Влітку 2014 року українська армія спробувала взяти під контроль українсько-російський кордон на Донбасі. Тоді кілька тисяч військових і прикордонників пройшли тилами бойовиків і зайняли майже 250 кілометрів прикордонних рубежів. Як проходила операція? Чого не вистачило для успіху і яку роль зіграли обстріли з території Росії? Про це – у матеріалі журналістів спеціального проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії».
4 червня 2014 року поблизу прикордонного пункту «Маринівка» бойовики прориваються через кордон із Росією. На початку літа напади на українських прикордонників стають систематичними.
«300 осіб їх було. Нас було десь 60–70. Близько 4-ї години прилетів з Харкова бойовий літак Су-27 і зачистив нам правий фланг, де були міномети сепаратистів. Під час бою у нас було п’ятеро поранених. Один важкопоранений: куля п’ять сантиметрів не дійшла до серця», – пригадує ті дні представник Держприкордонслужби України Юрій Хайнас.
Приблизно в цей же час у штабі АТО починають операцію з перекриття кордону. Завдання – взяти під контроль пункти пропуску в Донецькій і Луганській областях, через які в Україну потрапляють озброєння і бойовики. Операція повинна була початися 1 червня, але стартувала з затримкою в півтора тижні.
Перекриття кордону почалося 12 червня 2014 рокуОлександр Сурков
«Для цього використовувалося накопичення угруповання наших військ в районі Амвросіївки. У Амвросіївку війська зайшли ще в кінці квітня і потім зрозуміли, що це зручний оперативний плацдарм для дій біля кордону. І туди почали накопичувати сили. З іншого боку, сили накопичувалися на Луганському аеродромі. Там був створений досить потужний укріпрайон, однак після збиття нашого Іл-76, на жаль, Міністерство оборони заборонило перельоти військово-транспортних літаків і угруповання тут зібрати не вдалося. Таким чином перекриття кордону почалося 12 червня 2014 року», – пояснює письменник, тележурналіст Олександр Сурков.
Про те, як висуватися на кордон, сперечалися на нараді у виконувача обов’язків президента України Олександра Турчинова. Ексначальник Генштабу Віктор Муженко каже: наполягав на тому, аби війська стояли не на кордоні, а за 20–40 кілометрів від нього.
«Виступив голова Державної прикордонної служби генерал Литвин, який сказав: якщо війська будуть іти на віддаленні 30–40 кілометрів від кордону, то я прикордонників теж відведу на цю саму лінію. А це означало, що ми повністю оголювали лінію кордону. Ми цього не могли допустити. Тому я був категорично проти саме такого виходу. Прикордонники повинні були залишитися на кордоні. Ми повинні були стояти в цих 30–40 кілометрах для того, щоб можна було здійснювати висування вогневих засобів, артилерії», – зазначає начальник Генерального штабу ЗСУ у 2014–2019 роках Віктор Муженко.
Вже біля Савур-Могили, неподалік від точки висування, частина військових потрапила у засідку, але продовжила рух. Близько трьох тисяч бійців розподілилися до района Ізвариного, взявши під контроль 248 кілометрів кордону. Підрозділ Олексія Пайкіна – батарея гармат – був навпроти пункту пропуску «Ізварине».
1 липня ми вже активно брали участь в обстрілі. У нас уже були перші пораненіОлексій Пайкін
«Ландшафт там, в принципі, дальність дозволяла бачити все на відстані десь до 5–7 кілометрів. 1 липня ми вже активно брали участь в обстрілі. У нас уже були перші поранені. У нас уже були спалені три гаубиці, дві потім відновили, одну відтягли в тил. Вранці прокидаємося – починається обстріл з «Градів», з мінометів – з усієї техніки, яка може дістати на відстані 4–5 кілометрів, щоб ми їх не бачили. Тому що вогонь вівся з балок, з якихось закритих вогневих позицій. Ми змушені були оборонятися на всі боки, ми стояли на відкритому майданчику, на височині», – розповідає артилерист 79-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ у 2014 році Олексій Пайкін.
Із висоти десантники знищили гармату і спостерігали за трасою. Нею приховано возили боєприпаси цивільними автівками. Обстріли з території Росії, пригадує Олексій Пайкін, теж було видно:
«Лісопосадка – проходить кордон між Україною і Росією. І ось звідти, з посадки виїжджав один «Урал». Він розвертався і пакетом вистрілював – це було попереду нас, ми бачили – над нами вистрілював, розвертався і їхав».
Використання артилерії з території Російської Федерації з кожним днем утримання кордону зростало, розповідає комбриг артбригади ЗСУ, який на той момент був у тому ж районі.
«На початку липня було перше їхнє застосування. Судячи з того, як тривали обстріли, йшов методичний вогонь з періодичністю: коли п’ять хвилин, коли пів години між пострілами. І їхня протяжність була від двох до чотирьох годин. Це все переважно відбувалося вночі. У бік Росії не працювали, а щодо мілких мінометів, які працювали по нас, то там ми застосовувалися», – розповідає командир дивізіону 55-ї окремої артбригади ЗСУ у 2014 році Олександр Лавриненко.
На відео – поранені бійці вантажаться в БТР. У цей момент звучить постріл з протитанкового ракетного комплексу, всі забігають в бліндаж і розуміють: постріл з території Росії.
«– Пацани, дві людини – прикриття, – каже боєць ЗСУ.
– Автомати взяли і пішли. Зараз покажу. Перший, даю наводку, – відповідає інший.
– Почекай, не треба. Нехай вони йдуть. В Росію не треба стріляти. Зараз п*** буде.
– А по нас? Вони по нас ху***ть з російської сторони.
– Там незрозуміло, звідки, б **, ти що?
– Я бачив щойно. Бачив...
– Ти хочеш третю світову почати?»
11 липня російський «Град» накриває базовий табір під Зеленопіллям – в шести кілометрах від кордону. Тоді загинули 24 військових, понад сімдесят – поранені. Знищена техніка, яка мала б піти на підсилення до інших підрозділів.
Зеленопілля – системна помилка пострадянської арміїОлександр Сурков
«Зеленопілля – це просто була системна помилка пострадянської армії. Це табір, який зробили зразково-показовим. Виставили в ряд автомобілі з боєкомплектом, заготовленим для виходу на подальшу територію свого часу», – каже Олександр Сурков.
За увесь час операції на кордоні взяти його під контроль повністю так і не вдалося – без українських військових і прикордонників залишаються 50 кілометрів рубежу. Після подій під Зеленопіллям військові трохи відходять від пункту пропуску «Ізварине». Обстріли з території Російської Федерації, кажуть, стають усе інтенсивнішими.
На території Росії відкривали ворота, виходив священник і запрошував здаватисяКостянтин Дерюгін
«Коли починався артилерійський обстріл, на території Росії відкривали ворота на пункті пропуску, звідти виходив священник і запрошував здаватися. Хто хотів здатися в полон, хто був тяжко поранений і потребував невідкладної медичної допомоги – аби врятувати їм життя, переправляли в Російську Федерацію», – пригадує мобілізований військовослужбовець 24-ї ОМБР у 2014 році Костянтин Дерюгін.
На кінець липня в українських військових – значні проблеми із отриманням боєприпасів, їжі і води. Частина із них під обстрілами вирішують вийти на територію Росії. В кінці липня – бійці 51-ї бригади, на початку серпня – 72-ї і прикордонники.
Люди були у відчаї, вони не бачили іншого шляху, як вийти на територію Російської Федерації. Вони потім нам були повернуті через «Успенку»Віктор Муженко
«Так, батальйон перший, основна частина людей 72-ї бригади, буквально 400 осіб, які вийшли на територію Російської Федерації. І ми зрозуміли, що в цій ситуації ми вже не можемо їх утримувати в такому стані. У нас проблеми були із забезпеченням. І ми змушені були це угруповання звідти вивести. Люди були у відчаї, вони не бачили іншого шляху, як вийти на територію Російської Федерації. Вони потім нам були повернуті через «Успенку» – через три чи чотири доби. Крім офіцерів, бо офіцерів там ще обробляли кілька тижнів. Велась робота, в тому числі, і структурами ФСБ», – зазначає Віктор Муженко.
Втім, більша частина угруповання вирвалася із боями. Виходили тим же шляхом, що і починали операцію – через Савур-Могилу і Амвросіївку 7 серпня. Найбільшою проблемою було перейти річку – переправу робили з підручних матеріалів, з коліс і під обстрілами.
«Ось ми переходимо через переправу. Розбита техніка. Вдалині – танк, якщо ви бачите. Там далі БМП згоріла. Все розбите, все згоріло. Потонув танк. Ми пробиваємося з оточення», – розповідав на камеру боєць ЗСУ, виходячи з оточення біля російського кордону в 2014-му.
В українському Генштабі кажуть: поки військові були на кордоні, це дозволило звільнити значну частину Донбасу і завадити потоку російського озброєння і бойовиків. Наприкінці серпня, за даними РНБОУ, армія Російської Федерації захопила приморський Новоазовськ, а вже у вересні кордон в Донецькій області став повністю непідконтрольним Україні.
Збройний конфлікт на Донбасі триває від 2014 року після російської окупації Криму. Україна і Захід звинувачують Росію у збройній підтримці бойовиків. Кремль відкидає ці звинувачення і заявляє, що на Донбасі можуть перебувати хіба що російські «добровольці».
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»:
