Доступність посилання

ТОП новини
20 Жовтень 2019, Київ 06:18

Українські дисиденти: їх народив Донбас


Микола Руденко (другий справа) і Рональд Рейган (ліворуч). Архівне фото

Вони захищали тих, кого радянська влада переслідувала за проукраїнські переконання; надавали їм моральну і юридичну підтримку; збирали й поширювали інформацію про порушення прав людини. За таку діяльність учасників Української Гельсінської групи (УГГ) переслідували, арештовували, катували, ув’язнювали у табори, проте вони все рівно продовжували боротися за українські національні інтереси. 41 людина, 550 років ув’язнення у підсумку. Про діяльність Української Гельсінської групи чув майже кожен українець, але мало хто знає, що у цій наймасштабнішій українській спілці правозахисників велику роль відіграли дисиденти з Донбасу.

Співзасновник УГГ і письменник-фантаст

Микола Руденко народився у селі Юр’ївка, нині це Лутугинський район Луганської області. Писати почав з дитинства, але після демобілізації став відомим письменником-фронтовиком і парторгом Спілки письменників України. Його завданням було давати негативні характеристики репресованим письменникам, яких звинувачували у «космополітизмі». Після того, як Руденко відмовився, він сам потрапив під пильне око радянських органів. А після його критики марксизму був виключений з КПРС.

Микола Руденко
Микола Руденко

У квітні 1975 року вперше був заарештований – за правозахисну діяльність, але його амністували як учасника війни у зв’язку з тридцятиріччям перемоги. Але на цьому добрі справи з боку радянської влади закінчилися – Руденкові не давали працювати, не відновили пенсію як інвалідові війни, а крім того, ледве не закрили у психлікарні.

9 листопада 1976 року Микола Руденко оголосив про створення Української Гельсінської групи на підтримку Гельсінського акту, яким 35 країн скріпили зобов’язання з безпеки і прав людини. У лютому 1977 року Миколу Руденка заарештували і засудили на 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання за так звану «антирадянську агітацію і пропаганду». Всі твори Руденка були вилучені з продажу і радянських бібліотек і кваліфіковані як «наклеп на радянську владу».

Микола Руденко
Микола Руденко

Вчитель, який захищав українськомовний Донбас

Олекса Тихий народився в селі Іжевка у Донецькій області. Уже в 21 рік ледве не потрапив у тюрму за критику безальтернативності виборів в СРСР із єдиним кандидатом. Після цього працював вчителем біології, далі – історії. Тихий вважав, що комсомол і суспільні заборони в Радянському союзі не можуть виховати самостійних особистостей, тож зауважував, що дітей потрібно вчити боротьбі за справедливість, громадській відповідальності й людській гідності.

У лютому 1956 року він написав листа до ЦК КПРС, де виступив проти введення військ Варшавського договору в Угорщину. Як результат, засуджений на 7 років табору і 5 років позбавлення громадянських прав.

Олекса Тихий
Олекса Тихий

Після тюремного терміну Тихий не зміг повернутися до школи, тож працював пожежником, вантажником, слюсарем-механіком, але при цьому укладав словник української мови, готував збірку висловлювань видатних людей про значення мови «Мова народу. Народ», розробляв «метод навчання без школи». Сам же постійно публікував твори про русифікацію рідного краю і відродження української культури на Донеччині, повернення української мови в освіту.

У 1976 році став співзасновником УГГ. Тихого було засуджено разом з Миколою Руденком, але на 10 років позбавлення волі. Для 50-літньої людини, що вже відсиділа 10 років у таборах і підірвала своє здоров’я, такий вирок був смертельним. У Тихого була виразка шлунку, але, незважаючи на це, він протестував проти нелюдських умов утримання політв’язнів 52-денним голодуванням.​

Перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексія Тихого
Перепоховання Василя Стуса, Юрія Литвина та Олексія Тихого

Його тримали в карцері, де Тихого «заїдали комарі», йому провели операцію, після якої тільки сильніше виросла грижа, йому спеціально зшили шлунок, щоб було боляче, але він ніколи не скаржився і так і не написав «покаяння».

У 1980 році Олексу Тихого перевели у табір для політв’язнів у селищі Кучино Пермської області Росії, а 6 травня 1984 року він помер у тюремній лікарні: за словами представників УГГ, його залишили без догляду.

Письменник-революціонер

Василь Стус народився 6 січня 1938 року. Більшу частину свого життя прожив у Донецьку. Тут навчався в педагогічному інституті, працював на шахті, вчителював. У 1965 році, коли у київському кінотеатрі «Україна» презентували фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова, Василь Стус разом із Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом і Юрієм Бадзьом повідомили присутнім: в Україні почалися таємні арешти інтелігенції. Це була перша громадянська політична акція протесту в СРСР після сталінських часів, за це Стуса відрахували з аспірантури.

Василь Стус
Василь Стус

Перший раз Стуса заарештували 12 січня 1972 року. Поет провів 9 місяців у слідчому ізоляторі, а у вересні того ж року за «антирадянську агітацію й пропаганду» його засудили на 5 років позбавлення волі і 3 роки заслання. Весь термін ув’язнення перебував у таборі суворого режиму в Мордовії.

До Української Гельсінської групи Стус приєднався вже після першого ув’язнення. Після того він зрікся радянського громадянства: «Бути радянським громадянином – це значить бути рабом. Я ж до такої ролі не надаюся. Чим більше тортур і знущань я зазнаю, тим більший мій опір проти системи наруги над людиною і її елементарними правами, проти мого рабства». ​

Фотографії Василя Стуса, зроблені під час першого арешту, 1972 рік
Фотографії Василя Стуса, зроблені під час першого арешту, 1972 рік

З травня до вересня 1980 року тривав другий суд над Стусом, якого знову звинувачували в «антирадянській діяльності і пропаганді», йому присудили ще 10 років ув’язнення і 5 років заслання. Через нелюдські умови стан Василя Стуса постійно погіршувався. Він зазнав операції на шлунку, покалічив ноги, почались проблеми з нирками. Медичної допомоги не отримував, і навпаки, його постійно змушували працювати ще більше. Стуса намагалися визволити, навіть пробували висунути на здобуття Нобелівської премії. Але Стус у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року загинув у холодному карцері в таборі на Уралі. За офіційною версію – «зупинка серця», проте друзі-політв’язні кажуть: це була справжня розправа режиму над поетом і людиною, який не піддавався тискові.

Луганський «світлячок»

Надія Світлична народилася в селі Половинкине Луганської області. На той момент українські села ще не зазнали тотальної русифікації, тож українська була природною мовою спілкування в їхній родині. Навчалась на філологічному факультеті Харківського університету, їздила з діалектологічними й фольклорними експедиціями Харківщиною.

Надія Світлична
Надія Світлична

8 листопада 1967 року Надія Світлична разом із братом Іваном, Ліною Костенко та Іваном Дзюбою послали лист-протест першому секретареві ЦК КПУ Петрові Шелесту, в якому називали процес над В’ячеславом Чорноволом «особистою помстою, розправою наділених владою людей над людиною, яка інакше мислить і зважується критикувати дії окремих радянських установ».

Надія Світлична вела правозахисну діяльність, яка принесла їй звинувачення в «антирадянській агітації та пропаганді», за що її двічі заарештовували, а 1973 року засудили на 4 роки таборів, які вона відбувала у мордовських концтаборах. Але й за ґратами вона залишалась «голосом народу» і брала участь у протестах.​

Надія Світлична
Надія Світлична

Після повернення з ув’язнення їй погрожували арештом за «дармоїдство», відмовили у прописці і не брали на роботу. 10 грудня 1976 року Надія Світлична відмовилась від радянського громадянства, пояснюючи таке рішення жорстокою розправою над Левком Лук’яненком, В’ячеславом Чорноволом, Василем Стусом та іншими дисидентами.​

Після виїзду з СРСР була активним членом Закордонного представництва Української Гельсінської групи і редактором-укладачем «Вісника репресій в Україні» у США, де розповідала правду про те, що радянський режим робить із носіями української культури. В 1983–1994 роках працювала в українській редакції Радіо Свобода у Нью-Йорку.

НА ДОТИЧНУ ТЕМУ:

12 фактів про український Донбас: ОУН-УПА, дисиденти і виступи шахтарів проти радянської влади

Потужна мережа ОУН діяла на Донбасі в роки Другої світової – історик

Український віночок проти російського кокошника. Який справжній національний костюм Донбасу?

Мене вразила «українськість» – етнолог про 1920-і роки на Донеччині

Історія багатійки Алчевської та її українського Донбасу в Російській імперії

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG