«Мене лякає не фестиваль. Мене лякає нормалізація прірви» – після такого допису депутатки Київської міськради, начальниці медичної служби «Ульф» батальйону «Вовки Да Вінчі» Аліни Михайлової про етнофестиваль «Вирій. Простонеба» у соцмережах розгорілася дискусія про те, чи має війна залишатися помітною навіть у просторі, створеному для відпочинку й розваг.
За два дні «Вирій» на ВДНГ у Києві відвідали близько 17 тисяч людей. На сценах виступали Святослав Вакарчук, Vivienne Mort, NAZVA та інші відомі артисти, а серед гостей були, зокрема, народні депутати Ярослав Железняк та Ольга Коваль, колишня прем’єр-міністерка Юлія Свириденко.
Цього літа проходили й інші фестивалі, як-от «Книжковий Арсенал», «Протасів Яр», Atlas Festival і Faine Misto, проте саме «Вирій» викликав особливо багато критики.
Радіо Свобода розбиралося, чому саме «Вирій» викликав гостру реакцію і де під час війни проходить межа між правом на відпочинок та необхідністю пам’ятати про війну.
Аліна Михайлова гостро відреагувала на те, що фестиваль відбувався того самого дня, коли в Києві прощалися з Олексієм Юковим – засновником пошукової групи «Плацдарм», який понад 25 років займався пошуком і поверненням тіл загиблих. Він загинув 5 серпня на Донеччині, а 8 серпня сотні людей прийшли попрощатися з ним на майдан Незалежності. Михайлова протиставила ці два одночасні події – прощання із загиблим і фестивальні танці на ВДНГ – як приклад прірви між досвідом людей, залучених у війну, та цивільним життям у тилу.
«І я вже чую цей аргумент: «А що тепер – усім перестати жити?» Ні. Не перестати. Але пам’ятати і мати міру. Мати внутрішню тишу перед тими, хто сьогодні заплатив за твій шум», – написала вона.
Де межа допустимого під час війни?
Медіаекспертку, засновницю та шефредакторку «Детектор медіа» Наталію Лигачову також шокували фотографії, поширені Михайловою, «саме відсутністю цього почуття міри». Водночас вона застерегла від поділу суспільства на два протилежні світи – фронт і тил: Київ регулярно зазнає обстрілів, а серед учасників фестивалю можуть бути військові, волонтери та люди, які допомагають армії. На її думку, складніше питання – хто і як взагалі може визначити межу допустимого під час війни.
Вона послалася на допис журналістки та комунікаційниці Олени Шкарпової, яка поставила питання: «Хто визначає межу? Як зрозуміти, що ти вже перетнув ту межу?» Шкарпова пише, що постійне почуття сорому не є виходом, а в публічних проявах варто просто зважати на те, як їх можуть сприйняти інші.
Директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха також не береться однозначно визначати, що в такій ситуації є допустимим. Водночас, на його думку, гострота реакції на «Вирій» свідчить про те, що для частини суспільства фестиваль усе ж перейшов певні «червоні лінії».
«Я так вважаю, це відчуття у багатьох людей, які бачать жахи війни, що вони перейшли певні червоні лінії для суспільства, яке переживає такий важкий період. Це пов’язано зі специфічним дрес-кодом і деякими надто вже відвертими танцями», – сказав він у коментарі Радіо Свобода.
Філософ Володимир Єрмоленко називає накопичення ліній напруги між людьми з різним досвідом війни «мікрокрекингом» – появою «мережі мікротріщин» у суспільстві за десятками різних питань. За його словами, такі тріщини виникають не через різні ідеології, а через різний життєвий досвід людей.
«Клеєм в суспільстві мікрокрекингу може бути тільки спільна дія. Робота на спільний результат... Шукати те, що нас об’єднує, а не те, що нас роз’єднує. І це ми знайдемо в спільній дії, спрямованій на одну спільну ідею – перемоги України», – написав він.
Директор Інституту соціології НАН України Євген Головаха пов’язує такі лінії напруги з появою під час війни нових великих соціальних груп із дуже різним досвідом.
«Під час війни в українському суспільстві виникли нові соціальні групи: військові і волонтери, і ті, хто не бере участь у військових діях або в допомозі. Це одна з можливих і потенційних ліній розколу. І таких груп вже дуже багато: хто постраждав, хто не постраждав, хто залишився у своєму житлі, хто його втратив і так далі», – сказав він Радіо Свобода.
Водночас соціолог наголосив, що не вважає цю напругу суспільним розколом: гострі реакції залишаються в межах демократичного обговорення.
За що критикують фестиваль?
Громадський активіст, військовослужбовець та засновник фестивалю «ВиделкаFest» Сергій Гнезділов вважає проблемою відсутність на «Вирії» помітного зв’язку з війною.
«Я не проти фестивалів. Я – і сам засновник фестивалю. Я радикально проти безсенсовості і картинки красивої заброньованої успішної «жизні». А фестиваль «Вирій» якраз про тотальну безсенсовість та красиву картинку заброньованого життя. Це ідеальна ілюстрація того, що називається «пир під час чуми», – написав він.
Сергій Гнезділов критикував «Вирій» за те, що фестиваль не мав помітного збору на потреби війська і, на його думку, недостатньо нагадував про війну.
Окрім «Вирію», в Києві цього літа відбувся Atlas Festival, на якому зібрали 103 млн гривень на проєкт «Дронопад». Під час фестивалю також проводили благодійні аукціони, а окрему сцену віддали військовим музикантам. Інший фестивальний проєкт Альони Гудкової «Зірковий благодійний «Кураж» також мав благодійну складову. На львівському фестивалі Faine Misto збирали 20 млн гривень на дрони-перехоплювачі.
На відсутність згадок про війну та зборів звернула увагу і вчителька історії в одній із приватних шкіл Києва Марія Воротило, яка відвідала «Вирій». Вона детально описала фестиваль як красиву й продуману подію, де «справді відпочила», але водночас зазначила:
«Жодної згадки про війну. Жодного збору на території від фестивалю. Жодної точки, де можна було б задонатити на якусь бригаду».
Історикиня написала, що хотіла б бачити в такому масштабному фестивалі більше місця для пам’яті про загиблих і присутності ветеранів, не відмовляючись при цьому від самого свята.
Ветеран та керівник аналітичного центру «Левіафан» Микола Мельник погодився з тезою Аліни Михайлової про «нормалізацію прірви», але наголосив, що його претензії не до організаторів чи відвідувачів «Вирію», а до державної політики. На його думку, проблема полягає у нерівномірному розподілі тягаря війни, мобілізації та системі бронювання.
Письменниця Христина Морозова також вважає, що проблема не стільки у самому «Вирії», скільки в тому, що служба у війську фактично стала обов’язком не для всіх. Фестиваль лише загострив роздратування через нерівність у мобілізації, бронюванні та відстрочках, вважає вона.
Радіо Свобода звернулося до засновниці «Вирію» Альони Гудкової за коментарем щодо критики фестивалю та його благодійної складової, однак відповіді не отримало.
Водночас у своєму інстаграмі Гудкова повідомила, що попередній «Вирій» завершився зі збитком у 9,5 млн гривень, а борг, за її словами, покривали коштом «Куражу» та її власного заробітку. Підприємиця наголосила, що «Кураж» як приватний підприємницький проєкт міг спрямовувати кошти на погашення боргу, а не на благодійність. Проте в червні, з її слів, команда передала на благодійність увесь прибуток, не уточнивши суму та напрям допомоги.
«Сподіваюсь, я заспокоїла всіх друзів та підписників, які пишуть і хвилюються, що я передумаю робити «Вирій», бо комусь не сподобалися труси з пір’ям або що я не знаю, як пишеться слово «благодійність», – написала вона.
Альона Гудкова не вважає за потрібне виправдовуватися перед людьми, які «по-своєму інтерпретують» побачене на фестивалі, і що їй «не соромно ні за свої справи, ні за дії, ні за слова».
Продюсерка «Вирію» Анастасія Максимова у коментарі «Суспільне Культура» також пояснила відсутність окремої благодійної мети збитковістю фестивалю. За її словами, цього року спершу планують оцінити фінансовий результат і вже тоді вирішувати, чи передавати частину коштів на благодійність. Водночас продюсерка розповіла, що близько 20% квитків були пільговими, а серед гостей були військові та їхні родини.
За що хвалять фестиваль
«Класно, що івент був інклюзивний, багато сталевих чоловіків і жінок, і людей на кріслах колісних – цього дуже не вистачає іншим організаторам івентів. Я переконаний, що такі окремі шматки нормальності і спільного позитивного досвіду – це відповідь на ненормальність істерик соцмереж і стратегії «мікрокрекінгу» ворога, про які пише Володимир Єрмоленко», – вважає колишній керівник митниці Максим Нефьодов.
Організатори також наголошували на безбар’єрності фестивалю: передбачили доступні входи й вбиральні, платформу для маломобільних гостей біля сцени та переклад виступів українською жестовою мовою. Для ветеранів, військових, людей з інвалідністю та низки інших пільгових категорій вхід був безкоштовним. Як повідомляє видання «Музвар», фестиваль відвідали 17 тисяч людей, а понад 10% гостей, які належать до пільгових категорій, скористалися безкоштовним входом.
«Вирій» отримав і чимало позитивних відгуків: режисер Алан Бадоєв назвав фестиваль проявом нової української культури, що формується під час війни, і частиною боротьби за ідентичність. На його думку, «Вирій» концентрує в собі цю культурну енергію спротиву.
Гендиректор ВДНГ Євген Мушкін назвав «Вирій» не просто музичним фестивалем, а майданчиком, де формується нова сучасна українська естетика – через поєднання традиційних символів і мотивів із електронною музикою, театром, модою та перформансом.
Військовий Андрій Оністрат, який відвідав «Вирій», написав, що такі події «мають бути і мають бути щороку», а програмістка Ярослава Багрій, яка була на «Вирії», назвала подію «неймовірною» і розкритикувала хвилю негативних реакцій у соцмережах, закликавши критиків зважати на складність організації такого фестивалю під час війни.
«Вирій. Простонеба» – етноелектронний фестиваль, який уперше провели у Києві у 2025 році. Його назва відсилає до українських народних уявлень про вирій – місце, куди відлітають птахи на зиму і де перебувають душі померлих. Фестиваль поєднує електронну й живу музику, театр, перформанс, моду та українські етнічні мотиви. Обов’язковою частиною є тематичний дрес-код, який цьогоріч визначили як «розкуте етно, етнофутуризм, дикість, природність та свобода». На двох музичних сценах виступали українські та іноземні артисти, окремо працювала театрально-перформативна програма. На території фестивалю також проводили офіційні церемонії одруження у співпраці з «Дією», Мінцифри та Мін’юстом.
Форум