виборами застосовувались в виборчих технологіях, скажімо: “Ми слов’янський народ”, різного роду інтернаціональні заклики, то це не сильно справляло враження на людей.
Коли мова йшла про українські інтереси, національні інтереси, то це, звичайно, людей згуртовувало, об’єднувало, можна сказати, робило сильними і дуже-дуже згуртованими.
Володимир Ляшко
За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, на території Київської області проживають представники понад 120 національностей. Найчисленнішими є українці - 92,5 відсотка, та росіяни - 6 відсотків від загальної кількості населення. Решта-1,5 відсотка - представники інших національних меншин. Сергій Рик продовжує.
Сергій Рик
У Київській області я, чесно кажучи, не відчуваю такої відмінності росіян від українців чи інших націй від українців. В Київській області, звичайно, є російськомовне населення, яке говорить російською мовою, але щоб якась була гострота в їх стосунках між ними, то це абсолютно не відчувається.
Володимир Ляшко
Тлом до подібної ситуації є соціально-економічні обставини. А вони зараз такі, що представники різних народів, які живуть на Київщині, відчули загрозу не лише своїй етнічній само-ідентичності, а й фізичному існуванню взагалі, вважає заступник головного редактора польської газети “Дзеннік Кійовскі” Борис Драгін.
Читачі пишуть про тотальну корупцію, безробіття, зубожіння населення, епідемію туберкульозу, трудову міграцію молоді до тієї ж Польщі, Росії... Борис Драгін каже.
Борис Драгін
Ви знаєте, поляки, як і всі громадяни Київщини, і як громадяни України, я навіть скажу, голосували так, як всі громадяни. Тобто, якщо і був між ними якійсь поділ, то він, радше був, географічний. Тому, якщо казати про Київщину, то поляки Київщини, я беру на себе таку сміливість сказати, що вони голосували за нову владу. З нею вони пов’язують сподівання на краще, що стосується їх культурного відродження.
Володимир Ляшко
Борис Драгін зауважує, що на Київському Майдані він бачив намети з усієї України, були там і молоді поляки з Любліна, Кракова, Варшави, грузинська молодь. І всі там були рівними-українці, росіяни, євреї. Колишня “п’ята графа” паспорта нічого не важила.
Політолог Сергій Рик вважає, що людей об’єднувало щось набагато вище.
Сергій Рик
Саме для цього періоду і цих виборів було характерно те, що дуже сильну і глибоку роль відіграли саме морально-етичні фактори, тому що народ давно хоче справедливості, щоб в житті, державі, в країні все було справедливо. Ті виборчі і політичні технології абсолютно не спрацьовували. Це в якійсь мірі викликало великий супротив і непогодження людей.
Володимир Ляшко Характерно, що на Майдані, як і в різних громадських рухах області, поряд виступали як представники молодого покоління , так і люди старшого віку. Усі вони відчули небезпеку своєму подальшому існуванню у корумпованій державі, каже Борис Драгін. Власне, це засвідчили і листи до газети “Дзеннік Кійовскі”.
Журналіст звертає увагу і на те, що у важкий для країни час громадяни України, як і поляки регіону, шукали підтримки у церкви як найвищого морального авторитету. І вони її там знайшли. Взагалі, з новою владою польська громада пов’язує великі сподівання на піднесення духовного життя.
Борис Драгін
На жаль, у багатьох місцях і на Київщині також не вертають костьоли. Не можна сказати, що католицька віра польська – це загальносвітова віра. Але в польській громаді вона відіграє дуже велику роль фактора відродження і об’єднання.
Володимир Ляшко Експерти вважають, що багатьох гострих сутичок на етнічному грунті під час згадуваних політичних потрясінь вдалося уникнути завдяки широкій поінформованості громадян та високому освіт-ньому і культурному рівню населення регіону. Половина корис-тувачів українського сегменту Інтернету проживає саме тут. Сергій Рик продовжує.
Сергій Рик
На мій погляд, етнонаціональний фактор – це в першу чергу культурний фактор, не по крові, не по якихось інших територіальних ознаках, а в першу чергу він об’єднує народ.
Володимир Ляшко
На тлі останніх політичних збурень, зазначає політолог, населення Київщини надзвичайно гостро сприйняли ідеї створення якоїсь Південно-Східної автономії.
Сергій Рик
Федералізація України в Київській області абсолютно не сприймається.
Володимир Ляшко
У той же час, населення висловлюється за удосконалення самоврядування і адміністративного управління територією - за прозорість використання обласного бюджету, ширшої участі громадських організацій, етнічних спільнот у формуванні програм місцевих бюджетів.
Це буде основою утвердження в міжетнічних відносинах атмосфери толерантності, дружби, взаємної довіри, поваги до мови, культури, традицій, звичаїв і релігій етнічних груп.
Олекса Боярко
І завершує програму нарис про Центральну Україну як чинник новітньої історії, підготовлений і записаний політологом Борисом Бахтєєвим.
Борис Бахтєєв
Поняття Центральної України як офіційно-політологічний термін є досить новим. Ще в перші роки незалежності більшість аналітиків поділяли країну на Західну – тобто, зазбручанську, іноді додаючи до неї Хмельницьку область, та Східну – усю решту України від Житомира до Луганська та від Одеси до Сум.
Такий поділ був наслідком суто радянського поділу на „справді радянську” основну частину країни та території, приєднані в ході Другої світової війни, побут мешканців яких так і не встиг остаточно радянизуватися, російська мова так і не посіла становища ледь не єдиної офіційної – а відтак, регіон цей уважався за такий, де значною мірою збереглися „буржуазні пережитки”.
У такій системі дослідження регіонів та регіональних відмінностей справді не було місця для Центральної України як окремого явища. Деякі західні політологи не розглядали його як окреме аж до самої помаранчевої революції.
Ще більшою мірою це стосується російських політологів та політтехнологів, чиї прорахунки дуже великою мірою обумовлені саме тим, що вони щиро вірили: все, що є характерним для Луганська, так само спрацює в Полтаві чи навіть у Вінниці. Уся „незахідна” Україна населена радянським народом, який є однаковим що в Києві, що в Москві, що десь у Хабаровську.
Поміж тим, саме Центральна Україна та процеси, що відбуваються в ній, є тим індикатором, який безпомилково показує, куди рухається вся Україна. 1991 року настрої саме Центральної України стали вирішальними в отриманні незалежності.
Пізніше значною мірою саме соціальна апатія та певні упередження щодо „западенців”, поширені серед населення Центральної України, стали однією з причин утримання при владі посткомуністичної номенклатури та її дітища – олігархів. Тепер от саме позиція населення українського Центру стала вирішальною щодо перемоги Помаранчевої революції.
Український центр – то є, мабуть, найдинамічніший у плані громадської думки регіон. Однією з причин того є саме довге невизнання (чи то, радше, неусвідомлення) його як окремої частини держави. Тому населення регіону сьогодні зазнає певної зміни самоусвідомлення та самоідентифікації: в них слабшає східноукраїнська самоідентифікація та сильнішає загальноукраїнська.
Іншими словами, сильнішає усвідомлення власної відмінності від російськоорієнтованого Сходу та близькості до незалежницького, європооріжнтованого заходу. Останні події – і, зокрема, результати голосування – засвідчили значною мірою, що поділ на Західно-Центральну та Східно-Центральну Україну теж незабаром може втратити свою актуальність.
Динамічними є й територіальні межі українського Центру. Скажімо, донедавна Дніпропетровську область відносили найчастіше до Сходу. Тепер самі дніпропетровці наголошують: Схід – це Донецьк, ми ж – Центр. Ця область є єдиною серед Центральних, де Віктор Янукович переміг віктора Ющенка на останніх виборах.
Утім, багато мешканців найбільших міст області (Дніпропетровська та Кривого Рога) стверджують, що, якби не тиск та не фальсифікації, принаймні, в цих містах Ющенко випередив би Януковича. Такими є настрої мешканців цих міст.
Принаймні, бізнес, студентство та інтелігенція здебільшого голосували за лідера „Нашої України”, а помаранчеві мітинги в центрі Дніпропетровська збирали багатотисячні аудиторії. Ба більше: фірми, що представляють дрібний та середній бізнес, не перериваючи своєї роботи, відряджали на ці мітинги певну кількість своїх працівників.
Звісно, цьому сприяв і тиск, що його зазнавав цей бізнес протягом усіх попередніх років, і негативне ставлення до представників Донецька (бо ж дніпропетровський клан на тлі донецького вважав себе цивілізованим та ледь не європейським).
Але не це, мабуть, є головним. Навіть ті, хто голосував на виборах за Януковича, тепер сприймають те, що відбулося, далеко не так емоційно, як мешканці, скажімо, Харкова. Вони, скоріше, обережно налаштовані щодо нової влади. Побоюються різких змін, але не упевнені, що ті зміни будуть на гірше.
Досить анекдотичною, але промовистою, є така ситуація: почувши, як Юлія Тимошенко в Донецьку обіцяла шахтарям великі пенсії, „бо дехто штани протирав, а ви під землею працювали”, дніпропетровські пенсіонери обурюються: це ми штани протирали?!
Не видається дивним, відтак, що акція Наталії Вітренко з захисту Януковича та з організації референдуму не мала в Дніпропетровську успіху й дуже швидко й дуже тихо зійшла нанівець.
Дніпропетровська область – із погляду політичних переконань та симпатій її мешканців - нині виглядає так само, як років десять тому Чернігівська чи Полтавська області. А отже, напрям руху, як можна передбачити, є тим самим.
За умови, звісно, якщо результати керування країною нинішньої влади будуть успішними. Якщо ні, то не лише Дніпропетровщина, а й Центральна Україна в цілому чи, принаймні, значною мірою не гарантована від повернення на схід.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі!
До наступної зустрічі у програмі “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
З вами був Олекса Боярко.
Говорить радіо “Свобода”!
