Прага, 24 травня 2005 – У понеділок у Празі відбувся український вечір. Його організував “Форум українців у Чеській Республіці” – об’єднання, до складу якого належить багато молоді з України. “Форум українців у Чехії” відомий також своєю єдиною на чеських теренах українською футбольною командою, що грає, і доволі успішно, в празькій столичній футбольній зоні. Та вчорашній вечір був не про футбол. На вечорі відбулась прем’єра фільму про українських заробітчан.
Цей фільм не можна дивитись без хвилювання. Сотні, тисячі втомлених облич, дуже різних, і все ж подібних один до одного людей – чоловіків і жінок, молодих і старших, подібних одним – потребою стати невидимими, сховатись, не потрапити нікому на очі. І справді, це якісь невидимі люди, які збирають помідори на португальських плантаціях, носять цеглу на безконечних новобудовах Праги, миють посуд десь у Римі чи Барселоні, обслуговують гостей у барах Македонії чи, сутулячись від непосильної ноші, обходжують хворих і немічних в Афінах. Більшість скаже, що ці краї – рай на землі: безконечні пляжі з оксамитовим піском і теплим морем, добірні вина, багата архітектура. Та все це не для них, цієї Європи вони не бачать. Їм би лише достойно вижити, заробити гроші, відіслати додому, та головне – не потрапити на очі поліції.
Про сотні тисяч цих невидимих талановитих українських громадян розповідає фільм українського режисера Миколи Гейка, так і названий автором – “Невидимі люди”. Фільм створений у співпраці з “Форумом українців”, зокрема з його головою Борисом Чикулаєм, і за фінансової підтримки Міністерства культури Чеської Республіки. Микола Гейко – відомий у Чехії режисер, один зі співавторів чеського оскарового фільму “Коля”.
Микола Гейко добре, так би мовити, зсередини, знає життя тисяч українських заробітчан у Чехії. І тут – це невидимі люди з похиленими головами і поглядом у землю. До кого звернений цей фільм? Говорить Микола Гейко: “Головне – це співчуття всіх, хто працює й живе за кордоном, а також звернення до всіх держав, у яких вони живуть. Наприклад, Іспанія як приклад того, як до людей ставляться по-людськи і вони там щасливі, й вони там всі раді – і українці, і іспанці. Фільм звернений до всіх, хто за кордонами працює, звернений до української влади, щоб їх зрозуміли”.
Автор “Невидимих людей” вірить у те, що чеський глядач, який незабаром побачить стрічку, зрозуміє проблему великої групи чужинців, які роками живуть поряд із ними: “Я думаю, що фільм приймуть добре і зміниться ставлення до України. Воно вже змінилось по революції, як і по цілому світі”.
У стрічці Миколи Гейка “Невидимі люди” показана також “помаранчева революція”, сотні автобусів, які з усієї Європи везли заробітчан на київський майдан. У ньому хвилями шириться “Море” гурту “ВВ”, та найголосніше лунає заклик: “Люди, відгукніться”.
Цей заклик лунав і на празькій прем’єрі фільму. Звернення передусім було адресоване до української держави та її представників – подбати за своїх громадян за кордоном, постаратись, щоб мільйони цих працелюбних людей повернулись додому.
Цей фільм не можна дивитись без хвилювання. Сотні, тисячі втомлених облич, дуже різних, і все ж подібних один до одного людей – чоловіків і жінок, молодих і старших, подібних одним – потребою стати невидимими, сховатись, не потрапити нікому на очі. І справді, це якісь невидимі люди, які збирають помідори на португальських плантаціях, носять цеглу на безконечних новобудовах Праги, миють посуд десь у Римі чи Барселоні, обслуговують гостей у барах Македонії чи, сутулячись від непосильної ноші, обходжують хворих і немічних в Афінах. Більшість скаже, що ці краї – рай на землі: безконечні пляжі з оксамитовим піском і теплим морем, добірні вина, багата архітектура. Та все це не для них, цієї Європи вони не бачать. Їм би лише достойно вижити, заробити гроші, відіслати додому, та головне – не потрапити на очі поліції.
Про сотні тисяч цих невидимих талановитих українських громадян розповідає фільм українського режисера Миколи Гейка, так і названий автором – “Невидимі люди”. Фільм створений у співпраці з “Форумом українців”, зокрема з його головою Борисом Чикулаєм, і за фінансової підтримки Міністерства культури Чеської Республіки. Микола Гейко – відомий у Чехії режисер, один зі співавторів чеського оскарового фільму “Коля”.
Микола Гейко добре, так би мовити, зсередини, знає життя тисяч українських заробітчан у Чехії. І тут – це невидимі люди з похиленими головами і поглядом у землю. До кого звернений цей фільм? Говорить Микола Гейко: “Головне – це співчуття всіх, хто працює й живе за кордоном, а також звернення до всіх держав, у яких вони живуть. Наприклад, Іспанія як приклад того, як до людей ставляться по-людськи і вони там щасливі, й вони там всі раді – і українці, і іспанці. Фільм звернений до всіх, хто за кордонами працює, звернений до української влади, щоб їх зрозуміли”.
Автор “Невидимих людей” вірить у те, що чеський глядач, який незабаром побачить стрічку, зрозуміє проблему великої групи чужинців, які роками живуть поряд із ними: “Я думаю, що фільм приймуть добре і зміниться ставлення до України. Воно вже змінилось по революції, як і по цілому світі”.
У стрічці Миколи Гейка “Невидимі люди” показана також “помаранчева революція”, сотні автобусів, які з усієї Європи везли заробітчан на київський майдан. У ньому хвилями шириться “Море” гурту “ВВ”, та найголосніше лунає заклик: “Люди, відгукніться”.
Цей заклик лунав і на празькій прем’єрі фільму. Звернення передусім було адресоване до української держави та її представників – подбати за своїх громадян за кордоном, постаратись, щоб мільйони цих працелюбних людей повернулись додому.
