Доступність посилання

ТОП новини

«Депортація 44−46». Документальний фільм про примусове виселення українців із Польщі виходить у прокат


Фрагмент із фільму «Депортація 44−46» про примусове виселення українців з етнічних земель
Фрагмент із фільму «Депортація 44−46» про примусове виселення українців з етнічних земель

ЛЬВІВ – Сьогодні в українських кінотеатрах розпочинається прокат документального фільму «Депортація 44−46» про примусове виселення українців з етнічних земель, нині сучасної Польщі, в радянську Україну. Прем’єра фільму відбулася цьогоріч на кінофестивалі «Молодість».

9 вересня 1944 року в Любліні була підписана міждержавна угода між УРСР і Польським комітетом національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян із території УРСР. Примусова депортація українців із Лемківщини, Холмщини, Надсяння тривала з вересня 1944-го до червня 1946 року. Внаслідок цієї акції виселили близько пів мільйона українців.

Львівянка, яка пережила примусову депортацію у 1944 році, розповіла авторам документального фільму про те, як її і сестру хотіла розстріляти якась польська банда, але один із поляків заступився за дітей, ставши перед ними на коліна, просив не вбивати. Дві дівчинки залишились живими. Інша історія українця з Лемківщини, який назбирав багато різних приповідок і любив жартувати. Він процитував слова озброєних солдат, що депортують не примусово, а обов’язково. Таких історій сценарист документального фільму Тарас Лазер записав 35.

Це велика окрема трагедія українського народу, великий біль і травма
Тарас Лазер

«Під час роботи над сценарієм для мене були важливі не лише документи, історичні розвідки, яких прочитав дуже багато, а спогади людей, які пережили цю страшну трагедію. Їхні слова важили набагато більше, ніж усі історичні томи. Я хотів донести їхній досвід, те, що вони пережили, і показати, як це насправді було страшно, як відклалося у пам’яті, яка це велика окрема трагедія українського народу, великий біль і травма. Ми об’їздили західні області України, охопили практично всі регіоні, де жили українці у Польщі. Всі розповідали практично однакові історії про те, що з ними витворяли каральні органи Польщі під керівництвом каральних органів СРСР», – каже Тарас Лазер.

У сюжет фільму лягла й реальна історія жінки та її доньки з українського села Холмщини. Депортація розлучила маму і доньку. Вони зустрілись через багато років. З діалогів можна уявити, як трагедію сприймали і пережили доросла людина і дитина, яким був вислід цих подій на їхні долі. У документальному фільмі історії переселенців відтворені у збірному образі героїні-переселенки, роль якої зіграла акторка Лариса Руснак.

Вона розповідає правду і те, що пережила, іншій героїні, яка її допитує – кадебістці (у ролі Ірина Лазер). Між ними протягом фільму триває суперечка про депортацію та її ознаки. За задумом режисерки, ця розповідь депортованої українки підсилюється спогадами з вагону, в якому її та тисячі інших українців везли у жахливих, нелюдських умовах з теренів Польщі вглиб УРСР.

Поняття правди, пам’яті були для мене ключовими
Тарас Лазер

«Дві актриси, два образи, які вступають між собою у суперечку про депортацію, її наслідки і хід: чи добровільна чи жорстко-примусова депортація. Енкаведистка, чи то кадебістка, уособлюється у мене з аудиторією Шарія, яка ведеться на все і ненавидить все, що можна ненавидіти українське, яка вперто не бачить правди і об’єктивних фактів. А героїня-переселенка розповідає реальні речі. Поняття правди, пам’яті були для мене ключовими при написанні сценарію. Поняття правди і пам’яті чи не найбільше розкриті, як з нашою пам’яттю грались і продовжують гратись, що депортацію називати можна добровільною, обміном населення замість того, аби називати депортацією насильницькою, з кров’ю і грабунками», – говорить сценарист Тарас Лазер.

Історії депортованих українців показані за допомогою анімації, також у стрічці використані хронікальні кадри, є багато пропагандистських матеріалів. Це творці фільму зумисно зробили, щоб показати нікчемність і маячню радянської пропаганди. Є й історичні фотографії, мапи. Фільм складається з чотирьох частин, які відтворюють етапи примусової депортації.

Науковими консультами стрічки були український історик Роман Кабачій, польський професор Ян Пісулінський, український професор Володимир Сергійчук.

Фільм «Депортація 1944–1946» є другим на історичну тему, яка стосується спільної історії, спільного болю українців і поляків, режисерки Олесі Моргунець-Ісаєнко. У 2019 році вийшла її документальна стрічка «Рубіж. Грубешівська операція» про одну з успішних українсько-польських бойових операцій проти сил НКВС у ніч із 27 на 28 травня 1946 року .

У нас багато хроніки
Олеся Моргунець-Ісаєнко

«Ця тема зачепила мене і Тараса Лазера. Хоч наші родини не постраждали від цих подій. У фільмі про депортацію ми зробили це через анімацію, часткову реконструкцію, розмову двох жінок. У нас багато хроніки, десь 50%. Ми використовували архіви СБУ, архів Пшеничного. Деякі документи у фільмі з’являються вперше. Наприклад, хлопці знайшли допит упівця, фейковий запис. Це дуже тонка тема, болюча. Люди, яких примусово виселили з Польщі, розпорошились по всій Україні і ми хотіли повернути пам’ять про цих людей. Намагались показати правдиво, щоб факти відповідали», – розповіла Радіо Свобода режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко.

Документальна стрічка «Депортація 44–46» стала переможцем ХІІ конкурсного відбору Держкіно, отримавши на виробництво фільму 4,99 мільйона гривень.

Записи спогадів людей, які 77 років тому пережили трагедію переселення, автори фільму передали Українському інституту національної пам’яті (УІНП). Інтерв’ю поповнять онлайн-архів усних історій, будуть опубліковані на сайті УІНП, можливо за цими спогадами видадуть і книжку.

Історія примусової депортації

9 вересня 1944 року у місті Любліні УРСР і Польський комітет національного визволення підписали документ про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян із території УРСР. Згідно з цією угодою, на територію України мали переселити всіх українців, які проживали у повітах Холмщини у Польщі, а також здійснити евакуацію у сусідню державу всіх поляків і євреїв з України, які мали польське громадянство до 17 вересня 1939 року.

Комуністична влада Польщі і СРСР мали спільне зацікавлення в цій примусовій депортації: вирішити українське питання у Польщі, знищити осередок українського визвольного руху. Українці, яких виселили, мали отримати на новому місці проживання в УРСР гроші за майно. Втім, на евакуаційні листи, в яких був перелік їхнього майна і вказана його вартість, не зважали і нічого нікому не компенсували. Люди залишились без даху над головою, майна, пограбовані, з важкою психологічною травмою.

Закерзоння. Примусова депортація українців
Закерзоння. Примусова депортація українців

Протягом 1944–1946 роки на територію УРСР депортували понад 482 тисячі українців з їхніх етнічних земель, під час акції «Вісла» – 150 тисяч, у 1948–1951 роках – понад 41 тисячу.

У другу неділю вересня в Україні на державному рівні вшановують роковини примусового виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках.

Встановлюйте новий застосунок Радіо Свобода на смартфони та планшети Apple і Android.
  • Зображення 16x9

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода – з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Маю досвід роботи на телебаченні і в газеті.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG