У Тернополі заснували всеукраїнську громадську організацію «Пам’ять і справедливість – асоціація нащадків українських жертв польських репресій». В установчих зборах взяли участь нащадки українців, які постраждали від польських репресій у ХХ столітті, з різних областей України. Асоціація зосередиться на науковій діяльності, збереженні спадщини, оцінці історичних подій.
Скільки сьогодні в Україні проживає нащадків українських жертв польських репресій ‒ невідомо.
Ініціатори створення асоціації переконані, що українсько-польське порозуміння можливе лише на основі історичної правди, взаємної поваги, рівності сторін, визнання страждань усіх невинних жертв без вибіркового підходу чи політичної кон’юнктури. Про це мовиться в резолюції.
Ірина Гринь, яка очолює товариство «Холмщина» у Львові, зауважила Радіо Свобода, що польських організацій нащадків жертв є п’ять, а в Україні до сьогодні не було жодної асоціації українських жертв.
На думку Гринь, важливо розповідати про те, що пережили українці, висвітлювати які вийшли книги спогадів, історичні монографії, дослідження.
Адже обмаль українців знає про примусові виселення українців із Польщі, про події в Галичині, на Волині і Закерзонні середини минулого століття. У родинах переселенців ці теми замовчувались певний час.
Виселили за національною ознакою
29 липня 2025 року президент України Володимир Зеленський підписав Закон 4540-IX, яким були внесені зміни до Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», що зафіксували визнання депортованими громадян України, які у 1944-1951 роках були примусово переселені з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки.
Частина перша статті другої: «Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами влади колишнього СРСР, союзних республік, Польської Республіки, у тому числі на підставі міжнародних договорів СРСР/УРСР з Польською Республікою у період 1944-1951 років, як незаконні та злочинні акти, здійснені проти них, та визначає відновлення прав громадян України із числа депортованих осіб одним із пріоритетних напрямів політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства»
Українці мають голосно сказати, що є жертвами примусової депортації з ПольщіГринь
«Те, що ми депортовані, вже є закон. Це роками не хотіли ухвалювати. Нам не йшлося про якусь компенсацію, а важливо, що нас визнали депортованими. Бо за національною ознакою випхали українців за межі домівок, в іншу державу, інше середовище. Українці не мають про це мовчати, мають голосно сказати, що є жертвами примусової депортації з Польщі», ‒ говорить Ірина Гринь.
У 1946 році її діда, бабусю та їхніх п’ятьох дітей виселили з Польщі в Україну. Дід був господарем, хата і велике господарство залишились. Через два дні у їхньому будинку оселились білоруси, які перепливли через Західний Буг.
«Виселили тому, що українці. Їх везли через Волинь, Тернопільщину, Львівщину. Дід був старостою села, і всі односельчани поселились у Болехові. Поляків з України виселяли у Польщу. Був зворотній процес», ‒ каже Ірина Гринь.
Підштовхнули напади у Польщі
Ідея створення такої організації не нова, адже українсько-польські відносини завжди були драматичними, особливо у першій половині ХХ століття, зауважує керівник асоціації «Пам’ять і справедливість» Тарас Гребеняк.
Тиск з боку польської влади у минулому столітті відчули на собі тисячі українських родинТарас Гребеняк
«Тиск з боку польської влади, яка у минулому столітті мала під окупацією територію Галичини і Волині, відчули на собі тисячі українських родин. Ополячення, окатоличення, пацифікація, політичні переслідування, зневага до української нації стали тоді проявами польської окупаційної політики. І, звичайно, акції масового переселення українців та поляків у післявоєнний період», ‒ пояснює Тарас Гребеняк.
Але останнім поштовхом зібратись нащадкам і об’єднатись в організацію стали сьогоднішні непоодинокі випадки психологічного і фізичного насилля над українцями і заяви представників політичної еліти Польщі щодо історичних подій та намагання втрутитися у внутрішні інтереси України щодо її історичної пам'яті, наголошує керівник організації.
Тарас Гребенюк теж береже історію своєї родини. Його бабця і її старша донька, розповідає, були вбиті під час примусової депортації. Батькова родина походила із села Підбуковина, що поряд із Дубецько (Закерзоння).
Їх поховали у спільній могилі край дорогиТарас Гребеняк
«Це було 5-6 березня 1945 року, коли село оточили і почали насильно висиляти його мешканців. Дідо з дітьми вирушив у дорогу, а бабця із старшою дочкою ще пішли по гуси. Більше вони не бачили один одного. Тоді поляки вбили 11 людей. Їх поховали у спільній могилі край дороги», ‒ розповідає Тарас Гребенюк.
За словами Тараса Гребенюка, на території Польщі є понад півтори тисячі поховань українців, які були знищені. Тому нащадки вимагатимуть від української держави взяти кладовища під опіку.
Історик, ветеран російсько-української війни Сергій Годлевський, який є й заступником керівника організації, понад 20 років займається відновленням українських цвинтарів на Холмщині. Там є занедбані і знищені цілковито кладовища і могили, є залишені лише надгробки і по епітафіях можна дізнатись, що це православний цвинтар.
Відновлювати українські кладовища у Польщі, тих маленьких крапочок України тамСергій Годлевський
«По селах були закриті цвинтарі, бо українська людність була виселена. Є питання власності цих кладовищ. Найбільше їх належить Польській автокефальній церкві. Мене цікавить історичний аспект. Українцям не потрібно повторювати польські сценарії, бо це неетично. Нам треба роботи свою роботу.
На Холмщині є багато українських історичних місць, туди треба їхати певними групами в краєзнавчі поїздки, щоб пам'ять про походження передавалась з покоління в покоління. Відновлювати українські кладовища у Польщі, тих маленьких крапочок України там», ‒ наголошує Сергій Годлевський.
Тому потрібно укладати угоди на місцевому рівні про впорядкування, відновлення цвинтарів, вважає Сергій Годлевський. Проводити ексгумаційно-пошукові роботи по обидва боки кордону.
За даними організації, понад 2,5 мільйони українців у своїй родинній історії мають трагічні сторінки україно-польських відносин. І розкидані вони по всьому світу. Точних даних про те, скільки нащадків жертв польських репресій проживає в Україні.
Історія трагічна
- 9 вересня 1944 року у місті Любліні була підписана міждержавна угода між УРСР і Польським комітетом національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР.
- Цей документ передбачав переселення на територію України всіх українців, які проживали у повітах Холмщини у Польщі, а також евакуацію у сусідню державу всіх поляків і євреїв, які мали польське громадянство до 17 вересня 1939 року, тобто жили в Україні.
Протягом 1944–1946 роки на територію УРСР депортували понад 482 тисячі українців з їхніх етнічних земель.
Комуністичні режими СРСР і Польщі вчинили це із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей, зауважують дослідники.
Переселяли українців у різні регіони УРСР – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.
У 1947 році тих українців, що відмовилися виїжджати до СРСР, польська влада в ході операції «Вісла» депортувала на північ і захід Польщі. За кілька місяців примусово переселили майже 150 тисяч українців.
Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948, 1951 роках.
У 2023 році прокурор Відділу комісії розслідування злочинів проти польського народу Інституту національної пам’яті (ІНП) у Жешуві закрив слідство у справі операції «Вісла», ствердивши, що «військова операція відбувалася гуманним чином» і мала «попереджувальний та охоронний характер», що «не було виявлено дій, які б наносили громадську або приватну шкоду». Це рішення обурило не тільки українців, але й багатьох поляків. Оскільки акцію «Вісла» (квітень-серпень 1947 року) називають комуністичним злочином проти людяності.
Роками українці, які були добровільно-примусово переселені з Польщі в УРСР, домагались статусу депортованих. Ухвалений у липні 2025 року закон нарешті це реалізував.
Форум