Текст видання «Бабель» про історію Надії Вікарій викликав хвилю обговорення в Україні.
На своїй сторінці у Threads, а згодом виданню 31-річна Надія розповіла про знущання матері у своєму дитинстві над нею і сестрою Дашею, тіло якої жінка «закопала просто під деревом у Бердичеві» ще 22 роки тому. Крім того, за словами Надії, двоє старших братів, тепер військових, упродовж кількох років ґвалтували її і сестру. Слідство розпочалося у березні цього року і можлива провина рідних Надії не доведена у суді.
Жінка каже, що вирішила публічно розповісти про пережите після того, як побачила відео про свою родину – рік тому про сімох братів Надії та її матір вийшов сюжет Третьої окремої штурмової бригади під назвою «Мама відпустила сім синів на війну». У ньому йдеться про те, як рідні брати разом у лавах «Трійки» воюють на найскладніших ділянках фронту, а вдома їх чекає матір Тетяна Саннікова.
Після заяв Надії Вікарій відео видалили, а згадка про бригаду в публікації стала однією з причин дискусії.
Радіо Свобода зібрало реакції довкола цієї історії.
Про що йдеться в матеріалі
У матеріалі «Бабеля» авторства Катерини Лихогляд зібрані свідчення однокласників, працівників шкіл, інтернату та притулку, а також архівні документи про умови, в яких росли Надія Вікарій і її сестра. Із них випливає, що дітей у 1990-х вилучали з родини через антисанітарію, голод і неналежні умови, однак згодом повернули матері. За словами Надії, після цього насильство продовжилося: матір била обох сестер, карала голодом, принижувала й прив’язувала, а інші дорослі не реагували належним чином.
Після того, як матір забрала дітей з інтернату, згадують опитані «Бабелем» свідки, дівчина приходила до школи голодною, зі слідами побоїв, а однокласники її підгодовували. Серед покарань матері, каже Надія, були побиття собачим повідцем і ременем із пряжкою, примус годинами тримати над головою важкі предмети, лупцювання вибивачкою для килимів і качалкою для тіста.
У тексті також ідеться про смерть 10-річної Даші у 2004 році. За словами Надії, перед цим дівчинку тривалий час не годували і били, а у день смерті вона втратила свідомість і згодом померла вдома. Після цього, каже, матір разом зі старшою донькою закопали тіло, а про смерть дитини нікому не повідомили. Лише у 2008 році останки знайшли, проте причину смерті встановити не вдалося через те, що тіло тривалий час було закопане, з’ясував «Бабель». Матір тоді засудили за шахрайство і підробку документів, оскільки вона ще кілька років отримувала соціальні виплати на вже померлу дитину.
Надія розповіла й про те, що один зі старших братів примушував її та сестру до орального сексу. Згодом, як вона стверджує, до цього долучився ще один брат. За її словами, вони з Дашею намагалися повідомити про це матері, але та не повірила і покарала їх, змусивши відмовитися від своїх слів.
Надія каже, що насильство тривало роками: спершу, коли дітей забирали з інтернату додому на вихідні, потім – у Бердичеві, а після смерті сестри – у селі.
Дискусії щодо згадки Третьої штурмової
Після публікації матеріалу в мережі розгорілася дискусія: частина користувачів розкритикувала згадку Третьої штурмової в заголовку, вважаючи, що вона створює хибний зв’язок між підрозділом і подіями, які сталися задовго до служби братів, і може зашкодити репутації армії під час війни.
Зокрема, військовослужбовець ЗСУ, рекрутер і засновник агенції Borsch Сергій Марченко назвав таке редакційне рішення помилковим. На його думку, воно формує невиправдану асоціацію між підрозділом і ймовірними злочинами: «Акцентувати увагу на тому, що ймовірні злочинці служать в армії – це дно і тупість».
Колишня радниця двох ексзаступників міністра оборони та волонтерка Богдана Ярова підтримала цю позицію.
«Злочин – це завжди відповідальність конкретних людей, а не підрозділу і не Збройних сил як інституції», – вважає вона.
Ця історія ніяким чином не підриває довіру до армії, бо армія це – дзеркало суспільства, пише аеророзвідниця Марія Берлінська. Водночас вона наголошує, що армію не можна використовувати як прикриття своїх темних справ і зазначає, що не знає, чи сказане відповідає дійсності.
«Ознака зрілості нас всіх – коли це вже не норма, коли страшно стає вже не жертвам, а тим, хто їх вбиває і ґвалтує», – додає Берлінська.
Правозахисниця й комунікаційниця Центру громадянських свобод Анна Трушова вважає, що героїзація військових під час війни не повинна призводити до замовчування можливих злочинів у минулому: «Форма – не індульгенція. Служба не стирає минуле». На її думку, ця історія навряд чи є поодинокою і свідчить про системну проблему насильства, яке роками залишається непоміченим.
Засновниця комунікаційної агенції Dzvinko Яна Алтухова зауважила, що форма та шеврон не мають ставати «моральною індульгенцією» за злочини минулого:
«Ця історія показує нам, що люди набагато складніші, ніж наші ярлики. Звісно, зручно існувати в реальності, де вороги – погані, наші – хороші, а військові – автоматично герої. Але реальність (та історія, яку розказала Надя) показує інше: наші – теж різні».
Письменниця і правозахисниця Лариса Денисенко зазначає, що після появи цієї історії у публічному просторі з’явилися наративи про нібито «замовлення проти ЗСУ», які часто супроводжуються звинуваченнями на адресу потерпілих, наприклад, чому вони мовчали раніше або говорять без доказів.
«Про це легко думається саме тому, що сексуальне насилля не сприймається як прояв влади, підкорення, катування», – пише вона.
Правозахисниця підкреслює, що в суспільстві працює одна й та сама схема: статус і заслуги чоловіка використовують як аргумент на його користь, тоді як слова жінки знецінюють. На її думку, це пов’язано з небажанням прийняти, що людина може бути успішною у професії й водночас вчиняти злочини.
Також на історію відреагували народні депутатки. Зокрема, Софія Федина («Європейська солідарність») закликала правоохоронців до повного і всебічного розслідування всіх обставин, включно з можливою причетністю матері. На її думку, ігнорування подібних історій формує відчуття безкарності та створює ризик їхнього повторення.
Народна депутатка Мар’яна Безугла («Слуга народу»), своєю чергою, заявила, що подібні історії не можуть бути «не на часі» навіть під час війни, а військова служба не є виправданням чи індульгенцією. Вона підкреслила, що найбільше її вражає байдужість оточення і наголосила на необхідності публічної реакції та відповідальності.
Журналістка Українського радіо Ірина Славінська теж пише про відповідальність школи та інших інституцій, де «нічого такого не помічали». «Невже масштаб і розмах проблеми домашнього насильства проти жінок і дітей досі не є зрозумілими? Не є, на жаль», – констатує вона.
Чимало також відзначають роботу, яку провела кореспондентка Катерина Лихогляд. «Журналістка зробила свою роботу блискуче. Черга за правоохоронною системою і суспільством», – наголошує аеророзвідниця та адвокатка Небесної сотні Євгенія Закревська.
Справу розслідують
10 березня 2026 року Надія Вікарій подала заяву до поліції, і там порушили кримінальне провадження за фактом зґвалтування неповнолітньої. Зараз вона має статус потерпілої, тривають слідчі дії та пошук свідків. Водночас, попри заяви про катування, вбивство і приховування злочину, нового провадження про смерть сестри Даші немає, пише «Бабель».
У Третьому армійському корпусі у відповідь на запит видання повідомили, що не отримували офіційних звернень від правоохоронців, і заявили, що взаємодіятимуть у разі їх надходження. Коментувати саму історію там відмовилися, зазначивши, що вона не стосується виконання військовослужбовцями службових обов’язків.
Родина Надії публічно ситуацію не коментувала. Журналістам вдалося коротко поспілкуватися лише з найстаршим братом, який заперечив звинувачення і заявив, що сім’я не братиме участі в «медійній кампанії». Один із братів, за даними «Бабеля», подав позов до суду про захист честі і гідності.
Сама Надія пояснює, що вирішила публічно розповісти про пережите, щоб привернути увагу до проблеми домашнього та сексуального насильства над дітьми, яке часто залишається прихованим. Вона закликає постраждалих не мовчати, звертатися по допомогу і домагатися покарання винних.
У грудні 2024 року в Україні набув чинності закон, який посилює механізми захисту постраждалих від гендерно зумовленого та домашнього насильства. Щодо телефонних номерів, за якими жертва може повідомити про сексуальне домагання або ж насильство, то це – насамперед контакти поліції. Крім того, в Україні за телефонним номером 1547 цілодобово та безкоштовно діє гаряча лінія. Роботу Національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації веде «Ла Страда-Україна», консультації надають анонімно та конфіденційно.
Форум