Нинішній міністр закордонних справ України Борис Тарасюк, який десять років тому очолював державну міжвідомчу комісію зі вступу до ради Європи, згадує:
“Фактично з перших днів відновлення державної незалежності України розпочалися контакти МЗС з цією найстарішою і найавторитетнішою європейською організацією з питань демократії і прав людини. У липні 1992 року було подано офіційну заявку на вступ до ради Європи, у вересні – делегацію Верховної Ради України запрошують взяти участь як спеціального запрошеного у діяльності ПАРЄ. 1993 року було створено нашу комісію. Серед активних учасників комісії були відомі політики – народний депутат України, поет Борис Олійник, нинішній міністр юстиції Сергій Головатий. 26 вересня 1995 року ПАРЄ ухвалила позитивну резолюцію щодо вступу України до цієї організації, 9 листопада у Страсбургу відбулась урочиста церемонія приєднання України до Ради Європи”.
На це десятиліття, наголосив Борис Тарасюк, припало і ухвалення нової Конституції України, і чимало законів, які відповідають стандартам і вимогам Ради Європи. Україна приєдналася до 47 міжнародних правових документів, ухвалених у рамках Ради Європи. Серед них найважливішим міністр Тарасюк називає Європейську конвенцію захисту прав людини.
Але Україна досі не виконала і цілої низки своїх зобов’язань перед Радою Європи, починаючи від реформ судово-правової системи та освіти і закінчуючи передачею майна релігійним громадам. І особливо гостро, критично реагує ПАРЄ на невиконання українською державою свого зобов’язання – знайти і судити замовників убивства журналіста Георгія Гонгадзе. Тож Парламентська асамблея Ради Європи подовжила моніторинг України – як мінімум, до парламентських виборів наступного року.
У цілому, на думку відомого українського правозахисника і громадського діяча Семена Глузмана, приєднання України до правозахисних конвенцій і ратифікація документів ПАРЄ не означає, що держава виконує, здійснює їх. Тому без моніторингу, який Парламентська асамблея Ради Європи запровадила стосовно України, не може бути і прогресу в державі.
“Наша влада – і сьогоднішня, і вчорашня –не думає про своє населення, про свій народ. Вона думає лише про умови для свого існування. Тому, якщо не буде моніторингу, буде дуже погано. Наша влада використовує дуже просту можливість: треба Європі – ми все підпишемо. Треба щось ратифікувати – ми ратифікуємо. Але проблема у нас не у законодавстві – проблема у виконанні законів. Країна, яка каже вустами Президента, що вона воліє до членства в Євросоюзі, і не робить навіть малих кроків для того, щоб розпочати судово-правову реформу – ця країна не може іти до Європи без моніторингу. І вона зовсім не може казати про те, що вона є європейською країною”.
Хоча, як переконаний Семен Глузман, нині в Україні активізувався процес створення демократичного громадянського суспільства, а ініціюють цей процес так звані “маленькі українці”, які ознайомилися з європейським досвідом саме завдяки членству України у Раді Європи.
Борис Тарасюк, відповідаючи на запитання, що дало пересічним громадянам України членство у Раді Європи, наголосив:
“Це додатковий засіб захисту порушених прав і свобод. Зокрема, 2004 року Європейський Суд розглянув 13 клопотань і справ стосовно України. А за січень – жовтень цього року – 36 справ. Українські громадяни почали відчувати, що вони можуть звернутися до Європейського Суду з прав людини у разі. Якщо ними пройдені усі процедури захисту своїх прав в Україні”.
