Аудіозапис програми:
Київ, 31 березня 2005 року
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...
Від біографій великих музикантів люди завжди очікують якоїсь розгадки. Що стало тією пружиною, яка підштовхнула людину на цей шлях? Людська психологія любить штампи. У випадку із чорношкірими джазменами розгадкою-штампом стало поголовне бідне дитинство.
У випадку з Девісом легенди про важке та зубожіле дитинство не спрацьовують. Його дід Майлс Дьюї Девіс був одним із найбагатших негрів Америки. Його батько був головою професійної гільдії стоматологів. Його дядько закінчив Гарвард, потім вчився у Берліні і працював головним редактором журналу, який
видавав мільйонер Рокфеллер.
Майлз виріс у одному з найпрестижніших районів Сент-Луїса. Він був слабкий тілом. Однак він розумів, що ані гроші, ані знання, ані кар’єра не дадуть йому одного – поваги. Повагу забезпечити могла лише слава.
Про цього загадкову і досі нерозгадану до кінця музичну душу ми сьогодні розмовляємо з музикознавцем, популярним ведучим джазових радіопрограм Олексієм Коганом.
Звукооператор Михайло Петренко. Тексти – Віктор Недоступ. Автор програми Андрій Охрімович.
Олексій Коган
Коли ми говорили про музикантів чи про людей, які визначали історичні відрізки музичного часу, завжди говорили про людей, які були певною альтернативою в музиці. Девіс був ключовою фігурою. Якщо згадувати про героїв джазу минулого століття і людей, які вплинули на нові покоління музикантів, Девіз одна із постатей, на яку продовжують орієнтуватися.
Його дуже часто називали “чорним екстремістом”, не дивлячись на те, що він дружив з білими музикантами. Але з іншого боку, це була людина, яка навчила багатьох музикантів не тільки в джазі бути своєрідною фабрикою талантів, тобто, залишаючись на сцені у затінку, музикант давав можливість грати іншим музикантам, потім, коли він став Девісом відомим на весь світ.
Наприкінці 40-х він працював разом з Паркером, він грав кул-джаз. Наприкінці 60-их на початку 70-их він став одним із засновників так званої музики фьюджен, нового модального електричного джазу.
Якщо візьмеш його альбом 1971-го року, то всі прізвища, які там були поруч з прізвищем Девіса, сьогодні це є всі без винятку зірки сучасної музики. Тобто, він зміг відчути в молодому музиканті силу і талант, він міг змусити грати, як він того схоче, але все це залишалося у тому руслі, у якому потрібно було Девісу.
Андрій Охрімович
Коли ми говорили про Армстронга, впливи на його музику, на його стиль, ми мали на увазі і середовище, і Новий Орлеан, і драматизм цього середовища. У цьому випадку ми можемо будувати якісь паралелі?
Олексій Коган
Ми можемо говорити про якийсь певний антагонізм. Це був повний антипод Армстронгу, тому що це запропонували колись темношкірі музиканти грати спиною до аудиторії, і Девіс так грав, грати у чорних окулярах, і Девіс так грав. Нічого не говорити... І коли казали: “А де ноти?” “Почнеш грати, коли він скаже: “Один, два”.
Це був Девіс, людина, чия постать пов’язана з таємницями.
Коли журналісти згадують про цю постать, то кажуть так: “Чарлі Паркер загинув під час боротьби за нову музику: там були наркотики, там було пияцтво, там була гарна музика і той випадок, коли першокласний музикант був супер-поганою людиною”. Таке буває.
Андрій Охрімович
Закінчивши школу, молодий Майлс Девіс їде до Нью-Йорка. В кишенях порожньо, лише клаптик паперу з адресою Чарлі Паркера.
«Я грав паршиво, – згадує Майлс, – і звук у мене був паршивий. Але Паркеру сподобалось».
Майкл жив з ним у одній кімнаті, збирав його по шматках після чергової дози (Паркер «щільно сидів» на героїні) і вчився.
«Не бійся несподіваних думок. Просто грай. Куди несе тебе думка, туди і рухайся. Ось блюз – ти ж не вчишся грати його, ти просто граєш. Якщо ти чуєш ноти, значить ти зможеш їх зіграти».
Їхня перша спільна платівка принесла Девісу розголос.
«Ми завжди грали, як скажені! – згадує Майлс Девіс. – У такому темпі, що публіка не встигала второпати, що ж саме ми граємо. Ррраз!!! Трррррамм! І кінець! А мені здавалося, що слухачам потрібно щось більш ґрунтовне, якась точка відліку».
Олексій Коган
Діззі Гіллеспі – інша постать, пішов на компроміс, почав виконувати різну музику. лише Девіс зміг знайти обхідний шлях. Тобто, коли ми сьогодні згадуємо про Девіса усі музичні стилі, які панували з 40-их до 90-их років, Девіс був королем в усіх модних стилях.
Йдеться про кул – Майлс Девіс, новий електричний джаз – Майлс Девіс, вулична музика з елементами хіп-хопу, репу – Майлс Девіс, вишукана музика до фільмів – Майлс Девіс. Єдиний музикант, який зробив аранжування разом з Біллом Евансом до знаменитої іспанської музики – це був теж Майлс Девіс.
Тобто, людина, яку називали “музичною фабрикою по виготовленню джазових і взагалі музичних талантів”. Крім того, людина, яка дуже гарно малювала. Сьогодні директор фестивалю, який свого часу скупив всі картини Майлса Девіса, має дуже гарний бізнес і продає графічні і художні полотна Майлса.
Якщо провести якісь аналогії, то радянським чи російським Майлсом Девісом можна назвати Олексія Козлова. Подивись на багатьох музикантів, які зараз грають, свого часу вони всі грали в групі “Арсенал”.
Люди, які грали колись хоча б один раз з Майлсом Девісом, - це вже була знакова особа, це був ярлик “він колись грав з Девісом”.
Я коли спілкувався з французьким контрабасистом П. Мішло, який один раз записав музику з Девісом до фільму “Ліфт на ешафот”, він сказав: “Однієї зустрічі студійної з Девісом вистачило, щоб я заробив таку репутацію”.
Він залишив дуже багато музики. До речі, його смерть... Кажуть, що це був СНІД, інші кажуть, що це була інша хвороба... Ніхто навіть не знає, від чого помер Девіс.
Я не знаю. Я знаю, що він був чорним екстремістом і пам’ятаю, як згадував Малліген, коли вони йшли Голівудом (це було в середині 50-их років), раптово підбіг міліцейський і почав бити Девіса. Той почав кричати: “Що ви робите?” На що почув відповідь: “Стій і мовчи, бо коли білий йде поруч з чорним, має щось трапитися”. Це попередження таке. Можливо, Майлс і мав сенс, коли ненавидів своїх білих братів.
Музика свідчить про те, що це був музикант, який дуже тонко вмів ловити злобу дня і модність, він міг стати у цій музиці дійсно першим.
Андрій Охрімович
Несподівано для багатьох Майлс починає грати з білими музикантами. Чорний рух закидає Девісу загравання з білими, мовляв, у його складі забагато білих, а де ж робота для чорних братів?
Тільки-но чорні активісти зацькували Джиммі Хендрікса, тиснучи на расове відчуття провини, вони примусили його розпустити білий склад групи і набрати чорних.
Тим більше у Девіса для того було більше причин – у 1959-му році його побили білі полісмени-расисти, коли у перерві між виступами він вийшов на вулицю провітритись.
Девісу доводиться використовувати дипломатію: «Я взяв Маклафліна не тому, що він білий, а тому, що краще за нього ніхто не зіграє».
Однак у деяких інтерв’ю він зізнається: «Білі музиканти зазвичай надто вишколені. А чорні часто недостатньо підготовані. У чорних свій індивідуальний звук, але якщо хочеш, щоб загальне звучання було вірним, введи білого, і композиція буде звучати правильно… білі також вміють грати з душею. Але після класичного вишколу треба вчитися грати, не випинаючи власну техніку. Я їм кажу: “Будете весь час робити вправи – будете погано грати».
