Доступність посилання

ТОП новини

«Хотів показати, що ми втрачаємо»: військовий та фотограф з Донецька видав книгу з пейзажами українського Донбасу


Фотограф Дмитро Балховітін сьогодні воює на рідному Донбасі
Фотограф Дмитро Балховітін сьогодні воює на рідному Донбасі

«Якщо не приєднатися до війська, не почати захищати себе в першу чергу, це станеться на тих територіях, які зараз не окуповані. Росіяни прийдуть і мобілізують – не будуть питати, і не буде ніякого закону про мобілізацію: просто візьмуть, як зараз стається на окупованих територіях, і відправлять на передову», – каже в інтерв'ю Донбас Реалії Дмитро Балховітін. Він – фотограф родом із Донецька, об'їздив свого часу майже всю Донецьку область, знімаючи природу регіону, який багато хто сприймає лише як індустріальний. У 2014 році, коли Росія розпочала агресію на Донбасі, Дмитро залишив рідне місто та переїхав до Краматорська. Але з початком повномасштабного вторгнення приєднався до війська. Паралельно зі службою військовослужбовець випустив книгу з фотографіями мирної Донеччини – «Донеччина: навколо краси». Таким чином, каже Дмитро, він хотів показати, якими ці місця були до війни.

– До Збройних сил я доєднався 25 лютого 2022 року – пішов у військкомат. І одразу, того ж дня, був відправлений в частину був відправлений, це Донецька бригада ТРО. Виконував завдання на Донеччині та Луганщині.

– З якою мотивацією доєдналися? У вас же не було попереднього військового досвіду?

Потрібно було захищати, бо якщо це не зупинити, то ця навала буде і далі захоплювати територію України

– Військового досвіду не було. Я у 97-му році закінчив Донецький національний технічний університет. Там була військова кафедра, отримав звання офіцерське і потім не служив у війську.

А мотивація дуже проста: оскільки я як фотограф, показував Донеччину, її красу – було неправильно, якщо ще раз довелося б тікати. Бо у 2014 році, коли почалась війна, я не доєднався до війська – просто переїхав на іншу територію, не окуповану. І далі вже не було куди тікати.

І потрібно було захищати, бо якщо це не зупинити, то ця навала буде і далі захоплювати територію України.

Фото зроблене Дмитром на фронті
Фото зроблене Дмитром на фронті

– Якими були перші дні війни для вас?

– Це було патрулювання Слов'янська, отримання якихось навичок. Більшість з нас не мала військового досвіду. Було кілька людей, які воювали раніше, і вони з нами ділилися досвідом.

Потрібно було захищати, бо якщо це не зупинити, то ця навала буде і далі захоплювати територію України

У когось був інший досвід, наприклад, як у мене – невеличкий досвід тактичної медицини. Я розповідав хлопцям, як накладати турнікет правильно.

А у травні 22-го року ми поїхали під Святогірськ. Це була друга лінія, ми перебували там майже усе літо, до моменту, коли почалася операція зі звільнення Лиману.

– Які були найважчі бої?

– Перед Лиманом розташоване таке відоме місце – Блакитні озера, там багато донеччан до війни відпочивали. І ось на цих Голубих озерах були важкі бої. І на Луганщині теж.

А Лиман.... взагалі, у нього ж стара назва – Червоний Лиман, і для мене він в пам'яті таким залишиться – Червоним, через те, що там відбувалось.

Українські воїни звільняють Лиман, жовтень 2022 року
Українські воїни звільняють Лиман, жовтень 2022 року

На той час я був командиром стрілецького взводу, в мене у підпорядкуванні було кілька десятків людей. Зараз я офіцер в штабі батальйону. Зміни відбулись через здоров'я. У мене погіршувався стан, ВЛК визнала обмежено придатним, тому командування ухвалило рішення перевести мене на посаду у штабі.

Не вистачає відпочинку. Два роки на війні – це важко

– Чого на даний момент, на вашу думку, не вистачає військовим?

– Не вистачає відпочинку. Два роки на війні – це складно, важко. Людей не вистачає. В ТРО в нас якось так склалося, що ТРО не той рід військ, який поповнюють найкраще. Але все одно ми виконуємо свої завдання.

І якщо є можливість, ротуємося. Влітку була можливість, люди відпочивали, у відпустки ходили. Але втома дає про себе знати.

24 лютого Дмитро доєднався до військ ТРО
24 лютого Дмитро доєднався до військ ТРО
Для багатьох людей війна далеко: на Донеччині, Луганщині, Херсонщині

– Ви як військовий, як ставитесь до нового законопроєкту про мобілізацію і загалом про налаштованість людей йти у військо?

– Напевно, для багатьох людей війна десь далеко. Далеко, там на Донеччині, на Луганщині, на Херсонщині. За ці два роки можна було дуже добре і підготуватись, налаштуватись.

Яка ще потрібна мотивація людям, якщо є місця, де мирних жителів хоронили, розстрілювали? І якщо люди не розуміють, що це може прийти до них, якщо не приєднатися до війська, не почати захищати себе в першу чергу, це станеться на тих територіях, які зараз не окуповані.

Ексгумація вбитих під час окупації Ізюма, осінь 2022 року
Ексгумація вбитих під час окупації Ізюма, осінь 2022 року
Якщо не приєднатися до війська, це станеться на тих територіях, які зараз не окуповані. Або росіяни прийдуть і мобілізують

Росіяни прийдуть і мобілізують. Мобілізують і не будуть питати, не буде ніякого закону про мобілізацію. Просто візьмуть, як зараз стається на окупованих територіях, і відправлять на передову. Не хочете захищати Батьківщину – станете м'ясом вже проти військ НАТО.

– Перейдемо до теми фотографії, до вашого довоєнного заняття. Як взагалі з'явилось захоплення фотографією?

– Захоплення з'явилось завдяки молодшому брату. У нього була практика в Німеччині. Він звідти привіз дзеркальну камеру. І так от я потримав її, зробив кілька кадрів – мені дуже сподобалось.

І я купив собі ще мильничку в 2006 році. І кілька років потрошку знімав на цю мильничку. А потім вже в 2008 році купив дзеркальну камеру і почав серйозніше займатися фотографією.

– Ваші роботи фокусуються головним чином на Донеччині. Чому? Хотіли показати рідний край?

– Почалося з того, що на чомусь треба було навчатися якось. Мені більше сподобалось знімати природу. І я намагався знайти біля себе щось цікаве, що можна знімати. Почав виїжджати в різні куточки Донецької області.

Фото Дмитра з передової
Фото Дмитра з передової

І, власне, з цього моменту в мене почалося знайомство з Донецькою областю. Бо до того я зовсім майже не цікавився тим, яка в нас є природа, що в ній цікавого є.

Знайомився з іншими фотографами, вони щось підказували. І так сталося, що я майже всю територію Донецької області за невеличким виключенням об'їздив і перефотографував.

Протягом багатьох років Дмитро фільмував природу Донеччини
Протягом багатьох років Дмитро фільмував природу Донеччини

– Це була Донеччина чи й Луганщина теж?

– Це була Донеччина. На Луганщину в мене були плани починаючи з 2014 року. Я бачив звідти світлини, вона неймовірно цікава, не менш цікава, ніж Донеччина. Але у 2014 році війна почалась і так мені й не вдалося потрапити на Луганщину.

– І з цими фотографіями у вас нещодавно вийшла книжка «Донеччина: навколо краси». Розкажіть про неї.

– Власне, тут зібрані світлини, які я знімав впродовж 15 років. Їх тут близько 300, трошки більше. Світлин насправді набагато більше. Можна ще одну таку книжку видати було б, але в цю книжку назбирали найцікавіше.

На телефоні переглядав, листав цей великий PDF-файл в бліндажі

Я відібрав близько 500 робіт, це було в лютому минулого року, і віддав своїм друзям Яні Синиці (організаторка зеленого туризму на Донеччині – ред.) та Михайлу Кулішову. Вони займались вже редагуванням, складанням цих світлин. Зробили перший зразок в PDF форматі, відправили мені. І я на телефоні переглядав, листав цей великий PDF-файл в бліндажі, там щось редагував, поправляв, це прибрати, це додати, перемістити. І от так на це пішло кілька місяців.

Не завжди був час, не завжди було бажання або сил цим займатися, і тому розтягнулося це до серпня, коли її почали друкувати.

Цього року з фотографіями Дмитра вийшла книга «Донеччина: навколо краси»
Цього року з фотографіями Дмитра вийшла книга «Донеччина: навколо краси»

– Чому ви саме зараз вирішили видати фотографії?

– Тому що війна, тому що хотілося показати, зібрати якось в одному місці, скажімо так, не розкидано, там десь в Фейсбуці, в Інстаграмі, по сторінці – а зібрати таке видання і показати, що ми втрачаємо, за що ми воюємо.

Хотілося б щоб це було елементом нашої культурної дипломатії

І недаремно книга двома мовами видана, українською і англійською, щоб і за кордоном теж могли дивитися. Хотілося б, щоб це було елементом нашої культурної дипломатії. Щоб люди у всьому світі могли побачити, як виглядала Донеччина, скажімо так, в мирні часи, неокупована, красива, прекрасна.

Вона, звісно, така, цього не викреслити, Донеччина індустріальна, але у неї дуже багато природної краси

І, знову ж таки, щоб зруйнувати міф про індустріальну Донеччину. Вона, звісно, така, цього не викреслити, Донеччина індустріальна, але у неї дуже багато природної краси.

– Наскільки складно було видати книгу зараз, під час війни?

– Ви знаєте, напевно, війна в якомусь сенсі і допомогла це зробити. Бо, наприклад, надрукувати таку книжку дуже вартісно. Я за власний кошт видав цю книгу. Завдяки бойовим виплатам це стало можливо.

– Чи вдається вам зараз фотографувати?

– На жаль, зараз не вдається. І, власне, якогось такого бажання не було фотографувати – спочатку, принаймні. Бо посада командира взводу – відповідальна, ти відповідаєш за людей і відволікатись на пофотографуватися: хлопці, хлопці, почекайте, зараз я сфотографую, будемо далі воювати – ну, так не вийде.

Тому деякі світлини робив і телефоном десь в окопі, в бліндажі. Так, є такі світлини, але техніку (професійну фототехніку – ред.) з собою не брав.

Дмитро каже, що зараз на службі фотографувати часу у нього немає
Дмитро каже, що зараз на службі фотографувати часу у нього немає
Там стовбури голі стирчать. І в пам'яті постійно тримаю те, що було: ту красу

– Чи хотілося б потім, після вже війни, деокупації, поїздити по рідній Донеччині? Пофотографувати й показати, як область виглядає після війни й деокупації?

– Так, хотілося б, але напевне це буде важко в якомусь сенсі дивитись на… Я розумію, що багато місць зруйноване. Є світлини в інтернеті, можна побачити, як виглядають, наприклад, поля в місцях бойових дій. І просто уявити, що так само виглядають природні місця, які я фотографував – було б складно.

Поле у кратерах від снарядів під Бахмутом, листопад 2023 року
Поле у кратерах від снарядів під Бахмутом, листопад 2023 року

Важко на це дивитись. Ти розумієш це по посадках, які майже в вщент викошені. Там стовбури голі стирчать. І згадую, просто в пам'яті постійно тримаю те, що було: ту красу.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.

Форум

XS
SM
MD
LG