Доступність посилання

ТОП новини

Перші дні війни у Маріуполі: «Ласкаво просимо до пекла!», а про Крим усі мовчали. Асан Ісенаджиєв, парамедик з «Азову»


Асан Ісенаджиєв розповів про те, як вижив на «Азовсталі», в Оленівці і полоні
Асан Ісенаджиєв розповів про те, як вижив на «Азовсталі», в Оленівці і полоні

У перші дні війни в Маріуполі не знали, що відбувається стрімкий наступ російських сил із боку Криму, згадує Асан Ісенаджиєв. 24 лютого 2022 року він був у Маріуполі у складі медичної роти полку «Азов».

В ексклюзивному інтерв'ю Крим.Реалії Асан розповів про перші години повномасштабного вторгнення в Маріуполі. Про блокаду «Азовсталі» і як він звідти записав звернення до президента Туреччини. Асан був у тому самому «бараку 200» у колонії в Оленівці під Донецьком, у якому в ніч проти 29 липня 2022 року там підірвали українських військовополонених.

Перші години: «Вітаємо! Ласкаво просимо до пекла!»

Асан не вірив, що розпочнеться повномасштабне вторгнення, думав, що Росія вийде до адмінкордонів Донецької і Луганської області і зупиниться.

«Я сподівався, я щиро сподівався на те, що цього не станеться. Тому що скільки жертв! Наступ – це завжди, мінімум, 1 до 3. Вони 200-тисячне угруповання виставили», – каже Асан.

21-22 лютого їх переводять на казармений режим, всі з'їхалися на бази і були приведені до бойової готовності.

«23-го лютого в районі сьомої вечора надходить команда, що підвищена бойова, не просто бойова. Ми шикуємося у колони, виїжджаємо у село Портівське. Десь о третій ранку нам говорять, що все, висуваємося всі на позиції, вже все почалося. Ми виїжджаємо до населеного пункту Ялта. Там височина така. Відносно все тихо було. Але ми бачимо по новинах, що по всій Україні ракети літають і скрізь вибухи лунають. У нас ще плюс-мінус», – згадує перші години того дня Асан.

Асан Ісенаджиєв з колегами у Маріуполі. 2022 рік
Асан Ісенаджиєв з колегами у Маріуполі. 2022 рік

Потім в радар при в’їзді у Маріуполь біля аеропорту, влучає ракета, продовжує згадувати Асан.

«Нам по рації говорять, що не стріляйте по літаку, поки він не відкриє вогонь. Я ще кажу: який ще літак?! Буквально через мить цей літак скидає бомбу», – Асан був шокований тим як розгорталися події.

Через мить цей літак скидає бомбу

Водночас Асан згадує, що на початку морально-бойовий дух був високим. Так тривало до початку березня.

«Коли хлопці на лівому березі випалювати техніку противника, пішли фото і відео з підписами: «Вітаємо! Ласкаво просимо до пекла!». Морально-патріотичний дух, що ми всіх вб’ємо! Перші дні – це було. Нам місцеві допомагали, їжу, воду приносили», – пригадує медик.

Після того як в районі АС-2 в електростанцію прилітає авіабомба, зникає електроенергія, інтернет, не було зв’язку ні з рідними, ні з ким взагалі.

«Всі мовчали про Крим»

Кримський перешийок вже давним-давно ліг

Про стрімкий наступ Росії зі сторони Криму перебуваючи у Маріуполі Асан не знав. У новинах та військових чатах про це не згадували.

«Ми дивилися новини. Ми чули про Київ, Суми, Чернігів, Харків, Донецьку, Луганську області. Ми розуміли там плюс-мінус ситуацію. Але всі мовчали про Крим. Тобто в новинах ніхто нічого не говорив чомусь про кримський напрямок», – говорить Асан.

За півтора-два дні їх підрозділ отримує команду підготуватися до оборони з боку Бердянська, хлопець зрозумів, що «кримський перешийок вже давним-давно ліг і що місто, в якому я виріс, взагалі лягло, можливо, у перші пів години» (Генічеськ, – ред.)

Квітень 2022 року. Маріуполь. Евакуаційна медична машина біля заводу Ілліча.
Квітень 2022 року. Маріуполь. Евакуаційна медична машина біля заводу Ілліча.

Ісенаджиєв вважає, що навіть якби мости через Чонгар були підірвані в перший день повномасштабного вторгнення, це б не зупинило наступ Росії.

«У них були готові понтони. Тобто вони просто кинули б свої понтони і техніка перейшла б. Підрив мосту, мені здається, не особливо вплинув би на це. Палиці в колеса встромило б, але наступу це не зупинило б», – вважає парамедик.

«Запах крові, ампутованих кінцівок, гною, калу» в шпиталі на «Азовсталі»

Операційна не замовкала усі ці дні. Вони нон-стопом оперували кілька днів

Спочатку всіх поранених везли у 61-ий мобільний військивй шпиталь, в районі «Нептуна» в Маріуполі. У другу лікарню везли усіх хто мав поранення в голову, там працювали нейрохірурги. В кінці березня після того як армія Росії розбомбила одну з цих лікарень, усіх поранених стали везти тільки на «Азовсталь».

«Пам’ятаю евакуацію. Ми заїжджаємо туди. Я бачу кількість поранених. Я офігіваю від цього. Тому що розумію, що вивезти їх на «велику землю» машинами нам ніхто не дасть, а їх не меншає. Деякі, звісно, одужують і стають у стрій. А от важких, з ампутаціями – їх все більше і більше», – пригадує Асан.

Зображення містить чутливий вміст, який деякі люди можуть вважати образливим або тривожним.
Асан Ісенаджиєв (його руки). «Азовсталь», блокада, весна 2022 року
Асан Ісенаджиєв (його руки). «Азовсталь», блокада, весна 2022 року

Він розповідає, що постійний медичний склад, який був на Азовсталі – 24 людини, з яких 12 лікарів. А у пікові дні кількість поранених сягала до 600. На таку кількість було всього два операційні столи.

«Запах там теж такий був… запах крові, ампутованих кінцівок, гною, калу, сечі, поту. І величезна вологість. Тому що, мінімум, 300 людей одночасно дихають в одному приміщенні у величезному підвалі. Хірурги і анестезіологи – я взагалі не знаю, коли вони там спали. Тому що операційна не замовкала усі ці дні. Вони нон-стопом оперували кілька днів», – згадує Асан.

Поранені у шпиталі в бункерах комбінату «Азовсталь». Фото з архіву Асана Ісенаджиєва
Поранені у шпиталі в бункерах комбінату «Азовсталь». Фото з архіву Асана Ісенаджиєва

Він говорить, що бачити важкопоранених друзів з ампутованими кінцівками і розуміти, що хтось з них у дуже важкому стані, було особливо складно. І зізнається, у якийсь момент навесні 2022 відчув себе деморалізованим.

Поранений у шпиталі в бункерах комбінату «Азовсталь». Фото з архіву Асана Ісенаджиєва.
Поранений у шпиталі в бункерах комбінату «Азовсталь». Фото з архіву Асана Ісенаджиєва.

Не було медикаментів, перев’язувальних матеріалів, навіть питної води. Тоді на Азовсталі почали використовувати технічну воду та воду з труб, а щоб робити перев’язки стали кип’ятити простирадла у розчині з антисептиками. Рани дезінфікували «Бетадином» власного виробництва, власноруч розводили йод і хлоргексидин. Їжі теж бракувало.

Я знаю, що він побачив це відео десь через дві години

«Поранені потребують трохи більше харчування. Щоб тканини загоїлися, їм з чогось треба брати будівельний матеріал. Все одно цього не вистачало. Що там, пів склянки каші? Ти просто дивишся на людину, у неї якесь легке осколкове поранення, воно має загоїтися за пару днів. А воно починає просто гнити, тому що організм не має сил боротися з цим, немає будівельного матеріалу. Вона починає просто гнити на очах», – каже Асан.

Парамедик розповідає, що ідея записати відеозвернення до президента Туреччини Ердогана у нього з’явилася більше від безвиході, і він не сподівався, що це матиме такий резонанс. Уже тоді Асан мав аудиторію у соцмережах після того, як опублікував фото закривавлених долонь у формі серця.

«Я кажу: це ж Ердоган – мусульманин, «кєнт», «братуха», родич! Може, давайте я запишу відео, звернення. Можливо, почує. Поговорив з Орестом, з Навою. Це з пресслужби. І з другом «Калиною». Вони сказали: а чому б і ні? Я толком не спав, не їв, не пив. І на відео помітно – я такий трохи втомлений. І я записав це відео. Я знаю, що він побачив це відео десь через дві години», – розповідає Асан.

Скріншот зі звернення Асана Ісенаджиєва до Ердогана.
Скріншот зі звернення Асана Ісенаджиєва до Ердогана.

У відео Асан просив президента Туреччини посприяти і допомjгти, щоб з заблокованого комбінату «Азовсталь» вивели військових і цивільних. Він розказував, що від нестачі медикаментів люди помирають і ніхто не знає «чи є у них завтра». Це звернення Асана облетіло усі світові ЗМІ.

Звернення Асана до Ердогана та його історію також можна подивитися в документальному проекті «Тиха депортація».

Оленівка: «Хлопці, які залишилися в бараку... ми чули їхні крики до останнього»

18 травня Асан виходить з «Азовсталі» і їх перевозять в колонію в Донецькій області в селі Оленівка. Там в ніч проти 29 липня 2022 були підірвані українські військовополонені. Міжнародні організації – ООН і «Червоний Хрест» відмовляються розслідувати цей воєнний злочин, нібито через відмову російської сторони надати гарантії безпеки та доступ до місця злочину.

Обгорілі тіла ув'язнених накриті після вибуху у колонії в селищі Оленівка Донецької області, Україна, 29 липня 2022. REUTERS
Обгорілі тіла ув'язнених накриті після вибуху у колонії в селищі Оленівка Донецької області, Україна, 29 липня 2022. REUTERS

Асан був саме у тому, як він каже, «бараку 200». Непоранених там не було, він один з 76 українців які вижили після вибуху у колонії.

Частина хлопців померли під час поїздки. Тому що у когось відірвався тромб, у когось – тампонада зірвалася

«У порівнянні з хлопцями я сказав би, що я цілий. Тому що у мене були легкі поранення. Я виплюнув пару зубів. Осколки зайшли у передпліччя, у груди, у праве стегно. Коли вибігали з бараку, там було бите скло, осколки і окалини були. Виходить, що вони всі в ноги заходили.

Коли ми вибігали, кожен брав з собою пораненого. Особисто мені пощастило, що коли я виходив з бараку, стіна з вогню ще була не настільки щільною, що не було настільки потужного загорання. Ми тільки витягнули цього пораненого, повертаємося, а так вже стовп полум’я. Хлопці, які залишилися в бараку... ми чули їхні крики до останнього», – згадує Асан.

Один з бараків в колонії в Оленівці Донецької області після вибуху. 29 липня 2022. REUTERS
Один з бараків в колонії в Оленівці Донецької області після вибуху. 29 липня 2022. REUTERS

Асан розповідає, що вони тампонували поранених власним одягом, імпровізували турнікети з підручних засобів, зі смітника витягували целофан, щоб зробити імітацію оклюзійної наклейки. Медиків привели аж через 3-4 години після вибуху, а першу евакуацію провели тільки зранку, коли за пораненими приїхали «КАМАЗи».

«Частина хлопців померли під час поїздки(до лікарні -ред.). Тому що у когось відірвався тромб, у когось – тампонада зірвалася, а хтось витік. А всі, хто були легкопоранені, тому що непоранених там не було, ті, хто залишилися, це 76 людей. Нас потім всіх кинули на карцер», – каже парамедик. Він розповідає, що у камері, розрахованій на шістьох, утримували 36 людей протягом місяця.

Важкопоранені перебували у шпиталі. Але за словами Асана там ніхто не намагався рятувати хлопцям кінцівки.

«Там не церемонилися, наскільки я знаю. Там якщо була проблема зі стопою, то брали просто ногу відрізали», – пояснює медик.

«Таганрог став набагато жорсткішим, ніж «Азовсталь»

Усе, що дає Всевишній – це покарання або випробування

Через місяць Асана Ісенаджиєва епатували до колонії у Таганрозі. Він називає цей період одним з найважчих, згадуючи, що до азовців там було особливо погане ставлення.

«Для мене Таганрог став набагато жорсткішим, ніж «Азовсталь». У Таганрозі – прямо рівень хардкор. Я в Оленівці почав молитися. А після підриву в Оленівці ще більше став молитися. Я знав дві молитви – я їх читав по колу», – каже Асан.

Говорить, що у якийсь момент втратив надію і змирився з тим, що його життя закінчиться у полоні, подумки «похоронив» усіх близьких і друзів. І тоді відчув полегшення.

«Я зрозумів, що в житті все, що дає Всевишній – це покарання або випробування. Нічого просто так не приходить. Якщо це покарання, то його треба відбути. Якщо це випробування, то з ним треба впоратися», – каже Асан.

Він згадує, що в полоні навчився радіти найпростішим речам: просто тому, що прокинувся зранку. А красу став бачити навіть зеленому моху на стіні у дворі колонії.

Асан Ісенаджиєв. «Азовсталь». Квітень 2022 року
Асан Ісенаджиєв. «Азовсталь». Квітень 2022 року

Білий голуб і дзвінок мамі

У мене перші думки були, що якщо я зараз прокинуся в камері, то я собі переріжу вени

«У якийсь момент дурні думки почали роїтися у мене в голові. Ну, просто почав жити, змирившись з долею», – каже Асан. Тому коли почув «з речами на вихід!», подумав, що зараз його переправлять до Сибіру.

Парамедик пригадує, як за кілька днів до цього до їхнього вікна у колонії прилетів білий голуб.

«Я взяв хліб і просто так кинув, погодував голуба. Він хворий був. Хлопці сказали: що ти робиш – зараз помітять, що ти годуєш голуба і буде не дуже, насварять. Я кажу: це до обміну, хлопці, все нормально, це точно до обміну», – переказує медик.

Коли полонених посадили в літак, руки і очі їм заклеїли скотчем. Вони все ще не знали, куди їх везуть.

Асан пригадує, що тоді його побратим запитав дозволу піти в туалет, на що йому відповіли: вдома вже сходиш. Тільки тоді всі зрозуміли, що їдуть на обмін. Асан говорить, що тоді у нього просто потекли сльози.

«У мене перші думки були, що якщо я зараз прокинуся в камері, то я собі переріжу вени. Я відразу для себе зрозумів, що якщо це сон – все. У мене було кілька подібних моментів, що я засинав і мені здавалося, що все це реальність. А потім я прокидався. Тобто дуже яскраві сни деякі були», – розповідає Асан.

Він згадує, як після обміну цілував землю, як не міг усвідомити, що тепер на волі. Перший дзвінок був батькам, які зараз живуть на окупованій території.

«Я телефоную і кажу: мам, я вдома. І там сльози, я починаю плакати, усі починають плакати. І все, я почув голос мами, тата. І найближчих кілька днів я взагалі до телефону не торкався», – розповідає Асан.

Ісенаджиєв згадує, що вперше заснути після повернення вдалося аж через п’ять днів. Тільки тоді почало з’являтися усвідомлення, що обмін – це реальність. До цього хлопці постійно дивилися новини, щоб зрозуміти, що відбувалося за час їхньої відсутності у полоні.

Першу частину розповіді Асана Ісенаджиєва читайте тут: «Неправда, що Крим взяли без єдиного пострілу»: свідчення про окупацію Росією півострова

  • Зображення 16x9

    Анжеліка Руденко

    Редактор телепроєкту «Крим.Реалії» (проєкт Радіо Свобода) з 2017 року. Автор документального фільму «Балух», серії інтерв'ю. Автор ідей документальних фільмів для Радіо Свобода. Працювала креативним продюсером ток-шоу «Говорить Україна» (IVORYFilm, телеканал «Україна»). На телебаченні працювала випусковим редактором новин на телеканалах ТВі, «Перший національний», «Інтер», «К1», «5-й канал». У 2002 році працювала продюсером, редактором, журналістом на «Громадському радіо», яке очолював Олександр Кривенко. Була ведучою та кореспондентом на радіо «Континент» та радіо «Столиця». Працювала над соціальними ток-шоу в Internews Ukraina. Закінчила Інститут журналістики. Пройшла навчання в Internews Ukraina, закінчила курси Thomson Foundation (Велика Британія).

Форум

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG