Доступність посилання

ТОП новини
25 лютого 2020, Київ 21:00

«Ми казали рідним: «Все добре». Про поламані ребра, звісно, не говорили» – доброволець, який пройшов Іловайськ і полон


46-річний Михайло Шептуха із Запоріжжя називає своїм другим днем народження 29 серпня. 2014 року він дивом вцілів у кривавому Іловайському «коридорі». За плечима в чоловіка – буремні для новітньої української історії події: участь у Самообороні Майдану, служба в одному з перших українських добробатів, бої за Іловайськ, вихід з «котла», полон, звільнення.

Бойових втрат не можна було уникнути, та їх можна було мінімізувати, каже Михайло зараз, озираючись на події 5-річної давнини. Іловайськ для нього – не суха статистика загиблих і поранених, а одна з найстрашніших сторінок життя.

Про те, як виходив з «коридору», як потрапив до рук російських військових, а потім – озброєних сепаратистів, як був звільнений, колишній боєць батальйону «Донбас» Михайло Шептуха розповів Радіо Свобода.

Михайло Шептуха
Михайло Шептуха

– Що передувало вашій участі в бойових діях на Донбасі, що стало поштовхом до запису добровольцем?

– Я перебував у лавах Самооборони, коли на Донбасі розпочались бойові дії. Не витримав сидіння на місці. Хотів влитись у будь-яке добровольче формування. На той момент я вже не був військовозобов’язаним – був наказ міністра оборони про те, що після 40 років людина не є військовозобов’язаною. Я раніше проходив службу на флоті й розумів, що якщо розпочались бойові дії, а у військкоматі – тиша, то треба самому щось робити. Пішов до військкомату сам, а мені кажуть: «Сиди вдома, воно тобі не треба». Звичайно, мене це не влаштувало. Пішов добровольцем до батальйону «Донбас». Одним із поштовхів стала інформація на фейсбуці про те, що під Карлівкою в батальйону були великі втрати, і я вирішив, що треба поповнювати його лави.

– Як для вас розпочинались іловайські події?

До Іловайська ми дістались практично без жодного пострілу. Але при вході в сам Іловайськ уже було гаряче
Михайло Шептуха

– Це було вже після Лисичанська, після Попасної. Наша база була в Кураховому. Нам сказали: «Хлопці, готуйтесь, є наказ, ми вирушаємо на Іловайськ». Кілька днів ми чекали наказу про відправку, ми сиділи напоготові. Виїхали. До Іловайська ми дістались практично без жодного пострілу, полями, населеними пунктами. Маршрут був розроблений розвідкою. Але при вході в сам Іловайськ уже було гаряче. Наші хлопці зайшли в місто 18 серпня. Мене там не було: на підході до Іловайська у нас заглухла БМП, і наш підрозділ залишили цю машину охороняти. Ми ж з машиною приїхали в Іловайськ наступного дня, рано-вранці 19-го.

– Яка була обстановка в місті?

– При нашому заході вся ця маса сепаратистів, «руськоміровців», як пізніше з’ясувалось, там і росіяни були заїжджі, – зайняла ту частину міста, яка забудована капітальними будівлями, багатоповерховими будинками, хорошими бетонованими спорудами. Ми ж залишались на території приватного сектора, де добре ховатись, але складно тримати оборону. Єдиним більш-менш прийнятним укріпленням у цьому районі міста була територія 4-ї школи. Ми контролювали свою територію. Були денні й нічні вилазки з боку сепаратистів, але в основному цю територію контролювали ми. Вони намагались нас звідти вибити артилерією – обстрілювали з великого калібру, всім, що у них було наявне. Зруйнували школу. Їхньою артилерією також були знищені приватні будинки довкола школи.

– Коли ситуація змінилась?

– 24-го числа до нас надійшла інформація на рівні чуток, що зайшли російські колони з озброєнням і що вони йдуть на Іловайськ. Через день з’явилась інформація, що ми в оперативному оточенні. У нас ще була можливість вивезти поранених і підвезти пальне, боєприпаси, свіжий особовий склад. Через певний час ми дізнались, що оперативне оточення стало оточенням, що навколо нас подвійне кільце. Виїхати стало неможливо, а якщо можливо, то треба було прориватись із важкими боями. 28-го числа мусувалась інформація в підрозділах про те, що на 29-е число, на ранній ранок, запланований вихід з Іловайська. Ми збирались, готували вцілілу техніку.

Ми розуміли, що якщо будемо виходити без техніки і зброї, то нас просто розстріляють. Тому було рішення готуватись до бою і виходити
Михайло Шептуха

Вирушили рано-вранці, колоною, спокійно в бік Многопілля. Там ми приєднались до основної маси військових Збройних сил, які там перебували. Ближче до обіду ми розділились на дві колони, йшли переговори з російськими військовими про «зелений коридор». Не було достатньо чіткої інформації, чи буде цей «коридор». Була інформація, що нам ставлять умову залишити зброю і техніку й виходити пішки. Але ми розуміли, що якщо будемо виходити без техніки і зброї, то нас просто розстріляють. Тому було рішення готуватись до бою і виходити.

Ми їхали на автобусі батальйону «Донбас», кілька «донбасівців»і хлопці-«ЗСУшники». Виїхали в чисте поле, і зразу – обстріл. І танки, і кулемети, і гранатомети, і звичайна стрілецька зброя. Потрапили під перехресний вогонь. З боями дивом прорвались до села Червоносільського і зайняли кругову оборону. Наші гранатометники підбили пару танків: один згорів повністю, другий був пошкоджений.

– Це були російські танки?

– Так. Без розпізнавальних знаків. Тільки білі кола. Номери техніки були зафарбовані. У підбитому танку ми знайшли й російські паспорти, й російські військові квитки.

До нас потрапили полонені – російські військові. У військових квитках було чітко написано, які підрозділи, які бригади
Михайло Шептуха

До нас потрапили полонені – російські військові. У військових квитках було чітко написано, які підрозділи, які бригади. Я розмовляв з одним із них після того, як його допитали. Він був з розвідроти, стверджував, що вони заблукали. Кажу: «От ти, розвідник, як ти міг заблукати? Вас же готували чітко: топографія, орієнтування». Тоді він признався: «Так, ми знали. Багато хто не хотів іти. А що було робити? Тюрма, трибунал…».

Михайло Шептуха
Михайло Шептуха

Ми тримали кругову оборону доти, доки не розпочались переговори. Російські десантники потрапили до нас у полон, і їхнє керівництво стало вести переговори про їхнє повернення. На це ми їм поставили умову: відпускаємо ваших десантників, а ви пропускаєте нас з оточення разом з нашими пораненими. Але вийшло не так, як ми планували. Нам поставили умову: або ви здаєтесь, або ми весь населений пункт знищуємо. Тобто їм було наплювати, що загинуть їхні ж десантники, мирні жителі. Наших поранених передали Червоному Хресту. А нам довелось скласти зброю. В руках росіян ми перебували близько доби, а потім нас передали сепаратистам.

Соняшник, символ Іловайської трагедії, Дніпро, 29 серпня 2019 року
Соняшник, символ Іловайської трагедії, Дніпро, 29 серпня 2019 року

– Де ви опинились?

– У будівлі Донецької СБУ. Нас зразу обшукали, позабирали годинники, мобільники. «Донбасівців» було 108 осіб. Нас всіх закрили в підвалі. А ще були хлопці із Збройних сил, їх тримали окремо. У нас намагались випитати інформацію, і погрожували, і знущались, і били, і ламали ребра, і влаштовували показові «розстріли».

– Вас особисто викликали на «допит»?

– Викликали, і не раз. Намагались налякати, виводили на «розстріл», і намагались завербувати, і посади пропонували.

– Які були умови утримування?

Буханець хліба на 108 осіб
Михайло Шептуха

– Годували двічі на день – пшоно або перловка. На воді. Без солі. Буханець хліба на 108 осіб. Медична допомога: обробляли зеленкою дрібні подряпини. Для тих, хто мучився зі шлунками, – домовлялись вже потім, щоб хоч їм давали бульйон. У подальшому вдалось домовитись і про салати, хоч трішки вітамінів, адже ми перебували в приміщенні без сонячного світла. Вже пізніше я зрозумів, що, напевно, у них була вказівка, щоб не було летальних випадків. Нас тримали як «рекламу».

– Приїздили якісь російські ЗМІ?

– Були телевізійники. Нам пропонували дати інтерв’ю, на камеру розкаятись – ось, мовляв, таке погане у нас командування, уряд. Я відмовився зразу. Кажу: «Не знаю, що казати, соромлюсь камери» і таке інше. Батогом врізали по спиняці. «Йди». Кожен для себе сам вирішував, говорити з ними чи ні.

– Вивозили на роботи?

– Я потрапив на роботи в сам Донецьк. Сантехнічні роботи, будівельні, дрібні зварювальні. У них був штаб, я так зрозумів, у будівлі податкової. Там стояла російська установка зв’язку і штабна машина. І багато було російських офіцерів, солдатів. Потім, одразу після звільнення, я все це розповів нашим контррозвідникам.

– У вас був зв’язок з рідними?

– Ще в Червоносільському, коли ми зайняли кругову оборону, я подзвонив дружині й кажу: «Якщо через тиждень не вийду на зв’язок, то все, можеш мене поховати». Мабуть, інтуїція. І от через тиждень, коли мене вже викликали на допит, дали можливість подзвонити.

Через мене передавалась інформація й іншим родичам полонених. Ми казали рідним: «Все добре». Про поламані ребра, звісно, не говорили
Михайло Шептуха

Далі, коли мене вивозили на роботи, один з тих людей, які мене охороняли, давав телефон. Він дуже боявся, просив, щоб про це ніхто не знав. Говорив, що віруючий і що пішов служити в «ДНР», щоб живими залишились його діти. Через мене передавалась інформація й іншим родичам полонених. Ми казали рідним: «Все добре». Про поламані ребра, звісно, не говорили.

У подальшому, коли я вже звільнився, саме через цього чоловіка я пару разів передавав нашим хлопцям разом з волонтерами посилки. Доки ми перебували в полоні, нам також передавали харчі,білизну, засоби гігієни, але до нас це не доходило.

– Як вас звільнили?

– Я пробув у полоні з 1 вересня по 22 жовтня, трохи більше ніж півтора місяця. Нашим звільненням – моїм і ще чотирьох хлопців із Запорізької області – займався один із засновників Запорізької самооборони Сергій Тіунов. Було це так. Зайшли у підвал: «Збирайся, на вихід». Думаю: «Мабуть, як завжди, на роботи». Посадили в машину і повезли. Їдемо по місту. Кажу: «Та давайте, кажіть зразу куди. На розстріл – так на розстріл. Я буду готовий». Кажуть: «Додому ти їдеш». Я і не сподівався. Привезли на блокпост на трасі. З нашого боку під’їхала швидка допомога, виходить Сергій Тіунов. Зі «швидкої» вивели двох поранених сепаратистів. Це був обмін: мене й ще чотирьох наших обміняли на двох їхніх.

– Михайле, а як склалось ваше життя після Іловайська, після полону?

– Трішки оговтався, відіспався, від’ївся, полежав місяць у лікарні. Психіка? Ні, наче минулось. Я з 6 років займаюсь спортом, в основному східними єдиноборствами. А там є своя філософія. Може, завдяки цьому психіка була більш-менш міцною. Коли вже був вдома, старався тримати себе в руках, не жартувати з алкоголем.

Є дивні збіги цифр: 29 травня в мене день народження, 29 серпня – мій другий день народження, Іловайський «коридор»…
Михайло Шептуха

Єдине – Іловайський «коридор». Спогади про те, як розстрілювали колону, досі тривожать душу. Коли людина, яка не брала участі в тих подіях, починає на цьому спекулювати, – мене бере зло.

Є дивні збіги цифр: 29 травня в мене день народження, 29 серпня – мій другий день народження, Іловайський «коридор»…

Вшанування загиблих в боях під Іловайськом, Дніпро, 29 серпня 2019 року
Вшанування загиблих в боях під Іловайськом, Дніпро, 29 серпня 2019 року

Після звільнення, до серпня 2015 року, у мене була реабілітація, я намагався працювати. А потім – раз – мобілізація. І я пішов. Понад рік я відслужив у 37-му мотопіхотному батальйоні. Зараз проходжу службу в 61-й мотопіхотній бригаді, вже за контрактом. Мене тягне туди, де «гаряче», туди, де побратими. Сидіти вдома, поки не завершена війна, я не маю права.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG