Ірина Сисак
По коліна у багнюці, у повній темряві та під постійними обстрілами. У таких умовах з передової евакуюють поранених українських військовослужбовців. Володимир Дмитрієв на псевдо «Фідель», бойовий медик, на кілька днів повернувся додому із пекла війни – Бахмута. Весною 2022-го на фронт пішов вдруге, до того служив санлікарем у 2014-му. Про все це в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода.
- Про те, що відчуває медик на передовій, рятуючи поранених.
- Про те, як стримували російських окупантів в Ірпені на початку широкомасштабного вторгнення.
- Про те, чого хоче і що вважає найголовнішим здобутком України
Про відпустку і відчуття додому
– І важко, і приємно, і гарно. Намішано в голові повно всього.
Рідним, звичайно, полегшення побачити, що повернувся «одним шматком». Вони дуже раді.
Я ще не зрозумів, це як в гості приїхав, як не до себе додому, а так, приїхав погостювати. Я просто не повернувся, я ще не тут.
– Скільки потрібно часу, щоб повернуся думками з війни?
– Після 2014-го півтора року знадобилося.
– Вам сниться війна?
– Так.
Ситуація в Бахмуті
– Стабільно важко, важкі виснажливі бої. Десь щось середнє між «все пропало» і «люта переможенька». Дуже важко, але ми робимо все можливе. Є періоди, коли прилітає менше. А в якісь періоди, коли підвезли супротивнику свіжі припаси, це все інтенсифікується. Це такий нормальний перебіг подій.
Евакуація поранених бійців з «нуля»
– Я старший бойовий медик. На «старі гроші» – це санінструктор роти, тобто в моїй компетенції медичне обслуговування і організація медичної служби в масштабах роти.
– Моя служба прикомандированим до медслужби батальйону виглядає так: ми стоїмо «на підскоці» з наявними засобами транспорту, зібраними з бору по сосонці, і чекаємо поки виникне потреба в медичній евакуації.
Виїжджаємо на місце, вивозимо 300-х (поранені військовослужбовці – ред. ), надаємо допомогу, транспортуємо до лікарні. В лікарні налагоджуємо співробітництво з стабілізаційним пунктом першої черги, здаємо їм, і далі вони підхоплюють і по етапу медичної евакуації направляють до лікувальних закладів.
– Якщо є робочий день, то десь має бути вихідний день. Робочий день це такий окремий часовий інтервал. Там такого не буває, це робоче все. Ти спиш на роботі, ти прокидаєшся на роботі, ти живеш на роботі, на службі. Нема такого, що я встав, попив кави, відвіз два 300-х, оформив документи, щось там з'їздив аптеку і ліг спати. По потребі…
Ти спиш на роботі, ти прокидаєшся на роботі... ти живеш на роботі,
Буває таке, що дуже мало доводиться спати, коли декілька діб поспіль було загострення на фронті і дуже багато роботи. Буває і таке, що якийсь період затишшя або тобі дали підміну, ти знявся зі зміни, відіспався, від’ївся, намагався там щось помитися.
– Не розповім якусь там красиву історію, яка чимось видатна, героїчна. Це завжди одне і те саме.
Багно по коліно і транспорту немає...рахунок на секунди
Людина, яка б вона не була: смілива, відважна, толкова, в стані 300...це дуже специфічний стан. Це травматично як для людини, яка отримала поранення, так і для всіх людей, які залучені до процесу її евакуації і надання допомоги.
Це така суцільна суміш печії, істерики, намагання цінувати кожну секунду і розуміти, що цих секунд треба в 8, в 10, в 20 раз більше, ніж то необхідно по фізіологічних показниках. Бо багно по коліно і транспорту немає, і наявних сил і засобів завжди хочеться більше.
Від того, що я медик, що я військовослужбовець, я не став там якийсь залізобетонний. Я так само все відчуваю, як всі.
– Кажуть, медики мусять бути черствішими...
– Вони мусять здаватися черствішими, вони мусять пацієнту постійно давати зрозуміти, що нічого страшного з ним не трапилося.
Здаватися і бути – не одне і те саме. Ми так само все переживаємо
Відірвана нога? Так зараз пришиємо назад, не переживай!
Але здаватися і бути – не одне і те саме. Ми так само все переживаємо, ми такі самі живі люди.
Про службу бойовим медиком після 2014-го
– Служив до того, я був звільнений ще 2015-го, і, чесно кажучи, думав, що більше не буду брати участь у бойових діях, і стан здоров'я так дуже не дозволяв.
І якщо ми пригадаємо, що було до повномасштабки (вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року – ред.), в’яленькі оці бойові дії і повно фахівців, і наче з забезпеченням все гаразд. І я думав, що я там просто вже не потрібний.
Оборона Ірпеня і вступ до лав ЗСУ
– Як взяв участь? Все дуже просто – я із Ірпеня.
Береш у руки, що в тебе було і робиш так, щоб ворог до твоєї хати не дійшов
Я вийшов з хати, а тут війна. Від моєї хати 200 метрів до позиції «Жираф». Там тримали оборону просто ірпінці, які повиходили зі своїх домівок. Звичайні цивільні жителі, ветерани, атошники, тобто всі ті, хто захотів в такий час не тікати кудись, а ставати до бою – навіть не за свою країну, не за батьківщину, без таких високих, урочистих слів, а просто – от тут твоя хата, а от тут на неї насувається ворог.
Ти береш у руки, що в тебе було і робиш так, щоб ворог до твоєї хати не дійшов. Це найпримітивніша мотивація з усіх можливих. Так і попав.
Як позиція «Жираф» зупиняла російську армію
– Ця позиція була досить така повнорозмірна. Це міст через Бучанку (річка – ред.), через який можна було з Бучі зайти в Ірпінь. І, власне, те, що ми тоді там облаштували позицію, не дало колонам кац...в тоді ще, в перші дні, зайти сюди.
Ми дали відсіч, достатньо гідну. І «Жираф» став тим пунктом, який вони пройти так і не змогли.
Вони так і не перейшли цей міст, і той наступ на Київщину, казали, загальмувався... На нашому векторі він загальмувався саме на «Жирафі», зокрема і завдяки нам.
В Ірпені ми до початку 20-х чисел березня стояли... Коли нам нарешті дали ротацію, поміняли нас, ми оглянулися навкруги, вперше взагалі отримали якусь адекватну порцію новин, дізналися, що взагалі довкола коїться, бо до того з цим було важкувато.
І майже всі, хто тоді виходив з цих позицій, подумали, що так, треба ставати до лав ЗСУ, треба не обмежуватися Ірпенем.
«Обмежені, тупі люди», – про російських військових
– Спілкувався із полоненими в Ірпені, десантники, які тут пробігали, один з наших хлопців взяв полон їхнього підранка.
Досить обмежені, тупі люди. В більшості своїй не намагаються аналізувати чи там критично осмислювати ситуацію. Їм цілком досить того, що їм сказали, довели, і того, що вони побачили в телевізорі. І вони в це все повірили. Вони серйозно думають, що виконують якусь священну задачу.
Визначним для армії супротивника є те, що вони не намагаються нічого переосмислювати
Для мене визначним для армії супротивника є те, що вони не намагаються шукати альтернативної думки, не намагаються переосмислювати, ані свої дії, ані дії свого командування. Не піддають сумніву ту концепцію, яку їм закладають як основу їх зазіхань.
У жодному випадку, крім того, який призведе їх до повного голоду, зубожіння, і неможливості знайти куток і шматок хліба, до того моменту вони не будуть піддавати це сумніву.
«Якщо найбільша проблема українців буде закрите улюблене кафе – мене це влаштовує»
– Власне те, для чого ми воюємо, сенс і мета нашої служби, наших зусиль, це саме те, щоб якомога більше українців не знали, що таке війна. Не зважали на неї, не мусили ховатися у підвалах, не мусили виживати, а жили нормальним повноцінним життям.
Це кінцева мета нашої визвольної війни – зробити життя українців максимально невоєнним, максимально мирним, і максимально толковим. Це, власне, те, для чого ми це все робимо.
Добре, що хтось не ховається в бомбосховищах, що хтось переймається світлом, бо перейматися за власну безпеку вже не треба, сидіти у льосі не треба. Найбільша проблема – що щось там подорожчало чи кафе улюблене закрили. Мене це влаштовує.
«Наше повернення до орбіти кац...в вже неможливе»
– Я впевнений у тому, що ми як нація, і як Збройні Сили, і як взагалі етнос, як держава, вже ніколи не будемо такими як були.
Ми перейшли ту межу, коли наше повернення до орбіти кац...в вже неможливе
Ми змінилися до того ступеня критичного, ми перейшли ту межу, коли наше повернення до орбіти кац...в вже неможливе. А коли воно отримає остаточне підтвердження, або документальне, або фактичне…це питання дискусійне. Воно може бути раніше, може бути пізніше, може бути через якісь там угоди, через повну поразку військову і повне припинення існування Російської Федерації. Воно може дуже багатьма можливими сценаріями оформлене, але це вже сталося і це неуникно.
Ми доказали в першу чергу самі собі, що вже ніколи ми не повернемося у цю сферу впливу.
І це, мабуть, найважливіше, що можна наразі констатувати. Вже сказати, що так, галочка поставлена, це відбулося.
День із військовими медиками в Бахмутському стабпункті: фоторепортаж із передової
