Дефіцит пального та зростання цін на нього в Росії позначаються, зокрема, й на трудових мігрантах, які перебувають там на заробітках. Вихідці з Центральної Азії розповіли російськомовній службі Радіо Свобода, що висвітлює події в Центральній Азії, «Азаттык Азия», як нестача паливно-мастильних матеріалів позначається на їхній роботі та повсякденному житті й що вони думають про атаки українських безпілотників на російську нафтову інфраструктуру.
32-річний узбекистанець Акрам живе в Москві 11 років. Його будинок розташований на південному сході російської столиці, у Капотні. Цей промисловий район потрапив у заголовки світових ЗМІ 18 червня, коли українські безпілотники завдали удару по нафтопереробному заводу. Через потужний вибух кришка паливного резервуара злетіла вгору – відео пролетіли соцмережами.
«Я живу недалеко від цього заводу. У ніч, коли українські дрони атакували НПЗ, я не спав, бо дивився першу гру збірної Узбекистану з футболу. Почалося все як звичайний удар блискавки. Міжкімнатні двері у квартирі сильно захиталися. Подивився, але нічого не побачив через багатоповерхові будинки навпроти. Продовжив дивитися футбол. Відчуття сильної тривоги не було, тому що й раніше москвичі спокійно сприймали нальоти українських дронів», – розповідає Акрам.
Про наслідки безпілотної атаки виходець з Андижану дізнався пізніше. Завод, ключовий постачальник пального для Москви та Московської області, зупинився. Установки первинної переробки нафти були виведені з ладу. Агентство Reuters написало з посиланням на джерела, що підприємство не зможе відновити роботу до 2027 року.
Акрам, який працює в таксі, занепокоївся.
«У мене сім’я, дружина й дитина. Залишитися без пального – означає залишитися без заробітку. У перші дні біля заправок виникли кілометрові черги, на кожній із заправок стояло від 50 до 100 машин. Були випадки, коли бензину не вистачало або взагалі не було на заправках. Відчувалася паніка», – каже Акрам.
Упродовж наступних днів влада намагалася стабілізувати ситуацію. Обмеження на відпуск пального та невеликі черги на заправках є, але якогось транспортного колапсу в мегаполісі не спостерігається, зазначає Акрам. Він припускає, що це може бути пов'язано з використанням державних паливних резервів для стабілізації внутрішнього ринку.
«Зараз великих черг на московських заправках не спостерігається. Удень можна побачити черги з 5, максимум 10 автомобілів. Черги є тільки за дешевим бензином, який продається на заправках «Роснефті», «Лукойлу», «Газпрому». Є обмеження на відпуск бензину: «Лукойл» продає максимум 20 літрів, «Газпром» – 30 літрів, «Роснефть» – 50 літрів. Попри ці обмеження, жорсткого контролю на заправках поки немає. Нещодавно я заїхав на заправку «Лукойл», оплатив і залив 20 літрів, потім поставив на місце паливороздавальний пістолет, пішов, зробив оплату й залив ще 20 літрів. Мені ніхто нічого не сказав. Багато заправок продають дизель. Здається, ситуація з пальним стабілізувалася. Але що буде далі, ніхто не знає», – каже Акрам.
Таксисти не хочуть братися за далекі маршрути
У сфері таксі в Росії задіяні тисячі, можливо, десятки тисяч мігрантів із країн Центральної Азії. Киргизстанець Майсалбек, як і Акрам з Андижану, працює в Москві. Таксист зізнається, що заправляє машину ночами, аби не стояти в черзі.
«Уночі черг немає. А от удень є – люди витрачають від пів години до години в очікуванні заправки. Раніше ми чекали від сили дві-три хвилини й одразу заправлялися. Деякі заправки зачинилися й припинили роботу. Ціни не зросли. Єдина незручність – це очікування в черзі», – каже киргизстанець.
Якщо у великих російських містах ситуація із забезпеченням паливно-мастильними матеріалами відносно стабільна, то становище в регіонах гірше. У низці областей таксисти почали рідше виходити на лінію через паливну кризу, повідомила наприкінці червня газета «Коммерсантъ» із посиланням на учасників ринку.
За різними оцінками, відтік водіїв із галузі прискорився від 5–10 до 20 відсотків.
Член правління Національної асоціації таксопарків Сергій Привалов розповів виданню, що таксисти намагаються не брати далекі маршрути та замовлення в центр міста через ризик залишитися без пального.
Акрам вважає, що відтік водіїв таксі спостерігається здебільшого в регіонах Росії – через складнощі з паливним забезпеченням.
«У великих містах незадоволені люди можуть вийти на вулиці, можуть виникнути ще якісь проблеми. Думаю, тому влада зробила безперебійне постачання бензину до великих міст. Але щойно виїжджаєш із Москви й проїжджаєш приблизно 60–70 кілометрів, бензину вже немає. Наприклад, на одній із двох заправок у Москві можна знайти бензин, а в регіонах бензин можна знайти на одній із чотирьох заправок. Виїжджаючи в регіони з великих міст, потрібно обов'язково розраховувати бензин, що залишився в баку, інакше залишишся в якійсь глушині. Нещодавно я поїхав у Тулу та Калузьку область. Там реально відчув дефіцит пального, бензину на заправках не було», – каже він.
У регіонах, окрім нестачі пального, існує проблема високих цін – пальне коштує дорожче, ніж у столиці.
«У Москві ціни не сильно зросли. Якщо раніше 92-й бензин коштував 61 рубль за літр, то зараз 63–64 рублі, – продовжує Акрам. – Кілька днів тому я був у Подольську. Там на заправці бензин марки АІ-92 коштував 90 рублів за літр. Хлопець, якого я нещодавно відвіз у Тулу, сказав, що бензин знайти у них складно: потрібно поїхати на якусь віддалену заправку, простояти довго в черзі. Довіз пасажира з Дагестану. Він розповів, що у них ціни на бензин різко підскочили, 100 рублів і вище за літр».
Влада регіонів уживає заходів у спробі протистояти паливній кризі. У центральній Росії, наприклад, запровадили нове правило заправки за парними та непарними днями – залежно від цифри, якою закінчується автомобільний номер. Деякі губернатори закликають жителів відмовитися від власних авто й пересісти на громадський транспорт. У Ставропольському краї чиновникам запропонували пересісти на велосипеди.
Паливна криза викликає невдоволення. Щоби якось купірувати конфлікти в чергах на АЗС, влада Кубані та Ростовської області залучила «казаків», які тепер чергують на заправках. У Краснодарському краї на заправки відправили вчителів – аби заспокоювати водіїв.
Бахадир із Сурхандар'ї, який мешкає в Челябінську й працює в приватній фірмі, розповідає, що цими днями автомобілістам у місті доводиться чекати заправки на АЗС від 40 хвилин до години.
«Газпром», «Лукойл» контролюють ціни, АІ-92 коштує 60 рублів за літр, АІ-95 — 68 рублів. На приватних заправках літр коштує 80 рублів. Минулої суботи я сам простояв у черзі за бензином 40 хвилин і купив 40 літрів. Аби витрачати мінімум часу, я, як і багато челябінців, їжджу заправлятися після першої години ночі. Тому що черг не буває. Губернатор Челябінської області заборонив мігрантам працювати в таксі та громадському транспорті. Тому паливний дефіцит не позначається негативно на їхній роботі», – каже співрозмовник.
Однак в інших областях, де мігранти працюють у службі таксі та їздять на орендованих авто з подобовою оплатою, дефіцит пального та його висока вартість означають прямі збитки, вважають експерти.
Що далі?
За даними агентства Bloomberg, нафтопереробка в Росії в липні 2026 року впала до мінімуму за 21 рік. Це прямий наслідок українських атак на інфраструктуру. Російські заводи переробляють у середньому менше ніж чотири мільйони барелів на добу – менше було тільки в березні 2005-го.
«Росія потрапила в ситуацію, коли вона не дуже керує нафтовими доходами. Те, що відбувається на НПЗ, – цим керує Україна, – розмірковує доктор економічних наук Ігор Ліпсіц в інтерв’ю телевізійній та онлайн-мережі «Настоящее время» (створена Радіо Свобода для російськомовної аудиторії). – Тобто зараз ситуація з російськими фінансами, з російськими доходами визначається не Росією, а виключно зовнішніми силами. Росія не сама цим керує. Така, я сказав би, обмежена суверенізація відбулася внаслідок війни в цьому сегменті».
Ризики невідновлення виробничих потужностей на НПЗ експерт називає високими. Дефіцит пального, прогнозує Ліпсіц, негативно позначиться на сільському господарстві: фермерам та господарствам нічим буде заправляти техніку й ні на чому збирати врожай. А це може викликати ланцюгову реакцію, «почнеться зростання продовольчої кризи», розгін інфляції, пояснює економіст.
Негативні сценарії у разі заглиблення паливної кризи в Росії здатні зачепити й країни Центральної Азії, які залежать від постачання не лише російських ПММ, а й продуктів та побутової хімії. Ситуація може також вплинути на заробітки трудових мігрантів у Росії, грошові перекази яких роблять внесок в економіки Киргизстану, Таджикистану та Узбекистану.
Узбекистанець Акрам каже, що Росія завжди була для нього найзручнішою країною для заробітку. Кілька років тому він оформив посвідку на проживання (ПНП), аби не було проблем із працевлаштуванням.
«Наприклад, до Південної Кореї та країн Європи на заробітки їдуть по кілька тисяч узбекистанців, а до Росії – понад мільйон. Я приїжджав, заробляв, їхав на батьківщину. Цих грошей мені цілком вистачало, щоб прогодувати сім'ю. Але після початку війни мені стало важко будувати плани – на рік, на два. Жити, не знаючи, що буде завтра, дуже важко», – констатує Акрам.
Але до ситуації, коли Україна у відповідь на повномасштабне вторгнення Росії завдає ударів по її нафтовій інфраструктурі, він ставиться з розумінням. Він переконаний, що ніщо не може виправдати російську агресію проти України.
«Наскільки б легко мені не було заробляти гроші в Росії, я не можу виправдати її дії проти України. Коли Україна почала атакувати російські нафтопереробні заводи, я спочатку занепокоївся, бо це поставило під загрозу мій заробіток. Я мушу годувати свою сім'ю. Але з іншого боку, в Україні щодня гинуть люди, Росія захопила її території. Україна захищається, і тому я вважаю, що Україна чинить правильно», – підсумовує мігрант родом з Андижану.
Форум