Пандемія коронавірусу внесла свої корективи в наше життя і створила нові реалії. Але, як свідчить історичний досвід, людство мало справу з набагато страшнішими пошестями і спромоглося із ними впоратися. Сто років тому буремна ситуація, коли на території України тривало одразу декілька збройних конфліктів, ускладнювалася ще й епідемією тифу. Про те, які наслідки мала ця пошесть і як з нею боролися – Радіо Свобода розповіла львівська історик Олеся Ісаюк.
– На епідемії я вийшла через свої дослідження буденності війни, зокрема, концтаборів та інших місць примусового утримання людей.
Табори військовополонених, концтабори, тюрми – це були місця поширення тифу та інших заразних хвороб
Не в останню чергу тому, що тиф та інші інфекційні пошесті були постійним супутником таких місць. Практично всі табори військовополонених, концтабори, тюрми – все це були місця, де тиф та інші заразні хвороби були звичною ситуацією.
– Схарактеризуймо тиф: що це за пошесть, як і кого вона вражала?
– Вражає вона всіх, але в певних умовах. Для того, щоб з’явився тиф, потрібна наявність вошей. Для нас воші це майже екзотика, хоча медики говорять, що педикульоз з України нікуди не подівся. Саме воші є носієм специфічної бактерії і переносять тиф від хворої людини до здорової.
Воші є носієм специфічної бактерії і переносять тиф від хворої людини до здорової
Епідемічний висипний тиф був найбільш поширеним і найбільш нищівним. В умовах масових скупчень людей, антисанітарії, відсутності медичної допомоги, він вражав майже всіх. Про це добре свідчить приклад Української галицької армії, яку вразив тиф восени 1919 року. Тоді через майже повну відсутність лікування і неможливість дотримуватися гігієни перехворіло до 80% особового складу.
– Тиф був траплявся і до того на території України, але, як я розумію, Перша Світова війна спричинила спалах епідемії.
– Тиф сто років томубув поширений скрізь. І якщо подивитися на держави, в складі яких була Україна перед Першою Світовою війною, то найбільш проблемними, з точки зору тифу, були території внутрішньої Росії.
На початку Першої Світової війни в армію приходять призовники з глибинних регіонів Росії – поголовно завошивлені
Саме у російській армії на початку Першої Світової війни, зорієнтувавшись, що до неї приходять призовники з глибинних регіонів Росії, поголовно завошивлені, і розуміючи, що з такими вихідними даними питання епідемії тифу це вже питання часу – почали щось із цим робити.
Почали очищати, ізольовувати, змушувати солдатів дотримуватися гігієни тощо.
Але у випадку України та прилеглих територій, тиф почався з окопів. Мільйони людей в окопах не мали можливості перевдягнутися, а для того, щоб воші не мали шансу розмножуватися, необхідна зміна білизни, а в ідеалі й усього одягу раз на тиждень.
Таких умов ні в окопах, ні в таборах військовополонених не було.
Після битви під Танненбергом до німецького полону потрапило близько 90 тисяч російських солдатів, серед них чимало носіїв педикульозу.
Відтак вже у 1915 році в таборах військовополонених на території Німецької й Австро-Угорської імперій масово з’явився тиф.
– Ця епідемія не мала кордонів: тифозна воша окопи і лінію фронту долала?
– Абсолютно вірно. Тиф не знав кордонів. Воші у верствах населення, серед яких гігієна була не надто поширена, були в усіх країнах Європи.
Найбільш нищівним тиф був саме на території України, Росії, Білорусі
У результаті проблема тифу постала і перед Антантою, і перед Троїстим союзом. Але тут була різниця, яка спричинила до того, що найбільш нищівним тиф був саме на території України, Росії, Білорусі.
У чому була суть питання. По-перше, на той час, санітарна служба у західних країнах вже стояла на рівень вище, ніж санітарна служба в Російській імперії. З іншого боку, саме російській армії дісталася найбільша кількість призовників з передумовами для хвороби.
Окрім того, є ще такий момент, що в Західній Україні, хоча це не Російська імперія, а Австро-Угорська, тиф вважався ендемічним, тобто збудник тифу разом із носієм постійно курсували на території і загроза існувала постійно. Це дало про себе знати і під час уже Другої Світової війни.
– Як епідемія тифу вплинула на українську національно-визвольну боротьбу в 1919-1920 роках?
– На початку 1917 року в Росії вибухає революція, потім восени до влади приходять більшовики шляхом перевороту.
Демобілізовані солдати пішли додому разом зі своїми вошами і рознесли скрізь висипний тиф
І один із соціальних наслідків декрету про мир і декрету про землю було те, що демобілізовані солдати пішли додому разом зі своїми вошами. Вони рознесли висипний тиф абсолютно по всій території Російської імперії, очевидно, і по Україні.
В Україні відбулося те, що вже на затифознену територію у липні-серпні 1919 року прийшла Українська галицька армія.
УГА і армію УНР тиф починає повально косити. УГА була позбавлена можливості лікуватися, позбавлена можливості створити умови для профілактики, сепарування хворих і здорових.
Можна прочитати купу спогадів про шпиталь у Вінниці чи залізничну станцію у Жмеринці, де хворі вояки і офіцери лежали вперемішку прямо іноді на підлозі.
Конаючі, вже померлі, хворі в гарячці, хворі на стадії одужання –л ежали разом. Все це тому, що не було інших можливостей.
При тому, доставка закупленої партії ліків від тифу була заблокована Францією. Тобто гроші УНР якісь мала, ліки могла отримати, але не отримала.
– У більшовиків була та сама проблема, але вони якось давали собі раду. Хоча Червона армія також потерпала від тифу.
– Так. Але, по-перше, більшовики мали під контролем центральну Росію, де зберігалися наукові та інші потрібні потужності. По-друге, вони мали у своєму розпорядженні більші території і могли розосередити людей при потребі.
Насправді, досі невідомо точно скільки загинуло або було заражено тифом на території, контрольованій більшовиками і Білою гвардією на території Росії.
Загальна кількість хворих в Україні та Росії обраховується до 30 мільйонів, з них померло від 3 до 6 мільйонів.
Життя 100 років тому: 1919 рік у фотографіях
– Із того, що ви розповідаєте, складається враження, що саме тиф переміг армію УНР і УГА. На вашу думку, наскільки тиф зумовив поразку української національно-визвольної боротьби сто років тому?
– На мою думку, тиф виконав роль соломинки, яка ламає хребет верблюдові. На той момент в української армії вже складалася критична ситуація.
Це була постійна нестача всього і загальне виснаження
Це була війна проти двох противників одразу – проти червоних і білих росіян, була потреба оберігати свої тили від різних отаманів, це була постійна нестача всього і загальне виснаження.
Виснажені постійним недоїданням, нестачею і не маючи в розпорядженні можливостей для лікування, українські війська зіштовхнулися з тим, що воювати не було кому.
– Закінчуються ці конфлікти у 1920 році, закінчується українська національно-визвольна боротьба. А що з епідемією тифу? Хто і як його здолав?
– На початку ХХ століття ще не було до кінця доведено, що саме воші переносять тиф. Був уже очевидний зв’язок поширення тифу та антисанітарії, скупчення людей.
Факт, що саме воші переносять тиф, довів чеський вчений Станіслав фон Провасек у 1915 році
Але той факт, що саме воші переносять тиф, довів чеський вчений Станіслав фон Провасек у 1915 році. Він помер у 1915 році від тифу, це була розповсюджена ситуація з епідеміологами, які досліджували тиф.
Але вже на той час у перемишльському госпіталі, а пізніше у Тарнові в госпіталі працює молодий вчений-медик із Львівського університету Рудольф Вайгль.
Саме він придумав спосіб виділити збудника з воші і винайшов ефективну вакцину від висипного тифу. Це сталося у 1918 році.
Учений навіть в таких умовах може зробити епохальне відкриття
Те, що зробив Вайгль є прикладом того, що по-перше, вчений навіть в таких умовах може зробити епохальне відкриття. По-друге, Вайгля мобілізували на загальних підставах. Це вже в армії розібралися, що дипломований фахівець-інфекціоніст може бути значно корисніший у шпиталі, ніж в окопах.
Річ у тому, що Львівський університет користувався так званими квотами для викладачів. Університет мав право відкликати з армії викладача, якщо він вже відслужив якийсь термін.
І з 1915 року ректорат Львівського університету починає бомбардувати військове міністерство і міністерство освіти і віросповідань у Відні з вимогами звільнити Вайгля.
Вайгль винаходить вакцину у 1918 році і сам перехворіває на тиф
Він винайшов вакцину, а в процесі сам перехворів на тиф. Причому, під час хвороби він попросив свою дружину нотувати все, що з ним відбувається і навіть ставив експерименти.
– Вайгль винаходить вакцину у 1918 році, це кінець Першої Світової війни. Як ця вакцина швидко дійшла до тих, хто її потребував?
– Більшість тих, хто її потребував вже у 1918 році, її не побачили. Тому що виробництво вакцини на той час було дуже часо- і трудомісткою процедурою. Було необхідним наявність великої кількості годувальників вошей.
– А це лабораторні тварини якісь?
– Ні, це люди. Вайгль винайшов спеціальні пристрої, коробочки з малесенькими отворами, які дозволяли воші через ці отвори кусати людину й смоктати кров, але не дозволяли присмоктатися. Потім цих вошей препарували, вибирали з них кров, вибирали збудника й виробляли вакцину.
– А ці люди, які годували вошей, наражалися на небезпеку захворіти? Чи вони вже були хворі?
– Це були здорові люди. Як взагалі людина заражається тифом? Коли воша кусає людину, вона її не заражає – збудник знаходиться у природних виділеннях вошей. Коли воша годується, вона одночасно випорожнюється. Укушене місце починає свербіти, людина починає чухатися і мимоволі втирати заражені екскременти воші, які потрапляють у кров. Тоді починається процес зараження.
Оскільки у цих механізмах Вайгля воша не могла випорожнитися на людині, виділення залишалися в цій коробочці і люди не ризикували.
– Після 1920 року були випадки масових захворювань на тиф?
– Так. Під час Другої світової війни саме Західна Україна стала одним з ареалів масових заражень і захворювань.
Тиф, дизентерія і туберкульоз були постійними пошестями концтаборів у Третьому рейху.
Окрім того, тиф, дизентерія і туберкульоз були постійними пошестями концтаборів у Третьому рейху. Серед пропагандистських гасел, які розвішували на території Аушвіцу, Бухенвальду чи інших було таке: «Одна воша – твоя смерть». Це потрібно було розуміти буквально.
В’язнів, в яких знаходили вошей, часто одразу відправляли в газову камеру або розстрілювали. Проте, тиф був постійним «товаришем» в’язнів концтаборів.
Натомість, у Львові та на Західній Україні взагалі тиф уперше спалахнув восени 1941 року і не припинявся аж до початку 50-х років. Старожили досі згадують про тиф і про те, як у родинах помирали люди, причому це був і висипний, і черевний тиф – трохи рідкісніша форма хвороби.
Під загрозою тифозної епідемії опинилися загони Української повстанської армії. І щоб уберегти бійців, у 1944 році було під прикриттям відправлено зв’язкового УПА Любомира Полюгу в інститут Вайгля.
Рудольф Вайгль знаходив можливості передавати вакцини і цивільним, і рухові опору
І там Полюга, вдаючи з себе представника польського підпілля, зміг дістати кількадесят доз вакцини. Попри те, що антитифозна вакцина була продуктом суворої звітності – всі ампули обліковувалися – Рудольф Вайгль знаходив можливості передавати вакцини і цивільним, і рухові опору, не уточнюючи якому, і в єврейське гетто у Львові, а це була подвійна небезпека.
– Українська повстанська армія, оунівське підпілля ефективно скористалися цими вакцинами?
– Так. Все-таки трагедія 1919 року не повторилася. Тобто випадки були, окремі спалахи були.
Причому, медсестри УПА згадували, що симптоми були надзвичайно потужні та виражені, але можливу епідемію вдалося придушити в зародку.
– А коли в Україні тиф перестав бути такою великою проблемою?
– Для України проблема масового поширення тифу припинилася на початку 1950-х років.
Радянська влада вживала заходів, але була інерція епідемії, інерція зараження. Але вже з початку 1950-х років масових заражень жодного з тифів не реєстрували. Не реєструється і зараз, хоча тиф це хвороба воєнного часу.
Менш як рік тому була інформація, що в східних областях зафіксували один чи два випадки тифу. Але або ця інформація була недостовірною, або відповідні служби спрацювали надзвичайно оперативно і обійшлося.
Читайте ще:
Військові пояснили обмеження на в’їзд у зону ООС через коронавірус