Але ця злоба, яка могла проявлятися до білих, вона в музиці відчувається?
Олексій Коган
Ніколи. Бачиш, як буває – на побутовому рівні. Це велике мистецтво...
Щоб ми тут з тобою не казали, бельгійці зараз будуть розповідати анекдоти про французів, вірмени неадекватно будуть ставитися до турків, палестинці, ізраїльтяни, серби і албанці...
Має народитися, мені здається, нова генерація людей, тому що люди не можуть переконати людей, чому ж вони так поводяться. Це вже стереотипи, а можливо, якийсь дорослий дядько сидить і розповідає, як до цього треба ставитися.
Але це безперечна постать у музиці. Знаєш, з елементами якоїсь містики. Я згадую музику Майлса Девіса, яку він виконав. Цю музику створив Маркус Міллер, а зіграв Девіс. Я сподіваюся, що ти бачив фільм “Сієста”, де звучить музика Девіса. Мені здається, що уявити собі цей фільм без труби і Девіса дуже важко.
Я не є кіноманом, але знаю, що в 50-ті роки це був один із чудових французьких фільмів.
Андрій Охрімович
Я по паралелях люблю гуляти. А з Марсалісом можна щось провести?
Олексій Коган
До речі, коли з’явився Марсаліс, то він по опитуваннях обійшов Девіса. Коли запитали про у Девіса, той відповів: “Нехай він буде першим, але він не грає 10-ти нот, не віддаючи данину мені в п’яти”. І зробив це з посмішкою.
Андрій Охрімович
Ми можемо притулити до нього таке означення, як людина школа.
Олексій Коган
Мені здається, так. Людина-школа, людина-фабрика, людина-загадка... Тим більше у наших магазинах це не буде рекламою. Є дуже багато дисків, де його можна почути – Девіс дуже плідно записувався.
1947 рік – народження кулу і 90-ті роки – нова музика Девіса – це зовсім різний Девіс. Але труба і звук його труби – це щось схоже на те, як можна впізнати Армстронга, як можна впізнати саксофон Паркера. Його копіюють, але ніхто ніколи не буде грати так.
Андрій Охрімович
Разом з тим історіографи джазу не вважають його великим.
«Майлс на відміну від інших яскравих джазменів ніколи не був видатним імпровізатором. Його мелодійні лінії часто розпадаються на фрагменти, їм не вистачає цілісності. Його звичка не дотискати клапани на трубі до кінця і цим досягати інтонацій, що скавучать, дратує.
Його гра позбавлена винахідливості Паркера та драматичності Армстронга. Більшість концепцій, які отримали втілення у його музиці, розроблено іншими, при чому, за іронією долі не лише чорними, а й білими музикантами».
Це з книги Колліер «Становлення джазу».
Однак Девісу було наплювати, що про нього пишуть критики: «Я не звертаю уваги на те, що пишуть білі музикознавці. Це так, як би європейці критикували китайську музику. Вони в цьому нічого не розуміють. А я пережив те, що граю».
Чорна музика, біла музика... Чи взагалі музика поза расою?
Олексій Коган
Мені здається, це все ж таки музика афроамериканців. Хоча деякі альбоми... Він вмів пристосовуватися. Скажімо, у саундтреку до фільму “Ліфт на ешафот” грає європейський музикант.
Андрій Охрімович
Сильний музикант завжди впливає, він не може не впливати, відповідно щось народжується. Які мутації могли б виникнути на українському ґрунті?
Олексій Коган
Якщо хочеш грати на трубі, маєш вивчити все, що грав Девіс. До речі, цю фразу приписують і Девісу, і Паркеру: “Спочатку досконало вивчи свій інструмент, потім послухай і намагайся зіграти все, що було зіграно на цьому інструменті, а потім забудь про перше і про друге, а просто грай”.
Андрій Охрімович
Американський джаз має походження з чорної музики. Ми вже маємо білий джаз. Ми можемо говорити, наприклад, польський джаз?
Олексій Коган
Безумовно. І зможемо говорити про український джаз. Це мій термін, він народився. Але я впевнений, що коріння будь-якої музики лежить в народній музиці. Коли не для галочки, не для якогось конкурсу, українські музиканти будуть використовувати власний фольклор, як поляки. Грає польський музикант, там тільки дві ноти, і ти вже розумієш, що це грає поляк.
Андрій Охрімович
Джаз – це музика свободи, внутрішньої розкутості і дисципліни водночас. Мені здається, що вибух джазової музики суто українського джазу буде тоді, коли відбудуться радикальні ментальні зміни в українській...
Олексій Коган
Безумовно. Людина не може бути вільною, якщо вона в чомусь невільна, якщо вона не щира, якщо вона чогось боїться.
Мені здається, що суспільство ще не свідчить, що ми до цього готові, але і зрушення, знову ж таки цитуючи Девіса: “Якщо ви хочете чогось досягти, нічого не треба робити спеціально”.
Андрій Охрімович
З останніх альбомів Майлс Девіса на нас дивиться буквально неземне обличчя. На відміну від Майкла Джексона він не робив пластичних операцій, не позбавлявся негроїдних ознак. Але з роками риси його ставали настільки відстороненими, що здавалося, він невідомої раси і бачить щось, що не видно простому смертному.
Його називали «чорним принцом джазу». Поговорювали, що він час від часу повертався до героїну. Поміняв багато дружин. У творчості був жорстоким та вольовим лідером. Безкомпромісним творцем. Загадка його досі не розгадана.
На цьому все. Над програмою працювали музикознавець та популярний ведучий джазових радіопрограм Олексій Коган та звукооператор Михайло Петренко. Тексти – Віктор Недоступ. Автор програми Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить радіо “Свобода”.
Київ, 31 березня 2005 року
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...
Від біографій великих музикантів люди завжди очікують якоїсь розгадки. Що стало тією пружиною, яка підштовхнула людину на цей шлях? Людська психологія любить штампи. У випадку із чорношкірими джазменами розгадкою-штампом стало поголовне бідне дитинство.
У випадку з Девісом легенди про важке та зубожіле дитинство не спрацьовують. Його дід Майлс Дьюї Девіс був одним із найбагатших негрів Америки. Його батько був головою професійної гільдії стоматологів. Його дядько закінчив Гарвард, потім вчився у Берліні і працював головним редактором журналу, який
видавав мільйонер Рокфеллер.
Майлз виріс у одному з найпрестижніших районів Сент-Луїса. Він був слабкий тілом. Однак він розумів, що ані гроші, ані знання, ані кар’єра не дадуть йому одного – поваги. Повагу забезпечити могла лише слава.
Про цього загадкову і досі нерозгадану до кінця музичну душу ми сьогодні розмовляємо з музикознавцем, популярним ведучим джазових радіопрограм Олексієм Коганом.
Звукооператор Михайло Петренко. Тексти – Віктор Недоступ. Автор програми Андрій Охрімович.
Олексій Коган
Коли ми говорили про музикантів чи про людей, які визначали історичні відрізки музичного часу, завжди говорили про людей, які були певною альтернативою в музиці. Девіс був ключовою фігурою. Якщо згадувати про героїв джазу минулого століття і людей, які вплинули на нові покоління музикантів, Девіз одна із постатей, на яку продовжують орієнтуватися.
Його дуже часто називали “чорним екстремістом”, не дивлячись на те, що він дружив з білими музикантами. Але з іншого боку, це була людина, яка навчила багатьох музикантів не тільки в джазі бути своєрідною фабрикою талантів, тобто, залишаючись на сцені у затінку, музикант давав можливість грати іншим музикантам, потім, коли він став Девісом відомим на весь світ.
Наприкінці 40-х він працював разом з Паркером, він грав кул-джаз. Наприкінці 60-их на початку 70-их він став одним із засновників так званої музики фьюджен, нового модального електричного джазу.
Якщо візьмеш його альбом 1971-го року, то всі прізвища, які там були поруч з прізвищем Девіса, сьогодні це є всі без винятку зірки сучасної музики. Тобто, він зміг відчути в молодому музиканті силу і талант, він міг змусити грати, як він того схоче, але все це залишалося у тому руслі, у якому потрібно було Девісу.
Андрій Охрімович
Коли ми говорили про Армстронга, впливи на його музику, на його стиль, ми мали на увазі і середовище, і Новий Орлеан, і драматизм цього середовища. У цьому випадку ми можемо будувати якісь паралелі?
Олексій Коган
Ми можемо говорити про якийсь певний антагонізм. Це був повний антипод Армстронгу, тому що це запропонували колись темношкірі музиканти грати спиною до аудиторії, і Девіс так грав, грати у чорних окулярах, і Девіс так грав. Нічого не говорити... І коли казали: “А де ноти?” “Почнеш грати, коли він скаже: “Один, два”.
Це був Девіс, людина, чия постать пов’язана з таємницями.
Коли журналісти згадують про цю постать, то кажуть так: “Чарлі Паркер загинув під час боротьби за нову музику: там були наркотики, там було пияцтво, там була гарна музика і той випадок, коли першокласний музикант був супер-поганою людиною”. Таке буває.
Андрій Охрімович
Закінчивши школу, молодий Майлс Девіс їде до Нью-Йорка. В кишенях порожньо, лише клаптик паперу з адресою Чарлі Паркера.
«Я грав паршиво, – згадує Майлс, – і звук у мене був паршивий. Але Паркеру сподобалось».
Майкл жив з ним у одній кімнаті, збирав його по шматках після чергової дози (Паркер «щільно сидів» на героїні) і вчився.
«Не бійся несподіваних думок. Просто грай. Куди несе тебе думка, туди і рухайся. Ось блюз – ти ж не вчишся грати його, ти просто граєш. Якщо ти чуєш ноти, значить ти зможеш їх зіграти».
Їхня перша спільна платівка принесла Девісу розголос.
«Ми завжди грали, як скажені! – згадує Майлс Девіс. – У такому темпі, що публіка не встигала второпати, що ж саме ми граємо. Ррраз!!! Трррррамм! І кінець! А мені здавалося, що слухачам потрібно щось більш ґрунтовне, якась точка відліку».
Олексій Коган
Діззі Гіллеспі – інша постать, пішов на компроміс, почав виконувати різну музику. лише Девіс зміг знайти обхідний шлях. Тобто, коли ми сьогодні згадуємо про Девіса усі музичні стилі, які панували з 40-их до 90-их років, Девіс був королем в усіх модних стилях.
Йдеться про кул – Майлс Девіс, новий електричний джаз – Майлс Девіс, вулична музика з елементами хіп-хопу, репу – Майлс Девіс, вишукана музика до фільмів – Майлс Девіс. Єдиний музикант, який зробив аранжування разом з Біллом Евансом до знаменитої іспанської музики – це був теж Майлс Девіс.
Тобто, людина, яку називали “музичною фабрикою по виготовленню джазових і взагалі музичних талантів”. Крім того, людина, яка дуже гарно малювала. Сьогодні директор фестивалю, який свого часу скупив всі картини Майлса Девіса, має дуже гарний бізнес і продає графічні і художні полотна Майлса.
Якщо провести якісь аналогії, то радянським чи російським Майлсом Девісом можна назвати Олексія Козлова. Подивись на багатьох музикантів, які зараз грають, свого часу вони всі грали в групі “Арсенал”.
Люди, які грали колись хоча б один раз з Майлсом Девісом, - це вже була знакова особа, це був ярлик “він колись грав з Девісом”.
Я коли спілкувався з французьким контрабасистом П. Мішло, який один раз записав музику з Девісом до фільму “Ліфт на ешафот”, він сказав: “Однієї зустрічі студійної з Девісом вистачило, щоб я заробив таку репутацію”.
Він залишив дуже багато музики. До речі, його смерть... Кажуть, що це був СНІД, інші кажуть, що це була інша хвороба... Ніхто навіть не знає, від чого помер Девіс.
Я не знаю. Я знаю, що він був чорним екстремістом і пам’ятаю, як згадував Малліген, коли вони йшли Голівудом (це було в середині 50-их років), раптово підбіг міліцейський і почав бити Девіса. Той почав кричати: “Що ви робите?” На що почув відповідь: “Стій і мовчи, бо коли білий йде поруч з чорним, має щось трапитися”. Це попередження таке. Можливо, Майлс і мав сенс, коли ненавидів своїх білих братів.
Музика свідчить про те, що це був музикант, який дуже тонко вмів ловити злобу дня і модність, він міг стати у цій музиці дійсно першим.
Андрій Охрімович
Несподівано для багатьох Майлс починає грати з білими музикантами. Чорний рух закидає Девісу загравання з білими, мовляв, у його складі забагато білих, а де ж робота для чорних братів?
Тільки-но чорні активісти зацькували Джиммі Хендрікса, тиснучи на расове відчуття провини, вони примусили його розпустити білий склад групи і набрати чорних.
Тим більше у Девіса для того було більше причин – у 1959-му році його побили білі полісмени-расисти, коли у перерві між виступами він вийшов на вулицю провітритись.
Девісу доводиться використовувати дипломатію: «Я взяв Маклафліна не тому, що він білий, а тому, що краще за нього ніхто не зіграє».
Однак у деяких інтерв’ю він зізнається: «Білі музиканти зазвичай надто вишколені. А чорні часто недостатньо підготовані. У чорних свій індивідуальний звук, але якщо хочеш, щоб загальне звучання було вірним, введи білого, і композиція буде звучати правильно… білі також вміють грати з душею. Але після класичного вишколу треба вчитися грати, не випинаючи власну техніку. Я їм кажу: “Будете весь час робити вправи – будете погано грати».
Але ця злоба, яка могла проявлятися до білих, вона в музиці відчувається?
Олексій Коган
Ніколи. Бачиш, як буває – на побутовому рівні. Це велике мистецтво...
Щоб ми тут з тобою не казали, бельгійці зараз будуть розповідати анекдоти про французів, вірмени неадекватно будуть ставитися до турків, палестинці, ізраїльтяни, серби і албанці...
Має народитися, мені здається, нова генерація людей, тому що люди не можуть переконати людей, чому ж вони так поводяться. Це вже стереотипи, а можливо, якийсь дорослий дядько сидить і розповідає, як до цього треба ставитися.
Але це безперечна постать у музиці. Знаєш, з елементами якоїсь містики. Я згадую музику Майлса Девіса, яку він виконав. Цю музику створив Маркус Міллер, а зіграв Девіс. Я сподіваюся, що ти бачив фільм “Сієста”, де звучить музика Девіса. Мені здається, що уявити собі цей фільм без труби і Девіса дуже важко.
Я не є кіноманом, але знаю, що в 50-ті роки це був один із чудових французьких фільмів.
Андрій Охрімович
Я по паралелях люблю гуляти. А з Марсалісом можна щось провести?
Олексій Коган
До речі, коли з’явився Марсаліс, то він по опитуваннях обійшов Девіса. Коли запитали про у Девіса, той відповів: “Нехай він буде першим, але він не грає 10-ти нот, не віддаючи данину мені в п’яти”. І зробив це з посмішкою.
Андрій Охрімович
Ми можемо притулити до нього таке означення, як людина школа.
Олексій Коган
Мені здається, так. Людина-школа, людина-фабрика, людина-загадка... Тим більше у наших магазинах це не буде рекламою. Є дуже багато дисків, де його можна почути – Девіс дуже плідно записувався.
1947 рік – народження кулу і 90-ті роки – нова музика Девіса – це зовсім різний Девіс. Але труба і звук його труби – це щось схоже на те, як можна впізнати Армстронга, як можна впізнати саксофон Паркера. Його копіюють, але ніхто ніколи не буде грати так.
Андрій Охрімович
Разом з тим історіографи джазу не вважають його великим.
«Майлс на відміну від інших яскравих джазменів ніколи не був видатним імпровізатором. Його мелодійні лінії часто розпадаються на фрагменти, їм не вистачає цілісності. Його звичка не дотискати клапани на трубі до кінця і цим досягати інтонацій, що скавучать, дратує.
Його гра позбавлена винахідливості Паркера та драматичності Армстронга. Більшість концепцій, які отримали втілення у його музиці, розроблено іншими, при чому, за іронією долі не лише чорними, а й білими музикантами».
Це з книги Колліер «Становлення джазу».
Однак Девісу було наплювати, що про нього пишуть критики: «Я не звертаю уваги на те, що пишуть білі музикознавці. Це так, як би європейці критикували китайську музику. Вони в цьому нічого не розуміють. А я пережив те, що граю».
Чорна музика, біла музика... Чи взагалі музика поза расою?
Олексій Коган
Мені здається, це все ж таки музика афроамериканців. Хоча деякі альбоми... Він вмів пристосовуватися. Скажімо, у саундтреку до фільму “Ліфт на ешафот” грає європейський музикант.
Андрій Охрімович
Сильний музикант завжди впливає, він не може не впливати, відповідно щось народжується. Які мутації могли б виникнути на українському ґрунті?
Олексій Коган
Якщо хочеш грати на трубі, маєш вивчити все, що грав Девіс. До речі, цю фразу приписують і Девісу, і Паркеру: “Спочатку досконало вивчи свій інструмент, потім послухай і намагайся зіграти все, що було зіграно на цьому інструменті, а потім забудь про перше і про друге, а просто грай”.
Андрій Охрімович
Американський джаз має походження з чорної музики. Ми вже маємо білий джаз. Ми можемо говорити, наприклад, польський джаз?
Олексій Коган
Безумовно. І зможемо говорити про український джаз. Це мій термін, він народився. Але я впевнений, що коріння будь-якої музики лежить в народній музиці. Коли не для галочки, не для якогось конкурсу, українські музиканти будуть використовувати власний фольклор, як поляки. Грає польський музикант, там тільки дві ноти, і ти вже розумієш, що це грає поляк.
Андрій Охрімович
Джаз – це музика свободи, внутрішньої розкутості і дисципліни водночас. Мені здається, що вибух джазової музики суто українського джазу буде тоді, коли відбудуться радикальні ментальні зміни в українській...
Олексій Коган
Безумовно. Людина не може бути вільною, якщо вона в чомусь невільна, якщо вона не щира, якщо вона чогось боїться.
Мені здається, що суспільство ще не свідчить, що ми до цього готові, але і зрушення, знову ж таки цитуючи Девіса: “Якщо ви хочете чогось досягти, нічого не треба робити спеціально”.
Андрій Охрімович
З останніх альбомів Майлс Девіса на нас дивиться буквально неземне обличчя. На відміну від Майкла Джексона він не робив пластичних операцій, не позбавлявся негроїдних ознак. Але з роками риси його ставали настільки відстороненими, що здавалося, він невідомої раси і бачить щось, що не видно простому смертному.
Його називали «чорним принцом джазу». Поговорювали, що він час від часу повертався до героїну. Поміняв багато дружин. У творчості був жорстоким та вольовим лідером. Безкомпромісним творцем. Загадка його досі не розгадана.
На цьому все. Над програмою працювали музикознавець та популярний ведучий джазових радіопрограм Олексій Коган та звукооператор Михайло Петренко. Тексти – Віктор Недоступ. Автор програми Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить радіо “Свобода”.
