В Україні активно стежать за ситуацією в Ірані та довкола нього. Але тут виділяється один аспект: убивство верховного лідера Ірану аятоли Алі Хаменеї знов привернуло увагу до теми нездатності Росії захистити своїх союзників. Адже Хаменеї не перший, кого усунули і хто мав приязні партнерські стосунки з російським президентом Володимиром Путіним за понад чверть століття перебування його при владі.

Нагадаємо про тих, кого не врятували підписані з Кремлем угоди і обійми з Путіним.

Міністр закордонних справ Андрій Сибіга одразу після усунення внаслідок повітряного удару аятоли Алі Хаменеї зазначив, що російський керманич Володимир Путін не зміг допомогти жодному із своїх друзів.

«Асад, Мадуро, а тепер і Хаменеї. Путін втратив трьох своїх найближчих друзів трохи більше ніж за рік. Він також не допоміг жодному з них», – написав Сибіга в мережі Х і додав: «Росія не є надійним союзником навіть для тих, хто сильно на неї покладається».

Президент Володимир Зеленський, коментуючи події в Ірані, 2 березня був не менш категоричним, сказавши журналістам:

«На мій погляд, (росіяни) продемонстрували і зараз свою слабкість. Тобто, вони як союзники нікчемні».

Аятола Алі Хаменеї

Кремль культивував теплі взаємини з іранським режимом, які були підняті до рівня «стратегічного партнерства».

Іран надав Москві тисячі дронів «Шахед-136» і передав технологію їхнього виробництва, яке розгорнули і російському Татарстані.

За увесь час повномасштабної війни Росії проти України на українські міста і об’єкти енергетичної інфраструктури було випущено понад 57 000 «шахедів».

Однак внаслідок ударів США та Ізраїлю 28 лютого 2026 року по резиденції верховного лідера Ірану Алі Хаменеї, він та ще кілька десятків високопосадовців іранського теократичного режиму були вбиті.

Президент Путін назвав вбивство Хаменеї та членів його родини «цинічним порушенням усіх норм людської моралі та міжнародного права».

У телеграмі президенту Ірану Масуду Пезешкіану він охарактеризував аятолу як «видатного державного діяча», який зробив величезний внесок у перетворення відносин між РФ та Іраном на рівень «всеосяжного стратегічного партнерства».

«На очах розпадається вісь Москва-Тегеран. Підтверджено, що Іран справді апелював до Росії, спираючись на пункти про «взаємну допомогу у разі загрози суверенітету». Москва, хто б здивувався, скористалася юридичною казуїстикою: оскільки удари США та Ізраїлю позиціонуються як «точкові операції проти терористичної інфраструктури», а не повномасштабне вторгнення, Кремль трактує це як випадок, що не підпадає під дію статті про колективну оборону», – пише у фейсбуці один з провідних знавців Ірану Ігор Семиволос. Він додає:

«Росія продемонструвала, що вона є «союзником до першого серйозного виклику». Іранські еліти, особливо прагматичне крило, тепер відкрито говорять про те, що стратегічна ставка на Росію була помилкою, яка призвела до національної катастрофи».

Ніколас Мадуро

Фактично викрадений і вивезений до США на початку січня 2026 року вже колишній президент Венесуели Ніколас Мадуро був близьким до Путіна і не шкодував компліментів на адресу Росії та кремлівського очільника.

Так, наприклад, Мадуро відвідав святкування в Москві Дня перемоги у травні 2025 року. Тоді ж він назвав Росію «ключовою державою людства».

У Москві Путін та Мадуро підписали договір про «стратегічне партнерство та співпрацю».

Мадуро був одним із небагатьох лідерів, які підтримали Росію у лютому 2022 року, коли Москва перед повномасштабним вторгненням в Україну визнала гібридні проросійські утворення «ДНР» і «ЛНР» на теренах Донецької у Луганської областей. І при усіх голосуваннях в ООН Венесуела під керівництвом Мадуро голосувала проти резолюцій на підтримку територіальної цілісності України.

У грудні 2018 року РФ відправляла на навчання до Венесуели два стратегічних бомбардувальники Ту-160, що експерти розцінили як жест підтримки Мадуро. Вони приземлялися в аеропорту Каракаса – тому самому, з якого США вивезли венесуельського лідера.

А 3 січня Москва фактично опинилася в ролі спостерігача, коли США застосували силу і вивезли Мадуро з дружиною, щоб судити у Нью-Йорку.

Башар аль-Асад

Ще один близький партнер Росії – президент Сирії Башар аль-Асад був скинутий у результаті наступу повстанців на Дамаск у грудні 2024 року.

Асад втік до Росії, з якої мав «стратегічні відносини», надавши також морську та військово-повітряну бази російській армії на території Сирії – в Хмеймімі та в Тартусі.

Асад перед цим також бував в Москві з візитами, а потім оселився вже як політичний утікач, коли помінялась влада в Дамаску.

Асад підтримав Росію під час агресії проти України і визнав «незалежність» угруповань «ДНР» та «ЛНР» і назагал Сирія Асада – разом з Росією – голосувала проти всіх резолюцій в ООН на підтримку України.

Глава МЗС України Андрій Сибіга був ледь не першим іноземним міністром, який відвідав Дамаск після втечі Асада, з наміром нормалізувати відносини України та Сирії. Україна відновила розірвані дипломатичні відносини з Сирією після втечі Башара аль-Асада до Москви.

Новий керівник Сирії Ахмед аш-Шараа мав зустріч з президентом Зеленським, але так само вже двічі відвідав Москву.

Віктор Янукович

Віктор Янукович культивував приязні стосунки з Кремлем ще до свого президенства, адже саме його Кремль підтримував перед Помаранчевою революцією 2004 року.

Тоді Володимир Путін – незадовго до першого туру – навіть приїхав на відзначення визволення України від гітлерівських військ у Другій світовій. А потім були вибори, спроба їхньої фальсифікації, Помаранчева революція, третій тур і програш Януковича.

Коли після Віктора Ющенка президентом став Віктор Янукович, він неодноразово бував у Москві, і ніщо не завадило йому зблизитися з Путіним, коли той повернувся на президентську посаду в Кремлі в 2012 році.

Янукович не зміг не спокуситися на російських кредит в сумі 15 мільярдів доларів, і відмовився підписувати на вільнюському саміті «Східного партнерства» в листопаді 2013 року Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Фактично він проміняв проєвропейський вектор України та проросійський.

В результаті спалахнув Євромайдан в центрі Києва, який переріс в Революцію гідності. Після розстрілу Майдану і загибелі «Небесної сотні» Віктор Янукович через Крим втік з України.

З часу його втечі, Москва вперто називає Майдан «переворотом» і говорить про «нелегітимність» наступних українських президентів.

Зараз Янукович живе або в Підмосков’ї або в Ростові, як пишуть ЗМІ. Янукович став символом проросійської України, яка відійшла у минуле, адже тепер членство в ЄС для України є реальним.

Муамар Каддафі

Захопивши владу силою в Лівії у вересні 1969 року, Муамар Каддафі був давнім другом СРСР і відвідував ще радянську Москву в 1985 році.

У квітні 2008 року наприкінці другого президентського терміну Володимир Путін відвідав Тріполі і, як годиться, одразу попрямував до палацу Баб-Азізія, де традиційно Каддафі розбивав свій великий бедуїнський намет.

Тоді метою візиту була купівлі лівійського газу, продаж російської зброї лівійському режиму та можлива навіть побудова атомною станції в Лівії, а також врегулювання старого боргу Лівії ще Радянському Союзу.

Почесна варта віддала тоді шану Путіну та Каддафі перед тим як два лідери подались то намету, а офіційна агенція новин Лівії JANA назвала зустріч «історичним самітом».

Візит-відповідь не забарився. На початку листопада 2008 року Каддафі відвідав з візитом Москву і зустрівся з тодішнім президентом Дмитром Медвєдєвим. А до розбитого бедуїнського намету на території Кремля запросив на чай Володимира Путіна, який був тоді прем’єр-міністром.

Обоє керівників сиділи в шкіряних кріслах, поруч було розпалене вогнище, яке, як писали ЗМІ, зігрівало і оберігало від прохолодної осінньої московської погоди.

«Ми стаємо все ближчими і ближчими, – сказав тоді прем’єр Путін Каддафі. – Ми обговорили низку стратегічних питань».

20 жовтня 2011 року після 42 років при владі Каддафі був убитий бійцями Національної перехідної ради в результаті повстання, яке щоправда завершилось де факто фрагментацією країни.

Саддам Хусейн і Слободан Мілошевич

Також Москва за президенства Володимира Пуніна втратила ще двох давніх союзників, які товаришували і орієнтувались на неї ще з часів СРСР.

Саддам Хусейн правив Іраком 24 роки, встановив особисту жорстку диктатуру. Він утискав дуже сильно опозицію, іракських курдіи, репресував шиїтів та так званих «болотяних арабів».

Прийшовши до влади в 1979 році і встановивши приязні відносини з СРСР, Саддам Хусейн був і союзником Росії потім.

Коли в 2003 році постало питання американо-британського вторгнення до Іраку, то Росія намагалась врятувати режим Саддама, і, з одного боку, вимагала у нього щоб він виконав резолюцію ООН щодо роззброєння, але президент Володимир Путін також відмовляв тодішнього президента США Джорджа Буша-молодшого від односторонніх дій в Іраку.

Саддам Хусейн був повалений після операції в Іраку у 2003 році, а потім переховувався і був спійманий і у віці 69 років його повісили за рішенням іракського суду на військовій базі, яка називалась «Справедливість».

Слободан Мілошевич керував федеративною Югославією з 1997 по 2000 роки і привив «залізною рукою», а до цього з 1989 по 1997 був президентом Республіки Сербія.

Мілошевич вдався до етнічних чисток в Косові, чим викликав авіаудари НАТО.

Його усунили від влади в результаті поразки на президентських виборах у вересні 2000 року та масових протестів відомих як «Бульдозерна революція».

В квітні 2001 року його екстрадували до Міжнародного трибуналу по колишній Югославії за воєнні злочини – особливо за підтримку боснійських сербів під час війни в Боснії та Герцеговині. Він помер в ув’язненні у березні 2006 року.

----------------

Як написав після загибелі аятоли Алі Хаменеї міністр Андрій Сибіга:

«Доміно повалених диктаторів має продовжуватися, і падіння Путіна одного дня неминуче. Разом ми повинні докласти всіх зусиль, щоб наблизити цей радісний день і забезпечити відповідальність за всі злочини Росії. Справедливість неминуча».