2023 рік стане вирішальним у війні Росії проти України. Про це говорять не лише українські військові та політики, в тому числі президент України, а й російське керівництво та західні фахівці. Тож як розвиватимуться події на фронті надалі і про які підсумки можна говорити після 10 місяців повномасштабної війни?
Луганська область. Втрати російської армії
Спалені танки та бронетехніка полями та посадками. Загиблі російські військові, тіла яких так і не забрали їхні спішно відступаючі колеги. Така картина вздовж всього шляху наступу ЗСУ у напрямку Сватова-Кремінної. Перейшовши восени річку Оскол, ЗСУ продовжили наступати на Луганську область. Щоправда, темпи просування зараз помітно знизилися. Окупанти встигли підготуватися, та й погода зіграла свою роль.
«Ми зараз маємо дощі, земля розмерзлася, і це не дає можливості проводити атакувальні дії. Ворог укріплює свою оборону. Він готується захищати цей район достатньо сильними засобами. Коли відновиться контрнаступ – ми вже розуміємо, що це не буде відбуватися так, як це відбувалося в Ізюмі чи в Лимані. Це буде набагато повільніше. Це буде швидше про витіснення противника, аніж про такі от великі штурмові рейди. Ми бачимо, що він підводить сюди сили і засоби. Особовий склад підводить. Ми бачимо, спостерігаємо, що тут є оці нові мобілізовані, вони також приїхали сюди. Намагаються перекидати сюди артилерію і бронетехніку. Ми розуміємо, що ворог готується до нашого штурму, до нашого наступу», – каже військовослужбовець 103 бригади ТРО України Віктор.
Чим ближче до так званого нуля, тим більше слідів важких боїв на цій ділянці фронту. Знищені колони техніки, безперервний свист снарядів та мін.
«На деякій відстані від лінії фронту ми спостерігаємо, що постійно літають їхні великі безпілотники. В першу чергу це «Орлан-10» – розвідувальний безпілотний апарат. Вони працюють і вдень, і вночі, вони намагаються виявити скупчення техніки, артилерії, а також особового складу. Так само ми вже бачимо тут, спостерігаємо їхні ударні безпілотники. Такі як «Ланцет», або ті, які вони називають «Герань», а насправді це іранські «Шахеди». Ми маємо інформацію, що вони є тут, в цьому районі. Вони також працюють. Не так інтенсивно, як на бахмутському, наприклад, напрямку, але вони також є», – продовжує Віктор.
Лінія фронту з активними боями сьогодні
Наприкінці 2022-го лінія фронту з активними боями тягнеться на 880 кілометрів. 330 із них річками, в тому числі по Дніпру. Тут все обмежується артилерією та діями малих груп. Інші 500 кілометрів проходять по суші – на півдні лівобережжя лінія фронту умовно стабільна. На Донеччині російські війська намагаються наступати на різних ділянках фронту – найактивніше від Мар'їнки до Соледару. Українські сили атакують у районі Сватова-Кремінної.
«Стратегічна ініціатива належить Україні приблизно з середини літа, відповідно саме Україна вирішує, де і які подальші дії і в якому форматі, будуть розгортатися. Росія стратегічну ініціативу втратила, коли була зупинена на підступах до Києва. Відповідно в подальшому вона могла намагатися захопити хоч щось, використовуючи те, що є під руками. Окремі дії противника на розрізнених напрямках – це лише тактичні дії, які суто фізично не можуть перерости в щось більше», – каже Віктор Кевлюк, експерт центру оборонних стратегій.
Якщо підбивати якийсь проміжний підсумок військової кампанії 2022-го року, то так – Росія окупувала значні території на півдні України. Але водночас перемога у битві за Київ, контрнаступ у Харківській області та звільнення Херсону – успіхи ЗСУ очевидні.
«У політичному плані – це провал, тому що тих цілей, яких було поставлено, не досягнуто. А ці цілі вони взагалі відомі – це окупація України, власне, включення її до складу Росії. Але водночас говорити про розгром російської армії поки що підстав немає», – каже Юрій Федоров, воєнний і політичний експерт.
Настрій російських військових
Складно судити про настрої, які панують зараз у російській армії, але втрати та військові поразки загалом не проходять непоміченими. Донбас.Реалії від своїх джерел в одному з розвідувальних органів України отримали ексклюзивний аудіозапис розмови двох офіцерів армії РФ, яка дає певні уявлення про те, що обговорюють у військах. Голос належить Дмитру Козлову, співробітнику Міноборони Росії з питань східної культури. Він консультує, зокрема, російських офіцерів у Сирії. Його син у званні старшого лейтенанта воює на території України.
«Насправді війна зараз тримається на запалі, ось на нашому поколінні, знаєш, там до 40 років, які ще радянського загартування. А решті вже це нах*й не треба… Я тобі можу сказати: ось де, бл*дь, побудована ця лінія оборони, лінія хороша, я ж тобі кажу, як бл*дь, Мажино чи Маннергейма, ось по ній і буде, бл*дь, кордон Російської Федерації новий. Ніхто, нах*й, не піде, Харків брати не буде. Як ти його візьмеш, бл*дь? Місто, бл*дь, мільйонник нах*й, суцільна промзона, та ще й метро внизу. Як ти його братимеш? Його, щоб брати, треба брати в жорстку блокаду і бомбардувати з ранку до вечора ФАБами, нах*й, з ранку до вечора, нах*й», – говориться в аудіозаписі.
У вересні саме після поразки в Харківській області Кремлю довелося оголошувати часткову мобілізацію. Десятки тисяч непідготовлених росіян фактично одразу відправили на фронт. І принаймні одне завдання вони вже виконали – їхньою кількістю російському командуванню вдалося загальмувати просування ЗСУ в Луганській області.
«Російський солдат у цій війні воює просто тому, що він не бачить іншого виходу – ось так склалося. Це типова для російського населення пасивність така, яка домінує у більшості випадків у масовій свідомості. Відчуття того, що, ну добре, якщо призвали – значить треба йти, нічого не поробиш. Ось приблизно так розмірковують російські військовослужбовці», – каже Юрій Федоров.
«Там наче говорить голова одне, а телефонуєш своїм – ті говорять «ху*во» все. Та розмовляюча голова нахабно пизд*ть. Я взагалі не розумію нах*й цілому генерал-лейтенанту, бл*дь, стояти те, що цілком могла б дама якась у званні капітана чи майора говорити. А то він стоїть, бадьоро так, і питається в задачнику: а нах*й ти взагалі в академії вчився, говоряча голова, бл*дь?.. Ось цих, бл*дь, авторів таких проєктів, ось цих говорячих, їх би самих, бл*дь, попереду в штурмові, бл*дь, батальйони, нах*й, і вперед. Я взагалі можу тобі сказати: 90 відсотків міноборони, що там сидить, штани протирає з набряклим єб*ом від пияцтва і черевом, бл*дь, від жратви, їх би, с*ка, всіх. І попереду «оленяра» – приб'ють його, худобу, ну хоча б помре по-людськи», – продовжує говорити російський офіцер на аудіозаписі.
Військовий план Росії найближчим часом
Але незважаючи на всі втрати та невдачі, в Росії й надалі кажуть, що так звана «спецоперація» буде подовжена до повного виконання завдань, поставлених Путіним. Про це Сергій Шойгу заявив 21 грудня на розширеному засіданні колегії Міноборони РФ. Також там озвучили плани збільшити чисельність армії до півтора мільйона людей.
«Враховуючи розмір російської армії, економіки, населення, звісно, війна могла піти гірше для України. Думаю, більшість аналітиків були вражені і здивовані тим, що вже зробила Україна на сьогодні. Очікувати більшого і казати, що могло б бути ще краще – це занадто. До прикладу, тому що дуже складно українцям в такій війні досягати переваги значною мірою протягом тривалого періоду часу. І, з часом, Україні стане ще складніше», – каже Клінт Річ, оборонний аналітик Rand Corporation.
Головнокомандувач Валерій Залужний в інтерв'ю The Economist заявив, що не сумнівається – Росія ще раз спробує захопити Київ. Мовляв, російське командування зараз готує 200 тисяч військовослужбовців. Згідно з офіційними даними, Кремль мобілізував близько 300 тисяч осіб. Станом на листопад Шойгу заявляв, що 87 тисяч із них уже перебувають на фронті.
«Навчально-матеріальна база Російської Федерації дозволяє організувати більш-менш таку прийнятну підготовку для 120-130 тисяч, тобто всі інші, понад цієї цифри або навчаються в Білорусі – це приблизно до 20 тисяч, хоча зараз реально 12. Всі інші десь перебувають і чимось зайняті, тобто говорити про їхнє навчання, ну, на рівні завантажити з інтернету інструкцію з експлуатації танка і читати її під деревом в лісі. Відповідно, ми маємо справу, наприклад, луганський, донецький напрямок, з відмобілізованими, котрим, як у 41-му році, дали замість гвинтівки – автомат, якусь елементарну екіпіровку і пішки відправили атакувати наші позиції. Питання: якщо вони зі Сватова пішки вирушать на Київ – вони туди коли прийдуть? На наступний новий рік? Якщо прийдуть, звісно. Якщо ви хочете просунутися на 350-400 кілометрів вглиб території противника, який пручається, веде оборону, підготував декілька оборонних рубежів, котру підтримують пів світу, ну, мабуть, не той тип операції ви обрали. Тому я не погоджуюсь з тим, що десь є ще одні альтернативні російські збройні сили чисельністю 200 тисяч людей. Хоча абсолютно не означає, що противник відмовився від плану відвідати Полтаву, Дніпро чи захопити Київ», – вважає Віктор Кевлюк.
«Я припускаю, що вони усе ще хочуть більше території. Вони не задоволені тим, що є зараз. І якщо це вірно – оборонна тактика не буде вічною. Оборона зараз – це комбінація двох речей: необхідності, враховуючи поточну ситуацію і співвідношення сил, і затягування часу, допоки мобілізованих підготують і відправлять на фронт. І щойно числа досягнуть точки, яку в Росії вважатимуть достатньою – тоді ми побачимо наступ росіян. Припускаю, не по всьому фронту, а сконцентровано – на одному з напрямків. А якщо цього недостатньо – мене не здивує ще одна хвиля мобілізації, попри політичні ризики, пов’язані із нею», – каже Клінт Річ.
За даними The New York Times із посиланням на співрозмовника в Держдепартаменті США, в керівництві Росії поки що немає єдності у вирішенні питання – наступати на Україну по-новому цієї зими чи ні. Одні у військовому командуванні впевнені – треба це робити зараз, інші сумніваються – чи вистачить для цього сил.
«Ми бачимо, що Курськ-Бєлгород будують оборонні лінії. Тобто, мова не йде про наступ, чимось займається 2-га мотострілецька дивізія збройних сил Російської Федерації в Білорусі, але так вони не виглядають особливо оптимістичними, щоб по дорозі якою вони йшли на Київ у лютому, пройтися ще раз. Відповідно, будується активно оборонний рубіж між Мелітополем і Маріуполем. Тобто це не свідчить про підготовку до наступальних дій. Противник відвів свої війська від Дніпра по можливості за дальність досягнень української артилерії. Тобто так само, якби йшла підготовка до наступу, ми б бачили абсолютно інші дії. Противник готується до оборони, противник не збирає резерви, противник не нарощує жодну з систем, які могли б говорити про те, що готуються активні дії», – продовжує Віктор Кевлюк.
Острів Зміїний. Що там зараз відбувається?
Майже в чотирьох десятках кілометрів від материкової України – острів Зміїний. Навіть не маючи сил на морі, українська армія змогла звільнити його 30 червня – після 126 днів окупації. Що кидається в очі на Зміїному одразу – це руйнування. Майже всі будівлі – поруйновані. Дуже багато згорілої російської техніки іржавої.
«Все розбите. Цілі лише бункери і все. Бункери, які тут збудовані ще, мабуть, румунами чи кимось там. Але вони теж якісь історичні. А все, що нагорі – все зруйновано», – каже Ілля Богданов, боєць інтернаціонального легіону ЗСУ.
Серед знищеної російської техніки нас водять бійці інтернаціонального легіону – росіяни, що воюють на боці України. Кажуть, чергують тут постійно, періодично групи змінюються. Серед військових на острові – Ілля Богданов, ексофіцер ФСБ Росії, який перейшов на бік України ще у 2014-му.
«Усі воювали як добровольці, неоформлені «нелегали», а зараз отримують військові квитки. Це дуже круто. Це дуже такий символізм, що росіяни знову на острові Зміїний (росіяни, які нині служать у ЗСУ – ред.). Але є нюанс. Тролінг Дугіна та компанії його. Їжі вони залишили, як і боєприпасів, просто тут можна, блін… Я не знаю. Кілька років автономно жити. Аби вода була», – продовжує Ілля Богданов.
Протиповітряну оборону тут російські військові намагалися укріплювати після того, як українські сили знищили крейсер «Москва». Він був своєрідною «протиповітряною парасолькою» для цілого району в Чорному морі. Після того, як цей корабель знищили за допомогою ракетного удару українські сили, російські військові перекидали сюди протиповітряні системи.
Такого типу вартісної техніки на острові – одразу кілька. 3і знищених «Панцирі» і два «Тори». Тут же знищили вертоліт із десантом, кораблі і катери, тож російський гарнізон, врешті, не витримав українських обстрілів – по острову системно відпрацьовували системи «Град» і «Ураган», зокрема з моря, і ствольна артилерія.
«І, звичайно, що той контингент, який перебував, він на 10-у добу просто не міг витримати і викликав евакуацію. Їх було вертольотами евакуйовано. Навіть частина обладнання залишилась. Вдалося супротивника, фактично, витиснути з острова Зміїний за двома такими позиціями: перше – це вогневий вплив по підрозділах і, по-друге, це пошкодження логістичного ланцюга постачання зброї, боєприпасів, їжі і так далі», – каже Андрій Риженко, експерт центру оборонних стратегій та ексзамначальника штабу ВМС України.
Тільки після звільнення Зміїного запрацювала зернова ініціатива – і всі судна, які зараз виходять з українських портів з агропродукцією для зарубіжних країн, проходять неподалік звільненого острова. Контроль Зміїного дав би Росії можливість впливати на морські шляхи і розвивати агресію проти України.
«Були би проблеми серйозні. І з нашими портами, і з судноплавством з Дунаю. Це був такий, скажемо, замок, затвор на північно-західну частину Чорного моря і на Дунаї. Підготовку до десанту, а він планувавсaя, то безпосередньо початок десанту мав розпочатися якраз зі Зміїного», – продовжує Андрій Риженко.
Донецька область. Ситуація на фронті
На півдні Донецької області, поблизу лінії фронту, немає населених пунктів, які не потерпали б від російських обстрілів.
«У них стало менше припасів до ствольної артилерії, тому відчутно менше стало обстрілів саме ствольної, але вони більше почали працювати касетними боєприпасами на більшу дистанцію для ураження тилів. Тому що передній край закопаний, неприцільним обстрілом вони не можуть нанести великих втрат нам, вони більше намагаються вразити місця дислокації, місця підходу, тобто там, де люди перебувають не в окопах, не в бліндажах», – каже командир мінометної батареї 68-ї окремої єгерської бригади Олександр.
«Мета ворога пройти на Курахівському напрямку. Це важливий рубіж для них. Через то вони прориваються через Павлівку, далі йде вже Вугледар, і далі Курахове. Так, як вони можуть прорватися на Курахове, – вони можуть обрізати, по факту, логістичні шляхи для наших військ. Тому це для них важливо», – каже офіцер 68 окремої єгерської бригади з позивним «Цитрус».
Військовослужбовці 68-ї окремої єгерської бригади, які тримають ці позиції – на 95% мобілізовані та добровольці. За час повномасштабної війни бійці набули такого досвіду, що ні в чому не поступаються контрактникам.
«Вони можуть зрівняти з лицем землі всю інфраструктуру нашу, але поки їхній чобіт не стане на землю нашу – вона не буде рахуватися завойованою. Тому відіграє важливу роль у цій війні саме піхота. Тому що вона тримає передню лінію фронту. Без піхоти, без людей, ворог вже був би далеко, далеко, якби не ці хлопці, що зараз стоять в окопах на передніх лініях, тримають оборону. Не було б успіхів зліва, справа, на інших напрямках, на яких ми маєм зараз успіхи, якщо хлопці стоять в обороні – це не означає, що вони нічого не роблять. Це дуже великий і вагомий внесок в загальну тактику війни», – додає «Цитрус».
Де можливий контрнаступ ЗСУ?
У згаданому інтерв'ю The Economist Валерій Залужний заявив, що для звільнення захоплених після 24 лютого територій ЗСУ потрібні 300 танків, 700 БМП, пів тисячі гаубиць. Там він натякнув, що готується наступ на одному з напрямків, але для його реалізації не вистачає зброї.
«Ми бачимо, що главком акцентує увагу на необхідності зберегти резерви. Для чого резерви? Для проведення контрнаступальної операції. Де, коли і як вона буде проводитися – важко сказати. Особисто мої вподобання – зруйнувати сухопутний коридор між, наприклад, Запоріжжям по напрямку на Бердянськ. Це ускладнить існування як угрупування в Херсонській області і північному Криму, так і угрупуванням, які діють в районі Вугледару, Маріуполя і частково й на Донбасі також. Дії на Херсонському напрямку потребують форсування дуже потужної водної перешкоди річки Дніпро. Складно. Зима не кращий час для водних процедур. Донбас? Так, можливо. Але дії на луганському напрямку – ми підставляємо фланг під кордон із Російською Федерацією. Діяти з донецького напрямку – це ми зіткнемося з проблемою дій в міській агломерації», – каже Віктор Кевлюк.
«Думаю, є терміновість для України у наступі. У спробах відігнати російські сили і з політичних, і з воєнних причин. Тому що кожного разу, коли українці можуть показати, що у них є перевага – це стимулює західні країни у питаннях продовження підтримки. А що довше триває війна, тим складніша вона для українців і тим більшою перевагою стає розмір Росії. Не думаю, що в України є розкіш, свого роду, вільного часу – потрібно продовжувати. І якщо будуть успіхи на полі бою, то, крім постійної підтримки Заходу, має значення створення політичного тиску на росіян на батьківщині», – каже Клінт Річ.
Для того, щоб більш ефективно звільняти окуповану територію на півдні, потрібно й надалі проводити операції на морі. У тому числі у Севастополі – головній військово-морській базі РФ в окупованому Криму. Поки що для таких цілей Україна має лише безпілотники – у тому числі морські.
«Ракетні катери потрібні, невеликі з ракетами протикорабельними. Потрібні багатофункціональні ударні катери для проведення рейдових дій, для охорони морських ділянок, типу Mark VI. Якщо заблокувати чи нейтралізувати, чи мінімалізувати застосування морських сил Росії і авіації, то було б дуже нам в нагоді далі – під час подальшого звільнення наших територій», – каже Андрій Риженко.
У вже згаданому нами аудіозаписі, незважаючи на весь скептицизм щодо ситуації на фронті, російські офіцери впевнені в необхідності відстоювати захоплені українські території. Мовляв, будь-які військові поразки чи дипломатичні поступки загрожують режиму Путіна.
«Щодо великої перемоги, у мене взагалі сумніви є. Нам би, дай боже, бл*дь, утримати нах*й те, що ми, прихопили. Тому що в тій кількості, в якій ми є, про перемогу не може бути мови. Інше питання, щоб зараз не обісрали нах*й, а то зараз віддадуть усе, що можна, потім у білому фраку, бл*дь, розповідатимуть, як усе оху*нно у нас закінчилося, обернулося. Так, довелося віддати, зате головне – утримали. Ти розумієш, у нас цю ху*ню люблять втирати в телевізор, для дурнів нах*й. Тоді буде пи*да, я тобі кажу, тоді буде, бл*дь, громадянська війна, нах*й. Це пи*да нах*й, я тобі кажу, однозначно. І ось те, що там сидить у Москві, ССОшники, тощо – вони нікого не врятують. Вони, може, хлопці, звичайно, і хороші, бл*дь, але проти фронтовиків не потягнуть, нах*й. Та вони й побіжать одними з перших. Нах*й їм попадатися, бл*дь. За зарплату, чи що? Вони там, щиро скажемо, всі не ідейні, нах*й. У теплих місцях ідейних немає. Особливо, коли йде війна», – мовиться в аудіозаписі.
«Ми стали більш досвідчені, але й ворог як би не повільно, але він все одно вчиться. Те, що легко робилося в червні, – зараз вже вимагає набагато більше зусиль, тобто зараз просунутись на якусь там навіть невелику ділянку – це вимагає набагато більшої підготовки. І треба розуміти, що ворог активніше і, на жаль, розумніше відповідає на наші дії. Питання змін зав’язано на бронетехніку, на боєприпаси, на артилерію. Тобто для того, щоб рухати фронт вперед - потрібно мати перевагу над противником як у вогневій міці, так і в мізках. Якщо з мізками в нас все добре з самого початку, то з вогневою міццю – її ніколи не буває забагато на полі бою. Чим більше її буде, тим більше наших хлопців залишаться живими», – каже командир мінометної батареї 68 окремої єгерської бригади Олександр.
Оцінюючи хід війни в майбутньому, експерти насамперед говорять про можливий повторний наступ Росії у січні-лютому. Насамперед, з боку Білорусі. У свою чергу, і головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний натякнув на контрнаступальну операцію, що готується на одній з ділянок фронту. Як би там не було – стратегічною перевагою зараз володіє Україна, яка звільнила більше ніж половину окупованої з початку повномасштабної війни території. Останній серйозний успіх армії РФ – окупація Лисичанська, датується 3 липням.
